Празька весна» 1968 р. Втручання країн ОВД у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва

36.

Після подій в Угорщині 1956 р. розміщення радянських військ на території країн Східної Європи набуло правового оформлення. У 1956 – 1957 рр. відповідні угоди Радянський Союз підписав з Польщею, НДР, Угорщиною та Румунією, в 1968 р. – з Чехословаччиною. В угодах, зокрема, зазначалося, що пересування радянських військ по території приймаючої країни має погоджуватися з її урядом.

ý Хоча ОВД була європейською структурою, вона втягувалася й у світові кризи. Так, під час кризи навколо розміщення радянських ракет на Кубі в 1962 р. Главком (Головнокомандуючий збройними силами) ОВД 23 жовтня наказав ужити заходів до підвищення боєготовності військ і флотів ОВД. До речі, до таких самих заходів удалося в Західній Європі командування НАТО.

ЧРСР була єдиною країною Східної Європи, в якій до 2-ї Світової війни існували парламентська демократія і гарантовані свободи. З 1963 р. 1-й секретар Комуністичної Ппртії Чехословаччини А. Новотний розпочав лібералізацію. Почала складатися інтелектуальна опозиція, яка набрала розмаху у 1967 р., вона поширилася і на студентські кола. В самій КПЧ відбувалось розмежування між лібералами (А. Дубчек) та антилібералами. 5.01.68р. Новотний – пішов у відставку, а керівником КПЧ був обраний А.Дубчек, а в березні президентом – генерал, герой війни Л. Свобода. Дубчек вважав, що соціалістична система може існувати і в атмосфері індивідуальної свободи, що не збігалося з методами СРСР.04.1968р. "Програма діяльності партії": забезпечувались умови для діяльності інш. партій, свободи слова: цензуру преси скасовано, надано право їздити за кордон, реабілітація жертв терору. Для СРСР чехословацький прецедент становив небезпеку. Страждав авторитет СРСР перед комуністичними партіями світу, і він утрачав своїх прихильників. Міністр оборони СРСР А.Гречко стояв за ліквідацію чехословацької «єресі». 21.08.1968р. збройні сили СРСР, Польщі, Угорщини, НДР і Болгарії перетнули кордон ЧРСР. Радянські війська захопили будинок ЦК КПЧ, заарештували Дубчека.

Позачерговий з'їзд КПЧ зібрався на одному з празьких заводів, 22 серпня Брєжнєв змушений був визнати, що «обставини в ЧРСР склалися гірше, ніж це видавалося», довелося розпочинати переговори. 23.08. у Москві відбувалися переговори з Дубчеком і Свободою. Чехословацькі керівники пообіцяли вжити заходів для посилення соціалізму і робітничого руху шляхом контролю над ЗМІ.

Керівництво КПЧ маневрувало, не бажаючи вдаватись до репресій, згубність яких для всіх без винятку показали сталінські часи. Зважаючи на досвід Угорщини, вони невпинно повторювали, що Чехословаччина залишається членом Варшавського договору, проводитиме спільну з країнами ОВД зовнішню політику. Тим часом на території Чехословаччини влітку 1968 р. майже постійно проходили військові маневри країн ОВД, серед учасників яких переважали радянські військовослужбовці.

Керівництво Чехословаччини зазнало тиску на кількох нарадах представників правлячих партій п'яти соціалістичних країн (Румунія не брала участі в цих нарадах). Наради відбулися в Дрездені, Варшаві, Братиславі як за участі чехословацьких представників, так і без них. У липні 1968 р. пройшли двосторонні переговори між вищими представниками КПЧ і КПРС у Чієрнє-над-Тисою (Словаччина). Празький уряд продовжував реформи, незважаючи на гостру критику, хоча і вживав заходів, яких від нього вимагали. Тодішні керівники України були, до речі, серед найсуворіших критиків.

Нарешті п'ять країн ОВД наважилися на крайній крок. 21 серпня 1968 р. почалася окупація Чехословаччини військами СРСР, НДР, Угорщини, Польщі та Болгарії. Переважали, звісно, радянські війська. Як і в 1956 р. в Угорщину, основна маса радянських частин попрямувала в Чехословаччину з плацдармів в Україні. Країна була окупована практично за день. Президент Л. Свобода дав наказ чехословацькій армії не чинити опору. Отже, жертв було небагато. Але народ одностайно виступив проти окупації, кидаючи в обличчя радянським солдатам і офіцерам слова болю і протесту. Мешканці Праги будували на вулицях барикади, щоб завадити просуванню радянських танків, кидали в них пляшки з пальним.

Операція була проведена нібито за «запрошенням» групи чехословацьких керівників. Але їхні прізвища так і залишилися в той час невідомими. Більше того, надії на негайне сформування нового покірного керівництва чехословацької партії й уряду не справдилися. Окупанти були змушені перевезти керівників Чехословаччини на чолі з О. Дубчеком до Москви, де під тиском Кремля вони підписали згоду на «тимчасову» окупацію, щоб «попередити агресію країн НАТО».

Дата добавления: 2014-01-05