Діагностика на початкових етапах робити з клієнтом

Як відомо, особистість – це суб’єкт свідомої продуктивної діяльності та суспільної поведінки, індивід із соціально обумовленою системою психічних властивостей, що формується і виявляється у діяльності, спілкуванні та опосередковує, регулює взаємодію людини з навколишнім світом.

Під час першої зустрічі із клієнтом консультанту-діагносту необхідно класифікувати проблему і сформулювати гіпотезу, тобто зробити припущення: у якій з основних підструктур загальної структури особистості лежить причина проблеми клієнта. У ході наступних консультативних зустрічей та за допомогою даних психодіагностики психолог перевіряє своє припущення та розкриває причини негараздів із клієнтом. Отже, початком психологічної діагностики є підбір психодіагностичних методик, які допоможуть зібрати інформацію про розвиток особистості клієнта саме в одній із необхідних підструктур. Для цього нагадаємо роль основних підструктур у загально психологічній структурі особистості (за В. В. Рибалкою) [12].

Підструктура спілкування відіграє провідну роль, оскільки через неї опосередковується вплив соціокультурного оточення на розвиток особистості. Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребою у спільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, розробку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Підструктура спрямованості особистості. Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно не залежать від присутніх ситуацій [8, с. 230]. Спрямованість особистості характеризується її інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, у яких виражається світогляд людини.

Підструктура характеру. Характер – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і проявляються у діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки. Пізнання характеру індивіда дозволяє із значною часткою ймовірності передбачати його поведінку і тим самим корегувати очікувані дії і вчинки.

Підструктура самосвідомості. Самосвідомість людини є важливим фактором самодетермінації розвитку і діяльності особистості на усіх етапах життєвого шляху, починаючи з дитячих років (особливо у підлітковому віці). Завдяки їй здійснюється рефлексивна організація власної інтелектуально-творчої діяльності, самооцінка дій особистості та їх внутрішніх чинників. В цьому процесі виникають суперечності як внутрішні стимули самоорганізації, самоудосконалення, самореалізації, тобто джерела «саморуху» в процесі діяльності та розвитку особистості (згідно з Г.С.Костюком).

Підструктура інтелекту. Інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, які співвідносяться дослідниками з системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем, з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що потребує пізнавальної активності, з когнітивним стилем та ін.

Підструктура досвіду клієнта є також важливою так як надає інформацію про вік, інтелектуальний рівень розвитку, професійні знання, цінності та світоглядні позиції клієнта, що враховється психодіагностом при виборі психодіагностичного інструментарію та консультантом під час побудови моделі корекційної програми.

Підструктура психофізіології, визначається вченим як базова, характеризується темпераментом, як властивістю нервової системи, і є фундаментом функціонування інших підструктур. Як відомо, темперамент – визначає динаміку психічної діяльності і поведінки особистості, тобто її швидкісні, темпові, енергетичні, емоційні параметри. Типи темпераменту визначають психодинамічні характеристики нервової системи та виступають носієм усіх новоутворень особистості. Ці типи носять диференційований характер. Так, І. П. Павлов диференціював слабкий та сильні типи нервової системи залежно від сили процесів збудження і гальмування, рухливості і збалансованості цих процесів. В. Д. Небиліцин вбачав у психічних проявах темпераменту такі властивості, як активність, моторику, емоційність. В. М. Русалов конкретизував структуру темпераменту, що включає до себе фактично такі діяльнісні компоненти, як ергічність (витривалість сенсорних сприймаючих систем), пластичність (гнучкість програм поведінки), темп (як ретельність у виконанні діяльності та поведінки), емоційність (як прояв зворотного зв’язку в процесі та при завершенні діяльності). Він виділяв соціальний і предметний плани у характеристиці темпераменту [11].

Якщо психодіагност передбачає наявність причини проблеми у діяльнісному вимірі особистості, то необхідно перш за все підбирати методики на визначення основних емоцій та з’ясувати провідні мотиви і загальну мотивацію клієнта.

Передбачаючи причину проблеми у генетичному вимірі, психодіагносту необхідно буде перевірити задатки і схильності клієнта, можливо діагностувати загальні та спеціальні здібності.

Таким чином, на етапі первинної діагностики клієнта консультант-психодіагност може на основі особистісного підходу класифікувати проблему та кваліфіковано підібрати необхідний психодіагностичний інструментарій [7].

Дата добавления: 2014-01-05