Поняття державного кредиту, його значення, види та функції

Поняття державного кредиту, його значення, види та функції.

ТЕМА. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

ЛЕКЦІЯ 11

Навчальна мета: розкрити поняття, види, значення та функції державного кредиту, а також особливості інституту державного кредиту.

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання: 1. 35 хв.

2. 40 хв.

3. Заключна частина 5 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, збірники документів та матеріалів.

Джерела та література: згідно списку рекомендованої літератури.

2. Особливості інституту державного кредиту.

У єдиній системі державних доходів основне фіскальне навантаження несуть, безумовно, різні обов'язкові платежі, і в першу чергу - податкові платежі. Разом з ними істотна роль у фінансуванні витрат бюджету, покритті його дефіциту належить такому фінансовому механізму, як державний кредит.

Слід відзначити, що термін "державний кредит" зазвичай розглядається удвох аспектах: як економічна та як правова категорії. При цьому необхідно відмітити, що державний кредит як економічна категорія є базисним поняттям щодо кредиту в правовому аспекті. З економічної точки зору державний кредит є однією з форм руху позикового капіталу, в ході якого відбувається вторинний перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту і частини національного продукту. Всі правовідносини у сфері державного кредиту відрізняються державно-владним характером. У цих відносинах держава в односторонньому порядку встановлює, а також змінює без згоди інших сторін відносин умови державного кредиту: терміни повернення, підстави припинення і зміни відносин, величину відсотків та терміни їх виплат й ін. В загальному розумінні державний кредит - це система відносин позики, у яких однією із сторін виступає держава. При цьому держава може виступати як:

- позичальник;

- кредитор;

- гарант.

Оскільки в переважній більшості випадків держава здійснює діяльність як позичальника, зазвичай у науковій літературі розглядається саме така ситуація.

Державний кредит як економічна категорія є сукупністю економічних відносин, що виникають у сфері мобілізації державою додаткових грошових ресурсів, як правило, з метою покриття бюджетного дефіциту на основі добровільності, поворотності, терміновості і платності.

Визначаючи поняття державного кредиту як правову категорію, перш за все необхідно відмітити, що чинне законодавство України не дає визначення цього терміну. Таку "нігілістичну позицію" законодавця заповнює наука фінансового права.

З урахуванням проаналізованих положень можна запропонувати наступне визначення: державний кредит - це система врегульованих правовими нормами суспільних відносин у сфері акумуляції державою додаткових, умовно вільних грошових коштів, де держава виступає в ролі позичальника, кредитора або гаранта, як правило, в цілях покриття дефіциту бюджету, на умовах добровільності, поворотності, терміновості і платності.

Значення державного кредиту для економічного життя держави, його фінансової системи найбільш рельєфно виявляється через властиві йому функції. Можна виділити чотири функції державного кредиту:

- фіскальну;

- регулюючу;

- розподільну;

- контрольну.

Фіскальна функція показує основне призначення державного кредиту - формування централізованих грошових фондів держави за допомогою залучення додаткових, умовно вільних грошових коштів. В умовах, коли структурний дефіцит Державного бюджету є швидше нормою, ніж винятком, актуальність даної функції істотно зростає. Часто державний кредит виступає основним джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Регулююча функція виявляється в дії держави за допомогою державного кредиту на функціонування грошового обігу, стан кредитного та інвестиційного ринку, рівень інфляції, в цілому на стан економіки держави. За допомогою держкредиту держава проводить свою фінансову політику.

Розподільна функція дозволяє спрямувати грошові потоки на забезпечення збалансованості бюджету. За рахунок державного кредиту забезпечується рівномірний розподіл податкового тиску в часі. Крім того, за допомогою держкредиту можна підвищити ефективність перерозподілу грошових коштів усередині держави: як між різними адміністративно-територіальними одиницями, так і між галузями економіки.

Контрольна функція виражається в забезпеченні цільового використання кредитних ресурсів, обов'язковості і своєчасності їх повернення, правильності розрахунку й виплати винагороди. При цьому контроль здійснюється на всіх етапах кредитної діяльності: безпосередньо при залученні позикового капіталу, використанні та поверненні грошових коштів.

Класифікацію відносин у сфері державного кредиту можна здійснити за такими підставами:

1. За змістом здійснюваних операцій виділяють активні і пасивні. Коли держава залучає на умовах кредиту грошові кошти інших суб'єктів фінансових правовідносин для вирішення завдань соціальної та економічної спрямованості, наприклад на покриття дефіциту державного бюджету України, то мають місце пасивні операції, а при розміщенні державних грошових коштів на умовах кредиту - активні операції.

2. За цільовою спрямованістю використання кредитних коштів, незалежно від змісту операцій можна визначити такі види державного кредиту, як соціальний, економічний і бланковий.

При реалізації відносин у сфері державного кредиту з метою вирішення певних соціально значущих для держави й суспільства завдань, наприклад погашення коштів Фонду соціального захисту інвалідів, матиме місце соціальний держаний кредит.

Якщо такою метою є розв'язання завдань у сфері економіки, наприклад забезпечення фінансовими ресурсами певної галузі економіки, матиме місце економічний державний кредит.

При реалізації державно-кредитних відносин без наявності чітко вираженої мети - бланковий.

3. За терміном представлення коштів державний кредит буває короткостроковим (термін погашення до 1 року), середньостроковим (до 5 років) та довгостроковим (термін погашення більше 5 років).

4. За юридичними формами державний кредит можна диференціювати на державні займи (зовнішні та внутрішні), податковий кредит, оплата державних зобов'язань казначейськими векселями, використання комерційними банками тимчасово вільних бюджетних коштів і коштів державних позабюджетних фондів. Особливою формою є одержання кредитних ресурсів різними суб'єктами господарювання під гарантії держави (так званий умовний державний кредит). В окремих випадках можуть мати місце й інші форми.

Найпоширенішою формою державного кредиту є державні позики, які характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб, інших суб'єктів залучаються для фінансування суспільних потреб шляхом емісії і розміщення державних облігацій, казначейських зобов'язань, інших державних цінних паперів.

Особливістю емісії та реалізації казначейських векселів є те, що цей вид державних цінних паперів не припускає виплати відсотків або інших вигод, як у випадку з облігаціями і казначейськими зобов'язаннями.

Казначейські векселі згідно з п. 5 Порядку застосування векселів Державного казначейства (затвердженого Постановою КМУ № 689 від 27.06.96 р.) видаються в рахунок фінансування витрат Державного бюджету, за винятком витрат по оплаті праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача засобів з державного бюджету. Аналіз п. 9 вищезгаданого Порядку дозволяє стверджувати, що казначейські векселі є своєрідним сурогатом грошових коштів, які вживаються для розрахунків у народному господарстві України. Важливою рисою цього виду державних цінних паперів є те, що вони можуть використовуватися для сплати податків до Державного бюджету України.

Можлива класифікація видів державного кредиту і на інших підставах.

У даний час можна стверджувати, що державний кредит став обов'язковим елементом фінансової системи України, тому необхідно бути обережним при використанні державного кредиту. Зокрема, нарощування державного кредиту неминуче несе за собою зростання державного боргу, може привести до відчутного зростання податкового тягаря та витоку капіталів за кордон. Крім того, активний вихід держави на кредитний ринок часто приводить до істотного зростання напруги на ньому, погіршенню умов для інших позичальників (наприклад, зростанню процентних ставок).

2. Особливості інституту державного кредиту.

Державний кредит є складовою частиною кредиту, він має свої особливості, які проявляються досить чітко. Специфічність державного кредиту найбільш яскраво виявляється при порівнянні його з таким видом кредиту, як банківський. При цьому можна виділити наступні основні відмінності державного і банківського кредиту:

- державний кредит переслідує публічну мету (направлений на забезпечення загальнодержавних потреб, досягнення балансу між доходами і видатками бюджету) та регулюється фінансовим правом; банківський кредит спрямований на рішення приватних інтересів і перебуває у сфері цивільно-правового регулювання;

- при державному кредиті однією з сторін обов'язково виступає держава; при банківському кредиті - банк;

- забезпеченням при державному кредиті виступає все майно, що знаходиться у власності держави; при банківському кредиті - які-небудь конкретні матеріальні цінності позичальника;

- державний кредит носить непродуктивний характер (грошові кошти, як правило, спрямовані на покриття бюджетного дефіциту та не беруть участь у матеріальному виробництві); банківський кредит бере участь в забезпеченні безперервності процесу розширеного відтворювання, має продуктивний характер;

- державний кредит спричиняє у кінцевому рахунку виникнення державного боргу; результатом банківського кредиту є укладання договору банківської позики.

Для більш чіткого розуміння сутності державного кредиту необхідно відмежувати його від податкових платежів, основні їх відмінності наступні:

1) податкові платежі мають примусовий, обов'язковий характер, державний кредит - добровільний;

2) податкові платежі є безповоротними і безстроковими за своєю суттю (рух грошових коштів здійснюється тільки в одному напрямі - від платника до бюджету); при державному кредиті позиковий капітал підлягає поверненню після закінчення певного терміну;

3) податкові платежі є безоплатними та безвідшкодувальними, тоді як державний кредит - відшкодувальний і оплатний;

4) податкові платежі - як правило, нецільові та безумовні; державний кредит носить цільове призначення (наприклад, направлений на мінімізацію дефіциту бюджету);

5) податкові платежі встановлюються актом компетентного органу державної влади; державний кредит - договором.

Відносини, які регулюють механізм державного кредиту, мають досить складний, багатоплановий характер, що дозволяє говорити про комплексний характер цього інституту, який включає норми не тільки фінансово-правової, але й іншої галузі. Відносини у сфері державного кредиту складаються з приводу формування, функціонування і погашення державного внутрішнього боргу, що виникають у процесі фінансової діяльності держави по акумуляції тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб. Об'єктом даних правовідносин є грошові ресурси, які надходять до держави у формі внутрішніх державних позик і складають державний борг.

Суб'єктний склад правовідносин з приводу державного кредиту досить багатоманітний. З одного боку, це держава або уповноважені нею органи. Слід відзначити, що в даному випадку саме держава

(а не уповноважені нею органи) є суб'єктом відносин. По-перше, грошові кошти, які акумулюються у формі державних позик, надходять саме державі і прямують на зменшення дефіциту бюджету, утворюють у результаті державний борг, а не борг уповноважених державою органів, що беруть участь у цих відносинах. По-друге, забезпеченням державних позик кінець кінцем є майно держави. Таким чином, діяльність уповноважених державою суб'єктів (Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів та ін.) не виключає й участі держави як самостійного суб'єкта у відносинах державного кредитування.

Держава бере участь у цих відносинах в особі Кабінету Міністрів України, на який покладається обов'язок управління боргом. Важливо підкреслити, що ця діяльність Кабінету Міністрів здійснюється в межах, визначених Верховною Радою України. Так, у ст. 15 Бюджетного кодексу України підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики та валюту позики.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб'єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам.

Іншу сторону суб'єктів даних відносин представляють кредитори - юридичні та фізичні особи. Причому в даному випадку йде мова про спеціальний характер подібних суб'єктів, оскільки ними можуть бути не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, що мають у розпорядженні тимчасово вільні грошові кошти, які вони надали у формі внутрішньої державної позики.

Визначивши об'єкт і суб'єктів правовідносин, необхідно зупинитися ще на одному істотному моменті характеристики інституту державного кредиту: методі правового регулювання. Об'єкт правовідносин з приводу державного кредиту, суб'єктний склад (місце держави в системі суб'єктів) свідчить про те, що поза сумнівом йдеться про фінансово-правові відносини. Певну своєрідність додає цим відносинам специфіка методу правового регулювання, який набуває форму договірного, що зовсім не виключає його фінансово-правової природи.

Дійсно, юридичні і фізичні особи на добровільній основі одержують державні цінні папери, здійснюють внутрішні позики, але навряд чи в цьому випадку можна ставити знак рівності між подібними відносинами та диспозитивними. Відносини державного кредитування (йдеться про внутрішнє кредитування) диспозитивні на стадії виникнення, але подальший їх розвиток, реалізація, припинення не регулюються договірними умовами і методами. Одержання державних цінних паперів - добровільне, але всі умови кредитних відносин визначені державою в безумовному, односторонньому порядку (термін, платність, види, підстави припинення та зміни). Позичальник визначає умови позики і кредитори не можуть їх коректувати.

Кредитори (юридичні та фізичні особи), добровільно вступивши у відносини державного кредиту, зобов'язані виконувати всі умови позики. Деякі науковці вважають, що на відміну від правовідносин по банківському кредиту суб'єкти є нерівноправними, оскільки основним методом регулювання правовідносин по державному кредиту є метод державно-владних велінь і державі належить функція управління державним боргом. Тимчасові рамки дії правовідносин у сфері державного кредиту в односторонньому порядку встановлюються позичальником (державою).

Незважаючи на специфіку методу регулювання всі правовідносини у сфері державного кредиту носять державно-владний характер. Тому вимагають додаткового аргументування положення, що характеризують державний кредит як комплексний правовий інститут. Виходячи з характеру однорідних правовідносин, публічно-правового методу (хоча і дещо специфічного) - це фінансово-правовий інститут. Звісно, необхідно мати на увазі комплексне законодавство, комплексні акти. Проте розмежування системи права і системи законодавства не вимагає подальшої деталізації.

Таким чином, фінансово-правові відносини у сфері державного кредиту мають наступні особливості:

1) залучені державою тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб спрямовані на певну мету - зменшення бюджетного дефіциту;

2) висновку угоди про державну позику передує ухвалення закону про Державний бюджет на поточний рік, яким деталізуються розміри та інші умови позики;

3) держава виступає в грошових відносинах як позичальник і гарант боргу;

4) держава в односторонньому порядку визначає умову позики.

Дата добавления: 2014-01-05