Шлях для проведення поверхневої чутливості (висхідний)

Інформацію сприймають закладені у шкірі рецептори. По чутливих волокнах периферійних нервів імпульси передаються у спинномозкові вузли, де розміщені клітини першого чутливого нейрона. Далі збудження йде по задніх корінцях у задні роги спинного мозку, далі переходить на протилежний бік спинного мозку і прямує до кори великого мозку, до центральної звивини.

Чутливість розрізняють: поверхневу та глибоку. Поверхнева – це больова, температурна і тактильна. Глибока – це м’язово-суглобове чуття (пасивні рухи в дрібних суглобах рук, ніг при заплющених очах хворого), вібраційна чутливість, чуття локалізації тощо.

Більшість кіркових центрів розміщені в корі симетрично. У зв’язку з перехрестям шляхів, які підходять до певних ділянок кори або відходять від них, окремі кіркові центри пов’язані з протилежною половиною тіла. Так, по руховому (пірамідному) шляху, що починається від клітин передньої центральної звивини, йдуть команди до м’язів протилежної частини тіла. Зоровий центр кожної півкулі переробляє інформацію (зорові сигнали) з протилежних половин поля зору. Інші аналізатори – слуховий, нюховий, смаковий – у зв’язку з частковим перехрестям провідних шляхів пов’язані з обома половинами тіла.

Інші кіркові центри – непарні. Це, головним чином, центри, які забезпечують мову і пов’язані з нею функції (читання, лічба, письмо). Ці зони кори розміщені у домінантній півкулі мозку (зазвичай – це ліва півкуля). Правій півкулі також властиві певні специфічні функції. Доведено її переважне значення в здійсненні деяких вищих функцій кори – сприймання простору, часу, музики та інші психічні процеси.

Від головного мозку відходять 12 пар черепних нервів:

І – нюховий нерв. Чутливий нерв, забезпечує здатність людини сприймати запахи.

ІІ – зоровий нерв. Чутливий нерв.

ІІІ – окоруховий нерв. Змішаний нерв, поєднує рухову і парасимпатичну функції.

IV – блоковий нерв. Руховий нерв, іннервує верхній косий м’яз ока.

V – трійчастий нерв. Змішаний нерв, забезпечує чутливу іннервацію шкіри обличчя, слизової лобних, решітчастих, гайморових порожнин та порожнини рота, твердої мозкової оболонки. Рухова функція полягає в забезпеченні діяльності жувальної мускулатури.

VI – відвідний нерв. Руховий нерв, іннервує зовнішній прямий м’яз ока.

VII – лицевий нерв. Руховий нерв, який керує мімічною мускулатурою обличчя. В складі нервого корінця йдуть також чутливі та парасимпатичні волокна, які забезпечують смакову іннервацію передніх 2/3 язика, сльозовиділення та слиновиділення.

VIII – присінково-завитковий нерв. Чутливий нерв, формується з двох порцій: слухової та вестибулярної.

ІХ – язикоглотковий нерв. Змішаний нерв, забезпечує іннервацію м’язів глотки, чутливу іннервацію слизової язика, глотки, середнього вуха, смакову іннервацію задньої третини язика. В складі нерва йдуть також секреторні (слиновидільні) волокна.

Х – блукаючий нерв. Змішаний нерв – руховий (іннервація м’язів гортані, нижньої частини глотки), чутливий (іннервація мозкових оболонок, слизових глотки і гортані), парасимпатичний (для органів грудної та черевної порожнин).

ХІ – додатковий нерв. Руховий нерв, іннервує трапецієподібний та грудинно-ключично-соскоподібний м’язи, забезпечуючи таким чином повороти голови в протилежний бік, підняття плеча вище горизонтального рівня, приведення лопаток до хребта, знизування плечима.

ХІІ – під’язиковий нерв. Руховий нерв, забезпечує іннервацію м’язів язика.

Оболонки мозку. Головний та спинний мозок покривають три мозкові оболонки: м’яка, павутинна та тверда. Тверда оболонка є зовнішньою. Павутинна оболонка розміщується під твердою. М’яка оболонка вкриває речовину мозку.

М’яка мозкова оболонка містить велику кількість судин і щільно прилягає до речовини мозку.

Павутинна оболонка не містить ні судин, ні нервів. Місцями, за допомогою тяжів, вона з’єднується з м’якою мозковою оболонкою. Простір між двома оболонками називається субарахноїдальним. Він заповнений спинномозковою рідиною – ліквором.

Тверда мозкова оболонка складається з двох листків. Зовнішній листок міцно зростається з кістками черепа, внутрішній – утворює вирости, які проникають в щілини між окремими частками мозку. Простір між двома листками називається епідуральним. В головному мозку вінпредставлений синусами, по яких відтікає від головного мозку венозна кров. В спинному мозку епідуральний простір заповнений пухкою клітковиною та венозними сплетеннями. Простір між твердою і павутинною оболонками називають субдуральним.

Спинномозкова рідина (ліквор) продукується судинними сплетеннями, які розташовані у шлуночках мозку. У дорослої людини 120-150мл ліквору, причому, його кількість за добу оновлюється декілька разів. Ліквор прозорий, без кольору.

Функції ліквору:

1. Захисна, амортизаційна – захист мозку від механічних пошкоджень.

2. Метаболічна – бере участь в обміні речовин.

3. Підтримання осмотичної рівноваги в тканинах мозку.

4. Бактерицидна.

5. Участь в регуляції мозкового кровообігу.

Кровопостачання головного мозку. Головний мозок одержує кров за рахунок 2 пар судин: хребетних і внутрішніх сонних артерій.

Хребетні артерії є гілками підключичних, вони проходять через отвори в поперечних відростках 6 шийних хребців і через великий потиличний отвір вступають у порожнину черепа, де на базальній поверхні моста зливаються, утворюючи основну (базилярну) артерію, яка розгалужується на дві задні мозкові. Вони живлять кров’ю середній мозок, міст, мозочок і потиличні частки півкуль великого мозку. Крім того, від хребетної артерії відходять дві спинномозкові артерії (передня і задня). Перелічені артерії утворюють вертебробазилярний басейн.

Другий басейн, каротидний, утворений внутрішніми сонними артеріями з їх гілками. Внутрішні сонні артерії відходять від загальних сонних артерій. Пройшовши звивистий шлях через однойменний канал скроневої кістки, внутрішня сонна артерія розгалужується на очну, задню сполучну, передню ворсинисту, передню і середню мозкові артерії. Передня мозкова артерія живить кров’ю передній відділ лобної частки і внутрішню поверхню півкулі, середня мозкова – значну частину лобної, тім’яної і скроневої часток, підкіркові ядра і більшу частину внутрішньої капсули.

Обидві передні мозкові артерії з’єднує передня сполучна артерія. Задні сполучні артерії з’єднують задні і середні мозкові артерії. Таким чином, на нижній поверхні півкуль мозку хребетні і сонні артерії утворюють артеріальне (вілізійове) коло, від якого вглибину мозку відходять артерії, що живлять мозок. Вілізійове коло забезпечує колатеральний кровообіг при закупорці однієї або декількох магістральних артерій голови.

Кровообіг спинного мозку здійснюється за рахунок передніх і задніх спинномозкових артерій. Передніх артерій менше. Значно краще забезпечуються кров’ю задні відділи спинного мозку (задні роги та стовпи). Вени спинного мозку повторюють хід артерій.

Вегетативна нервова система. Вегетативною нервовою системою називається той відділ нервової системи, який забезпечує життєво важливі функції організму, зв’язок головного та спинного мозку з внутрішніми органами. Вегетативна нервова система іннервує серце, гладку мускулатуру, кровоносні та лімфатичні судини, внутрішні органи, а також здійснює трофіку тканин.

Часто вегетативну нервову систему називають «автономною», що відображає керівництво мимовільними функціями організму. Автономна нервова система підпорядкована вищим центрам нервової системи. Між автономною та соматичною частинами нервової системи існує тісний анатомічний зв’язок. Наприклад, до складу черепних та спинномозкових нервів входять вегетативні волокна.

Основним завданням вегетативної нервової системи є підтримка постійності внутрішнього середовища організму – гомеостазу. Крім того, вегетативна нервова система контролює пристосування (адаптацію) до умов зовнішнього середовища. Відомо, що усякий вид фізичної та психічної діяльності супроводжується зміною кровообігу, котрий у свою чергу регулюється станом серцевої діяльності та тонусом судин, які постачають кров’ю працюючі м’язи та ділянки мозку. В момент виконання певного виду діяльності в цих тканинах відбувається розширення судин, посилення кровопостачання за рахунок зміни судинної сітки у інших ділянках – у внутрішніх органах, шкірі та непрацюючих м’язових групах.

Вегетативна нервова система поділяється на симпатичну та парасимпатичну частини. На багато процесів життєдіяльності організму вони справляють протилежний вплив. Так, збудження симпатичної частини вегетативної нервової системи (симпатикотонія) призводить до розширення зіниці, посилення частоти серцевих скорочень, звуження судин та підвищення артеріального тиску, підвищення рівня глюкози у крові, збільшення просвіту бронхів, зниження тонусу і сповільнення перистальтики шлунка та кишок. Посилення парасимпатичного впливу (ваготонія) супроводжується звуженням зіниці, зменшенням частоти скорочень серця, розширенням кровоносних судин (вінцеві звужуються), зниженням артеріального тиску, звуженням бронхів, посиленням моторної та секреторної функції шлунка та кишок, зниженням рівня глюкози у крові, почервонінням шкіри.

Центри симпатичної частини розміщуються у бічних рогах спинного мозку на рівні VIII шийного – ІІІ поперекового сегментів. Волокна, які виходять із спинного мозку з передніми корінцями, перериваються у вузлах парного симпатичного стовбура, що розміщується на передній поверхні хребетного стовпа і складається із 20-25 пар вузлів. Від вузлів симпатичного стовбура відходять волокна, які утворюють симпатичні сплетення і нерви, що іннервують м’язи, шкіру та судини кінцівок, входять до складу мішаних спинномозкових нервів.

Центри парасимпатичної частини розміщені у мозковому стовбурі і у ІІІ-V крижових сегментах спинного мозку. Волокна клітин парасимпатичних ядер мозкового стовбура у складі окорухового, лицевого, язикоглоткового і блукаючого нервів забезпечують іннервацію слинних та секреторних залоз, не посмугованої м’язової тканини усіх внутрішніх органів, крім органів малого тазу. Волокна, які відходять від клітин парасимпатичних ядер крижових сегментів, розміщених у бокових рогах спинного мозку, утворюють тазові вісцеральні нерви, що йдуть до сечового міхура, прямої кишки та статевих органів.

Усі волокна як парасимпатичної, так і симпатичної частини вегетативної нервової системи перериваються у периферійних вегетативних вузлах, розмішених поблизу органів, що іннервуються, або у їх стінках.

Функцію вегетативної нервової системи регулюють кіркові центри лобних і скроневих часток великого мозку та лімбічна ділянка, яка тісно пов’язана провідними шляхами з ретикулярною формацією стовбура мозку. Від цих центрів через ядра гіпоталамуса ідуть імпульси до периферійних відділів вегетативної нервової системи, причому передня група ядер гіпоталамуса пов’язана із парасимпатичною частиною, а задня – із симпатичною.

Дата добавления: 2014-01-05