Інвестиційний ринок. Оценка эффективности структур

ТЕМА 3

Оценка эффективности структур

При выборе того или иного варианта структур целесообразно использовать некоторые показатели эффективности, например оперативность, централизация, периферийность, живучесть, объем

Оперативность оценивается временем реакции системы на воздействие внешней среды либо скоростью ее изменения и зависит в основном от общей схемы соединения элементов и их расположения.

Централизация определяет возможность выполнения одним из элементов системы руководящих функций. Численно централизация определяется средним числом связей центрального (руководящего) элемента со всеми остальными.

Периферийность характеризует пространственные свойства структур. Численно периферийность характеризуется показателем «центра тяжести структуры», при этом в качестве единичной оценки меры связности выступает «относительный вес» элемента структуры

Живучесть системы определяется способностью системы сохранять основные свойства при повреждении ее части. Этот показатель может характеризоваться относительным числом элементов (или связей), при повреждении (уничтожении) которых показатели системы не выходят за допустимые пределы.

Объем является количественной характеристикой структуры и определяется обычно общим количеством элементов или связей либо тем и другим

1. Характеристика інвестиційного ринку та етапи його вивчення.

2. Інфраструктура та кон'юнктура інвестиційного ринку.

3. Оцінка та прогнозування інвестиційного ринку.

4. Ринок цінних паперів. Його аналіз.

3. Оцінка та прогнозування інвестиційного ринку.

Оцінка прогнозування інвестиційного ринку здійснюється у послідовності:

1. дається оцінка і прогнозування макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку;

2. оцінюється і прогнозується інвестиційна привабливість галузей (підгалузей економіки):

3. оцінюється і прогнозується інвестиційна привабливість регіонів;

4. оцінюється і прогнозується інвестиційна привабливість окремих компаній і фірм.

На основі таких оцінок розробляється стратегія інвестиційної діяльності і формується ефективний інвестиційний портфель.

Оцінка і прогнозування макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку є найбільш складним етапом, що включає:

А) формування показників для побудови системи моніторингу інвестиційного ринку. Показники групуються за напрямками;

- визначення обсягів капітальних вкладень;

- розвиток ринків об'єктів приватизації;

- розвиток ринка нерухомості, фондів і грошового ринку.

Б) Проводиться аналіз поточної кон'юнктури ринку, вивчаються цикли, що включають: підйом, бум, ослаблення, спад.

На рівні галузі, щоб вивчити інвестиційну привабливість галузі необхідно:

1. виділити галузі,

2. ранжувати їх,

3. оцінити рівень перспективності розвитку (роль та значення галузі, її стійкість до економічного спаду, важливість, характеристика споживання продукції, рівень конкуренції, особливості ринку збуту, Рівень державного втручання у розвиток, соціальне значення, фінансові умови роботи - середній рівень прибутковості, оборотність активів тощо., рівень інвестиційних ризиків, конкуренція, інфляція - це все впливає на інвестиційну привабливість галузей).

Інвестиційна привабливість регіонів оцінюється наступним чином:

1. визначається зв'язок з державною регіональною політикою;

2. вивчається рівень загальноекономічного розвитку регіону (питома вага регіону у ВВП і національному доході, обсяг виробленої промислової продукції на душу населення, рівень само забезпеченості регіону основними продуктами, обсяг та динаміка капітальних вкладень у регіоні на душу населення, число компаній та фірм різних форм власності);

3. розглядяться рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (ви­вчається число організацій всіх форм власності, обсяг місцевого виробництва основного виду оборотного капіталу, виробництво енергетичних ресурсів на душу населення, забезпеченість транспортом);

4. оцінюється демографічна характеристика регіону (питома вага населення регіону в загальній чисельності жителів України, співвідношення сільських та міських жителів, питома вага населення, що зайняте у громадському виробництві на підприємствах усіх форм власності, рівень кваліфікації працівників регіону);

5. визначається розвиток рівня ринкових і комерційних відносин в регіоні (рівень приватизації, питома вага компаній і фірм недержавних форм власності у загальній кількості виробничих підприємств, чисельність спільних підприємств, банківських установ, страхових компаній, розвиток фондового ринку на регіональному рівні та ін.);

6. з'ясовується рівень криміногенних екологічних та інших ризиків.

На основі цих ознак райони по інвестиційній привабливості діляться на 4 групи:

- пріоритетні - Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Республіка Крим;

- з достатньо високою привабливістю (Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська;

- середні - Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Сумська, Миколаївська, Чернігівська;

- низькі (Волинська, Івано-Франківська, Кіровоградська).

Щоб оцінити інвестиційну привабливість окремих фірм і компаній необхідно:

1. вивчити стадії життєвого циклу підприємства. На кожній стадії аналізуються такі показники: питома вага витрат, прибуток, обсяг продукції.

2. зробити глибокій фінансовий аналіз.

Інвестиційна привабливість окремого підприємства (фірми) включає:

1. Загальну характеристику підприємства – характер технології; наявність сучасного обладнання, складського господарства, власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.

2. Характеристику технічної бази підприємства – стан технології, вартість основних фондів, коефіцієнт фізичного та морального старіння основних фондів.

3. Номенклатуру продукції, що випускається.

4. Виробничу потужність.

5. Місце підприємства в галузі, на ринку, рівень його монопольності.

6. Характеристику системи управління.

7. Статутний фонд, власники підприємства, ціна акцій.

8. Структуру витрат на виробництво.

9. Обсяг прибутку та напрямки його використання.

10. Оцінку фінансового стану підприємства.

У світовій та вітчизняній практиці для визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується методика визначення стану підприємства за даними бухгалтерської фінансової звітності, яка включає в себе розрахунок групи показників, вибір яких залежить від цілей, що ставить перед собою інвестор.

Основним джерелом інформації для визначення інвестиційної привабливості є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства за два останні календарні роки та останній звітний період, а саме: бухгалтерський баланс Ф.1 (річний або квартальний), звіт про дебіторську або кредиторську заборгованість (Ф.1- б), звіт про фінансові результати діяльності підприємства (Ф2), звіт про фінансово-майновий стан (ФЗ), примітки до річної фінансової звітності (Ф5) та при необхідності, розшифровки дебіторсько-кредиторської заборгованості, структури запасів, готової продукції, основних фондів тощо.

Оцінка фінансового стану підприємства складається з таких етапів:

• оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни (аналіз обігу активів);

• оцінка фінансових результатів діяльності підприємства (аналіз прибутковості фірми);

• оцінка ліквідності;

• аналіз ділової активності;

• аналіз фінансової стійкості;

• аналіз рентабельності.

4. Ринок цінних паперів. Його аналіз.

Ринок цінних паперів – це складний механізм, із допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями та іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку та організаціями та громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

Емітенти цінних паперів – це держава в особі уповноваженого органу, юридична особа й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Сукупність функцій ринку цінних паперів в економіці можна поділити за двома групами: постійні, властиві стабільній стаціонарній системі акціонерних відносин господарювання, і тимчасові, притаманні періоду становлення акціонерних форм організації виробництва і фондового ринку внаслідок разових глибинних змін у системі відносин власності на капітал.

До постійних функцій ринку цінних паперів необхідно віднести:

- інвестиційну;

- власницько-стимулюючу;

- оперативного реагування і переливу капіталів. До тимчасових функцій належать:

- приватизаційна;

- антиінфляційна.

Потрібно зазначити, що як постійні, так і тимчасові функції фондового ринку послідовно взаємопов'язані між собою і визначають роль ринку цінних паперів в економіці країни та його значення у процесі відтворення.

Ринок цінних паперів відрізняється від інших, перш за все, специфічним характером свого товару:

- не маючи своєї вартості, може мати високу ринкову ціну;

- право на одержання доходу і зобов'язання цей дохід виплачувати;

- за допомогою цінних паперів можна одержати доступ до реальних цінностей або забезпечити перехід від одного суб'єкта до іншого;

- цінні папери – це засіб, який забезпечує рух капіталу від галузей виробництва, де є його надлишок до галузей, яким він більш необхідний.

Відносно його стану ринок цінних паперів можна охарактеризувати як:

Ринок «биків» - ринок на якому спостерігається тенденція можливого підвищення цін в результаті високого попиту.

Ринок «ведмедів» - ринок, на яком ціни в цілому падають і спостерігається тенденція прискорення цього падіння.

Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, який цінний папір проходить від емітента до першого покупця.

На первинному ринку будь-яка особа, що має необхідний статус, може одержати додатковий капітал шляхом випуску своїх облігацій.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних та місцевих позик приймається Кабінетом Міністрів України та місцевими радами народних депутатів

Випуску акцій повинна передувати публікація спеціального проспекту емісії, що містить повну і достовірну інформацію про діяльність товариства.

Реалізацією нових випусків цінних паперів можуть займатись банки. Вони можуть також організовувати корпорації - емітенти, що спеціалізуються на розміщенні нових цінних паперів, емісійні синдикати, що розподіляють ризик, який пов'язано з випуском цінних паперів, також може бути організована брокерська група з продажу цінних паперів. Синдикат, утворений групою інвестиційних банків, може здійснювати андерайтинг - придбання цінних паперів нових випусків з метою їх перепродажу. Андерайтинг є винагородою за гарантовану підписку і послуги встановленою у формі знижки (дисконту) з курсу продажу цінних паперів, він гарантує емітенту певну мінімальну суму від продажу нових цінних паперів.

Вторинний ринок цінних паперів – це сфера обігу цінних паперів, до якої вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, що купив ці цінні папери у емітента безпосередньо або через посередника. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:

- відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери;

- торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;

- великою кількістю продавців цінних паперів;

- відсутністю єдиного центру, який би відпрацьовував методологію.

Організований (біржовий) ринок — це торгівля цінними паперами на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції в спеціально організованих місцях за чітко прописаними правилами і технологіями. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього в світі нараховується близько 200 фондових бірж, що об'єднані у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.

Аналіз цінних паперів включає вивчення окремих видів цінних паперів (чи груп паперів) у рамках основних категорій. Однією з цілей такого дослідження є визначення тих цінних паперів, що є невірно оціненими в даний момент. Існує багато різних підходів до аналізу цінних паперів. Однак велика частина цих підходів відноситься до двох основних напрямків. Перший напрямок називають технічним аналізом, а друге - фундаментальним аналізом. Фахівців, що працюють у рамках цих напрямків, називаються відповідно технічними аналітиками і фахівцями в області фундаментального аналізу.

Технічний аналіз у його найпростішій формі включає вивчення кон'юнктури курсів ринку акцій, для того щоб дати прогноз динаміки курсів акцій конкретної фірми. Спочатку проводиться дослідження курсів за минулий період з метою виявлення повторюваних тенденцій чи циклів у динаміку курсів. Потім аналізуються курси акцій за останній період часу, для того щоб виявити поточні тенденції, аналогічні виявленої раніше. Це зіставлення існуючих тенденцій з минулими здійснюється, виходячи з припущення, що цінові тренди періодично повторюються. Таким чином, виявляючи поточні тенденції, аналітик сподівається дати досить точний прогноз майбутньої динаміки курсів розглянутих акцій.

Фундаментальний аналіз виходить з того, що «справжня» (чи внутрішня) вартість будь-якого фінансового активу дорівнює приведеній вартості всіх наявних грошових потоків, що власник активу розраховує одержати в майбутньому. Відповідно до цього аналітик-фундаменталіст прагне визначити час надходження і величину цих наявних грошових потоків, а потім розраховує їх приведену вартість, використовуючи відповідну ставку дисконтування. Точніше кажучи, аналітик повинний не тільки оцінити ставку дисконтування, але також спрогнозувати величину дивідендів, що буде виплачена в майбутньому по даній акції. Останнє еквівалентно обчисленню показників прибутку фірми в розрахунку на одну акцію і коефіцієнта виплати дивідендів. Більш того, необхідно дати оцінку ставки дисконтування. Після того, як внутрішня вартість акції даної фірми визначена, вона порівнюється з поточним ринковим курсом акцій з метою з'ясувати, чи правильно оцінена акція на ринку. Акції, внутрішня вартість яких менше поточного ринкового курсу, називаються переоціненими, а ті акції, ринковий курс яких нижче внутрішньої вартості, - недооціненими.

Дата добавления: 2014-01-05