Прості судження їх види

Прості судження, залежно від того, що вони відображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження і судження з відношенням, судження існування.

Атрибутивним судженням називається таке судження, в якому стверджується або заперечується належність предмета певної властивості чи ознаки. Приклади атрибутивних суджень: "Цукор солодкий"; "Суспільство розвивається"; "Цей папір не є білим" тощо.

Структура атрибутивних суджень, в яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, в яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р.

Атрибутивні судження можна тлумачити і як судження належності предмету властивості, і як судження належності предмета до класів предметів. Так, судження "Дарування є угода" можна розглядати і як судження, включаючи "дарування" до класу "угод", і як судження належності, підходити до дарування як до такого правовідношення, котре має властивість "бути угодою".

Судження з відношенням — це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками. Прикладами таких суджень є: "Київ західніше від Харкова"; "Київ більший за Львів".

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Тому в практиці мислення ми стикаємося із найрізноманітнішими судженнями відношення.

Судження існування (екзистенціальні судження — від латинського слова ехіstеncіа — існування) — це судження, в яких стверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Наприклад: "Матерія існує", "Світ існує", "Безпричинних явищ не буває", "Столиця окрема від держави не існує", "Існує незакінчена будівля" тощо. Суб'єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні ("матерія", "світ", "право"), предикат виражений слово; "існує". Зв'язка чітко не виражена словами ("є", "не є"), але) це не означає, що вона відсутня. Структура цих суджень може бути виражена формулою: "S є Р", "S не є Р".

Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує. Так, з точки зору формальної логіки, в судженні "Бог не існує" висловлена думка не про те, що таке Бог, а про те, що такого явища, як Бог, немає, що він не існує в дійсності, знову таки з боку формальної логіки. У судженні ж "Існує симуляція діяльності" виражено знання про те, що в дійсності існує таке явище, як симуляція діяльності.

Виражаючи знання про буття або небуття того чи іншого явища, судження, існування відіграє важливу роль у процесі пізнання.

Дата добавления: 2014-01-05