Олександр, учень 9 класу

Зовнішньо привабливий юнак, непогано розвинений фізично. Уважно слідкує за своєю зовнішністю, але до навчання байдужий. Жодного завдання, яке потребує самоконтролю, вірно не виконує. Часто покидає виконання завдання, навіть якщо знає, що за це отримає негативну оцінку. Однак настроєний завжди оптимістично, періодично демонструє видимість наполегливості та активності (наприклад підіймає руку, але не знає відповіді). Намагається вступати зі вчителями в дискусію, підкреслити оригінальність свого розуму. В класі до Сергія відносяться, як до людини несерйозної, невідповідальної, на яку не можна покластися. (Демонстративна акцентуація)

Іра, учениця 8 класу.

Перш за все в Ірі звертало на себе увагу рідке сполучення зовнішньої і внутрішньої краси. Її одяг, будучи не дорогим і не ультрамодним, був підібраний з великим смаком. Іра приємно вражала вчителів високою культурою спілкування, причому не тільки з вчителями, а й з однолітками. Навчається Іра добре, хоча і не є відмінницею. Спостерігаючи за нею можна помітити, як в ній йде боротьба двох протиріч – підняти руку і відповісти (бо знає відповідь), і не підіймати руки(щоб не виставлятися перед класом). Батьки вважають Іру прекрасною донькою, розповідають, що вона займається збиранням листівок з картинами відомих художників, сама також з задоволенням малює, вишиває. Одне бентежить батьків Іри – її велика чуттєвість: дівчинка дуже тяжко переживає неприємності, які сталися з близькими, може розплакатися під впливом чуттєвої сцени у фільмі чи в книзі. (Емотивна акцентуація)

Антон - герой оповідання Шевченка Л. «Помисливий».

А) Антон ходив похмурий, млявий, працював неохоче, а вдома щомиті гримав на сина та на жінку. Мав узагалі лайливу вдачу, певно, це йому передалося від баби, яка гірко кляла все на світі, скільки й віку мала. Антон, людина сучасна, прокльонами звісно не сипав, та коли щось було не до вподоби, вибухав миттю, наливаючись тяжкою злістю, лякаючи своїх домашніх лев’ячим криком. Щоправда швидко і відходив, часом навіть клявся в душі, що так погарячкував, але вдіяти з собою нічого не міг.

(Збудлива акцентуація)

В) Прокоментуйте продовження оповідання, яке ми пропонуємо в авторській редакції: “Особливо страждав від батькової люті його дев’ятилітній син Олег. Він ріс нервовим, малокровним, часто плакав без причин, ховався од крику в найдальший куток квартири, проте в глибині його очей часом уже засвічувався той самий вовчий вогник, який Антон так добре знав за собою. Та й жінка Марфа у свої тридцять років мала знервоване, вже вкрите зморшками обличчя й безнадійний погляд на шлюб як на явище неминуче, але безрадісне”.

Стендаль «Червоне та чорне»

«…Пані де Реналь, надто сором’язлива, мала вразливу вдачу, її дуже дратувала невгамовна метушливість і розкоти гучного голосу. Вона цуралася всього, що зветься розвагами. Дуже раділа з того, що мешканці Вар´єра стали рідше до неї заходити. Це була душа проста та наївна, ніколи не наважувалась судити свого чоловіка, і була згодна на все, аби тільки їй не заважали самій блукати в своєму розкішному саду – більше вона ні про що не просила…»

(Емотивна акцентуація, інтроверт, меланхолік)

Антон Чехов «Людина в футлярі»

«… у цієї людини спостерігалось постійне і непереборне намагання оточити себе оболонкою, створити собі, так би мовити футляр, який відокремив би його, захистив би від зовнішніх впливів. Дійсність дратувала його, лякала, тримала в постійній тривозі, і, можливо, для того, щоб виправдати цю свою полохливість, свою огиду до сучасного, він завжди хвалив минуле і те, чого ніколи не було…»

«… І парасолька була у нього у чохлі, і годинник у чохлі з чорної замші; і обличчя теж, здавалося, було в чохлі, бо він увесь час ховав його в піднятий комір. Він носив темні окуляри, фуфайку, вуха затикав ватою і, коли сідав на візника, то наказував підіймати верх…» (Тривожна акцентуація)

Віллі П.

З моменту закінчення навчання П. працює за фахом - слюсар з ремонту машин. Після 16 років різко змінився його характер. До цього П. був привітним і спокійним, тепер став легко переходити в лють, став грубіянити. Він завжди мовчазний - і в будні, і в свята. Любить щоб кругом панував спокій. Любить у вільний час виконувати різні домашні роботи, в чому проявляє велику вправність. Охоче ​​допомагає сусідам нарубати дрова, скласти їх, грошей за це не бере. По закінченню роботи, мовчазний і похмурий, відправляється додому. «Його ніколи не побачиш веселим» - говорить мати. П. легко дратується і тоді лається, кричить, приходить в гнів. Відреагувавши таким чином, мовчки продовжує працювати. На заводі поки до ексцесів не доходило, але під час нападів він весь тремтить, працювати нормально не може, хоча і мовчить. (Збудлива акцентуація)

Жан Поль «Путешествие войскового священника Шмельце во Флец»

«... Військовий священик всюди возив з собою гіпсові пов'язки на випадок перелому руки або ноги, так як коляска по дорозі може перекинутися, і можливо ушкодження кінцівок. Коли його голять, він тримає руки напоготові для нанесення удару на випадок, якщо помітить підозрілий рух цирульника. Він сам сконструював парасольку - громовідвід, яка здатна відвести блискавку, якщо їй заманеться в нього вдарити...»

Ніч в готелі: «... перед тим як лягти спати я переконався, що під ліжком нікого немає, далі я вгвинтив свій нічний шуруп у двері, а потім звалити перед нею одне над одним кілька крісел; штани і черевики я, лягаючи не знімав, щоб в будь-який момент відчувати себе напоготові піднятися...» (Тривожна акцентуація)

Гоголь «Шинель» Чиновник Акакий Акакиевич

Робота його полягала в переписуванні паперів. Часто він брав їх переписувати і додому. Якщо ж таких не траплялося, він знімав навмисне, для власного задоволення, копію для себе, особливо якщо документ був чудовим не по красі стилю, а за адресою до якої - не будь важливого особи. Акакій Акакійович частенько займався копіюванням паперів просто так, без спеціальної мети, для власного задоволення.

Один директор, будучи доброю людиною і бажаючи винагородити його за довгу службу, наказав дати йому що – не будь важливіше, ніж звичайне переписування; справа полягала тільки в тому, щоб змінювати заголовний титул, та змінити дієслово з першої особи в третє. Це задало йому таку роботу, що він спітнів зовсім, тер, лоб і, нарешті, сказав: «Ні, краще дайте я перепишу що - небудь». (Педантична акцентуація)

Дата добавления: 2014-01-05