Поняття і принципи організації видатків Державного бюджету

Система видатків бюджету

Тема 7.

Динаміка доходу бюджету Донецької області

України

Питома вага місцевих бюджетів у доходах Зведеного бюджету

	Роки
Питома вага	47,6	45,9	32,3	29,1	32,6	31,4	30,0	25,1	22,6

Згідно з даними статистичних щорічників України питома вага доходів місцевих бюджетів в Зведеному бюджеті України постійно змінюється. Зменшення почалося з 1996 р. Якщо в 1996 р. вона становила 47,6 %, то в 2002 р. 31,4 %, в 2003 р. – 30%. В 2004 р. питома вага доходів місцевих бюджетів в Зведеному бюджеті України впала до 25,1%, а в 2005 –ще знизилась до 22,6%.

Доцільно буде провести аналіз виконання доходної частини бюджету Донецької області (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Показники
млн. грн.	%	млн. грн.	%
Доходи (загальний фонд)	1091,7	1263,5	2787,4	100,0	3511,1	100,0
В тому числі
Податок на додану вартість	194,2	-	-	-	-	-
Податок на прибуток підприємств	481,4	-	-	-	-	-
Акцизний збір	5,6	-	-	-	-	-
Податок з доходів фізичних осіб	182,1	791,0	2110,1	75,7	2703,8	77,0
Платежі за використання природних ресурсів	101,8	213,9	322,3	11,6	350,7	10,0
Інші податки та платежі	126,6	258,6	355,0	12,7	456,6	13,0
Доходи(спеціальний фонд)	-	292,6	563,4	-	724,5	-
Доходи - всього	-	1556,1	3350,8	-	4235,6	-
Міжбюджетні трансферти	-	1225,8	1538,4	-	2907,7	-
Разом доходів	1091,7	2781,9	4889,2	-	7143,3	-

Як бачимо з даних статистичного щорічника Донецької області, доходи загального фонду у 2006 р. в порівнянні з попередніми роками збільшились і склали 3511,1 млн. грн. Важливо відмітити, що такі доходи, як: податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, акцизний збір з 2000 року взагалі не перераховувались. Велику питому вагу складає податок з фізичних осіб, обсяги якого щороку збільшується. Так, у 2006 р. він склав 2703,8 млн. грн., або 77,0%.

Доходи спеціального фонду також зросли на 431,9 млн. грн. в 2006 р. в порівнянні з 2000 р. Варто сказати, що обсяги міжбюджетних трансфертів помітно зросли і склали в 2006 р. 2907,7 млн. грн., що більше, ніж у 2000 р. на 1681,9 млн. грн.

Тенденція, що склалася в Україні, суперечить необхідності зростання ролі місцевих бюджетів в економічному й соціальному розвитку країни і не відповідає потребам зміцнення місцевого самоврядування. Тим самим звужується бюджетна автономія регіональної влади та існує значна залежність доходів частини регіональних і місцевих бюджетів від центру.

Зміст

7.1. Поняття і принципи організації видатків Державного бюджету

7.2. Методи фінансування державних видатків

7.3. Види видатків Державного бюджету

7.4. Видатки місцевих бюджетів

Основні терміни та визначення:

Видатки бюджету, державні витрати, бюджетне фінансування, бюджетне призначення, норматив мінімальної бюджетної забезпеченості, державні мінімальні соціальні стандарти, бюджетне фінансування, субвенція, субсидія, бюджетні кредити, кошторисне фінансування, бюджетна позика, видатки бюджету, трансферт

Література: 2,3,5,8,10,14,17,18,23,30,48,49,53,54,62-64,68,7-71,73,85,87

При виникненні фінансової науки увагу вчених було зосередже­но переважно на доходних фінансових інститутах. Однак одним з найактуальніших ключових економічних питань сучасної теорії й практики державних фінансів є вибір оптимального рівня держав­них видатків. Так, наприклад, за період 1970 - 1994 рр. видатки бюджетів промислово розвинутих країн збільшились в 5-10 разів. Тому проблема формування системи державних видатків є важли­вою і її вирішення потребує глибокого наукового дослідження.

Зараз у світі існує багато підходів до визначення фінансової мо­делі функціонування економіки залежно від ступеня державної централізації ВВП - від так званої «американської» до «сканди­навської». Можна виділити декілька факторів, які впливають на ви­значення рівня державних витрат, а саме:

• етап суспільного розвитку;

• зовнішня та внутрішня політика держави;

• рівень добробуту населення;

• розмір державного сектора в економіці;

• історичні тенденції зміни витрат держави;

• ставлення країни до перерозподілу доходів;

• рівень багатства держави;

• процедури прийняття бюджетних рішень.

Крім того, в різних країнах існує різне уявлення про те, що є су­спільним благом, і відповідно про те, які витрати треба фінансува­ти з бюджету.

Якщо говорити про Україну, то на формування видатків бюдже­ту держави в сучасних умовах впливають:

1. Економічна криза, яка спричиняє зростання видатків на соціальний захист населення; зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектора від банкрутства, а не на інноваційну діяльність; зростання видатків на підтримку соціальної сфери.

2. Зростання монетизованого державного боргу, який зумовлює зростання видатків на покриття державного боргу; витіснення інвестицій зі сфери виробництва.

3. Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє виділення коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки по заробітній платі працівників бюджетних установ, стипендіях та інших соціальних виплатах.

4. Дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків за всіма статтями кошторисів на утримання апарату управління.

5. Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по відсотках.

Таким чином, на обсяг та структуру державних витрат України впливають не тільки діючий фінансовий механізм та фінансова політика, яка проводиться урядом, а й існування великої суми державної заборгованості. Як наслідок, в Україні існує розмежу­вання понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету».

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету [33] - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, пе­редбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на пога­шення основної суми боргу та повернення надлишок сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу

Державні видатки як економічна категорія — це грошові відно­сини з приводу розподілу і використання централізованих та де­централізованих фондів грошових ресурсів держави та їх викорис­тання по галузевому, цільовому і територіальному призначенню з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Такі грошові відносини виникають на останній стадії розподіль­чого процесу; їх мета - забезпечення основних витрат розширено­го відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Об'єктом державних видатків виступають грошові фонди, що сфо­рмовані в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.

Держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів управління, або через організації, установи та підприємст­ва, які їй належать.

Державні витрати [44] здійснюються як з централізованих фондів (бюджети різних рівнів, а також державні позабюджетні фонди), так і з децентралізованих (фонди державних підприємств).

У сучасний період в країнах зі змішаною економікою основни­ми залишаються централізовані державні виграти, а державний бюджет є формою утворення і витрачання грошових коштів для забезпечення функцій органів державної влади. Як було сказано вище, видатки бюджету [33] являють собою фінансування витрат, не­обхідних для здійснення державою своїх конституційних функцій. Через державний бюджет мобілізуються фінансові ресурси, необ­хідні для подальшого їх перерозподілу і використання для цілей державного регулювання економічного розвитку країни і реаліза­ції соціальної політики на всій її території.

Основна частина видатків місцевих бюджетів припадає на соціаль­ні заходи і управління місцевим господарством - фінансування муні­ципального будівництва, дорожнього господарства, побутових уста­нов, громадського транспорту, видатків на освіту, охорону здоров'я.

Фінансова ланка спеціальних (позабюджетних) фондів здійснює витрати, обумовлені призначенням цих фондів. Сюди відносяться витрати по соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню громадян країни, обов'язковому медичному страхуванню, зайня­тості населення, здійсненню різних економічних заходів та ін.

Витрати, які відносяться до фінансів державних підприємств, поділяються на поточні витрати — витрати, які пов'язані із забезпе­ченням функціонування цих підприємств, і капітальні - інвести­ції, які спрямовані на оновлення і розширення основного капіталу.

Видатки бюджету [33], будучи компонентом загальної фінансової категорії - бюджету, являють собою витрати, які формуються у зв'язку з виконанням державою та органами місцевого самовряду­вання своїх конституційних та статутних функцій.

Видатки бюджетів усіх рівнів бюджетної системи формуються з урахуванням:

• мінімальних державних соціальних стандартів;

• нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості [104]

• єдиних методологічних основ розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості.

Державні мінімальні соціальні стандарти [47] - це державні послу­ги, надання яких громадянам на безоплатній і безповоротній ос­нові за рахунок фінансування з бюджетів всіх рівнів бюджетної си­стеми і бюджетів державних позабюджетних фондів гарантується державою на певному мінімально допустимому рівні.

Норматив мінімальної бюджетної забезпеченості [104] — це мінімально допусти­ма вартість державних або муніципальних послуг в грошовому ви­раженні, які надаються органами державної влади або органами мі­сцевого самоврядування у розрахунку на душу населення за раху­нок коштів бюджетів.

Державні прибутки не закріплені за державними витратами, що дозволяє маневрувати коштами. Видатки бюджетів залежать від обсягу бюджетних доходів. Однак і потреби держави в нових ви­тратах ініціюють пошук нових додаткових джерел прибуткових надходжень. Тому витрати знаходяться в органічному взаємозв'яз­ку з прибутками бюджетної системи.

Видатки бюджету виражають економічні відносини, на основі яких відбувається процес використання коштів централізованого фонду грошових ресурсів держави у різних напрямах. Економічна сутність видатків бюджету проявляється в багатьох видах, кожний з яких має якісну і кількісну характеристики. При цьому якіс­на характеристика, відображаючи економічну природу явища, до­зволяє встановити призначення бюджетних витрат, а кількісна — їх величину.

Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємо­пов'язаних між собою, становить систему державних видатків. Організаційна побудова даної системи базується на певних прин­ципах, які встановлюються державою. До числа найважливіших з них відносяться:

• плановість;

• цільове спрямування коштів;

• безповоротність витрачання державних ресурсів;

• безоплатність;

• дотримання режиму економії;

• контроль за їх використанням.

Плановість являє собою визначення оптимального розподілу ви­датків за окремими групами й галузями згідно з проектом бю­джету Оптимальність розподілу видатків визначається ефектив­ністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.

Цільове спрямування коштів означає, що державні видатки здійснюються суворо за цільовим призначенням відповідно до напря­мів витрачання, передбачених у фінансових планах. Основними цільовими напрямами державних витрат в комерційній сфері діяль­ності є капітальні вкладення і фінансування оборотних коштів, а в некомерційній — заробітна плата, витрати на поточне утримуван­ня, капітальні вкладення і т. ін.

Держава встановлює пріоритетність тих або інших потреб, регламентуючи порядок їх задоволення, виходячи з економічної полі­тики і наявних ресурсів. Однак в минулому реальна ефективність використання державних коштів істотно відрізнялась від передба­ченої в плані, оскільки жорстка регламентація обмежувала ініціа­тиву, заважала вияву творчої заповзятливості людей, відповідаль­них за використання державних коштів.

Принцип безповоротності витрачання державних ресурсів озна­чає, що кошти, використані на фінансування народного господар­ства, соціальні й інші цілі, не потребують обов'язкового їх відшко­дування. Цей режим витрачання фінансових ресурсів відрізняєть­ся, наприклад, від використання кредитних коштів. Однак дотри­мання принципу безповоротності не означає, що можна бути бай­дужим до результату використання державних ресурсів. Порядок і умови їх інвестування в різні види витрат повинні бути такими, щоб сприяти розвитку економіки і культури, підвищенню продуктив­ності праці і зростанню національного прибутку, а в кінцевому під­сумку - приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.

Безоплатність означає, що виділення бюджетних коштів прово­диться без сплати державі яких-небудь прибутків у вигляді процен­тів або інших видів оплати асигнувань.

Досягненню найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає такий принцип їх організації, як до­тримання режиму економії. Він може бути охарактеризований як система форм і методів послідовної мінімізації витрат відносно кін­цевого результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скорочен­ням витрат, але обов'язково передбачає найбільш доцільне їх здій­снення.

Контроль спрямований на боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, на дотримання законності і вимог фінансової дисцип­ліни при витрачанні коштів.

7.2. Методи фінансування державних видатків

Здійснення витрат бюджету досягається за допомогою бюджет­ного фінансування, під яким розуміється система надання грошо­вих коштів підприємствам, організаціям і установам на проведен­ня заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування ба­зується на певних принципах, характеризується специфічними формами і методами надання коштів.

Складовими елементами системи бюджетного фінансування, які впливають на результативність її функціонування, виступають прин­ципи, форми і методи.

Важливу роль в організації раціональної системи бюджетного фінансування відіграють передусім принципи фінансування, до яких належать:

1. Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Бюджетні кошти повинні надаватися лише при умові забезпечення результативнішого їх використання. Цей ефект може виражатися, з одного боку, в розв'язанні різних задач соціально-економічного розвитку країни, а з іншого - в зворотному надходженні до бюджету грошових коштів за рахунок зростання прибутків одержувачів бюджетних асигнувань.

2. Цільовий характер використання бюджетних асигнувань. Юридичні особи отримують кошти з бюджету тільки на основі затвердженого бюджету, причому на заздалегідь визначені цілі. Суворе дотримання цього принципу перешкоджає неефективному використанню бюджетних асигнувань.

3. Надання бюджетних коштів в міру виконання виробничих та інших показників і з урахуванням використання раніше здійснених асигнувань. Залежність бюджетного фінансування від виконання показників дозволяє фінансовим органам здійснювати дійовий і ефективний контроль за діяльністю підприємств, організацій і установ.

4. Безповоротність бюджетних асигнувань. Надання коштів без умови їх обов'язкового повернення до державного бюджету.

5. Безоплатність бюджетних асигнувань. Виділення бюджетних коштів без сплати державі будь-яких прибутків у вигляді процента або інших видів оплати асигнувань.

У практиці бюджетних асигнувань використовуються дві форми бюджетного фінансування, які мають свої відмітні риси:

1) фінансування за системою «нетто-бюджет». Ця форма надання грошових коштів характеризується тим, що бюджетні асигнування виділяються на досить обмежене коло витрат, передбачених затвердженим бюджетом;

2) фінансування за системою «брутто-бюджет» - застосовується для підприємств і організацій, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні. У цьому випадку бюджетні асигнування виділяються на всі види витрат, які пов'язані як з поточним утриманням, так і з розширенням діяльності бюджетних установ.

Важливим елементом бюджетного фінансування є методи надан­ня коштів з бюджету. З їх допомогою фінансові органи забезпечу­ють грошовими коштами передбачені бюджетом заходи, здійсню­ють перекидання коштів з метою досягнення інших результатів їх використання, регулюють пропорції, які складаються в розподілі фінансових ресурсів.

Виділяють кошторисний метод фінансування бюджетних підпри­ємств і організацій. Цей метод фінансування державних витрат має такі особливості:

• кошти на покриття витрат виділяються тільки з одного бюджету, залежно від підпорядкованості підприємства. В даному випадку виняток становить фінансування загальнодержавних заходів (боротьба з епідеміями, ліквідація наслідків катастроф і стихій);

• фінансування бюджетних організацій здійснюється на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності підприємства.

У випадку участі госпрозрахункових підприємств у реалізації ве­ликих державних проектів і програм застосовується метод фінан­сування госпрозрахункових підприємств і організацій.

Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи перерозподіл отриманих державою доходів, відображається у формуванні вторин­них, а в окремих випадках і первинних доходів юридичних і фізич­них осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань - розпорядників бюджетних коштів; опосередкований характер споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

Бюджетне фінансування може здійснюватись у вигляді бюджет­них інвестицій, державних трансфертів, бюджетних кредитів, ко­шторисного фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділен­ня коштів може здійснюватись окремим підприємствам, міністер­ствам і відомствам під певні об'єкти, а може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватись також на придбання певної част­ки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти являють собою цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкрет­ним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидія [150] може виділятись юридичним і фізичним особам і має форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів. На­приклад, в Україні надаються житлові субсидії малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг. У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії вироб­никам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування. Субвенції і дотації надаються юридичним особам.

Субвенція [149] — це бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня або юридичній особі на безоплатній і безповоротній основах на здійснення певних цільових витрат. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат.

Субсидія [150] - це бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня, фізичній або юридичній особі на умовах пайового фінансу­вання цільових витрат. Державні дотації видаються на покриття збит­ків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити [25] - це надання коштів з бюджету суб'єктам під­приємницької діяльності на поворотній основі, що загалом не вла­стиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процент­ними ставками.

Кошторисне фінансування [84] означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа — кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне за­безпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ кошторисне фінансування є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Праців­ники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері це так звані «безплатні послуги», що характеризують вторинні доходи ко­ристувачів даних послуг.

Можна виділити ще такий вид державних трансфертів, як бюджетна позика [123].

Бюджетна позика - це бюджетні кошти, що нада­ються іншому бюджету на поворотній, безоплатній основі на тер­мін не більш ніж шість місяців в межах фінансового року. Бюджет­на позика відрізняється від субвенцій і субсидій тим, що останні використовуються на стадії формування бюджету, а перші — на стадії його виконання.

Найважливішою статтею витрат бюджетів є фінансування бюд­жетних інвестицій. Витрати на таке фінансування передбачаються відповідним бюджетом при умові включення їх в державну, регіо­нальну цільову програму або за рішенням відповідних органів ви­конавчої влади.

Бюджетне законодавство передбачає створення у витратній час­тині бюджетів резервних фондів органів виконавчої влади і місце­вого самоврядування. Одночасно в законодавстві міститься норма, яка забороняє створення резервних фондів законодавчих органів і депутатів законодавчих органів.

Дата добавления: 2014-01-05