Характеристика основних податків податкової системи України

I. Податок на додану вартість (ПДВ) належить до не­прямих податків. Він сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції товарів, виконання робіт, надання послуг, за умов імпорту товарів до або під час митного оформлення. Таким чином, ПДВ є частиною новоствореної вартості та сплачується до державного бюджету. Об'єк­том оподатковування є обороти з реалізації продукції, товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, так і придбаних. ПДВ включається в державні регульовані (фіксовані) та вільні ціни (тарифи) товарів за ставкою у розмірі 20 % до оподатковува­ного обороту, який не включає ПДВ. Доцільно зазначити, що роль податку на додану вартість виявляється через його фі­скальну функцію, тобто мобілізацію колосальних фінансових ресурсів до Державного бюджету України.

II. Акцизний збір належить до непрямих податків і вста­новлюється на високорентабельні та монопольні товари (про­дукцію) і включається до ціни цих товарів, послуг (рис 8.1).

Ставки та перелік товарів (послуг), на які поширюється акцизний збір, встановлюються Верховною Радою України.

III. Податок на прибуток підприємства належить до прямих податків. Закон України "Про внесення змін до Зако­ну України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня 2002 р. № 349 передбачає оподаткування прибутку, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звіт­ного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань (рис. 8.2). Значно розширено в новому законі амортизаційні норми, що в середньостроковій перспективі дасть змогу багатьом підприємствам поновити свої виробничі потужності. Базова ставка податку — 25 %.

IV. Податок з доходів фізичних осіб. З 1 січня 2004 р. набрав чинності Закон України "Про податок з доходів фізич­них осіб", яким передбачено суттєві зміни в механізмі справ­ляння податку з доходів фізичних осіб. Цей податок сплачуєть­ся громадянами України та особами без громадянства, які проживають на території України та мають самостійні джере­ла доходів, як правило, за місцем джерела доходів або за місцем проживання⁴. Об'єктом оподаткування у громадян є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), який одержа­ний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами (рис. 8.3). Сукупний оподатковуваний дохід включає виплати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, доходи у вигляді дивідендів за акціями чи від підприємниць­кої діяльності та інші виплати як у грошовій, так і натуральній формах. Громадяни, що мають доходи не лише за місцем ос­новної роботи, зобов'язані вести їх облік і відображати в дек­ларації, яку повинні до 1 квітня наступного за звітним року подати до податкового органу за місцем проживання. При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподат­кування визначається як сума такої заробітної плати, змен­шена на суму збору до пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страху­вання, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи. Починаючи з 1 січня 2004 р. до 31 груд­ня 2006 р. ставка оподаткування встановлюється на рівні 13 % від об'єкта оподаткування. З 1 січня 2007 р. ставка податку становитиме 15 % від об'єкта оподаткування.

Податкова соціальна пільга (пільга в розмірі однієї мінімаль­ної заробітної плати не перевищує 140 % прожиткового мініму­му) передбачена за місцем отримання платником податку ос повного доходу (де зберігається його трудова книжка). Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітне плати, на суму податкової соціальної пільги.

На перехідний період установлюються такі розміри податкової соціальної пільги (% суми податкової соціальної пільги): у 2004 р. — 30; у 2005 р. — 50; у 2006 р. — 80; у 2007 р. — 100.

Якщо платник податку є самозайнятою особою, податкові соціальна пільга щодо отриманих нею доходів від такої діяльності не застосовується.

V. Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництві запроваджено з 1999 р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість кількох, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування (єдиний по даток чи сукупність цих податків) надається платникам⁵.

Платниками податку можуть бути:

1) фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких середньорічне чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а річний обсяг реалізації 500 тис. грн.;

2) юридичні особи, у яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізації за рік — 1 млн. грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами влади залежно від діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Для юридичних осіб ставки встановлено в розмірі 6 % від обсягу виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10 %, якщо ПДВ не сплачується.

Фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного по­датку в таких розмірах:

— до місцевого бюджету — 43 %;

— до Пенсійного фонду України — 42 %;

— на обов'язкове соціальне страхування — 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення — 4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності, а також витрат, зумовлених народженням та похован­ням.

Юридичні особи — суб'єкти малого підприємництва — спла­чують єдиний податок на окремий рахунок відділень Держав­ного казначейства України. Відділення Державного казначей­ства України наступного дня після надходження коштів пере­раховують суми єдиного податку в таких розмірах:

— до Державного бюджету України — 20 %;

— до місцевого бюджету — 23 %;

— до Пенсійного фонду України — 42 %;

— на обов'язкове соціальне страхування — 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення — 4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності, а також витрат, зумовлених народженням та похован­ням.

Таким чином, єдина відмінність від порядку розподілу коштів єдиного податку фізичних осіб полягає в тому, що сума бюджетних платежів не розподіляється між державним та місцевим бюджетами, а повністю спрямовується до місцевого бюджету.

Дата добавления: 2014-01-05