Конференція у Сан-Франциско. Утворення ООН

29.

Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення «німецького питання».

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості: вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе­ред великих держав — на момент укладання відповідних угод. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі.

Конференція Об’єднаних Націй проходила 25 квітня – 26 червня у Сан-Франциско (Північна Каліфорнія). Основна мета – остаточна розробка і затвердження Статуту ООН (попередні кроки були зроблені ще в 1944 р. – на конференції в Думбартон-Оксі). Участь брали представники 4-х великих країн (СРСР, США, Великобританія, США і Китай) і 22 держави, що піписали Вашингтонську декларацію Об’єднаних Націй в січні 1942 р., а також держави, що оголосили війну Німеччині до 1 березня 1945 р. чи Японії – до версня 1945 р. – загалом, спочатку 46 держав, запросили також Аргентину, Данію, Білорусію і Україну (радянські республіки – але СРСР підкреслював їх втрати в результаті війни). Україну представляв Мануїльський. Залишили місце також для Польщі – оскільки не було ще врегульованим питання про визнання у якості законного уряду Польщі люблінського (прокомуністичного) чи прозахідного еміграційного уряду в Польщі. В жовтні Польща все ж підписала статут ООН, ставши, таким чином, одним із членів-засновників ООН (отже, загалом, їх було 50 або 51). Всього відбулось 9 пленарних засідань комісій 4 комітетів, до складу делегацій входило загалом 300 учасників, а разом із секретаряси, радниками – 1500 чоловік.

В ООН було створено шість головних органів - Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада по опіці, Міжнародний суд (в голандському місті Гаага) і Секретаріат. Їхнього повноваження, функції й діяльність дозволяли охопити всю сукупність питань, що входять у компетенцію міжнародної організації.

Головним політичним органом ООН стала Рада Безпеки, що складається з 5 постійних членів (СРСР (тепер Росія), США, Англія, Франція й Китай) і непостійних членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний строк (тоді 6, тепер 10). Сама Генеральна Асамблея оголошувалася дорадчим органом. Кожний член ООН наділявся одним голосом. Відповідно до Статуту ООН, її рішення по найважливіших питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і членів, що беруть участь у голосуванні, а з інших питань – простою більшістю.

Конференція прийняла рішення про відповідальність Ради Безпеки за підтримку миру, обмеживши повноваження Асамблеї. Пезидент США Трумен не був шанувальником ідей Рузвельта про створення міжнародної організації, проте, він розумів, що необхідно якось регулювати міжнародні відносини, де Сполучені Штати стають провідним гравцем. Незважаючи на численні протиріччя в позиціях великих держав, головне було зроблено. З'явилася нова міжнародна організація, відповідальна за мир і безпеку людства.

Найбільш суперечливим було питання про введення право вето у рішеннях Ради Безпеки ООН, або ж рішення можна буде приймати простою більшістю. Великі країни проштовхнули перший варіант.

Незабаром після приходу в Білий дім Г. Трумена політичний курс
США у відношенні СРСР став переглядатися. Уже 23 квітня новий
президент США на нараді міністрів і командування збройних
сил заявив: «Я маю намір бути твердим у відносинах з Радянським
урядом». Цю лінію активно підтримували військово-морський мі-
ністр Дж. Форрестол, заступник державного секретаря Дж. Грю,
глава військової місії США в СРСР генерал Дж. Дін і ін. Сенатор
Ванденберг, наприклад, писав у щоденнику: «Америка повинна поводитися
як держава № 1... Ми повинні здійснювати моральне керівництво світом, або світ взагалі залишиться без керівництва». Однак розгром Німеччини ще не був завершений; до того ж допомога СРСР була необхідна
й для розтрощення Японії, а самий головне — народи миру вимагали
збереження союзу зі СРСР.

25 квітня 1945 р., у день зустрічі радянських і американських військ
на Ельбі, відбулося врочисте відкриття конференції в Сан-Фран-
циско — однієї із самих великих у дипломатичній історії, що
тривала два місяці. У її роботі взяли участь 282 представи-
теля 42 держав всіх п'яти континентів, більше 1,5 тис. експертів,
радників і технічних співробітників делегацій. Переговори висвітлювали 3,5 тис. кореспондентів.

На конференції обговорювалися мети й завдання міжнародної органи-
зації з підтримання миру. Розроблений у Думбартон-Оксі проект
Статуту Організації Об'єднаних Націй був представлений на розгляд всесвітнього форуму миролюбних держав. Після ознайомлення
з його втримуванням надійшло 1200 виправлень і зауважень. Для їх вивчення були створені чотири комісії. У завдання першої входило розгляд загальних питань, включаючи мети, принципи, членство, основні орга-
ни ООН: друга займалася питаннями Генеральної Асамблеї, Економічною і Соціальною Радою й Радою по опіці; третя — Радою
Безпеки; четверта — статутом Міжнародного Суду.

Одним із самих гострих стало питання про Раду Безпеки. Предста-
вники ряду делегацій, переважно латиноамериканських країн,
виступили проти принципу одноголосності великих держав; вони прагнули послабити значення Ради Безпеки, звузити межі компетен-
ції постійних його членів. Радянська делегація рішуче відстоювала
принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки, і конфе-
ренція зафіксувала його.

Тривалі дебати розгорнулися по питанню про міжнародну опіку.
Делегація СРСР послідовно захищала принципи самовизначення
націй, незалежності й суверенітету народів, поваги прав людини.
Англійська делегація виступала, по суті, за збереження з незна-
чними змінами старої мандатної системи Ліги націй.
У французькому проекті також не говорилося про надання колоніям
незалежності. Що ж стосується США, то вони на більше ранніх етапах
війни відстоювали систему опіки, розраховуючи використовувати неї для еко-
номічного проникнення в колоніальні країни й для ослаблення
західних метрополій.

Однак до 1945 р. позиція Вашингтона під впливом, з одного боку, страху перед ростом національно-визвольного руху, а з іншого боку - усе більше чіткого виявлення стратегічних інтересів військових відомств США, що наполегливо домагалися створення військових баз на територіях колоніальних і залежних країн, змінилася, і по ряду питань намітилося їх зближення з позицією західноєвропейських держав. (Американський дослідник Р. Рассел відзначав більшу активність військового
міністра Стимсона й військово-морського міністра Форрестола у виробленні проекту
Уставу ООН, у відповідності з чим чого багато пропозицій США формулювалися під явним впливом «стратегічних рішень» воєнного часу).

.2 червня 1945 р. глава радянської делегації А. А. Громико
повідомляв у Москву: «Американці прямо заявили, що на ряді територій, які повинні бути поставлені під опіку, США побудували велика
кількість аеродромів, ліній комунікацій і придбали деякі
торговельні інтереси. Американський уряд хоче повністю зберегти свої права на ці надбання і тому рішуче буде на-
полягати на тому, щоб це було застережено в розділі про територіальну
опіку». У цьому питанні уряд США, як заявив член американ-
ской делегації Г. Стассен, «не може піти на поступки».

Проте в ході обговорення завдяки твердій позиції рада-
ской делегації була прийнята компромісна формула. Учасники переговорів досягли домовленості про включення в Устав ООН положення
про те, що система міжнародної опіки покликана сприяти роз-
витку населення підопічних територій у напрямку до самоуправ-
лення.

26 червня конференція прийняла Статут Організації Об'єднаних
Націй, покликаної забезпечити підтримкання міжнародного миру й
загальної безпеки. Утворення ООН стало можливим лише в ре-
зультаті великої визвольної боротьби й співробітництва вільнолюбних народів, що одержали всесвітньо-історичну перемогу над фашизмом і його спільниками.

Дата добавления: 2014-01-05