Стан вітчизняного земельного кадастру з позицій провідного досвіду

Роботи із землеустрою на терені України

Визначаються кордони між княжиствами. Почали будуватись оборонні. Замки.

1. 1ст. н. е. – роботу інженер землевпорядник виконував судовий виконавець вироку.
2. Норми «Литовськокого статуту»(1514,1529р 1547,1557р) держ. Управління землями; контроль прав власників; внутрішній землеустрій; виділення земель для держ. І загального використст.; визначення меж лісів і боліт; введення елементів кадастру. (якість реллі, реєстр земель, вироб облікових книг, межування і тп)
3. Запровадження спеціальної землемірної служби рос. Імперії (1782) і посад губернських землемірів. Кути вимірювали астролябією, з допомогою буссолі, а з поч.. 19 ст – теодоліт

У 18ст землеміри давали присягу

4. Реформа 1861р. ліквідація кріпацтва.

Земля видана в загальне користування. В полтавській області землю роздали подвірно. Але селяни кожен рік платили податок на землю.

5. Столипінська реформа 9 листопада 1906р. скасоване общинна землеволодіння. Посада землеміра стала престижною.

6.1914 – 1світова Землевпорядники пішли на війну прапорщиками.

7. Встановлення радянської влади. Землю роздавали селянам 1922 – голод

Запровадження НЕП.

Утворюють народний комісаріат зем. Справ Укр.. (У Харкові), Окружні управління

Відкривається землевпорядний факультет у Харкові у 6 містах відер. Технікуми; школи.

Землевпорядник звільн. Із призову в армію

Система координат була місцева (до балт. Система не прив’язувались).

Користувались планіметрами.

На планах не було рельєфу. Плани було важко стикувати через умовні координати.

8. 1929 – початок колективізації – спад землекорист. Створ. колгоспи і радгоспи.

9. 1933 – голод «Поглиблений землеустрій усі колгоспи отримали плани своїх земельних угідь (1:10000)» Рельєфу не було

10. 1941-45 війна Землевпорядники пішли в армію лейтенантами. Плани спалили.

11. 1947 – голодомор землевпорядники складали плани

12. 1991-1992 розпад СССР земельна реформа, роздавати землю

Розвиток земельного кадастру в Україні стримують 2 головні обставини:

• малопотужна спадщина радянського кадастру, яка не накопичувалася у вигляді реєстру та банку земельних даних;
• ДЗК як інструмент земельної політики не має необхідної законодавчої основи, що є перешкодою в процесі реформування земельних відносин.

Недосконалість інформаційної бази ДЗК не дозволяє державі об’єктивно і в повному обсязі вивчати свій найцінніший ресурс (землю), що впливає на неефективне використання територій в межах і за межами населених пунктів.

У більшості розвинених країн земельно-реєстраційні системи, маючи багатоцільове призначення, вирішують одне основне завдання - гарантований захист прав власності на нерухомість шляхом внесення (запису) відповідних прав в реєстри, офіційного визнання зареєстрованих прав і їх юридичного захисту державою. Реєстрації підлягають не права "взагалі", а чітко визначені за сферою дії три основних типи прав: безпосереднє право власності, обтяжувальні і обмежувальні права.

Безпосереднє право власності - це право власності держави, територіальних громад і комун, юридичних і фізичних осіб на нерухомість та її об'єкти, включаючи: земельні ділянки, будівлі і квартири, інженерні інфраструктури, насадження тощо. Безпосереднє право власності підтверджується правовстановлюючими документами, в яких держава офіційно визначає право на власність за конкретними носіями цього права.

Ще у 2000 році в Україні реєстраційні роботи виконували:

1) виконавчі органи Рад народних депутатів в селах, районах, містах, які реєструють державні акти і договори на право власності і користування землею;

2) районні і міські управління Держкомзему України, які реєструють державні акти і договори на право власності і користування землею;

3) районні, міські і обласні бюро технічної інвентаризації, які реєструють правовстановлюючі документи на будівлі, споруди та їх частини;

4) органи фонду державного майна, які реєструють договори купівлі-продажу при приватизації, а також правовстановлюючі документи про створення акціонерних товариств;

5) товарні біржі, які реєструють договори купівлі, продажу, обміну на будівлі, споруди та їх частини.

З наведеного переліку видно розпорошеність реєстраційної справи, дублювання її різними структурами і водночас відсутність єдиної регулюючої легітимної основи. Відсутнє також визнання домінуючої в світі концепції нерухомості, в основі якої лежить неподільність земельної ділянки і її об'єктів, оскільки для реєстру вальних органів набагато вигідніше реєструвати в одній установі земельну ділянку, в іншій - розташовані на ній інженерні споруди.

Великої шкоди реєстраційному процесові в юридичному аспекті надають також традиційні уявлення про землю як про природний ресурс, що має певні технічні, економічні і екологічні характеристики, оскільки вони не дозволяють або заважають сприймати землю як об'єкт майнових відносин.

Сьогодні реєстрацією землеволодінь і землекористувань займається Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України та його місцеві філіали, поступово вдосконалюється зміст реєстраційних документів (реєстраційної картки земельної ділянки).

Були прийняті певні нормативні документи щодо формування і оптимізації системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них.

Для України на сучасному етапі необхідним є прийняття Закону про земельний кадастр, впорядкування ринку землі, вирішення питання про продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а також забезпечення надійного зв’язку між усіма земельними інформаційними системами (землеустрій, земельний кадастр, ГІС тощо), в тому числі електронного, що дозволить зменшити час на підготовку необхідних даних.

Повна, своєчасна і точна інформація про землю, користувачів і власників дає можливість розробки та реалізації земельної політики, створює необхідність передумов для участі у світовій системі розподілу виробничих, сировинних, сервісних та інших сфер.

Дата добавления: 2014-01-05