У 2000 – 2006 рр

Джерела фінансування технологічних інновацій в Україні

(млн. грн.)

Показники
Загальна сума витрат на впровадження інновацій	1757,1	1971,4	3013,8	3059,8	4534,6	5751,6	6160,0
у тому числі за рахунок:
власних коштів	1399,3	1654,0	2141,8	2148,4	3501,5	5045,4	5211,4
коштів державного бюджету	7,7	55,8	45,5	93,0	63,4	28,1	114,4
коштів іноземних інвесторів	133,1	58,5	264,1	130,0	112,4	157,9	658,0
інших джерел	217,0	203,1	562,4	688,4	857,3	520,2	176,2

Фінансування інноваційної діяльності українських підприємств здійснюється переважно за рахунок власних коштів, які становлять більше 70% від загальної суми вкладень у інновації. Іноземні інвестори протягом 2000 – 2006 рр. профінансували до 9% інноваційних розробок в Україні, тоді як кошти державного бюджету забезпечували не більше 3% всіх інноваційних вкладень. Залучення інших джерел фінансових ресурсів задовольняє інноваційні потреби майже на 20%, причому підприємства переважно використовують банківські позикові ресурси. Тобто аналіз джерел фінансування інновацій свідчить про необхідність підвищення ролі держави у інноваційному процесі як шляхом прямої участі у фінансуванні інновацій, так і шляхом створення сприятливого інноваційного клімату за рахунок стимулювання вкладень підприємств, іноземних інвесторів і фінансово-кредитних установ.

Таким чином, наведені вище статистичні показники підтверджують, що науково-технічна сфера була виведена з числа стратегічних пріоритетів розвитку вітчизняної економіки. Це стало серйозним прорахунком, який зумовив катастрофічне відставання технічного і технологічного рівня вітчизняних підприємств від підприємств високорозвинених країн.

До кінця 90-х рр. стало зрозумілим, що одним з важелів виведення економіки України на шлях стійкого економічного розвитку може і повинна стати державна політика, спрямована на активізацію наукової діяльності, оскільки наука та економіка нерозривно пов’язані між собою.

Згідно з чинним законодавством України напрями та обсяги фінансування державних і міждержавних науково-технічних програм науково-технічних програм та досліджень поза їх межами за рахунок централізованих джерел встановлює Верховна Рада як найвищий орган законодавчої влади.

В свою чергу, державні кошти, що затверджені для фінансування основних напрямків наукової діяльності, розподіляє Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади.

Функції подальшого планування, фінансування та координації наукових досліджень, в свою чергу, покладені на відповідні міністерства та комітети.

За рахунок бюджетних коштів переважно фінансуються:

- фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі в інтересах оборони країни;

- роботи у межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

- прикладні науково-технічні розробки, результати яких мають загальнодержавне значення;

- роботи, пов’язані з науково-технічним співробітництвом на основі міжнародних угод.

Бюджетне фінансування науково-технічних робіт здійснюється шляхом базового їх фінансування у наукових установах, цільового фінансування науково-технічних розробок у пріоритетних галузях і контрактного фінансування окремих досліджень на основі конкурсного відбору.

В сучасних умовах економічного розвитку отримувачами коштів на науку можуть бути:

1. Науково-дослідні установи, що займаються розробкою теоретичних і прикладних проблем загальнодержавного та галузевого характеру. До них належать:

1. Наукові установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні:

§ наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження: Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Інститут економіки, Інститут економічного прогнозування та інші заклади, центром яких є Національна Академія наук;

§ відомчі заклади, що функціонують при Президенті України, Верховній Раді, міністерствах і відомствах та здійснюють наукові дослідження, які відповідають конкретним напрямам діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління при Президенті України, Українська академія банківської справи при Національному Банку України тощо;

§ госпрозрахункові науково-дослідні установи, які покривають свої витрати переважно за рахунок власних доходів.

2. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки, які окрім навчання студентів займаються науковими розробками на замовлення підприємств, організацій, установ або за державним замовленням.

3. Підприємства, організації, установи, що виробляють науково-технічну продукцію або використовують досягнення науково-технічного прогресу.

4. Фізичні особи, які займаються науковою діяльністю.

Для кожної з цих груп існують відповідні напрямки фінансування, визначені законодавством. Взагалі, видатки бюджету на науку можна згрупувати таким чином:

1) фінансування державних науково-технічних програм та наукових частин державних, міжгалузевих та галузевих програм;

2) фінансування фундаментальних досліджень, у тому числі в сфери державного управління, національної безпеки, мистецтвознавства, педагогічних наук, екологічної безпеки в лісовому господарстві, фундаментальних досліджень у вищих навчальних закладах, в наукових установах тощо;

3) фінансування прикладних досліджень і розробок, зокрема розробок у сфері розвитку господарського судочинства, засобів масової iнформацiї, розвитку культури i мистецтва, лісового господарства, економіки i торгівлі, профілактичної та клінічної медицини, науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів та ін.;

4) фінансування науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу;

5) фінансування наукових розробок, у тому числі з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази (за виключенням фундаментальних та прикладних досліджень та розробок);

6) видатки на державні премії, стипендії та гранти;

7) фінансування наукової інфраструктури, зокрема вищих навчальних закладів та наукових установ, промисловості тощо;

8) виконання зобов’язань України у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва;

9) здійснення заходів, керівництво та управління у сфері інтелектуальної власності;

10) підготовка наукових кадрів за держзамовленням;

11) наукове забезпечення робіт та iнформацiйнi системи щодо лiквiдацiї наслідків чорнобильської катастрофи;

12) інші видатки, серед яких фінансування науково-методичної та консультативної підтримки розвитку місцевого самоврядування, проведення науково-практичних конференцій i семінарів, наукова i організаційна діяльність президій наукових установ, фінансова підтримка науково-освiтньої преси, фінансування виконання зобов’язань Уряду щодо функціонування науково-технологічного центру, державних наукових бібліотек, спеціалізована допомога, що надається науково-дослідними установами і т.п.

У видатковій частині бюджету всі ці види видатків розміщуються згідно з підрозділами бюджетної класифікації та мають свій код програмної та функціональної класифікації.

Крім прямого фінансування усіх вищезазначених напрямків держава використовує також непрямі важелі впливу на розвиток наукової діяльності, створюючи відповідні стимули для використання власних та залучених коштів для інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, впровадження науково-технічних розробок у виробничий процес, створює пільгові умови для фінансування науки за рахунок коштів юридичних і фізичних осіб на благодійних або договірних засадах, встановлює механізм пільгового кредитування інноваційної діяльності, використовує інші фінансово-кредитні та податкові важелі з метою створення сприятливих умов для ефективного забезпечення науково-технічної діяльності. Однак слід зазначити, що досі вплив цих важелів на розвиток науки і науково-технічного прогресу є недостатнім і потребує подальшого удосконалення.

ТЕМА 9.

ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

ТА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ

Зміст

9.1..Необхідність і сутність витрат держави на соціальний захист і соціальну сферу

9.2. Визначення обсягу видатків держави на соціальну сферу і соціальний захист та їх розмежування між ланками бюджетної системи

9.3. Організація фінансового забезпечення соціальної сфери

Дата добавления: 2014-01-05