Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин: організаційні аспекти

Лекція 5

1. Роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин

2. Наймані працівники в системі соціально-трудових відносин

3. Діяльність профспілкових організацій в Україні

4. Правові та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні

1. Роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин

Держава як носій публічної влади має повноваження, що традиційно поділяються на: законодавчі, виконавчі і судові. Держава ухвалює закони, якими повинні керуватися суб’єкти соціального партнерства, у тому числі легалізує їх правосуб’єктність, процедури їхньої взаємодії. Вона забезпечує виконання законів за допомогою актів керування, контролю і нагляду у сфері праці. Крім того, вона має судову систему, що включає органи юрисдикції, які беруть участь у розгляді економічних спорів та інших справ, зокрема трудових конфліктів.

Як законодавець, держава повинна гарантувати дотримання законодавства у сфері соціально-трудових відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про соціальне партнерство в Україні” та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини.

Як арбітр вона уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади

2. Наймані працівники в системі соціально-трудових відносин

Найманим працівникам належить провідне місце в системі соціально-трудових відносин, оскільки вони є: по-перше, найбільш представницькою стороною соціально-трудових відносин; по-друге, за своїм статусом, становищем є менш захищеною та одночасно більш вразливою стороною відносин у сфері праці.

Серед основних міжнародних норм, прийнятих Міжнародною організацією праці, що основну увагу приділяють захисту прав саме найманих працівників та їхніх представницьких органів, є:

• Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію (1948р.);

• Конвенція № 95 про захист заробітної плати (1949 р.);

• Конвенція № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р.);

• Конвенція № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються (1970 р.);

• Конвенція № 154 про сприяння колективним переговорам (1981р.);

• Конвенція № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття (1988 р.)

В Україні структура суб’єктів соціально-трудових відносин, що представляють інтереси найманих працівників, є такою:

На рівні підприємств (організацій) від найманих працівників суб’єктом виступає, передусім, сам працівник як носій первинного права в стосунках з роботодавцем. З ним працівник укладає трудовий договір (контракт) і отримує відповідні права та обов’язки. Наступним суб’єктом є організація найманих працівників, а саме – місцева організація профспілки в особі виборного органу – профспілкового комітету. Законодавством України передбачено, що, крім профспілки, інтереси найманих працівників можуть представляти й інші уповноважені на це органи. Такими органами відповідно до практики, що склалася, можуть бути ради трудових колективів.

3. Діяльність профспілкових організацій в Україні

Однією із передумов забезпечення соціальної злагоди в суспільстві, вкрай необхідної для сталого економічного розвитку, є наявність сильних і незалежних профспілок. Не менш важливо, щоб ці організації трудящих були демократичними і достатньо представницькими. Ще одна умова — це визнання державою законності діяльності та сучасної соціальної ролі профспілок, адекватне ставлення до них роботодавців, суспільства в цілому. В цьому переконує світовий досвід.

Українським профспілкам потрібно також пройти певний шлях до визнання міжнародним профспілковим рухом, який має пересвідчитися в їх реальному роздержавленні і незалежності, демократичності і відданості справі захисту інтересів

4. Правові та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні

Власники засобів виробництва, як правило, одночасно виступають у кількох ролях. Використовуючи найману працю, вони є роботодавцями. Власники засобів виробництва безпосередньо або через представницькі органи та осіб, що виражають їхні інтереси, виступають у ролі підприємця — юридичної чи фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність. Особливе місце роботодавців у системі соціально-трудових відносин полягає у тому, що вони створюють робочі місця, визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці, безпосередньо або через свої представницькі органи (осіб) організовують виробництво, укладають з найманими працівниками індивідуальні трудові договори (контракти), ведуть переговори з представницькими органами найманих працівників щодо укладення колективного договору та значною мірою впливають на його структуру й зміст; визначають, виходячи зі своїх повноважень, зміст соціально-трудових відносин і реалізують заходи щодо їхнього вдосконалення. Лише потужна консолідована сторона соціального партнерства спроможна розв’язати комплекс завдань, спрямованих на зростання рівня ділової активності в Україні, а отже — забезпечення її сталого розвитку, шляхом:

1. Посилення впливу сторони роботодавців в інститутах соціального партнерства на засадах паритетності, рівноправності та відкритості на національному (Національна рада соціального партнерства), регіональному (РРСП) та галузевому (ГРСП) рівнях (у рамках Національної Ради соціального партнерства при Президенті України, територіальних та галузевих рад тощо).

2. Посилення впливу сторони роботодавців на реалізацію державної політики в сфері регулювання підприємницької діяльності на національному рівні, регіональному та місцевому рівнях, лобіювання прав та інтересів підприємців шляхом удосконалення нормативно-правового поля їх функціонування.

3. Удосконалення механізмів ведення колективних переговорів на рівні підприємства з метою зближення інтересів роботодавця та працівника, тобто вироблення таких засад співпраці підприємця та працівника на мікрорівні, які найбільшою мірою сприятимуть зростанню продуктивності праці на конкретному підприємстві.

4. Сприяння у веденні бізнесу членам організацій, що передбачає комплекс послуг правового, інформаційно-консультаційного, освітнього, презентаційного характеру.

5. Розширення ринків та економічної експансії національного товаровиробника.

Дата добавления: 2014-01-05