Тема 6. Фінансово-кредитне регулювання економіки

1. Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки.

2. Грошово-кредитна політика держави.

3. Вплив держави на ціни та ціноутворення.

І. Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.

Фінансово-бюджетне регулювання – основний комплекс заходів державного регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів.

Фінансова система країни складається з:

1. державного бюджету;

2. позабюджетних фондів;

3. фінансів підприємств;

4. місцевих фінансів.

Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.

Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття.

Залежно від адміністративно-територіального устрою управління конкретної країни бюджети поділяються на центральні, регіональні і місцеві.

Консолідований бюджет охоплює бюджети всіх адміністративних одиниць країни.

Державний бюджет відображає компроміс між:

1.1. власниками та найманими працівниками з приводу оподаткування власності, доходів і заробітної плати, бюджетних видатків на соціальні цілі;

1.2. загальнодержавними та місцевими інтересами;

1.3. промисловими і сільськогосподарськими регіонами з приводу розподілу податків і місцевих дотацій;

1.4. інтересами окремих галузей і компаній з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних винагород.

Функції державного бюджету:

1) Акумуляція фінансових ресурсів в руках державних органів з метою розподілу і перерозподілу між галузями, регіонами та верствами населення;

2) Забезпечення утримання держави з інститутами, що повинні реалізовувати функції державної влади;

3) Стимулювання економічного зростання по важливих для країни напрямках;

4) Соціальний захист бідніших верств населення, пенсіонерів та зростаючого покоління.

Структура державного бюджета:

1. Доходи (100%)

1.1. Податки (мито, збори) (70-80 %)

1.2. Неподаткові надходження (доходи від власності, зовнішньої торгівлі тощо) (8-10 %)

1.3. Інші податки, збори та неподаткові надходження, цільові бюджетні фонди (10-20 %)

2. Витрати (1000 %)

1.5. Витрати на соціальні послуги (30-40 %)

1.6. Витрати на виробничо-господарські потреби (10-20 %)

1.7. Витрати на оборону (10-20 %)

1.8. Адміністративно-управлінські витрати (5-8 %)

1.9. Платежі по державному боргу (7-10 %)

1.10. Трансферти іншим рівням управління (10-15 %)

1.11. Витрати бюджетних фондів, поповнення державних резервів тощо.

Заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства мають назву фінансової політики держави.

Фінансова політика обумовлена станом політики держави.

Сучасні напрями фінансового регулювання економіки:

- витрати на наукові дисципліни;

- поліпшення відтворення капіталу;

- відтворення кваліфікованої робочої сили;

- військові витрати;

- розширення споживчого ринку;

- витрати на соціальні цілі.

Основними елементами фінансової політики є:

- політика державних витрат;

- фіскальна політика

Групи видатків державного бюджету:

- соціальні;

- на господарські потреби;

- на оборону, зовнішню торгівлю;

- на адміністративне управління, юстицію;

- оплата державного боргу.

Фіскальна політика держави – розв’язання економічних проблем через державний бюджет завдяки повній системі оподаткування та урядових видатків.

Податок – обов’язковий внесок в бюджет відповідного рівня державної влади встановленої суми грошових коштів, що здійснюється платником податків в порядку і на умовах, визначених законодавством країни.

Функції податків:

1. Фіскальна: податкові надходження до бюджету забезпечують державу необхідними фінансовими ресурсами

2. Стимулююча: виражається в тому, що податкові заходи держави – здебільшого податкові пільги – можуть стимулювати виробництво найнеобхідніших видів продукції, а також упровадження досягнень НТП, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва; заохочувати оновлення основного капіталу.

3. Регулююча: полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Податкова політика може мати інфляційну та дефляційну спрямованість.

Інфляційна спрямованість полягає у збільшенні ставки оподаткування, ліквідації податкових пільг з метою стримання ділової активності підприємств та скорочення попиту населення.

Дефляційна спрямованість передбачає активне використання всіх видів податків, аби забезпечити сталу базу формування доходів бюджету з їх одночасним індексуванням (ПДВ та акциз).

Податковий тягар – величина податкової суми, яку сплачують платники податків. Вона визначається податковою політикою уряду та рівнем доходів. Величина податкового тягаря в розвинених країнах світу складає 30-33 % обсягу ВВП.

Податкова база – сума, з якої стягуються податки.

Ставка податку – частина податкової бази, яку платник податків зобов’язаний сплатити у вигляді того чи іншого податку.

Податкові пільги – основний інструмент використання податкової системи з метою ДРЕ. Як правило, вони встановлюються законодавчо.

ІІ. Грошово-кредитна політика держави – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Суб’єкт грошово-кредитної політики – Центральний банк країни.

Об’єкт – пропозиція та попит на грошовому ринку.

Центральний банк очолює банківську, регулює кредитну та грошову систему, має монопольне право на грошову емісію і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки.

Банківська система країни є дворівневою і складається з: Центрального (Національного) банку і мереж комерційних банків.

Грошова система охоплює: обіг грошової маси (монет і паперових грошей); чеків, що створюються на основі депозитних вкладів у комерційних банках; інших фінансових документів та платіжних засобів.

Кредитна система пов’язана з операціями з використання позичкового фонду грошових ресурсів, які стають тимчасово вільними у процесі обігу товарних та грошових засобів. Крім банків, кредитні операції здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи.

В Україні роль Центрального банку виконує Національний банк України (НБУ). Його основними цілями є:

- створення нормальних умов для ефективного функціонування суб’єктів економіки;

- захист і забезпечення стабільності гривні;

- розвиток і зміцнення банківської системи;

- забезпечення ефективних розрахунків між суб’єктами економіки.

Кредитно-грошові інструменти охоплюють:

1. емісію грошей;

2. зміну облікової ставки;

3. зміну норм мінімальних резервів;

4. операції на відкритому ринку;

5. кількісні обмеження кредиту.

ІІІ. Вплив держави на ціни та ціноутворення має на меті:

- недопущення інфляції;

- сприяння нормальної конкуренції;

- підтримку прожиткового мінімуму;

- стабілізацію довгострокового розвитку економіки та соціальної сфери.

Державне регулювання цін, як свідчить досвід розвинених країн, може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухвалені парламентами закони утворюють правову основу відносин між суб'єктами господарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупність цих законів являє собою цінове право, що входить до складу цивільного права.

Основні методи цінового регулювання:

1. Спостереження за рівнем цін.

2. Регулювання цін з урахуванням природних та штучних монополій.

3. Контроль щодо співвідношення внутрішніх та світових цін.

4. Контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей.

5. Контроль за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торговельними підприємствами.

6. Державне втручання в процес ціноутворення.

7. Прямий вплив в область цін.

8. Лідерство в цінах.

9. Встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів на товари та послуги, які виробляються в державному секторі економіки.

10. Фіксація цін або вставлення обмеженого їх підвищення.

Тема 7. Підприємництво як об’єкт державного регулювання- виноситься на самостійне вивчення студентів

Дата добавления: 2014-01-05