ТЕМА 14. Долікарська допомога

1. Що найважливіше при транспортуванні потерпілого до лікарні:

А) їхати з максимальною швидкістю; Б) добре закріпити шини та джгути;

В) присутність лікаря в машині;

Г) обережне переміщення потерпілого під постійним наглядом.

2. Від якої кровотечі людина гине швидше?

А) артеріальної; Б) венозної; В) капілярної; Г) внутрішньої.

3. Який найпростіший спосіб усунення перешкод для дихання людей, які перебувають без свідомості?

А) відкинути голову якомога далі назад; Б) поплескати по спині;

В) прочистити дихальні шляхи одиним-двома пальцями, обгорненими в хустинку чи тканину; Г) витягти язик.

4. Що потрібно робити, якщо потерпілий без свідомості?

А) дати йому води; Г) прикласти до голови холод

Б) покласти на спину або на бік, відкинути голову назад, викликати лікаря;

В) струснути за плечі, ляскати по щоках. Намагатись вивести його з такого стану.

5. Який найефективніший метод припинення артеріальної кровотечі?

А) накладання імпровізованого джгута; Б) накладання тиснучої пов’язки;

В) накладання пов’язки і підняття кінцівки вверх; Г) накладання стандартного джгута.

6. У якому положенні доцільно транспортувати обпаленого?

А) на спині Б) на боці В) на животі

Г) лежачого на неушкоджених частинах тіла.

7. Який найефективніший метод припинення капілярної кровотечі?

А) накладання імпровізованого джгута; Б) накладання тиснучої пов’язки;

В) накладання пов’язки і підняття кінцівки вверх; Г) накладання стандартного джгута.

8. Як обробити місце опіку концентрованою кислотою?

А) змастити 5% розчином йоду спиртового;

Б) обмити слабким розчином натрію гідрокарбонату (соди), якщо його немає, то холодною водою;

В) змастити місце опіку будь-якою маззю; Г) змастити місце опіку рослинною олією.

9. Як обробити ділянки шкіри, уражені негашеним вапном?

А) обмити водою; Б) обробити 5% розчином перманганату калію;

В) обробити 5% розчином йоду спиртового; Г) обробити будь-якою олією.

10. Перша допомога при харчовому отруєнні:

А) Напоїти потерпілого і викликати блювання;

Б) Напоїти молоком або рідкою кашею;

В) Дати спиртні напої для дезинфекції шлунка;

Г) Дати потерпілому багато чаю з сухарями.

11. Як правильно обробити обпалену поверхню?

А) змазати опік рослинною олією; Б) проколоти пухирі;

В) накласти асептичну пов’язку; Г) змастити місце опіку будь-якою маззю.

Лекція № 7.

План лекції.

1. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій.

2. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

3. Загальні правила виживання в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Основні заходи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

4. Порядок ліквідації наслідків стихійних лих, вибухів, пожеж, катастроф та аварій.

1. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій.

Щодня у світі фіксуються тисячі подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призвести або призводять до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайними ситуаціями (НС).

Загальні ознаки НС:

- наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності;

- заподіяння економічних збитків;

- істотне погіршення стану довкілля.

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі, як епідемії, терористичні акти, збройні конфлікти тощо.

Аварії поділяються на дві категорії:

до І категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10 осіб; стався викид отруйних, радіоактивних, небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства чи населення.

до IIкатегорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи ос­новні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, ділянки (чисельність осіб більше 100 осіб). Падіння опор та обрив дротів ліній електропередач не належать до аварій, що мають категорії.

Події природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і трива­лістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, нази­ваються небезпечними природними явищами. Руйнівне небезпечне при­родне явище — це стихійне лихо.

Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при біль­шій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страж­дає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифі­кацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, місцеві, регіональні, загальнодержавні, континентальні та глобальні (загальнопланетарні).

15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно з цим Положенням залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій.

/Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше облас­тей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що пере­вищують власні можливості окремої області (Автономної Республі­ки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

/Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністра­тивних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перене­сенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

/ Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситу­ація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загро­жує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на до­вкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обся­гах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситу­ації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та ін­ших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпеч­них об'єктів.

/ Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна си­туація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслід­ки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзви­чайних ситуацій на території України, розрізняє чотири класи над­звичайних ситуацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру. Кожен клас надзви­чайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.

/ Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспорт­ні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загро­за, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіо­активних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

/ Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

/ Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуа­ції, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викра­дення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибу­хових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

/ Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ура­ження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектрич­них станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речо­вин, токсичних відходів, нафтопродуктів, транспортних та інженер­них комунікацій тощо.

2.Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спря­мованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, за­вчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та про­гнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх перерос­тання у надзвичайну ситуацію або пом 'якшення її можливих наслідків.

Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техно­генного та природного характеру в нашій країні виконує Єдина дер­жавна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагування на них, затверджена Постано­вою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1198.

Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техно­генного і природного характеру і реагування на них (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповід­ними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природно­го походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації дер­жавної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.

ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територі­альних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональ­ний, місцевий та об'єктовий.

Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної без­пеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій:

- на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• на регіональному рівні — Рада міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій;

• на місцевому рівні — районні державні адміністрації і вико­навчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних си­туацій та цивільного захисту населення;

• на об'єктовому рівні — структурні підрозділи підприємств, уста­нов та організацій або спеціально призначені особи з питань над­звичайних ситуацій.

До системи повсякденного управління ЄДСЗР входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і пе­редачі інформації:

• центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чер­гові служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуа­цій та цивільного захисту населення усіх рівнів;

• диспетчерські служби центральних і місцевих органів вико­навчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

До складу сил і засобів ЄДСЗР входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконан­ня відповідних робіт.

Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-рятувальні) формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності (далі — сили постійної готовності — СПГ).

У виняткових випадках, коли стихійне лихо, епідемія, аварія чи катастрофа ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятуваль­них і відновлювальних робіт, Президент України може залучати до ви­конання цих робіт у порядку, визначеному Законом України «Про над­звичайний стан», спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони.

На базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівель­них, медичних, хімічних, ремонтних та інших) в областях, районах, населених пунктах, підприємствах, установах та організаціях утво­рюються позаштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагу­вання на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціаль­не навчання, періодично залучаються до участі у практичному від­працюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із СПГ.

У виконанні робіт, пов'язаних із запобіганням надзвичайним ситуаціям і реагуванням на них, можуть брати участь також добровільні громадські об'єднання за наявності у представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, підтвердженого в атестаційному по­рядку. Свої дії вони повинні узгоджувати з територіальними орга­нами та уповноваженими з питань надзвичайних ситуацій та цивіль­ного захисту населення, а роботи виконувати під їх керівництвом.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, може існувати один з таких режимів функціонування ЄДСЗР:

/ режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо- промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);

/ режим підвищеної готовності — при істотному погіршенні ви­робничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріо­логічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обста­новки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості ви­никнення надзвичайної ситуації);

/ режим діяльності у надзвичайній ситуації — при реальній за­грозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

/ режим діяльності у надзвичайному стані — запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Кон­ституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».

Основні заходи, що реалізуються ЄДСЗР:

1) у режимі повсякденної діяльності:

-введення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і при­леглій до них території;

- розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збере­ження національної культурної спадщини у разі виникнення над­звичайної ситуації;

- вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту насе­лення, підпорядкованих їм сил;

- організація навчання населення методів і користування засо­бами захисту, правильних дій у цих ситуаціях;

- створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій; здійснення цільових видів страхування; оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можли­вих її наслідків;

2) у режимі підвищеної готовності: здійснення заходів, визначе­них для режиму повсякденної діяльності і додатково:

- формування оперативних груп для виявлення причин погір­шення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;

- посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на по­тенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, про­гнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;

- розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів еко­номіки;

- приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засо­бів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дії і перемі­щення у разі необхідності в район можливого виникнення надзви­чайної ситуації;

- проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичай­ної ситуації;

- запровадження цілодобового чергування членів Державної, ре­гіональної, місцевої чи об'єктової комісії (залежно від рівня надзви­чайної ситуації);

3) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

- здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і струк­турних підрозділів ЄДСЗР;

- організація захисту населення і територій;

- переміщення оперативних груп у район виникнення надзви­чайної ситуації;

- організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;

- визначення межі території, на якій виникла надзвичайна си­туація;

- організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функ­ціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життє­забезпечення постраждалого населення;

- здійснення постійного контролю за станом довкілля на тери­торії, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстанов­кою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

- інформування органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуа­цію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомен­дацій щодо поведінки в умовах, які склалися;

4) у режимі діяльності у надзвичайному стані здійснюються заходи відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан».

Надзвичайний стан — це передбачений Конституцією України особ­ливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом «Про надзвичайний стан» обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а та­кож прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов 'язки.

Метою введення надзвичайного стану є якнайшвидша нормаліза­ція обстановки, відновлення конституційних прав і свобод грома­дян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загро­зи безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої ін­шими способами є неможливим.

Надзвичайний стан вводиться за умов:

- стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення;

- масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

- блокування або захоплення окремих особливо важливих об' єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян іпорушує ннормальну діяльність органів державної влади та управління, місцевого чи регіонального самоврядування;

- спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

- посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів;

- необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади;

Надзвичайний стан по всій території України або в окремих її місцевостях вводиться постановою Верховної Ради України з не­гайним повідомленням Президента України або Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України.

Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів, передбачених Законом «Про надзвичайний стан», відступаючи від своїх зобов'язань за Конституцією лише настільки, наскільки це вимагається гостротою стану, за умови, що такі заходи не є несуміс­ними з іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тяг­нуть за собою дискримінації на основі національності, мови, статі, релігії чи соціального походження. Такими заходами можуть бути:

/ встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також об­меження свободи пересування по території, де запроваджено над­звичайний стан;

/ обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;

/ посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що за­безпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

/ заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і де­монстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;

/ заборона страйків.

З метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у мирний час може проводитись цільова мобілізація. У виняткових випадках допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання невідкладних аварійно-рятувальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. При цьому забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

3.Загальні правила виживання в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Основні заходи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Оповіщення населення у надзвичайних ситуаціях здійсню­ються за допомогою сирен промислових підприємств, мережі радіомовлення та телебачення (словесний сигнал «Увага всім»). За сигналом сирен населення вмикає засоби теле- і радіомов­лення для прийому мовного повідомлення.

Оповіщення здійснюється упродовж кожних 5 хвилин. Почувши сигнал оповіщення, дійте швидко, але без паніки. Пам'ятайте: у цих умовах важлива кожна хвилина.

Дії населення після отримання сигналу про виникнення над­звичайних ситуацій. Прослухати повідомлення і запам'ятати дії, які необхідно виконати. Їх доводять населенню під час по­відомлення.

До повідомлень про надзвичайні ситуації мирного часу від­носять: аварія на атомній станції, аварія на хімічно небезпеч­ному об'єкті, землетрус, повінь, штормове попередження та деякі інші.

До повідомлень про надзвичай­ні ситуації військового часу від­носять: повітряна тривога, відбій повітряної тривоги, радіаційна небезпека, хімічна тривога.

В умовах надзвичайних ситу­ацій здійснюється комплекс за­ходів, які мають забезпечити: укриття населення в захисних спорудах, евакуацію, медичну допомогу, радіаційний та хімічний захист.

Практичні заходи евакуації населення із районів можливого впливу наслідків НС плануються на випадок:

• загальних аварії на атомній електростанції;

• всіх видів аварій з викидом СДОР, внаслідок яких вини­кає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей, які проживають у зоні можливого ураження;

• загрози катастрофічного затоплення місцевості;

• масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують на­селеним пунктам;

• землетрусів та інших геофізичних чи гідрометеорологіч­них явищ з тяжкими наслідками.

Організаційні заходи для захисту населення:

• проведення санітарно-гігієнічних, профілактичних і протиепідеміологічних заходів;

-забезпечення всього населення індивідуальними засобами захисту;

• будівництво сховищ та укриттів для населення;

• загальне обов'язкове навчання населення способам захис­ту від небезпечних факторів та правильним діям в умовах над­звичайних ситуацій;

• своєчасне повідомленням населення про небезпеку;

• організація радіаційного, хімічного і бактеріологічного спостереження, розвідки і лабораторного контролю;

• розосередження робітників та службовців підприємств міста та евакуація в сільську місцевість не зайнятого у вироб­ництві населення, медичних дитячих та інших установ;

• захист продовольства та води, створення запасів продо­вольства, медичних препаратів та предметів першої необхід­ності в місцях евакуації та розосередження.

Стаття 8 Закону України «Про цивільну оборону України» стверджує, що адміністрація підприємств, установ і ор­ганізацій незалежно від форм власності і господарювання надає своїм працівникам сховище. Це вважається одним із заходів захисту від НС і є законодавчим обов'язком керів­ників господарських об'єктів та органів місцевої виконав­чої влади.

Захисними спорудами цивільної оборони вважають: схови­ща та протирадіаційні укриття. В сховищах передбачається на­явність аварійних виходів, фільтрувального устаткування та обладнання для забезпечення температури повітря не вище 23°С і відносної вологості пові­тря 70 %. В мирний час схови­ща можуть використовуватися під навчальні майстерні, пунк­ти цивільної оборони тощо. На рис. 1 показано план типо­вого сховища.

Рис. 1. План типо­вого сховища. 1 — захисно-герметичні двері; 2 — шлюзові камери (тамбури); 3 — санітарно-побутові відділення; 4— основне приміщення для розміщення людей; 5— аварійний вихід; 6 — фільтровентиляційна камера; 7 — приміщення для зберігання продуктів харчування; 8 — медпункт.

До протирадіаційних укриттів відносять спеціальні завчасно збудовані або збудовані при виникненні загрози радіа­ційного забруднення укриття, а також споруди господарсько­го призначення (погреби, овочесховища, тощо), звичайні жит­лові споруди, щілини з ґрунтовим покриттям.

Щоб мати можливість укриття населення в захисних спору­дах необхідно:

• завчасно збудувати захисні споруди і постійно підтриму­вати їх у готовності для використання;

• передбачити можливість швидкого пристосування і ви­користання частини виробничих або побутових приміщень для укриття населення під час НС;

• спланувати необхідне дообладнання, з урахуванням ре­альної обстановки, підвальних приміщень.

На кожне сховище складається план, карта прив'язки схови­ща і схема евакуації людей із сховища. Організація обслугову­вання сховищ покладається на службу сховищ та укриттів ЦО.

Основні правила перебування в захисних спорудах ЦО:

• мати при собі двохдобовий запас продуктів харчування, особисті речі, документи та індивідуальні засоби захисту;

• виконувати всі вимоги коменданта;

• забороняється приносити легкозаймисті і сильнопахучі речовини, громіздкі речі;

• не приводити домашніх тварин;

• забороняється запалювати гасові лампи, свічки;

• не курити.

Виведення людей із сховища проходить за вказівкою комен­данта і під керівництвом особового складу служби сховища.

Розосередженням називається організований вивід чи вивіз і розміщення у позаміській зоні робітників, які продовжують пра­цювати на важливих об'єктах та працівників комунального гос­подарства. Позаміською зоною називається територія за межами зон можливого руйнування.

Евакуацією називається організо­ваний вивід чи вивіз населення із зон можливого враження, затоплення чи терористичного нападу. Під час ева­куації за територіально-виробничим принципом вивіз працівників установ і членів їх сімей, студентів та учнів організовується підприємствами або установами, а решта населення евакуюється через ЖЕКи та до­моуправління за місцем проживання.

Розосередження і евакуація проводиться через збірні ева­куаційні пункти (ЗЕП), на яких організовують адміністрацію ЗЕП (начальник, замісник, група оповіщення, група реєстрації і обліку, стіл довідок, група охорони).

Евакуація населення (виведення, вивезення) у випадку ви­никнення НС проводиться організовано, у стислі терміни і по­чинається не пізніше, ніж після 4 годин з моменту отримання відповідного розпорядження.

У випадку НС (землетрус, буревій, викид отруйних речовин, аварія на АЕС та ін.) велике значення для порятунку має дотри­мання необхідної послідовності дій у зазначених ситуаціях.

Землетруси: якщо перші поштовхи застали вас у будинку, то мешканці першого поверху повинні негайно взя­ти молодших дітей і з ними вибігти на вулицю, а мешканці вищих поверхів, повинні стати біля дверних і балконних про­ходів, пригорнути до себе дітей. Після припинення поштовхів негайно залишити приміщення (не користуватися ліфтами). Після перших поштовхів не заходити у будинок (можуть бути повторні поштовхи). Не користуватися запальничками, сірни­ками, свічками. Якщо перші поштовхи застали вас на вулиці, потрібно негайно відійти від будинків і споруд, високих парка­нів і стовпів — вони можуть зруйнуватися.

Буревій (шторм, смерч): після штормового попередження не виходити з приміщень; не підходити до вікон щоб не отри­мати поранення склом. Варто стати біля простінка, вийти у коридор; для захисту можна використати міцні меблі: письмо­вий стіл, шафу, парту. Не виходити на вулицю відразу після послаблення вітру (стихія може повторитися). Не торкатися обірваних дротів - вони можуть бути під напругою. Найбільш безпечними місцями є підвали, внутрішні приміщення перших поверхів цегельних будинків.

Повінь: дітей, а потім і доросле населення відправляють до­дому або переводять у безпечні місця; якщо цього не встигли зробити, потрібно піднятися на верхні поверхи будинків, на го­рища, а у разі необхідності — на дахи; використовувати замість плавальних підручні засоби (бочки, колоди, дерев'яні щити, двері, уламки парканів, автомобільні камерами, інші предме­ти), що тримаються на поверхні води і можуть утримувати лю­дей. На них необхідно заходити по одному, ступати на середину поверхні, а під час руху в жодному разі не мінятися місцями, сідати на борти, штовхатися; після причалювання одна особа виходить на берег, тримає «човен» за борт, поки всі не діста­нуться суші.

Викид отруйних речовин: якщо є можливість, треба надяг­нути протигаз і дістатися найближчого сховища, якщо такої змоги немає, потрібно виходити із зони зараження. При цьому одягнути головний убір, верхній одяг (краще плащ), взути гу­мові чоботи, рот і ніс прикрити ватно-марлевою пов'язкою, змо­ченою у воді або у 5 % розчині лимонної кислоти (при викиді аміаку), 2 % розчині питної соди (при викиді хлору) і рухатися до виходу. Якщо ви не почули, куди потрібно рухатися, варто йти у напрямку, перпендикулярному до руху вітру. Ні в якому разі не можна ховатися у підвали, яри. У випадку неможли­вості дістатися сховища або вийти з зони зараження, потрібно залишатися у будинку, але при цьо­му щільно закрити вікна, двері, ди­моходи, вентиляційні отвори; вхідні двері закрити щільною тканиною, щілини у вікнах заклеїти. При отру­єнні, потрібно припинити будь-які пересування, обмежити рухи і пити у великій кількості теплий чай, моло­ко, потім — обов'язково звернутися лікаря.

Аварія на АЕС: якщо є можливість, необхідно надягну­ти респіратор (протигаз) і сховатися у захисній споруді. Якщо такої змоги немає, потрібно першо­чергово виконати такі дії: терміново закрити вікна, двері, ква­тирки, вентиляційні отвори, заклеїти щілини у вікнах; на ву­лицю виходити заборонено; приймати їжу тільки у закритих приміщеннях; руки мити з милом, рот полоскати 0,5 % розчи­ном питної соди. При неможливості покинути забруднену зону впродовж перших семи днів необхідно щодня приймати по 1 пі­гулці йодистого калію, а за його відсутності — йодисту насто­янку. Перед виходом з будинку необхідно одягатися відповід­ним як у випадку з викидом отруйних речовин. Після прибуття у безпечний район обов'язково пройти повну санітарну обробку.

Засоби індивідуального захисту призначені для збереження життя і здоров'я людини в умовах застосування зброї масового ураження, під час аварій, катастроф, стихійних лих. Своєчасне і вміле їх використання забезпечує надійний захист від отруй­них (ОР), сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), радіоактив­ного пилу, мікроорганізмів та інших шкідливих речовин.

Засоби індивідуального захисту поділяються на: засоби ін­дивідуального захисту органів дихання та засоби індивідуаль­ного захисту шкіри.

Засоби індивідуального захисту органів дихання за прин­ципом захисної дії поділяються на фільтруючі та ізолюючі. До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносяться: фільтруючі протигази, респіратори, ватно- марлеві пов'язки.

Основним засобом індивідуального захисту є фільтруючий протигаз (рис. 2 а).

Рис. 2 а,б.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей, обличчя від отруйних і радіоак­тивних речовин та бактеріальних засобів. Протигази бувають декількох типів: ГП-4, ГП-5, ГП-7 (ГП-7В). Для дітей і підліт­ків від 1,5 до 17 років використовуються інші типи — МД-1, МД-3, МД-4, ДП-6, ПДФ-7. Кожен з протигазів має свої розмі­ри. Визначення розміру протигаза здійснюється за допомогою системи спеціальних вимірювань (висота та ширина обличчя, вертикальне і горизонтальне охоплення голови) з наступним використанням відповідних таблиць.

При використанні протигаза необхідно:

• одягнути сумку з протигазом через праве плече так, щоб вона була на лівому боці (клапан від себе);

• відрегулювати за допомогою пряжки довжину плечового ременя так, щоб його край опинився на рівні талії;

• затримати дихання, заплющити очі, вийняти шолом-маску, взяти її обома руками так, щоб великі пальці були ззов­ні, а решта — всередині;

• прикласти нижню частину шолом-маски під підборіддя, різким рухом рук догори і назад натягнути шолом-маску на го­лову так, щоб не було складок, а окуляри розмістилися на рівні очей;

• видихнути повітря, відкрити очі, продовжувати дихати.

Крім фільтруючих протигазів використовуються й ізолюючі протигази (рис. 2 б), наприклад, ІП-4. Ізолюючий дихаль­ний апарат ІП-4 (ІП-4м) призначений для захисту органів дихан­ня, шкіри обличчя та очей від впливу будь-якої шкідливої до­мішки в повітрі незалежно від її концентрації при недостачі чи відсутності кисню в навколишнім середовищі. Застосовується для робіт тільки на суші, підводні роботи в цьому протигазі проводити забороняється. ІП-4 (ІП-4м) складається з лицьової частини зі сполучною трубкою, регенеративного патрона ІП-4, дихального мішка та алюмінієвого каркаса. Принцип роботи ізолюючого протигаза заснований на проходженні видихувано­го повітря через регенеративний патрон, у якому вуглекислота і волога, що видихається, взаємодіє з кисневмісною речовиною, у результаті чого виділяється кисень. Кисень, який виділяєть­ся, надходить у дихальний мішок і наповнює його до об'єму, необхідного для вдихання людини. Надлишок дихальної суміші стравлюється через клапан надлишкового тиску, що розта­шовується в дихальному мішку.

При використанні протигазів необхідно пам'ятати про можливу тривалість роботи у протига­зі (на один регенеративний патрон). Так, наприклад, при важко­му фізичному навантаженні (біг, перенесення вантажів, земляні роботи) вона не повинна перевищувати 40 хв. При середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) — 60 хв. А при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) можна перебувати в протигазі до 180 хв.

Для запуску ІП-4 необхідно:

•встановити регенеративний патрон РП-4 на каркас та при­єднати його до дихального мішка;

• приєднати шолом-маску до РП-4;

•одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний патрон був на рівні талії;

• відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;

• надіти шолом-маску так, щоб не було складок;

• привести у дію пусковий брикет, знявши чеку і закрутив­ши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;

• переконатися за зміною кольору термоіндикатора, що пус­ковий брикет працює;

• закрити кришку сумки і защипнути її.

На підприємствах промисловості для захисту органів дихання працюючих від СДОР (сильнодіючі отруйні речовини) у вигляді парів і газів, при їх концентрації в повітрі не біль­ше 10-15 ГДК, широко використовуються про­тигазові респіратори РПГ-67, РУ-60М і РУ-60МУ. Протигазові респіратори складаються з гумової фідьтруючо-поглинаючої напівмаски, па­тронів, пластмасових манжет із клапаном вдиху і запобіжним екраном, трикотажного обтюратора, а також наголовника для закріплення респіратора на голові.

Фільтруючі патрони респіраторів випускаються марок А, В, КД і Г, які спеціалізовані за призначенням в залежності від фізико-хімічних і токсичних властивостей СДОР. Патрони роз­різняються між собою за складом поглиначів, а за зовнішнім виглядом — маркуванням, нанесеним у центрі перфорованої сітки патрона. Призначення патронів наведене в таблиці 1.

Таблиця 1.

Марка фільтруючого патрона	Сильнодіючі отруйні речовини, від яких захищає патрон
РПГ – 67 –А, РУ – 60 МА	Органічна пара, хлорно- і фосфорорганічні отрутохімікати
РПГ – 67 –В, РУ – 60 МВ	Сірчистий ангідрид, сірководень
РПГ – 67 –Д, РУ – 6 М - КД	Аміак, сірководень
РПГ – 67 –Г, РУ – 60 МГ	Пари ртут

Респіратори виготовляються трьох розмірів. Підбір здій­снюється за розміром висоти обличчя — ріст 1 (до 109 мм), ріст 2 (109-119 мм), ріст 3 (119 мм і більше). Респіратори протига­зові РПГ-67, РУ-60М і РУ-60МУ забороняється застосовувати для захисту органів дихання від високо­токсичних речовин типу синильної кис­лоти, фосфористого водню, тетраетилсвинцю й інших, а також від речовин, що у паро- і газоподібному стані проника­ють в організм через шкіру.

До найпростіших засобів захисту на­лежить ватно-марлева пов'язка (рис.3.а) та протипилова тканинна мас­ка (рис.3б).

Рис.3 а, б.

Ватно-марлева пов'язка є замінником респіратора і виготов­ляється самостійно з куска марлі довжиною 100 см і шириною 50 см. Послідовність дій під час виготовлення така. Спочатку розкласти марлю на столі. Далі на середину марлі по­класти вату розміром 30x20 см і товщиною близько 2 см. Вільні кінці марлі з обох сторін згорнути по всій довжині шматка і закрити таким чином вату. Потім прошити пов'язку і на кінцях марлі зробити розрізи довжиною 30-35 см (дві пари зав'язок). Після цього наклада­ють пов'язку на обличчя таким чином, щоб нижня частина пов'язки закрила низ підборіддя, а верхня закривала ніс і доходила до очних ям. Нижні кінці зав'язують на шиї, а верхні на потилиці за вуха­ми. Для захисту очей обов'язково одягнути окуляри від пилу.

Протипилова тканинна маска складається з корпуса, зши­того з 4-5 слоїв тканини, і кріплення. У корпусі викроюються оглядові отвори, куди вставляються скельця.

Маски виготовляють семи розмірів. Розмір маски залежить від висоти обличчя (відстані між точкою найбільшого загли­блення перенісся та найнижчою точкою підборіддя на се­редній лінії обличчя). Розкрій тканини для виготовлення всіх частин маски здійснюється за допомогою викройок і лекал. Після розкрою обробляють краї оглядових отворів, окантову­ють краї корпусу та пришивають кріплення.

Маска кріпиться на голові гумкою, яка проходить у верх­ньому шві, а внизу — зав'язками і поперечною гумкою, яка пришита до верхніх кутів корпусу маски. Щоб надягти маску, потрібно взяти її обома руками за нижній край кріплення (вели­кі пальці повинні бути повернені всередину), щільно притиснути до підборіддя нижню частину і, заводячи кріплення за голову, натягнути маску на обличчя. Притиснувши маску до обличчя, зав'язати кріплення і натягнути поперечну гумову натяжку.

При відсутності зазначених засобів частковою мірою захис­ту може бути будь-який предмет з бавовняної тканини — хуст­ка, рушник, згорнутий в кілька слоїв.

Засоби захисту шкіри призначені для захисту тіла людини в умовах зараження місцевості отруйними, радіоактивними ре­човинами та біологічними засобами. Використовуються вони також при здійсненні дегазаційних, дезінфекційних і дезакти- ваційних робіт.

До засобів захисту шкіри відносяться: загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК), легкий захисний костюм (JI-1) та інші засоби.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) призначе­ний для багаторазового захисту шкіри, одяг, взуття людини від отруйних речовин, біологічних аерозолів, радіоактивного пилу та короткочасного захисту від легкозаймистих речовин. Він складається із захисного плаща, захисних панчіх, захисних рукавиць та чохла для перенесення. Загальновійськовий захисний комплект може використовуватись у вигляді накидки, плаща, комбінезона.

Легкий захисний костюм JI-1 використовують при роботі в умовах сильного зараження радіоактивними й отруйними речовинами та бактеріальними засобами. Він виготовлений із прогумованої тканини і складається із: штанів із чобітьми; со­рочки з капюшоном; двопальцевих рукавиць; сумки для збері­гання костюма.

Необхідно пам'ятати, що знімаючи засоби захисту шкіри піс­ля перебування на зараженій місцевості, слід звернути особливу увагу на те, щоб незараженими частинами тіла не торкатися зо­внішньої частини захисного одягу. Перед зняттям захисного одя­гу, зараженого ОР (отруйними речовинами чи СДОР), необхідно дегазувати передню частину комбінезона, особливо борти (нагрудний клапан) і рукавиці ріди­ною ІПП-8. Дегазації також підлягають ті місця одягу та шкірних покровів, які були заражені від знятого захисного одягу.

Після роботи на місцевості, зараженій радіоактивними речо­винами, лицьову частину протигаза, штани із чобітьми, сороч­ку та гумові рукавиці необхідно облити водою, витерти зволо­женою ганчіркою (травою), а протигазну сумку витрусити від пилу, стоячи за вітром. Забруднені (заражені) ганчірки, тампо­ни та інше збирають в окреме місце і ретельно дегазують.

4.Порядок ліквідації наслідків стихійних лих, вибухів, пожеж, катастроф та аварій.

Організація і проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт полягає у виконанні заходів, передбаче­них чинним законодавством з пи­тань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій (широке вибухоподібне розповсюдження інфекційної хвороби тварин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на даній території), що створюють загрозу життю і здоров'ю населення. Для ор­ганізації і проведення рятувальних та інших аварійно-невідкладних робіт під час ліквідації наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, епідемій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення створюються формування цивільної оборони. До проведення таких робіт залучаються: невоєнізовані формування ЦО, ме­дичні організації та військові частини і підрозділи.

Для проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт необхідно:

• завчасно спланувати дії формувань цивільної оборони як при загрозі нападу так і під час проведення рятувальних та не­відкладних аварійних робіт;

• перевірити та уточнити плани цивільної оборони на на­вчаннях, що проводяться на об'єктах;

• організувати з робітників та службовців, студентів форму­вання цивільної оборони та підготувати їх для роботи в осеред­ках ураження;

• оснастити формування цивільної оборони індивідуальни­ми засобами захисту, приладами, майном, технікою;

• вивести в найкоротші терміни формування цивільної обо­рони, створені в містах, в заміську зону, розмістити їх в завчас­но намічених районах й привести в готовність до проведення рятувальних робіт;

• організувати управління та керівництво формуваннями цивільної оборони при проведенні рятувальних робіт.

До заходів, що необхідні під час про­ведення рятувальних робіт відносять: розвідка маршрутів для фор­мувань ЦО, локалізація та гасіння по­жеж, пошук і рятування людей з-під за­валів та зруйнованих захисних споруд, надання першої медичної допомоги та евакуацію потерпілих, санобробку лю­дей та знезараження їх одягу, знезара­ження місцевості, споруд, техніки.

Під невідкладними роботами в осередках ураження розумі­ють:

• локалізація аварій;

• ліквідація або укріплення аварійних споруд;

• прокладання шляхів на заражених територіях і проїздів у завалах знешкодження боєприпасів, вогне- та вибухонебезпечних предметів;

• відновлення та ремонт пошкоджених захисних споруд.

Рятувальні роботи в закладі (установі) поділяють на два етапи:

- перший етап триває з моменту отримання сигналу про не­безпеку до прибуття спеціалізованих формувань цивільної обо­рони;

- другий етап — від прибуття формувань цивільної оборони до виконання ними поставлених завдань (вивезення (виведен­ня) членів колективу в безпечну зону, евакуацію поранених у лікувальні заклади).

На першому етапі рятувальні роботи організовує начальник цивільної оборони закладу чи установи, а виконує їх увесь ко­лектив разом із невоєнізованими формуваннями цього закладу.

До складу невоєнізованих формувань входять такі групи: зв'язку; із забезпечення громадського порядку; проти­пожежної служби; медичної допомоги; протирадіаційного та протихімічного захисту.

Група зв'язку складається з ке­рівника групи та помічників (чер­говий біля телефону та посильні). Завдання групи — оповіщення чле­нів колективу про загрозу виник­нення надзвичайної ситуації, пере­дача сигналу структурам цивільної оборони міста (району), підтримка засобів зв'язку у стані постійної готовності, забезпечення штабу ци­вільної оборони навчального закладу засобами зв'язку.

Група із забезпечення громадського порядку: керівник — працівник установи, який відповідає за її охорону. Завдання групи: забезпечити охорону закладу, підтримати порядок у ви­падках надзвичайних ситуацій, надання допомоги керівництву під час евакуації.

Група протипожежної служби: бере участь у розробці про­типожежних профілактичних засобів, здійснює контроль за їх виконанням, забезпечує постійну готовність до використання засобів пожежогасіння, локалізує та гасить пожежу, надає до­помогу у проведенні спеціальної обробки території.

Група медичної допомоги: організовується на базі медичного пункту закладу чи установи. Завдання групи: орга­нізовує і проводить санітарно-гігієнічні та профілактичні захо­ди, надає медичну допомогу ураженим, допомагає їх евакуації до лікарень, проводить часткову санітарну обробку уражених.

Група протирадіаційного та про­тихімічного захисту організовує видачу засобів індивідуального за­хисту, здійснює контроль за радіацій­ною та хімічною ситуацією у закладі та на прилеглій території, за станом сховищ та укриттів, бере участь у за­ходах з ліквідації наслідків радіацій­ного та хімічного зараження.

При ліквідації наслідків НС ви­никає необхідність в організації рухомих пунктів харчування, речового і продовольчого забезпечення.

Підрозділи громадського харчування (пересувні пункти хар­чування ЦО) призначені для забезпечення гарячим харчуван­ням особового складу формувань в районах розміщення та при проведенні рятувальних і невідкладних аварійних робіт, а та­кож потерпілого населення в загонах першої допомоги. Таким пунктом керує начальник пункту. При пункті створюються три ланки.

З них дві ланки приготування та роздачі їжі (командир лан­ки, старший кухар, кухарі (3 ос.), робітники (2 ос.), водій). До ланок прикріплюються по одному вантажному автомобілю та по одній пересувній кухні (котлові). Можливості пересувно­го пункту харчування за 10 годин роботи: приготувати і розда­ти їжу на 1200 осіб.

Ланка забезпечення (командир, кладовщик-дозиметрист, бухгалтер, робітники (4 ос.), водії (3 ос.). До ланки прикрі­плюється по одному вантажному автомобілю, авторефрежератору та автоводоцистерні.

Підрозділи торгівлі продовольчими товарами (пересувні пункти продовольчого постачання ЦО) призначені для забез­печення особового складу формувань продуктами харчування (сухим пайком) при відсутності можливості приготування га­рячої їжі.

Пересувним пунктом керує його начальник. На пункт при­значається комірник. При пункті організовується декілька ланок (5) фасування та роздачі сухих пайків (командир ланки, дозиметрист, фасувальники-роздатчики (3), водій). До пункту прикріплюється вантажний автомобіль з причепом. Орієнтовні можливості пункту за 10 годин роботи: скомплектувати та ви­дати 5000 сухих пайків.

Підрозділи торгівлі промисловими товарами (пересувні пункти речового постачання ЦО) призначені для забезпечен­ня санітарних пунктів та загонів першої медичної допомоги одягом, білизною та взуттям. Пересувним пунктом керує його начальник. На пункт призначається комірник. При пункті організовується декілька ланок (5) речового постачання (ко­мандир ланки, дозиметрист, роздатчики (4), водій). До пункту прикріплюється вантажний автомобіль з причепом.

Дата добавления: 2014-01-05