Поділ суджень за модальністю

При поділі суджень за модальністю слід розрізняти два плани: план буття (об'єктивна модальність) і план обґрунтування думки (логічна модальність).

За об'єктивною модальністю, тобто залежно від того, якого характеру зв'язок (можливий, дійсний чи необхідний) відображає судження, розрізняють судження можливості, дійсності й необхідності.

Судження можливості — це судження, яке відображає реально існуючу, але ще не реалізовану можливість. Прикладами цього можуть бути такі: "Можлива образа дією", "Можлива угода оренди" тощо.

Судження дійсності — це таке судження, котре відображає щось як уже існуюче в дійсності, наприклад: "Національний банк України є державним банком".

Відрізнення суджень можливості від суджень дійсності має досить важливе значення для пізнання. Як можливість не можна приймати за дійсність, так і судження можливості не можна плутати із судженням дійсності. У судженні можливості ми виражаємо знання про те, що якийсь предмет можливий, а в судженні дійсності висловлюємо думку про те, що такий предмет уже має місце в дійсності, існує.

Судження дійсності — це судження про факт, про те, що є, а судження можливості — це судження про те, що може бути, що тільки можливе як таке. Тому, наприклад, під час проведення слідчого експерименту, за допомогою якого установлюється можливість або неможливість того чи іншого явища або факту, висловлюється судження можливості ("М., перебуваючи у фінансових відношеннях з С., міг знати про дії П."), але не судження дійсності ("М., перебуваючи у фінансових відношеннях з С., знав про дії П.").

Судження необхідності — це судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета або зв'язку між предметами і явищами, наприклад: "Суспільне буття визначає суспільну свідомість"; "Політика не може мати першості над економікою" і т. д.

Судження необхідності розкривають зв'язки закономірні, необхідні. У формі суджень необхідності ми виражаємо наше знання законів, правил, аксіом, наукових положень, принципів тощо. Тому судження необхідності мають більшу пізнавальну цінність, ніж судження дійсності.

За логічною модальністю судження поділяються на проблематичні (імовірні) й достовірні.

Проблематичним (імовірним) судженням називають таке судження, в котрому якась ознака стверджується або заперечується щодо предмета думки лише здогадки, наприклад: "Тут, імовірно, був перезаклад".

Імовірне судження має таку формулу: "S, імовірно, є Р"; "S, імовірно, не є Р".

Проблематичне судження не можна плутати із судженням можливості, оскільки це абсолютно різні судження. Візьмімо такі два судження: "Імовірна симуляція банкрутства"; "Тут, імовірно, симуляція банкрутства".

Перше судження є судженням можливості, в ньому виражене знання про те, що в природі можливе існування такого явища, як симуляція банкрутства. Друге — проблематичне, в ньому виражене знання про те, що дана дія, можливо, є симуляція банкрутства.

Судження можливості висловлюється внаслідок глибокого вивчення предмета, виражене в судженні знання є завершеним і достовірним.

Проблематичне судження виражає знання здогадне, незавершене. Імовірне судження ми висловлюємо тоді, коли у нас є відома основа стверджувати належність предмету певної ознаки, але ці основи припускають можливість і того, що предмету дана ознака не належить. Здогадне ствердження щодо предмета думки якоїсь ознаки означає, що цей предмет може і не мати даної ознаки. Так, судження "Цей злочин, імовірно, здійснив Петров" не виключає того, що цей злочин могла здійснити й інша особа.

Але це не означає, що з імовірними судженнями слідчий має справу тільки на початковій стадії розслідування справи. Проблематичні судження висловлюються протягом усього судового дослідження. При цьому вони мають різний ступінь імовірності: мало імовірно, імовірно, дуже імовірно.

Достовірним називається таке судження, щодо котрого з певною визначеністю відомо, що ознака, про яку йдеться в судженні, дійсно належить або не належить предмету думки.

Дата добавления: 2014-01-05