Мала Азія та прилягаючі території після розпаду Хетської держави

Держави Малої Азії та остаточний занепад Урарту.

Розквіт Урарту.

Виникнення держави Урарту.

Мала Азія та прилягаючі території після розпаду Хетської держави.

Лекція №10: Урарту та країни Малої Азії.

Санаторно-курортне господарство

Україні санаторно-курортна справа найактивніше почала роз­будовуватися у XIX ст. З цього часу відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязеві курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у XX ст.

Курорти за унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів і рівнем облаштованості поділяють на курорти державного та місце­вого значення. За спеціалізацією курорти поділяються на курорти загального призначення та спеціалізовані для лікування конкретних захворювань. Відповідно до медичних показань курорти поділяють на ті, що лікують захворювання органів кровообігу, травлення, дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, нервової сис­теми, обміну речовин, урологічні, дермато- та гінекологічні. Термін ліку­вання залежить від характеру захворювання і його складності та типу курорту і варіює від 24 днів (для найбільш поширених захворювань) до ЗО (легеневі хвороби), 45 та більше діб (посттравматичне лікування хребта).

За характером провідник лікувальних факторів курорти поділяють на:

1) бальнеологічні, де провідним лікувальним фактором є використання природних мінеральних вод;

2) грязеві (застосуванні в якості основного лікувального засобу лікувальних грязей]

3) кліматичні, де основним лікувально-профілактичним засобом є клімат.

карта „Иран и средняя Азия в древности”. Найти Урарту (Армения), Фригию и Лидию. На самом деле на карте обозначена т.н. Малая Фригия, Основная территория фригийцев располагалась в центре полуострова на территории бывшего Хетского гос-ва. Карта Северная часть Передней Азии в древности – царство Арзи, Мусасир,, г. Нор-Баязет, Аргиштихинили, Тушпа(Ван)р. Аракс

Протягом XI-IX ст. до н.е. Мала Азія дуже повільно відходила після потрясіння після розгрому Хетської держави. Ця повільність пояснюється не тільки руйнуванням більшості міст, спаленням сіл і фізичним винищуванням чималої частини населення; вона пояснюється також тим, що по спустошеній території ще довго рухалися різні племена. З кінця XIII по середину XII ст. до н. е. через півострів із заходу на схід рухалися «народи моря» й «східні» (балканські) племена мушків (вважають, що це і були протовірмени); у той же період робили зустрічне пересування протоабхазькі й західні протогрузинські племена. Коли ж Хетське царство розпалося, у вакуум, що утворився, кинулися фрігійці, а потім і деякі фракійські племена.

Однак кожна нова хвиля просувалася не настільки далеко на схід, як попередня, і протовірмени осіли у верхньоєвфратській долині, фрігійці - у центрі півострова, а фракійці - на північному-заході (основная территория Фракии находилась за Боспорским проливом (в X-VIII ст. до н.е.). Зі сходу пересування західного протогрузинського населення в Південне Причорномор'я тривало, до середини VIII ст.

У результаті Мала Азія I тисячоріччя до н.е. виявилася розділеною на наступні етнічні області: все західне (егейське) узбережжя й окремі ділянки північного (чорноморського) і південного (середземноморського) узбережжя займали грецькі міста-держави; північно-західний кут півострова займали прийшли з Балкан племена фракійців, що злилися з місцевим населенням, центр півострова - фригийцы, що ще раніше прийшли з Балкан і також, імовірно, що почасти змішалися з хетами; на північному сході півострова, в області Понт, жили абхазькі й західні протогрузинские племена, у тому числі халибы; захід (крім узбережжя), південний захід і південний схід півострова населяли народності, що були нащадками протохеттів II тисячоріччя до н.е.; найважливішої була сама західна з них - лидяне; саме східна гілка цих народів, котру ми умовно називаємо «ієрогліфічними хетами», імовірно, стикалася у верхній долині Євфрату з першими прибульцями з Балкан ще в XII ст. до н.е. - «східними» мушками, або протоармянами; нарешті, на Вірменському нагір'ї жили хуррити (по окраїнах) і родинні їм урарти (у центрі).

Як вважають, саме урарти, а не протоармяни були корінним населенням Вірменського нагір’я.

Починаючи від верхнеевфратской долини й перевалів Тавра на сході й аж до стін грецьких міст на заході - на всій цій етнічно строкатій території в XI-IX ст. до й. э. панувало запустіння. Поселення існували на старих городищах, але на значно зменшених площах; держави, які існували тут з IX-VIII ст. до н.е.- переважно були слабкими та дрібними і залишили мало пам'ятників.

Із всіх держав Малої Азії XI-IX ст. до н.е. ми інформовані тільки про тих, які лежали в горах Тавра й уздовж верхнеевфратского шляху. Наші дані базуються почасти на ассірійських, а пізніше й урартских військових пам'ятників, почасти з хетських ієрогліфічних написів місцевих царств. Ці написи відрізняються досить убогим змістом. Але про Колхіду, наприклад, крім легенди про аргонавтів, ми до VIII ст. до н.е. нічого не знаємо з письмових джерел; потім вона двічі згадана в урартских написах.

Якщо для Малої Азії XI-IX століть до н.е. були періодом нещасть і глибокого занепаду, то для Вірменського нагір'я це був період подальшого розвитку, що виразився насамперед у класовому розшаруванні, що завершилося, суспільства й повсюдному створенні державної влади. Одночасно тут відбувався технологічний переворот, пов'язаний з переходом від сплаву міді з миш'яком до бронзи, а потім до заліза.

Дата добавления: 2014-01-05