Докази спорідненості людини з тваринним світом

Головні біологічні передумови олюднення мавп

Вищі примати неогену. Деякі передумови і початкові кроки олюднення мавпи

Людина як біологічний вид та її найближчі зоологічні родичі

Докази спорідненості людини з тваринним світом

План.

II. ЛЮДИНА — ЗАКОНОМІРНА ЛАНКА У РОЗВИТКУ ТВАРИННОГО СВІТУ

ГОЛОЦЕН

Мезоліт (епіпалеоліт; середньо-кам’яний вік) – епоха кам’яної доби (12 000 – 7 000 до н.е.)

Неоліт (нова кам’яна доба) – X – поч. III тис. до н. е.), ділиться на:

докерамічний і керамічний неоліт

Енеоліт (халколіт; мідно-кам’яна доба) – V-IV тис. до н.е. – 1200 рр. до н.е.

Бронзова доба – 1200 рр. до н.э. – V ст. до н.е.

Залізна доба – VI-V ст. до н.е. – …

В соціальному плані виокремлюються:

1) епоха первісного стада (або праобщини), ранній і середній палеоліт;

2) епоха первісної родової общини (верхній палеоліт – мідний вік);

3) епоха первісної сусідської (протоселянської) общини.

Існуючі наукові дані, що доводять спорідненість людини з тваринним світом, можна поділити на прямі і опосеред­ковані докази.

Прямі докази — це кісткові залишки викопної людини, найближчих її предків та споріднених з ними форм. Слід, проте, зауважити, що наукове пояснення всіх викопних матеріалів може бути дане лише на основі порівняння з анатомічними, функціональними та екологічними особли­востями сучасних форм.

Опосередковані докази — найчисленніші. Це все те, що ми спостерігаємо, вивчаючи сучасних тварин, і що є сумою природних експериментів, які дійшли до нас. Сюди відносяться насамперед порівняльно-анатомічні (а також фізіологічні, біохімічні та ін.) і ембріологічні дані та рудиментарні органи й атавізми.

Порівняльно-анатомічні дані свідчать про спорідненість людини з тваринами на підставі загального плану будови тіла. Так, наявність осьового скелета (у примітивних форм — хрящової хорди) і трубчастої центральної нервової системи властива всім хордовим (від ланцетника до вищих хребетних, включаючи й людину). Двобічна симетрія і сегментація, що зберігається в будові тіла людини, характерна не тільки для тварин типу хордових, а й для кільчастих червів.

Ще більше спільних рис має будова тіла людини з іншими хребетними. Найголовніші з них такі: хребтовий стовп, що замінив хорду; череп як захисне вмістище длі головного мозку і органів чуттів, щелепи як пристосуваніня для активного захоплення їжі; парні кінцівки (у змії вони вторинно редуковані), що служать для пересування у просторі; серце як центральний орган кровообігу тощо.

І нарешті, найбільше спільних рис в будові тіла і функціонуванні органів має людина з численними видами ссавців. Найголовніші з них — теплокровність і здатність до саморегулювання температури тіла. Зазначені особливості ссавців дають їм змогу досконаліше пристосовуватись до змін навколишнього середовища і були зумовлені появою чотирикамерного серця, ускладненням структури легеневої тканини, посиленням регулюючої та інтегруючої ролі центральної нервової системи.

Ембріологічні дослідження, які почали активно проводитися у другій половині XIX ст., довели, що організм розвивається внаслідок складних перетворень його первинниі структур.

Тепер доведено, що період зародкового розвитку (час, починаючи з дроблення яйця і утворення зародкових листків до початку формування тіла зародка) у будь-якого хребетного, враховуючи людину, проходить в загальних рисах однотипно. Найбільша подібність виявляється у розвитку зародків людини і людиноподібної мавпи. Дослідники! (Ф. Мюллер, Е. Геккель, О. О. Ковалевський, О. М. Сєверцов) звернули увагу на те, що вивчення розвитку ембріонів є одним з основних опосередкованих методів, які дають змогу з'ясувати перетворення організмів і його окремих органів у процесі їх філогенезу (історичного розвитку). Особливий інтерес становить утворення на ранніх стадіях ембріонального розвитку зябрових щілин, які у вищих хребетних згодом зникають. Заслуговує на увагу закладка у всіх ссавців значно більшої кількості хребців і ребер, які в дальшому розвитку частково редукуються Найбільш характерний цей процес для вищих приматів і для людини.

Проте процес ембріонального розвитку не слід розглядети лише як послідовне повторення пройдених етапів історичного розвитку організмів та їх окремих органів, як вважав у свій час Е. Геккель. Найпоказовіші у цьому відношенні доведені О. М. Сєверцовим факти, що вказують на ранішу закладку органів, які мають найважливіше філогенетичне значення (центральна нервова система та ін.) і, навпаки, на пізнішу закладку органів, що редукуються.

Організм людини, як і більшості тварин, має чимало рудиментарних органів, а також органів, які редукуються на певному етапі історичного розвитку.

До рудиментарних і недорозвинених органів, що втратили у сучасної людини минуле функціональне значення належать: залишки загального волосяного покриву, наявність не зовсім редукованого хвостового відділу хребетного стовпа, присутність м'язів, що рухають вушну раковину, підшкірний м'яз (платизма), залишок третьої повіки (мигальна перетинка ока), шлуночки порожнини гортані (існують у вигляді голосових мішечків у багатьох мавп), деякі особливості зубної системи, червоподібне відросток і деякі інші.

У тих випадках, коли зазначені органи з якихось причин виявились досить добре розвиненими, кажуть про аномалію групи атавізмів. Це рідкісні випадки надмірної волосатості обличчя і всього тіла, шийна фістула, що є залишком однієї із зябрових щілин, більш-менш виражений хвіст тощо.

У свій час Ч. Дарвін широко використовував наявні у сучасної людини рудименти і атавізми для того, щоб довести її спорідненість з тваринним світом. Отже, ці факти свідчать про те, що в далекі доісторичні часи розвивалися всі органи тіла людини і лише поступово деякі з них втрачали своє колишнє значення у зв'язку із змінами умов середовища, а отже, й поведінки та життєдіяльності певного примата.

Істотними доказами спорідненості людини з тваринним світом є знахідки у надрах земної кори палеоантропологічних даних, тобто залишків організмів, що колись жили на землі. Їх рештки, знайдені в геологічних шарах, датованих різними історичними періодами існування нашої планети, є яскравим свідченням минулих етапів розвитку рослинного і тваринного світу Землі аж до наших днів. До цих знахідок належать також і кісткові рештки викопної людини та близьких до неї за морфологічними особливостями інших викопних приматів. Свідчення про ці знахідки почали з'являтися в науковій літературі з середини XIX ст. Але найчисленнішими вони виявилися тепер, особливо за останні три-чотири десятиріччя.

Дата добавления: 2014-01-05