Основні галузі і види державного страхування

Організація страхової діяльності, управління державним страхуванням передбачають класифікацію видів страхування, залежно від яких і формується правовий режим, що відображає конкретний вид страхової діяльності.

Класифікація страхування здійснюється:

1. По об'єктом страхування:

- особисте - страхування особистих благ громадян, пов'язаних з їхнім життям, здоров'ям, працездатністю. Особисте страхування виступає у вигляді страхування життя, страхування від нещасних випадків і хвороби, медичного страхування;

- майнове - страхування майнових інтересів, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Може застосовуватися у вигляді страхування наземного транспорту, засобів повітряного і водного транспорту, страхування вантажів та фінансових ризиків, страхування інших видів майна;

- страхування відповідальності і підприємницького ризику припускає страхування інтересів осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність або зазнали збитків унаслідок наставання страхового випадку. Передбачає страхування власників автотранспортних засобів, інших видів відповідальності;

- перестраховування є діяльністю страхових організацій із залучення додаткових грошових коштів від страхувальників, збалансуванні страхового ринку, забезпеченні стабільності страхових операцій шляхом розміщення та передачі частини відповідальності по взятим на себе ризикам іншим страховиком.

2. За методом страхування:

- добровільне - здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком, загальні умови й порядок якого регулюються цивільним законодавством. Застосовується у вигляді страхування життя, майна, транспортних засобів, що належать громадянам, дітей до повноліття та ін.;

- обов'язкове - здійснюється через закон і передбачає дві форми. Перша здійснюється за рахунок коштів самих страхувальників (страхування споруд, сільськогосподарських тварин, особисте страхування пасажирів та ін.). Друга форма обов'язкового страхування передбачає страхування за рахунок бюджетних коштів і виступає як особисте (співробітників державних органів: міліції, податкових, митних, прокуратури та ін.) і майнове (на випадок заподіяння збитків знищенням або пошкодженням майна у зв'язку із здійсненням службової діяльності).

Законодавство, встановлюючи основні напрями державного регулювання у сфері обов'язкового страхування, виходить із єдності основних критеріїв, порядку та умов здійснення обов'язкового страхування. Обов'язкове страхування є однією з форм страхування, що виникає через закон. Встановлюючи цю форму, держава виділяє найбільш значущі і важливі для суспільства цілі та завдання, реалізація яких пов'язана не лише з інтересами окремих страхувальників, але і всієї держави. Обов'язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, що регулюється спеціальним законодавством України.

Обов'язкове державне соціальне страхування регулюється основами законодавства України про обов'язкове державне страхування (далі - Основи) та іншими законодавчими актами, які деталізують і роз'яснюють положення Основ.

Обов'язкове державне страхування є системою прав, обов'язків та гарантій, які передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежним від них умов, через старість і в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за такими трьома ознаками:

- за правом вибору страхувальником страховика:

а) обов'язкове страхування за вибором у будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких операцій;

б) обов'язкове страхування у визначеній нормативно-правовим актом страховій організації;

- за правовою формою здійснення обов'язкового страхування:

а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативно-правового акту;

б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін;

- за мірою повноти обов'язкового страхування:

а) в повній вартості об'єкта страхування;

б) в частковій вартості об'єкта страхування.

Залежно від випадку страховки Основами закріплені також види обов'язкового державного соціального страхування:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, пов'язаними з народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які привели до втрати працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

- інші види страхування, передбачені законами України.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється обов'язкове державне соціальне страхування. Страховиками є цільові страхові фонди по пенсійному страхуванню, медичному страхуванню та ін.

Обов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, що працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно, громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Страхові фонди як органи, що здійснюють керівництво та управління окремими видами обов'язкового державного соціального страхування, здійснюють збір і акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат. Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Основними джерелами коштів обов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші кошти на цю мету передбачаються відповідними законами за окремими видами обов'язкового державного страхування. Розмір внесків на обов'язкове державне соціальне страхування диференціюється залежно від виду страхування і складає:

1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням і похованням:

а) для роботодавців - 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, включаючи витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" та підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб;

б) для роботодавців - на підприємствах і в суспільних організаціях інвалідів, де їх кількість складає не менше 50 % загальної чисельності працюючих, за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, - окремо 0,7 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9 % від суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників, включаючи витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" і підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб;

в) для роботодавців - на підприємствах та в організаціях суспільств УТОГ і УТОС - 0,5 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, враховуючи витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" та підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб;

г) для найманих працівників (від суми оплати праці, включаючи основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі):

- 0,25 % - для найманих працівників-інвалідів, що працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ та УТОС;

- 0,5 % - для найманих працівників, заробітна плата яких нижче за прожитковий мінімум, установлений для працездатної особи;

- 1,0 % - для найманих працівників, заробітна плата яких вище за прожитковий мінімум, установлений для працездатної особи;

2) на випадок безробіття:

а) для роботодавців - 1,3 % від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

б) для найманих працівників - 0,5 % від суми оплати праці;

в) на підприємствах і в суспільних організаціях інвалідів, у яких кількість інвалідів складає не менше 50 % загальної чисельності працюючих, за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів складає не менше 25 % суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

г) роботодавці підприємств та організацій суспільств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків;

3) для осіб, які беруть участь в обов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних основах, що забезпечують себе роботою самостійно, - 5,2 % від суми оподатковуваного податком доходу (прибутку), у тому числі:

- 3,4 % - на обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, пов'язаними з народженням та похованням;

- 1,8 % - на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

3. Особливості інституту обов'язкового державного страхування.

Складний, багаторівневий характер відносин страхування визначив участь у їх регулюванні декількох галузей права: цивільного, трудового, фінансового. Приватноправове регулювання спрямоване на договірні відносини, в умовах яких формуються децентралізовані грошові страхові фонди. Публічне ж регулювання (фінансово-правове) охоплює формування централізованих державних страхових фондів, організацію всієї системи страхування (ліцензування, порядок, умови та ін.). У цій ситуації страхове право є комплексним правовим інститутом, що регулює суспільні відносини, які установлюються в процесі формування і використання спеціальних страхових фондів. Проте якщо виходити з того, що правовий інститут - це сукупність однорідних норм, які регулюються єдиним методом, то таким чином охарактеризувати страхове право (сукупність приватноправових норм, що регулюються диспозитивними методами, і публічних норм, які регулюються імперативними методами) не можна. У даному випадку правильніше аналізувати комплексний інститут законодавства про страхування, коли, дійсно, в одному законодавчому акті можуть міститися й імперативні, і диспозитивні норми.

Фінансово-правовий інститут обов'язкового державного страхування не охоплює всю страхову діяльність в цілому, а відділяє лише блок публічно-правових норм, використовуючи імперативний метод та створюючи, таким чином, однорідний правовий інститут. Характерними рисами відносин, які регулюються цим інститутом обов'язкового страхування, є:

1) встановлення державою видів, порядку, умов обов'язкового страхування;

2) безпосередня участь держави або уповноваженого нею органу в цих відносинах;

3) застосування методу державно-владних велінь;

4) регулювання відносин щодо формування і використання державних страхових фондів.

Фінансово-правові відносини у сфері страхування групуються за декількома напрямами:

а) між державою (в особі Уряду) та органами виконавчої влади по нагляду за страховою діяльністю;

б) між органами виконавчої влади і організаціями-страховиками з приводу організації страхової діяльності;

в) між державними органами та страховиками з приводу обмеження монополізму на ринку страховки;

г) між державними контролюючими органами і страховиками. Таким чином, відносини, що регулюються фінансовими нормами,

охоплюють:

1. Відносини, пов'язані з ліцензуванням діяльності страховиків.

2. Відносини між страховиками і страхувальниками в особі спеціальних органів виконавчої влади (Міністерства внутрішніх справ, податкових органів, митних органів та ін.). У цьому випадку кошти виділяються страхувальникам з відповідного бюджету.

3. Відносини, пов'язані з контролем за законністю і цільовим використанням коштів обов'язкового державного страхування.

4. Відносини між державою та платниками зборів на обов'язкове державне страхування.

Слід відзначити, що страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика, за винятком обов'язкового державного страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

Не допускається, за винятком обов'язкового страхування, а також страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Дата добавления: 2014-01-05