Приховані види торговельних обмежень

Серед нетарифних методів торгової політики значна роль приділя­ється прихованим видам торгових обмежень, яких нараховується більше 100 найменувань. З їх допомогою країни можуть в односторонньому по­рядку обмежувати експорт чи імпорт. До них відносяться: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, еко­номічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркіруван­ня товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів і т.п.

Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввозу товарів з-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковим стандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподарських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, застосовуваним для запобігання ввозу в країну шкідників і захворювань, не розповсюджених у даній країні.

Кількість технічних регламентів у більшості країн постійно зростає. Ця тенденція є реакцією державних органів на зростання вимог громадсь­кості до відповідності продукції мінімальним стандартам якості і безпеки, щоб вона негативно не впливала на споживачів і навколишнє середовище.

До імпортної продукції, що підлягає технічним, санітарним і фіто-санітарним нормам, відноситься:

А. Продукція, що підлягає технічним регламентам:

- машини та обладнання: бойлери, електромеханічні будівельні та збиральні інструменти, металообробне та деревообробне обладнання, медичне обладнання, обладнання для харчової промисловості;

- споживчі товари: медикаменти, косметика, синтетичні мийні засоби, побутові електроприлади, автомобілі, відео та телевізійне обладнання, кінознімальне та фотографічне обладнання, іграшки, певні харчові продукти;

- сировина та продукція сільськогосподарського призначення: добрива, інсектициди, небезпечні хімічні речовини.

Б. Продукція, що підлягає санітарним та фітосанітарним нормам:

свіжі фрукти й овочі, фруктові соки та інша харчова продукція, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, готові харчові продукти.

Прикладом технічних бар'єрів може служити заборона американсько­го експорту консервованих овочів у Норвегію, оскільки ця країна не доз­воляє ввозити харчові продукти, що містять окремі види солей. У свою чергу США не дозволяє імпортувати живих тварин і свіже м'ясо з країн, де відзначені випадки захворювання ящуром, навіть не звертаючи увагу на те, що худоба, про яку йде мова, вирощується в тій частині країни, де немає захворювання. Подібна ситуація характерна і для Аргентини. Това­ри, імпортовані в Канаду, повинні бути маркіровані на англійській і фран­цузькій мовах чіткими написами, що не стираються і не змиваються. Франція забороняє рекламу алкоголю, виготовленого з зерна (наприклад, шотландського віскі). В Україні заборонено використовувати окремі види харчових добавок і барвників при виробництві продуктів харчування, хо­ча вони використовуються в ряді європейських країн.

Міжнародні правила застосування обов'язкових технічних регла­ментів, санітарних і фітосанітарних норм, виписано в Угоді про технічні бар'єри в торгівлі та Угоді про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, які входять до складу ГАТТ.

Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи влади на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акциз­ний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, портові збори і т.п. з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і скоро­чення конкурентноздатності на внутрішньому ринку.

Прикордонні податки на імпорт звичайно вводяться для компенсування подібного оподатковування внутрішніх товарів, щоб створити рівні стартові умови для конкуренції в ціні і якості. Однак часто дані види податків накла­даються винятково на імпортні товари без одночасного обкладання подібних внутрішніх товарів. У цьому випадку вони стають дискримінаційними, але в той же час їх вважають важливою частиною захисної тарифної системи.

Деякі види податків є дискримінаційними стосовно окре­мих зарубіжних країн. Наприклад, податок на шляхи, що базується на ємності циліндра чи потужності автотранспортного засобу, а не на його ціні, або практика, що існує у Франції, обкладати додатковим імпортним податком алкогольні напої, виготовлені з зерна, тоді як усі внутрішні на­пої виготовляються з фруктів.

Прикордонне оподатковування набуває великого значення завдяки активному використанню Європейським Союзом. Відповідно до правил COT країна, що вводить внутрішній податок на товар з обороту, із про­дажі, акцизний збір чи податки на додаткову вартість, одержує дозвіл вво­дити додаткові пільги на експорт цього товару, а також рівноцінний пода­ток на імпорт аналогічного товару.

Державні закупівлі. Політика в рамках державних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені то­вари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожче імпорт­них. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників по­датків. Використання політики державних закупівель деякою мірою дис­кримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто досягають 10-15% ВНП країни.

Як приклад можна привести встановлене американським урядом пра­вило: „Купуй американське”, що надає внутрішнім виробникам 50%-ву перевагу в різниці цін над іноземним виробником по контрактах міністер­ства оборони і 12%-ву перевагу по інших державних закупівлях.

Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закуповуваних націо­нальними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні і приватні фірми, зробили префе­ренційну державну закупівлю однією з найбільш характерних ознак торгівлі в даний час, особливо у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжнародні правила по здійсненню державних закупівель відбиті в Угоді про державні закупівлі, прийнятій у рамках COT.

Вимоги про вміст місцевих компонентів. Цей метод прихованої торго­вої політики припускає законодавче встановлення частки кінцевого про­дукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадку при­значення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей ме­тод використовується урядами країн, що розвиваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом за допомогою введення місцевих ви­мог до певних галузей, а також щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.

Вимоги про місцеву участь не тільки обмежує імпорт, але і містить ви­моги до закордонних інвесторів: зобов'язання іноземної фірми-інвестора експортувати визначену частину зробленої продукції з приймаючої країни. Подібні вимоги спотворюють міжнародну торгівлю і сприяють ус­тановленню нетарифних бар'єрів.

Дата добавления: 2014-01-05