Межі державного боргу та управління ним

Сучасний етап реконструкції виробництва, кількісного та якісного перетворення відтворювання, зміни пропорцій чітко позначив проблему керованого, "безпечного" для розвитку держави розміру державного боргу. Перевищення цього рівня, фінансування дефіциту вище за граничний розмір може привести до дестабілізуючого впливу. Тому встановлення меж, граничних об'ємів державного боргу є, до певної міри, процесом оптимізації.

Обмежувальне регулювання розмірів державного боргу здійснюється нормами різних законодавчих актів, серед яких:

1) окремі статті Конституції або загальних законів про державну заборгованість;

2) норми Бюджетного кодексу України;

3) норми спеціальних поточних законів про Державний бюджет;

4) норми закону про Національний банк України;

5) норми спеціальних законів, які регулюють цілі, розміри державних грошових позик;

6) норми підзаконних актів, що регулюють виконання бюджетів.

Будучи одним з критеріїв фінансової стабільності, її істотним показником, граничний об'єм державного боргу, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до закону про Державний бюджет України або рішення про місцевий бюджет. Величина суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного об'єму валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цього розміру Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з нормами.

Істотний вплив на реальні розміри державного боргу має стан, стійкість національної валюти. Зростання зовнішнього державного боргу при вільноконвертованій валюті визначається пасивним платіжним балансом. В умовах відсутності конвертованої гривні на об'єм державного боргу, крім платіжного балансу держави, впливає і торговий баланс зовнішньої торгівлі. Перевищення імпорту над експортом припускає залучення валютних резервів. Проте подібне подолання зовнішнього державного боргу визначається здібностями держави виконати зобов'язання щодо погашення зовнішнього боргу і відсотків по ньому.

Використання державою інституту державного боргу як інструменту перерозподільної політики, стимулювання зростання сукупного суспільного продукту вимагає вироблення певної стратегії в управлінні державним боргом. Вона направлена як на мінімізацію державної заборгованості в цілому, так і на підтримку стійкості всієї бюджетної системи шляхом фінансування бюджетного дефіциту.

Управління державним боргом - це багатофакторна діяльність держави та уповноважених нею органів по акумуляції, використанню і контролю за грошовими коштами, отриманими у формі державних кредитів. У цих умовах управління державним боргом можна розглядати в широкому та вузькому значенні. В широкому значенні управління державним боргом включає діяльність держави за всіма напрямами, що впливають на стан державної заборгованості (у сфері бюджету, особливо при управлінні бюджетним дефіцитом; у сфері податкового регулювання при збільшенні або зменшенні податкового тиску; у сфері банківської діяльності при обслуговуванні державної заборгованості та ін.). У вузькому значенні управління державним боргом охоплює діяльність, пов'язану з випуском і розміщенням державних боргових зобов'язань; обслуговуванням, погашенням та рефінансуванням державного боргу; регулюванням ринку цінних паперів; залученням і обслуговуванням зовнішніх державних позик. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашення та виплати доходів по ним у відсотках або інших формах. Рахункова палата здійснює контроль за створенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.

Управління державним внутрішнім боргом включає наступні складові:

1) визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов'язань;

2) здійснення операцій з розміщення позик, виплати по ним відсотків, рефінансування і погашення;

3) контроль за станом державного боргу.

Управління державним внутрішнім боргом України на підставі ст. 6 Закону України "Про державний внутрішній борг України" здійснюється Міністерством фінансів України за узгодженням з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України, надання гарантій від імені Уряду України виконується за його дорученням Міністерством фінансів України. Аналогічні норми містяться і в статтях 16 - 18 Бюджетного кодексу України.

Управління державним боргом включає комплекс заходів, зокрема:

1) рефінансування - випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань при недостатності бюджетних коштів;

2) конверсія - зміна прибутковості позики шляхом збільшення або зменшення процентної ставки доходу, виплачуваного державою за борговими зобов'язаннями;

3) консолідація - зміна термінів дії раніше випущених позик (застосовується частіше за все у випадках, коли у держави виникає можливість дострокового погашення позики);

4) уніфікація - обмін декількох раніше випущених позик на один новий;

5) анулювання - повна відмова від боргових зобов'язань. Використовується як крайній захід по управлінню державним боргом.

Природно, що конкретне використання тих або інших форм, пов'язаних з управлінням державним боргом, залежить від стану фінансової системи, завдань і можливостей держави в даний період часу. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний внутрішній борг України" для фінансування витрат із розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов'язань Уряду України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти, отримані від приватизації майна державних підприємств, у розмірі 50 %.

4. Правовий режим державних цінних паперів.

Державна заборгованість може виступати і фіксуватися у двох основних формах:

1) реєстрації в книзі державного боргу (борговій книзі);

2) державних цінних паперах.

Реєстрація державного боргу в борговій книзі для України не характерна. В державах, що використовують цю форму, таким чином оформляється незначна частина державної заборгованості, яку складають, перш за все, кредити емісійного банку уряду, іншим державним органам, місцевим адміністраціям. Застосовується цей спосіб і на міждержавному рівні. Особливістю цієї форми державної заборгованості є те, що вона не може продаватися або перепоступатися.

Основною формою державної заборгованості є державні цінні папери. Саме цей інститут регулює кредитні відносини між державою та юридичними, фізичними особами, які оформляються шляхом випуску і розміщення державних цінних паперів. Про сутність подібних відносин йшлося в розділі "Правові засади державного кредиту".

Ринок державних цінних паперів є невід'ємною частиною фінансової системи. Емісія державних цінних паперів більш зручна та ефективна порівняно із запозиченням грошових ресурсів Національним банком, дозволяє оперативно здійснювати дії по управлінню державним боргом. Держава, залучаючи додаткові ресурси, укріпляє вторинний ринок цінних паперів, що і забезпечує задоволення потреби в додаткових грошових коштах переважно через емісію цінних паперів.

Державні внутрішні позики можуть оформлятися різними видами цінних паперів:

- облігаціями державної внутрішньої позики;

- державними короткостроковими безкупонними облігаціями;

- казначейськими векселями;

- казначейськими зобов'язаннями;

- державними борговими товарними зобов'язаннями та ін.

В Україні використовуються далеко не всі форми цих цінних паперів. Умови, порядок випуску державних цінних паперів регулюються Законом України від 23 лютого 2006 року "Про цінні папери та фондовий ринок".

Облігація - цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій термін і виплатити дохід по облігації, якщо інше не передбачене умовами розміщення. Облігації розміщуються в документарній або бездокументній формі серед підприємств та громадян на добровільних засадах.

Емітент у порядку, встановленому Державною комісією по цінних паперах і фондовому ринку, може розміщувати процентні, цільові та дисконтні облігації.

Процентні облігації -облігації, за якими передбачається виплата процентних доходів; цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та / або послугами відповідно до вимог, установленими умовами розміщення таких облігацій; дисконтні облігації -облігації, які розміщуються за ціною нижче їх номінальній вартості. Різниця між ціною придбання і номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення та складає дохід (дисконт) по облігації.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим терміном погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій на вимогу їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначений порядок установлення ціни дострокового погашення облігацій і термін, протягом якого облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення. Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути менше однієї копійки.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією по цінних паперах і фондовому ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації наголошуються назва виду цінного папера, найменування і місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, термін погашення, розмір та терміни виплати відсотків (для процентної облігації), дата ухвалення рішення про розміщення облігацій, серія і номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, що скріпляє печаткою емітента. Державною комісією по цінним паперам і фондовому ринку можуть установлюватися додаткові реквізити сертифіката облігації. В сертифікаті іменної облігації обов'язково вказується ім'я власника. До сертифіката процентної облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) наголошуються серія і номер сертифікату облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування та місцезнаходження емітента, терміни виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) наголошується його порядковий номер.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх і зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення таких облігацій ухвалює Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку в установленому порядку. Особливості погашення та реалізації прав по облігаціях місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

За строками державні облігації діляться на:

- довгострокові - понад п'яти років;

- середньострокові - від одного до п'яти років;

- короткострокові - до одного року. Законодавець також виділяє наступні види облігацій:

1) облігації внутрішніх державних позик України;

2) цільові облігації внутрішніх державних позик України;

3) облігації зовнішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України - це державні цінні папери, розміщені виключно на внутрішньому фондовому ринку, які підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - це облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, і в рамках граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є вказівка передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів. Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм та проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, які укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України і одержувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування і погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, розміщені на міжнародних фондових ринках, які підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу, не підлягає регуляції Державною комісією по цінним паперам і фондовому ринку та регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього і внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України й умови їх випуску ухвалюється відповідно до Бюджетного кодексу України. їх емісія здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього і внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням та виплатою по ним доходів, а також здійснює депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням таких облігацій, установлюється Національним банком України за узгодженням з Міністерством фінансів України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією по цінним паперам і фондовому ринку спільно з Національним банком України. Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії та інші подібні організації. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.

Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик України здійснюється в національній валюті, а облігації зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення.

Уряд України може також випускати державні цінні папери у вигляді казначейських зобов'язань України.

Казначейське зобов'язання - державний цінний папір, який розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед її власником, дає йому право на отримання грошового доходу і погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

Обсяг емісії казначейських зобов'язань України в сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регуляції Державною комісією по цінним паперам і фондовому ринку. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.

Казначейські зобов'язання бувають трьох видів:

- довгострокові - понад п'ять років;

- середньострокові - від одного до п'яти років;

- короткострокові - до одного року.

Емітентом казначейських зобов'язань виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Казначейські зобов'язання можуть бути іменними або на пред'явника, розміщуватися в документарній або бездокументній формі. В разі розміщення казначейських зобов'язань у документарній формі видається відповідний сертифікат, у якому містяться такі реквізити, як вид цінного папера, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, місце, в якому повинно бути здійснено погашення, дата й місце видачі казначейського зобов'язання, серія і номер сертифіката, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, скріплена печаткою. У сертифікаті іменного казначейського зобов'язання обов'язково вказується ім'я власника.

Умови розміщення казначейських зобов'язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов'язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов'язання України на вартість цього зобов'язання. Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов'язань під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями України визначаються Державною комісією по цінним паперам і фондовому ринку спільно з Національним банком України.

Дата добавления: 2014-01-05