Крах мандатної системи на Близькому Сході. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр

37.

Паризька угода

Угода про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Ця угода була підписана в Парижі 27 січня 1973р. представниками ДРВ, Республіки Півден­ний В'єтнам, США та сайгонського режиму.

Угода передбачала припинення вогню на всій території В'єтнаму, виведення американських та інших іно­земних військ із Південного В'єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності В'єтнаму, відмову США від втручання у внутрішні південнов'єтнамські справи, політичне врегу­лювання в Південному В'єтнамі шляхом переговорів між двома південнов'єтнамськими сторонами, створення Ра­ди національного примирення і злагоди, організацію вільних демократичних виборів, здійснення мирними засобами поетапного об'єднання В'єтнаму на основі консультацій та угод між Північним і Південним В'єтна­мом без втручання іззовні. США взяли зобов'язання зробити внесок у відновлення знекровленої війною еко­номіки В'єтнаму.

Міжнародна конференція з В'єтнаму, від­булася 26 лютого — 2 березня 1973 р. в Парижі. В конфе­ренції брали участь представники ДРВ, Республіки Південний В'єтнам, США, сайгонського режиму, СРСР, Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, Ка­нади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. Конфе­ренція прийняла Акт, у якому її учасники схвалили й узяли до відома Паризьку угоду з В'єтнаму та чотири протоколи до неї, зобов'язавшись поважати й беззасте­режно виконувати їх.

Підписання Паризької 1973 р. угоди означало поразку Сполучених Штатів. ДРВ надавала всебічну допомогу визвольним силам Південного В'єтнаму, де так і не встановився мир.

Після підписання Паризької угоди сайгонський режим за підтримки США переозброїв свою армію, здійснював курс на захоплення всіх визволених районів, проводив політику придушення прав і свобод південнов'єтнамського населення. Все це не могло не викликати зростання визвольної боротьби. 30 квітня 1975 р. сайгонський режим був повалений.

За пропозицією президента США В.Вільсона, до статуту Ліги Націй було введено поняття мандату, тобто повноважень на управління тією чи іншою територією від імені Ліги Націй.

Згідно з мандатною системою, усі території були поділені на три групи мандатів: «А», «В», «С».

До групи «А» входили колишні володіння Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату.

Група «В» охоплювала колишні німецькі колонії у Центральній Африці

Мандати групи «С» стосувалися Південно-Західної Африки та островів Тихого океану

До жовтня 1918 р. Сирія і Ліван входили до складу Османської імперії. В жовтні 1918 р. турецькі війська залишили Сирію і Ліван, але ще задовго до цього у відповідності з угодою «Сайкс—Піко» (1916) Великобританія і Франція підготували поділ арабських провінцій Османської імперії. Сирія і Ліван ввійшли до сфери впливу Франції.

У квітні 1920 р. на конференції в Сан-Ремо було прийняте рішення про передання Франції мандата на Сирію і Ліван.

ý Остаточний крах мандатної системи на Близькому Сході відбувся після 2-ї світової війни.

В лютому 1946 р. Сирія і Ліван винесли питання про негайну евакуацію англо-французьких військ на обгово­рення Ради Безпеки 00Н.

17 квітня 1946 р. всі іноземні війська покинули територію Сирії, а 31 грудня 1946р. були виведені з Лівану.

Великобританії вдалося зберегти свою військову присутність в Іраку і Йорданії. В березні 1946 р. Йорданія була проголошена незалежною державою.

До листопада 1945 р. обстановка в Палестині різко загострилася. Вона характеризувалася посиленням англо-єврейського й арабо-єврейського протистояння. В ситуа­ції, що склалася, уряд Великобританії змушений був піти на створення англо-американської комісії з палестинської проблеми. Тоді Великобританія у квітні 2947р. винесла палестинську проблему на обговорення 00Н. При цьому вона розраховувала використати механізм голосування 00Н на свою користь і продовжити мандат на Палестину.

Питання про створення незалежної єврейської держави було порушено на другій сесії Генеральної Асамблеї 00Н. Саме на цій сесії розпочалося протистояння з палестинської проблеми США та СРСР з одного боку і Великобританії з іншого.

Спеціальний комітет у справах Палестини схвалив 25 квітня 1947 р. план її поділу, більшістю голосів прийнятий другою сесією Генеральної Асамблеї 00Н, що проходила у Нью-Йорку з 16 вересня по 29 листопада 1947 р. 29 листопада 1947 р. було прийнято резолюцію 181/П, за яку проголосували 33 країни, включаючи СРСР і США, проти – 13 (усі арабські країни, Афганістан, Туреччина, Пакистан, Індія, Куба та Греція), 10 утрималися, включаючи Великобританію.

У відповідності з резолюцією на колишній підмандатній території Палестини мали утворитися дві держави — єврейська (площа 14,1 тис. кв. км — 56 % території Палестини, населення 1 008 800 чоловік) і арабська (площа 11,1 тис. кв. км — 43 % території Палестини, населення 758 520 чоловік). В окрему міжнародну зону виділялося місто Єрусалим та його околиці (1 % території Палестини, населення 205 230 чоловік). Згідно з цією ж резолюцією скасовувався англійський мандат на Палестину. Таким чином, в історично арабському регіоні мала постати єврейська держава. Отже, на території Палестини мали утворитися дві держави: Ізраїль і Палестина. Така перспектива задовольняла зовнішньополітичні інтереси як США, так і СРСР. СРСР прагнув закріпитися у багатому на нафту регіоні, і «плацдармом» для цього мав стати Ізраїль.

ý Було проголошено консти­туювання незалежної Держави Ізраїль та створено його перший тимчасовий уряд на чолі з Бен-Гуріоном. Тим часом арабські країни готувалися до війни. Ще в грудні 1947 р. з метою протидії поділові Палестини була створена Армія визволення Палестини, три тисячі бійців якої були направлені в Палестину в січні 1948 р.

Уряди Єгипту, Сирії, Лівану, Йорданії, Саудівської Аравії та Ємену оголосили війну Ізраїлю. Розпочалася перша арабо-ізраїльська (палестинська) війна.

Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка дістала відображення в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами і СРСР.

Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених 00Н для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Таза відійшов під контроль Єгипту.

Війна завершилася в лютому-липні 1949 р. укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня)..

ý Отже, головним наслідком першої арабо-ізраїльської війни стало виникнення проблеми близькосхідного врегулювання – однієї з ключових проблем післявоєнних міжнародних відносин.

Внаслідок арабо-ізраїльської війни 1948—1949 рр. понад 900 тис. палестинців стали біженцями. Всі спроби посередницької комісії 00Н добитися хоча б часткової репатріації біженців, що відповідало рішенням ГА 00Н, не мали успіху. Наприкінці 1951 р. посередницька комісія склала свої повноваження. Згідно з рішенням 00Н було створено спеціальне Агентство Об'єднаних Націй з надання допомоги біженцям та їхнього працевлаштування (ЮНРВА)

Дата добавления: 2014-01-05