Тема 4. Основы организации рыночного хозяйства

Поиск информации. Поиск информации является одной из составляющих человеческой деятельности. В Интернете ежедневно появляется и исчезает огромное количество ресурсов. Необходимо уметь в них ориентироваться. Чтобы эффективно выполнить поиск, нужно умело составить запрос к поисковой системе. Если ответ ищется в каталоге, то особых сложностей при работе здесь нет. Создатели каталога и модераторы озаботились созданием разделов каталога. Пользователь должен только четко определиться с предметом поиска и затем воспользоваться структурой, которая ему предложена.

План

Тема 2.1. Основні джерела антропогенного забруднення

1. Основні джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища. Характер забруднення, види забруднення.

2. Управління природокористуванням та правовий захист навколишнього середовища.

3. Екологічний моніторінг. Система екологічної інформації.

1. Основні джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища. Характер забруднення. Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі промислові об’єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-паперові), екстенсивне, перехімізоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об’єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, теплом.

Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, дуже швидке зростання (по експоненті) населення нашої планети, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів знищення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва й побуту, які людство поки що не могло переробити, знищити чи захоронити, забрудненням довкілля – глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.

Вважають, що за ступенем забруднення, природного середовища нині перше місце посідають металургійна промисловість автотранспорт, які загалом спричинюють до 70-85 % всього обсягу забруднень (залежно від району та масштабів виробництва).

В Україні металургійна промисловість зумовлює близько третини забруднень атмосфери й природних вод. Останнім часом для всіх великих міст України характерне зростання частки забруднення довкілля за рахунок автотранспорту. Ця частка в середньому становить 55-75 %, а в окремих районах міст (найбільші автотраси та їх перехрестя, естакади) може підвищуватися до 80-82 %. У місцях розташування металургійної промисловості вона є головним джерелом забруднення довкілля.

У результаті спалювання великої кількості твердого палива (переважно вугілля) поблизу металургійних центрів нагромаджуються також такі шкідливі речовини, як хлорвуглеводні, діоксин, вуглеводні, що мають мутагенні та канцерогенні властивості й переносяться з димами на відстані десятки й сотні кілометрів (димова труба висотою 250 м розсіює шкідливі речовини в радіусі 70-80 км). Забруднення довкілля постійно підвищується через зростаючу токсичність промислових і побутових відходів.

Збитки від відходів – це не лише величезні площі землі, зайнятої звалищами, териконами, шлакосховищами, відвалами “пустої” породи біля кар’єрів (наприклад, на площі, де розташовані звалища навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тис. чоловік), а й смертельні дози різних токсикантів, що роками розносяться дощовими водами, та дими й пилюка від них.

За кількістю промислового бруду на душу населення Україна посідає одне з перших місць у Європі. Через це тут нині найнижча тривалість життя – 66 років, тоді як в Японії, Швейцарії, Ісландії та США – 75-79 років. У класифікації ООН колишній СРСР за тривалістю життя населення посідав 77 місце в світі, а показник збільшення кількості населення в Україні був у три-чотири рази нижчий середнього по СРСР. Нині в Україні смертність населення, особливо дітей, збільшилася. Зонами екологічного лиха є понад 15 % її території, крім того, близько 40 % атомних електростанцій СНД розміщені в Україні, причому майже 100 % електроенергії Хмельницької й 90 %. Рівненської АЕС йде на експорт. В Україні функціонує 1700 шкідливих виробництв, 1000 з них, хімічних, становлять особливу екологічну небезпеку, а майже третина знаходиться в межах рекреаційних зон. За показником дитячої смертності Україна посідає перше місце в світі, як і за показником кількості онкологічних захворювань.

З 1992 р. смертність в Україні перевищує народжуваність.

Можна навести ще такий сумний факт: за даними автоматизованої державної системи “Здоров’я”, захворюваність серед жителів трьох десятків найбільш забруднених промисловими викидами міст України Київ посідає перше місце. Через велику забрудненість території навіть лікарські рослини не можна вживати, бо в них підвищений вміст різних токсичних речовин. Дедалі більші площі вздовж доріг України мають вилучатися з сільськогосподарського вико­ристання через дуже велику забрудненість ґрунтів, що становитиме близько 3 млн. га.

Нині в Україні виявлено багато сотень районів, ділянок і об’єктів, де у воді, повітрі й ґрунтах внаслідок аварій, випробувань, витікання значно перевищені ГДК різних нафтопродуктів – теж дуже шкідливих речовин.

Це райони аеродромів і їх нафтобаз (цивільних і військових), території всіх інших нафтобаз, нафтосховищ, нафтопереробних заводів, нафтових свердловин, автостоянок, автозаправок, окремі ділянки нафтопроводів. Деякі райони, де екологічна ситуація через забруднення нафтопродуктами стала критичною, вже відомі всій Україні та за її межами (Лисичанський, Херсонський та інші нафтопереробні комбінати, території військових аеродромів поблизу Білої Церкви та Узина, райони Борислава, Долини в Прикарпатті та Шебелинки на Полтавщині). В цих місцях нафтою пропахло не лише повітря, вона накопичується в колодязях, рівчаках, ярах, підземних водах, льохах, вона не тільки отруює, а вже стала вибухонебезпечною.

Слід пам’ятати: у разі надходження до водойм нафтопродукти утворюють на поверхні дуже тонку стійку плівку (тобто розпливаються на великих площах), що утруднює процеси обміну, кругообігу речовин у екосистемах. Частково нафтопродукти розчиняються (дуже мало), а частково у вигляді в’язких емульсій осідають на дно, також його забруднюючи. Якщо концентрація нафтопродуктів у водоймі становить 0,05-0,1 мг/л, уся молодь і ікра риб гинуть, а якщо 0,1-1,0 мг/л – гине й стійкіший планктон – найпростіші організми (їжа риб). Загибель планктону є однією з причин катастрофічного зменшення кількості риби в Світовому океані, де за останні десятиріччя зросло забруднення нафтопродуктами через численні аварії танкерів і супертанкерів (їх ємність – від 100 до 300-500 тис. т нафти), аварії й розливи на нафтопромислах у Північному морі, Мексиканській, Перській затоках і багатьох інших районах шельфу, де ведеться нафтовидобування. При концентрації 0,05–0,10 мг/л риба починає тхнути гасом, а 10 мг/л – гине.

Пари нафти та її продуктів, концентрація яких становить 10 мг/м³ і більше, викликають у людини захворювання органів дихання й центральної нервової системи, підвище­ну стомлюваність.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, належать також різні шуми від виробництв, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи, які детальніше буде розглянуто далі. Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сірчаний і сірчистий ангідриди, окиси азоту, бензпірен, аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окиси вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші – частки вугілля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У димах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли.

Види забруднювачів. Фахівці класифікують забруднення природного середовища на основі різних принципів, але загалом нині ці забруднення можна об’єднати в такі групи:

механічні, хімічні, фізичні та біологічні (за типом походження);

матеріальні, енергетичні (теж за типом походження);

стійкі, середньотривалі й нестійкі (за часом взаємодії з довкіллям);

прямого та непрямого впливу на біоту (за способом впливу);

навмисні, супутні, аварійно випадкові,

Механічні забруднення – це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжи­тку) на поверхні землі, в ґрунті, воді, повітрі, Космосі – від диму та пилу до уламків машин у кар’єрах і частин космічних апаратів і супутників у стратосфері й іоносфері. Хімічні забруднення – тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять у біосферу порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовини й енергії.

Біологічні забруднення – різні організми, що з’явилися завдяки життєдіяльності людства – бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій інших хвороб), а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною навмисне чи випадково.

Фізичні забруднення – це зміни; теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

За іншою класифікацією всі антропогенні забруднення поділяють на дві великі групи – матеріальні й енергетичні. До першої належать такі: а) атмосферні забруднення (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді туману й змішані); б) стічні води (оборотні, умовно чисті й забруднені, зі значним перевищенням концентрації шкідливих речовин); в) тверді відходи (токсичні та нетоксичні). До другої групи віднесені теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук й інфразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове випромінювання, іонізація, електромагнітне випромінювання.

Під стійкими антропогенними забруднювачами розуміють такі, що довго не зникають, не знищуються самостійно природою (різні пластмаси, поліетилени, деякі метали, радіоактивні речовини з тривалим періодом напіврозкладу тощо). Нестійкі забруднювачі – ті, які негативно діють короткий час і розкладаються, розчиняються чи знищуються в екосистемах завдяки природним фізико-хімічним або біохімічним процесам.

Під навмисними забрудненнями розуміють цілеспрямоване знищення лісів, використання родючих земель і пасовиськ під забудову, утворення внаслідок діяльності людини кар’єрів неправильне використання поверхневих і підземних вод, мінеральних ресурсів; вилов риби та ін.

Супутні забруднення – це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери окремих районів та планети в цілому від комплексного негативного впливу антропогенної діяльності (опустелювання, висихання боліт, озер і морів, поява кислотних дощів, потепління клімату через “парниковий” ефект, зменшення озонового шару).

2. Управління природокористуванням та правовий захист навколишнього середовища. Закони про охорону природи. Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.

Екологічне право – це порівняно молода, але дуже важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні – “ Закон України про навколишнє природне середовище”, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов’язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов’язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.

Незважаючи на потужну правову базу, поки що не визначено правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, а це ускладнює його виконання й робить малоефективним. Тому до нього слід розробити й ухвалити пакет із кількох десятків супутніх законів і підзаконних актів, які б чітко регламентували застосування всіх положень основного Закону.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), закони України “Про екологічну експертизу” (1995), “Про природно-заповідний фонд України” (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси України “Про надра” (1994), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995), “Про плату за землю” (1996), “Про відходи” (1998), “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” (2000), “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру” (2000), “Про об’єкти підвищеної небезпеки” (2000), “Про екологічну мережу” (2001).

Останніми роками в Україні прийнято низку законів і постанов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з метою наближення до світових норм, особливо норм країн – членів Європейського Союзу. З 1990 по 2002 р. Верховною Радою України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується ство­рення екологічної прикордонної служби.

Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи й раціональне використання її ресурсів, було прийнято регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) та ін. До таких найважливіших документів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені більшістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства в XXI столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987), та ін.

Система екологічних стандартів – найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недотримання стандартів карається законом.

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

Система екологічного контролю. На державних і міждержавних рівнях створено організації, зобов’язані стежити за виконанням законів про охорону природи й здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища й виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство екології і природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, система державних санітарно-епідеміологічних станцій та ін.

У 1989 р. опубліковано міжнародний документ “Правові принципи охорони навколишнього середовища й стійкого розвитку”, підготовлений на завдання ООН спеціальною Комісією міжнародної групи експертів-юристів. Він являє собою звід правових принципів охорони довкілля та стійкого розвитку людства. Найголовніші положення цього документа:

• всі люди мають право на довкілля, сприятливе для їхнього здоров’я й добробуту; • держави охороняють і використовують довкілля та природні ресурси в інтересах сучасного й майбутніх поколінь; • держави підтримують екосистеми та екологічні процеси, необхідні для функціонування біосфери, зберігають біологічну різноманітність; • держави встановлюють відповідні норми охорони довкілля, здійснюють моніторинг змін його якості, а також публікують усі дані з цього приводу; • держави здійснюють попередні екологічні оцінки чи вимагають їх виконання у зв’язку із запропонованими видами діяльності, які можуть істотно вплинути на довкілля або на використання природних ресурсів; • держави своєчасно інформують усіх осіб, яких може стосувати­ся запланована діяльність, надаючи їм доступ до інформації, і забезпечують відповідну процедуру в адміністративних і судових справах; • держави забезпечують умови, за яких збереження природного середовища розглядається як невід’ємна частина планування їхнього розвитку, й надають допомогу у сфері охорони довкілля іншим державам, особливо тим, що розвиваються; • держави виявляють добру волю у взаємовідносинах з іншими державами для здійснення зазначених прав та зобов’язань.

Виконання екологічних регіональних (міжнародних) і національних законів перевіряється за допомогою системи екологічного контролю, яка постійно дає інформацію про стан екосистем і здоров’я людей у тому чи іншому районі планети чи в окремій державі. В систему екологічного контролю входять різні види екологічного моніторингу, екологічна паспортизація об'єктів людської діяльності та екологічна експертиза. Останнім часом для екологічного контролю дедалі ширше використовуються геоінформаційні системи (ГІС) і технології.

Геоінформаційні системи й технології – це сучасні комп’ютерні технології для картографування й аналізу об’єктів природи, а також подій, що відбуваються на планеті, в нашій життєдіяльності; це важливий засіб розуміння стану довкілля й управління ним. У світі ГІС розробляються з початку 70-х років XX ст. і широко використовуються в ландшафтній архітектурі й генеральному плануванні.

Геоінформаційні системи дають змогу швидко й комплексно інтерпретувати накопичену інформацію, маніпулювати нею, оперативно її поновлювати та аналізувати, поєднувати з прийняттям управлінських рішень на різних рівнях: локальному, регіональному, глобальному.

Як образно-знакові геоінформаційні моделі дійсності ГІС основуються на автоматизації інформаційних процесів, базах картографічних і аерокосмічних даних. ГІС дають змогу обробляти значний обсяг фактичних і картографічних даних, аналізувати їх узгоджено з конкретними об’єктами й територіями. Головна цінність такої інформаційної системи з позиції управління полягає в можливості прив’язки всіх даних до об’єкта з координатами х, у, (z), автоматичного збільшення чи зменшення масштабу карт. Пригеоекологічному менеджменті ГІС істотно полегшують процес прийняття рішень.

В Україні перші спроби створення ГІС здійснено наприкінці 70-х років XX ст. Одна з них – це розробка містобудівної інформаційної системи для Києва, в якій планувалося звести інформацію про природні умови системи місто-передмістя, представити узагальнені дані про об’єкт, скласти мікрокліматичну карту, виконати розрахунки температури, швидкості вітру, поширення зон викидів промислових підприємств на певній площі за різних метеорологічних умов.

Нині в Україні ГІС-технології набули широкого розвитку. Державними установами розроблено векторні тематичні карти масштабу 1:200000 для всієї країни та 1:50000 для окремих територій.

В основе полнотекстового поиска лежит умение удачно составить поисковый запрос. При прочих равных условиях следует выбирать для поиска наиболее суженное, мало распространенное слово. В то же время может случиться и так, что поиск по слишком узкому термину не дает результатов. Тогда надо переходить к более широким терминам.

Если поиск по узкому термину не дает результатов, то следует постепенно расширять поисковое понятие или же переходить к смежным терминам.

Поиск по возможности лучше вести по нескольким словам, их сочетаниям, а иногда и по конкретным фразам.

При проведении поиска и оценке его результатов необходимо помнить:

- слепое доверие к результатам, размещенным в Сети, чревато ошибками;

- остерегайтесь анонимных сведений, т. к. их источник установить очень трудно;

- в сомнительных случаях не ленитесь проверить найденные сведения запросом в Сети отзывов и мнений по поводу найденных сведений;

- неожиданно появляющиеся и затем быстро исчезающие ресурсы не надежны;

- в сомнительных случаях необходимо обращаться к таким проверенным источникам, как сетевые энциклопедии, справочники и специальные учебные сайты.

Избегайте «сенсационных» данных, результатов с чрезмерно большой точностью, чисто полемических, рекламных и необъективных материалов.

Приступая к поиску, вы вводите одно или несколько ключевых слов, выбираете вид поиска и нажимаете на клавишу Enter. В ответ выдается список адресов (URL) – список всех индексированных страниц, содержащих любые ключевые слова. Нередко число совпадений при таком поиске огромно. Однако если поисковая система хорошо сортирует результаты по тематике, то нужную страницу можно найти в верхней части списка. Поиск по любому слову может быть удобен в случаях, когда пользователь не уверен в ключевых словах.

Следует иметь в виду, что поисковые машины относятся к словам по-разному. Такие ИПС как «Яндекс» понимают слово во всех его грамматических формах и с учетом этого будут его искать. Им известна морфология русского языка, т.е. если в запросе написать и «человек» и «люди», то ответ будет одним и тем же.

При поиске в Интернете используются следующие логические операторы:

- AND – и (и то и то – два термина вместе);

- OR – или (или тот термин или тот);

- NOT – не (не нужен такой-то термин).

Используя значок *, можно расширить запрос до всех слов, содержащих введенную часть. Например, если ввести электротехни* то в результатах поиска окажутся страницы, содержащие электротехника, электротехнический и т. п. Знак усечения * может быть подставлен в ключ справа, слева и внутри. В Yandex можно запрашивать конкретную форму слова при поиске (исключив другие словоформы), поставив перед ним знак «!».

Дата добавления: 2014-01-05