Визначення не повинно утворювати кола, тобто визначуване поняття не може визначатись через себе самого

В разі порушення можливі помилки:

- коло у визначенні;

- тавтологія.

Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чергу, пояснюється через перше,

Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне право"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.

Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem — те ж через те саме).

Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право — це наука про цивільне право" тощо.

Тавтологія — це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, що сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.

Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "життя є життя" і т. д. Наприклад, вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом, за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходити як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття "закон" мислити не можна.

3. Визначення повинно бути чітким і однозначним, вказувати на відмінні ознаки, що не потребують додаткового визначення і не допускають двоякого тлумачення.

Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.

Вимога виразності, чіткості визначень у юридичній науці має виняткове значення. Відсутність чіткого визначення правового поняття приводить до різнобою у розумінні закону і до складності в застосуванні закону в судовій практиці. Особливо важливе значення це правило має при визначенні кримінально-правових понять. Визначення кримінального закону мають бути найвиразнішими і найточнішими. Чим точніше в законі описані ознаки складу злочину, тим легше виконувати закон.

3. Поділ понять, види та правила поділу

Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Наприклад, вивчаючи державу, ми цікавимось не лише тим, що таке держава, які її ознаки, а й тим, які бувають держави, їх види, тобто обсягом даного поняття.

Зміст поняття установлюється, як уже відомо, за допомогою визначення. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття — означає установити, на які види воно поділяється.

Поділ — це логічна операція, в ході якої відбувається розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.

За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких складається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на "події" та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт". Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "безплатні", ми встановлюємо обсяг поняття "договір".

У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основа поділу.

Поняття, обсяг якого піддається поділу, називається поділюваним.

Види предметів, па котрі розподіляється рід, називаються членами поділу.

Ознака, за якою ми розподіляємо поняття на види, називається основою поділу.

Найбільше утруднення і відповідальність при поділі становить вибір ознаки, за якою поняття розподіляються на види. У принципі (формально) поняття можна поділяти на види за будь-якою ознакою. Договори, наприклад, можна поділяти на види залежно від того, здійснюються вони знайомими чи незнайомими людьми, під час чи після роботи, у приміщенні чи надворі тощо. Але такий поділ договорів не має інтересу для науки й судової практики, він є надуманим.

Вибираючи основу поділу, слід керуватися певною науковою або практичною метою. Поділ має бути таким, щоб мав певне значення і для науки, і для практики.

Поділ понять не можна сплутувати із мисленим розчленуванням цілого на частини. Так, коли ми висловлюємо думку про те, що "Акт експертизи складається із 1) вступу, 2) дослідження та 3) висновку", то ми поділяємо, розчленовуємо предмет на його складові частини.

Поділяючи поняття, ми розподіляємо предмети класу на види (групи), а за допомогою розчленування установлюємо структуру або будову предмета, його складові. Наприклад: "Норма права складається з гіпотези, диспозиції і санкції".

Поділ поняття відрізняється від розчленування предмета на частини так. До кожного члена ділення застосовна назва, якою позначається поділюване поняття. Наприклад, коли ми поділяємо юридичні факти на "події" і "дії", то і "події", і "дії" можна назвати юридичним фактом. При розчленуванні ж предмета на частини кожну частину чи сторону не можна назвати на ім'я, котре позначає розчленований предмет. Так, не можна сказати, що "гіпотеза" або "диспозиція" — це "норма права", як не можна сказати, що "норма права" є "гіпотеза". Такі судження будуть неправильними.

Види поділу

Розрізняють такі види поділу: поділ за видотвірною ознакою (простий поділ), дихотомічний поділ і класифікація.

Простий поділ. Простий поділ, або поділ за видотвірною ознакою, — це такий поділ, коли обсяг поділяється за якоюсь основою на супідрядні види.

Приклади простого поділу: "Угоди за характером волевиявлення поділяються на односторонні і взаємні"; "Залежно від обсягу повноважень розрізняють такі види доручень: одноразові, спеціальні і загальні"; "Фотознімання місця події буває орієнтованим, оглядовим, вузловим та детальним".

Простий поділ — це найпоширеніший вид поділу, ним широко користуються у науці й практиці. Він дає змогу виділити всередині роду види предметів, що стає потім основою для віднесення окремих конкретних предметів даного роду до "свого" виду, не змішувати одні предмети або явища з іншими тощо.

Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється па два протилежні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує.

Приклади дихотомічного поділу: "Війни поділяють на справедливі і несправедливі"; "Договори бувають відплатні й безвідплатні" тощо.

У вигляді формули цей поділ можна записати так:

Тут А — поділюване поняття, а і не-а — члени ділення.

Особливість дихотомічного поділу полягає в тому, що члени виділяються за наявністю або відсутністю якоїсь ознаки, вичерпують увесь обсяг поділюваного поняття; кожний предмет, мислимий у родовому понятті, потрапляє або до одного, або до другого класу: або в а, або в не-а. Дихотомічний поділ не може бути несумірним, члени його завжди виключають один одного.

Дихотомічний поділ робить можливим послідовно й швидко звузити коло предметів, серед котрих слід відшукати предмет, який нас цікавить. Тому він досить широко використовується у слідчій практиці, наприклад, при плануванні розслідування, злочинів, висуванні й перевірці версій, обмеженні кола осіб, серед котрих слід шукати злочинця, тощо.

Наприклад у справі про вбивство А. па місці злочину було виявлено патрон від мисливської рушниці. Це стало основою для поділу всіх осіб, що мешкають у селищі, на 1) тих, які мають мисливську рушницю, 2) не мають мисливської рушниці. Пиж патрона, знайдений на місці події, було зроблено із інструкції до радіоприймача АРЗ. Тому особи, котрі мали мисливську рушницю, у свою чергу, були поділені на дві частини:

1) ті, що мають радіоприймачі АРЗ і 2) не мають радіоприймача АРЗ. Унаслідок такого поділу коло осіб, які цікавили слідчого, набагато звузилось.

Правила поділу

У процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

1. Поділ має бути сумірним

Це означає, що обсяг членів поділу, разом узятих, мав дорівнювати обсягу поділюваного поняття. Якщо ж обсяг членів поділу не вичерпує обсягу поділюваного поняття, тобто при поділі перелічені не всі види поділюваного і якийсь член поділу пропущений, то такий поділ є неповним.

Прикладом неповного поділу є поділ юридичних фактів на правотвірні та правоприпинні, оскільки, окрім названих видів, існують і правомірні юридичні факти.

Правило сумірності порушується і тоді, коли указуються тільки члени поділу, тобто такі, котрі не є видами поділюваного поняття. Наприклад, "Угоди бувають односторонні, взаємні та угоди, укладені на користь третьої особи".

2. Поділ має відбуватися на одній основі

Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі — за другою.

Приклад поділу не на одній основі: "Студенти бувають відмінники, ті, що добре встигають, і спортсмени". Тут поділ відбувається за двома основами: за успішністю ("відмінники" і "ті, що добре встигають") і стосовно спорту ("спортсмени").

3. Члени поділу мають виключати один одного.

Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного члена поділу. Це правило випливає з другого. Якщо основа поділу одна, то члени поділу виключають один одного, якщо ж поділ проведено не за однією основою, то члени поділу будуть перехрещуватися.

Наприклад: "Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени". Тут поділ проведено за трьома основами відразу 1) успішністю, 2) формою навчання та 3) стосовно спорту. Члени поділу не виключають один одного тому, що одні й ті ж студенти можуть одночасно входити до обсягу всіх членів поділу.

4. Поділ має бути безперервним

Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається стрибком у поділі.

Так, якщо ми угоди поділяємо на "усні" й "письмові", а потім кожен із цих видів, у свою чергу, — на найближчі види ("письмові", наприклад, па "прості" й "нотаріально засвідчені"), то такий поділ буде безперервним. Якщо ж угоди ми будемо поділяти на "усні", "прості" й "нотаріально засвідчені", то ми припустимося названої помилки — стрибок у поділі.

5. Основа поділу має бути виразною

Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясного), щоб її не можна було розуміти по-різному. Якщо ознака, взята за основу поділу, є невизначеною, такою, що кожен може тлумачити її по-своєму, то поділ буде невиразним. Таким, наприклад, мас бути поділ наук на складні й нескладні, цікаві й нецікаві і т. д.

4. Класифікація та її значення у праві

Класифікація – це розподілення предметів якогось роду на взаємопов’язані класи згідно найбільш істотних ознак, що є притаманними предметам одного роду і відрізняють їх від предметів інших родів. При цьому кожен клас займає в отриманій системі суворо визначене постійне місце.

Класифікація є видом поділу поняття, але вона відрізняється від звичайного поділу. При класифікації поділ відбувається не за будь-якою ознакою, а за найістотнішою, такою, що визначає характер усіх останніх ознак предметів, котрі класифікуються, і дає змогу установити для кожного класу чітко визначене, постійне місце серед інших класів.

Класифікація є такий поділ, у якому рід поділяється на види, види — на підвиди і т. д. За допомогою класифікації здобувають струнку систему розміщення тих чи інших предметів за класами, закріпленими у таблицях, схемах, кодексах тощо.

Класифікації бувають природними й допоміжними.

Допоміжна класифікація — розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою

Прикладом такої класифікації є розміщення в алфавітному порядку прізвищ робітників і службовців у відомості на одержання зарплати. У юрисдикції до допоміжної класифікації відноситься інкорпорація законів або інших правових актів за хронологією чи алфавітом.

Допоміжна класифікація дає змогу легше і швидше відшукати той чи інший предмет серед інших класифікованих предметів. Знання того, яке місце посідає той чи інший предмет, ще не створює можливості щось стверджувати про його властивості. Наприклад, із того, що робітник Іваненко занесений до відомості сьомим, про нього не можна зробити жодного висновку.

Природна класифікація — це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак.

Приклади природної класифікації: класифікація суспільно-економічних формацій, класифікація хімічних елементів (періодична система елементів), класифікація тварин у біології, класифікація рослин у ботаніці тощо.

Як приклад класифікації у юридичній науці можна навести систему державного права України. За предметом правового регулювання воно поділяється на такі галузі права: 1) державне право, 2) цивільне право, 3) адміністративне право, 4) фінансове право, 5) трудове право, 6) земельне право, 7) колгоспне право, 8) сімейне право, 9) кримінальне право, 10) судоустрій, 11) кримінальний процес та 12) цивільний процес. Кожна галузь права поділяється, в свою чергу, на правові інститути. Так, галузь державного права включає в себе інститути громадянства, виборчої системи тощо. Галузь цивільного права — інститути права власності, спадщини і т. ін.

На відміну від допоміжної класифікації, природна класифікація стверджує можливість визначити за місцем, що посідає предмет у класифікації, його властивості, а також передбачити властивості тих предметів, які ще не відшукані, але існування котрих можна допускати, виходячи із даної класифікації. Наприклад, Д. І. Менделєєв, створивши періодичну систему елементів, передбачив на її основі властивості таких на той час не відомих, відкритих пізніше, хімічних елементів, як гелій, скандій і германій.

Класифікуючи, слід мати на увазі, що, окрім розвинутих, типових форм, існують і форми нерозвинені або нетипові, проміжні, такі, котрі стоять на грані різних класифікованих предметів, поєднують у собі ознаки предметів, які входять до різних груп.

Так, поряд із типовими відносинами — майновими та сімейними — є і майново-сімейні відносини, нетипові ні для цивільного, ні для сімейного права. Такими ж атиповими є авторські відносини, які мають елементи трудових і майнових відносин. Наявність таких нетипових проміжних форм створює утруднення при визначенні їхнього місця у класифікаційній системі, оскільки за одними ознаками предмет або явище можуть бути включені до однієї групи" а за іншими ознаками — до другої. У таких випадках предмет відносять до тієї групи, яка стоїть ближче до класифікаційного предмета і більше відповідає його природі. Так, майново-сімейні відносини з огляду на тісніші їх зв'язки із сімейними відносинами законодавець відніс до сімейного права, а не до цивільного; авторські відносини включені не до трудового, а до цивільного права, оскільки за методом регулювання вони ближчі до цивільного права, ніж до трудового.

Будь-яка класифікація відносна. Із розвитком науки вона уточнюється, доповнюється, замість однієї класифікації створюється нова, більш адекватна дійсності. Кожна класифікація приблизна, вона в огрубілій формі розкриває зв'язки між предметами, що класифікуються.

Природна класифікація при неправильній її побудові може виявитися штучною. Штучною вважається така класифікація, у якій поділ предметів на класи проведено не за істотною ознакою" а за зовнішньою, другорядною. Така класифікація викривляв взаємозв'язки між предметами та явищами і тому є непридатною для науки й практики.

Класифікації належить важлива роль у пізнанні й практиці. Вона дає змогу охопити вивченням предмети за єдиною основою, установити не тільки місце кожного з них, а й зв'язки одного з одним, розкриває їхню внутрішню закономірність.

Велике значення класифікація має в юридичному законодавстві й правовій науці.

ВИМОГИ ДО КЛАСИФІКАЦІЙ:

І. Обсяг класифікованого поняття повинен дорівнювати сумі обсягів членів класифікації. (Неповна класифікація – класифікація з зайвими членами).

ІІ. Кожен етап класифікації повинен проводитись лише за однією визначеною підставою.

ІІІ. Класифікація повинна здійснюватись так, щоби за місцем об’єкта в класифікації можна було б судити про його властивості.

ІV. Класифікація повинна відрізнятися стійким характером.

V. Результати класифікації можуть бути виражені в таблиці.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВИХ НОРМ.

Інкорпорація, кодифікація, консолідація.

1. ІНКОРПОРАЦІЯ – це така систематизація нормативно-правових актів, при якій їх зміст не змінюється (по хронології).

А) генеральна інкорпорація (охоплює все законодавство в цілому);

Б) часткова інкорпорація (окремі частини).

Г) офіційна (Здійснюється компетентними органами через видання збірників НПА).

Д) неофіційна (проводиться організаціями та особами за їх власною ініціативою. Довідково-інформаційне значення).

1. КОДИФІКАЦІЯ – це систематизація НПА, при якій відміняються застарілі та створюються нові правові норми. Переребка діючих НПА на основі єдиних принципів. Приведення змісту норм в строгу, внутрішньо узгоджену систему. Кодифікація здійснюється лише компетентними органами державної влади і є різновидом правотворчості.

2. КОНСОЛІДАЦІЯ – це об’єднання множини законодавчих актів в єдиний збільшений акт. Консолідація не має самостійного значення і є перехідним етапом від інкорпорації до кодифікації.

5. Операції з класами

За допомогою логічних операцій з двох чи декількох класів можуть бути утворені нові класи. До цих операцій відносять:

1. Об’єднання класів (додавання) – операція об’єднання двох чи більше класів, що складаються з усіх елементів, що входять в ці класи. Отримувана множина – сума.

Наприклад, об’єднання двох класів «викладач» та «юрист» дає нам два поняття: «Викладач-юрист» і «Викладач-неюрист».

2. Віднімання класів дає клас, що складається з елементів, за вийнятком віднятого класу. Так, віднімаючи елементи класу «слідчий» з класу «юрист», отримуємо клас «юристів-неслідчих».

3. Операція пересічення (множення) класів – полягає в віднайденні спільних для двох чи декількох класів елементів. Юрист – депутат = юрист-депутат. А В.

4. Утворення доповнення до класу (заперечення) – це операція по утворенню нової множини шляхом виключення даної множини з універсального класу, до якого вона належить.

Так, виключаючи множину «студенти-юристи» (А) з універсального поняття «студенти» (В), отримуємо доповнення (новий клас) – «студенти-неюристи» (не-А). В сумі ці два класи утворюють спільний клас «студенти»

не-А + А } =В

При додаванні основного класу та доповнення отримуємо універсум.

Дата добавления: 2014-01-05