For переменная ln выражение do

План

ТЕМА: МЕТОДИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Методи і техніка дослідження.

2. Використовування методів наукового пізнання.

3. Методи, що застосовуються на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень.

4. Методи теоретичних досліджень.

Література

1.ЛудченкоА.А. и др. Основы научных исследований: учеб. пос./А.А.Лудченко,Я.А. Лудченко, Т.А.Примак. – К.:Знання, 2000. -114с.

2.Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідної діяльності/ В.М Шейко, Н.М.Кушнаренко. –К.:Знання –Прес, 2003. -295с.

1. Методи і техніка дослідження

Стратегічні методологічні положення і принципи знахо­дять своє тактичне втілення в методах дослідження.

Метод (гр. methodos) — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя». Це так&ж сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєн­ня дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат поперед­нього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

ГУ найбільш загальному розумінні метод — це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.J

Методика (гр. methodike) — сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та операцій^

У науковому дослідженні часто застосовують метод кри­тичного аналізу наукової і методичної літератури, практич­ного досвіду, як того потребує рівень методики і техніки до­слідження, у подальшій роботі^ широко використовуються такі методи: спостереження, бесіда, анкетування, рейтинг, мо­делювання, контент-аналіз, експеримент та ін..

Вибір конкретних методів дослідження диктується ха­рактером фактичного матеріалу, умовами і метою конкрет­ного дослідження. Методи є упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослі­дження, використання технічних прийомів і проведення опе­рацій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій послідовності.

В одній і тій же науковій галузі може бути кілька мето­дик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Найскладнішою є методика експеримен­тальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні. класифікація методів розроблена слабо. Досить поширеним є поділ основних типів методів за дво­ма ознаками: мети і способу реалізації.

За першою ознакою виділяються так звані первинні ме­тоди, що використовуються з метою збору інформації, ви­вчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отри­маних даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх си­стематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати.З Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру спів­віднесення постійних і змінних чинників.

За ознакою способу реалізації розрізняють логіко-аналітичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифі­кації — перевірки істинності гіпотез і висновків.

Візуальні, або графічні, методи — графи, схеми, діагра­ми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уяв­лення про досліджуваний об'єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв'яз­ки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об'ємі. Ці методи тісно пов'язані з комп'ютерними технологіями.

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосують­ся реальних об'єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. З ними по­в'язаний цілий розділ математики — "теорія ігор"; з їх допо­могою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєн­них питаннях. Вони використовуються у психології ("трансакційний аналіз"), соціології ("управління враженнями", "соці­альна інженерія"), в методиці нетрадиційного навчання.

У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно ви­користовувати математичні методи. Математичний апа­рат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові яви­ща в соціології, лінгвістиці. Математичні методи відігра­ють важливу роль при обробці статистичних даних, моделю­ванні. Однак при цьому слід зважати на різницю в природі об'єктів і категорій гуманітарних, природничих і математич­них наук. Проблема полягає у визначенні конкретної гума­нітарної сфери, в якій застосування математичних методів дає результати.

Інколи методи поділяють на групи відповідно до їх функ­ціональних можливостей: етапні, тобто пов'язані з певними етапами дослідження, й універсальні, які використовують на всіх етапах. До першої групи відносять спостереження, екс­перимент, а до другої — абстрагування, узагальнення, дедук­цію та індукцію та ін.

Розрізняють методи теоретичних та емпіричних дослі­джень. Такий розподіл методів завжди умовний, оскільки з розвитком пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

2. Використовування методів наукового пізнання

Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослі­дження, оскільки саме вони дають можливість досягти по­ставленої в дисертації мети.

Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеці­альні.

Більшість соціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження потребують застосування спеці­альних методів вирішення. Вони мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються в конкрет­них, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об'єкта.

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеці­альних, використовуються в дослідницькому процесі в різно­манітних науках.

Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:

• методи емпіричного дослідження (спостереження, по­рівняння, вимірювання, експеримент);

• методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);

• методи або методологія, що використовуються на теоре­тичному рівні дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурно-діяльнісний підхід).

Спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших емпіричних методів.

Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:

• задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

• планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

• цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторо­ни явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

• активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

• систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати первинну інформацію про об'єкт дослідження у вигляді сукупності емпіричних тверджень.

Порівняння — один із найпоширеніших методів пізнан­ня. Це процес встановлення подібності або відмінності пред­метів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:

• можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

• порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в межах конкретного пізнавального зав­дання) рисами.

Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:

• безпосередній результат порівняння (первинна інфор­мація);

• результат обробки первинних даних (вторинна або по­хідна інформація).

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об­робки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер­шому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає мож­ливість отримати кількісні характеристики. Такі порівнян­ня називають вимірюванням.

Вимірювання — це процедура визначення числового зна­чення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, етало­ни, вимірювальні прилади, методи вимірювання.

Експеримент — це такий метод вивчення об'єкта, який пов'язаний з активним і цілеспрямованим втручанням до­слідника в природні умови існування предметів і явищ або створенням штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.

Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі спосте­реженням має такі переваги:

• у процесі експерименту можна вивчати явища у "чис­тому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які заті­нюють основний процес;

• в експериментальних умовах можна дослідити власти­вості об'єктів;

• експеримент можна повторювати, тобто є можливість проводити дослід стільки разів, скільки це необхідно.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи опи­тування (анкетування, інтерв'ювання) і експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (спостереження за документними джерелами інформації, тестування) і польові експерименти, такі як відсторонене і приховане спостере­ження, а також "включене" спостереження — співучасть у дослідженні.

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформа­цію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформу­лювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків питань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, за­собів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі — на почат­ковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функ­цію, і при завершенні дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно вияви­ти ті чи інші властивості опитуваних.

Розрізняють формальні і неформальні ситуації тесту­вання, у ході перших передбачають отримати відповіді на стереотипні запитання, другі проводять у формі бесіди на тему. Головною умовою при цьому є створення атмосфери психологічного комфорту й довіри. Тестування, на відміну інших методів, дає змогу виявити індивідуальні характеристики об'єкта дослідження. Необхідно дотримуватися принципу репрезентативності — достатності фактичного матеріалу. Так, якщо ви­вчаються характерні риси молоді, то вибірка має включати всі групи молоді — учнів і не учнів, міську і сільську молодь, яка проживає в різних регіонах країни. При недотриманні цих умов репрезентативність вибірки і мета дослідження не будуть досягнуті. Необхідно мати уявлення про генеральну і вибіркову сукупність.

Метод експертних оцінок використовується для отри­мання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальної групи експертів (5—7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, які необхідні для оцінки досліджу­ваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх фор­мального професійного статусу — посади, наукового ступе­ня, стажу роботи та ін.

На другому етапі дослідження, методи, ш;о використовують, мають інше цільове призначення — обробку отриманих да­них, встановлення залежності кількісних та якісних показ­ників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідов­ність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи стати­стичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз та ін.

Кореляційний аналіз — це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спо­стережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точ­ніше можна прогнозувати значення однієї з них за значен­ням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак — фак­торів. У результаті послідовної процедури отримують фак­тори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал — це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця про­цедура називається шкалюванням.

Контент-аналіз посідає особливе місце в системі методів другого етапу дослідження, оскільки він допомагає дати інтер­претацію змісту інформації через кількісні показники. Остан­нім часом контент-аналіз розуміють як якісно-кількісний аналіз змісту сукупності текстового масиву. Контент-аналіз на доповнення до традиційних методів логіко-аналітичного аналізу застосовують переважно до текстових масивів (опуб­лікованих і неопублікованих), а не конкретних текстів.

Суть методу полягає в находженні і виділенні в тексті пев­них смислових понять, одиниць аналізу, що являють інтерес для дослідника, а також визначенні частоти їх застосування в документі залежно від змісту. Ретельний підрахунок за кожною одиницею спостереження з обов'язковим урахуван­ням частоти її вживаності у тексті дає змогу виявити зако­номірності, об'єктивовані в документі, які традиційними ме­тодами вивчити не можна.

3. Методи, що застосовуються на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень

До методів, що застосовують на емпіричному й теоретич­ному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагуван­ня, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.

Абстрагування має в розумовій діяльності універсаль­ний характер, оскільки кожний крок думки пов'язаний саме з цим процесом або з використанням його результатів. Зміст цього методу полягає в уявному відході від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і в одночасному виді­ленні, фіксуванні однієї чи кількох найважливіших рис, які особливо цікавлять дослідника.

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагу­вання, що називається абстракцією. Під результатом аб­страгування розуміють знання про деякі сторони об'єктів. Процес абстрагування — це сукупність операцій, які при­водять до отримання такого результату (абстракції). Прикла­дом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в науці, а й у повсякденному житті: дерево, дім, дорога, книга та ін. Абстрагування дає змогу замі­нити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке відбиває основне в цьому складному.

Процес абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язаний з іншими методами дослідження і передусім з ан алізом і синтезом. Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити пред­мет на частини. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окре­мих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використову­ються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, ви­явлення його властивостей, проводяться найпростіші вимі­рювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на по­верхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недо­статній.

Зворотний, або елементарно-теоретичний, аналіз і син­тез широко використовуються для вивчення сутності дослі­джуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу струк­турно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція та дедукція. Дедуктивною називають таку ро­зумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивос­тей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до за­гального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція — взаємопротилежні методи пізнання.

Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку між методами наукової індукції:

• метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;

• метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому до­сліджуване явище настає, і випадок, в якому воно не настає, в усьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і якої немає в іншому, є причиною явища, котре досліджується;

• об'єднаний метод подібності і розбіжності — комбіна­ція двох перших методів;

• метод супутніх змін: коли виникнення або зміна одно­го явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку між собою;

• метод решт: якщо складне явище викликане склад­ною причиною, котра являє собою сукупність певних обста­вин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залиши­лися.

4. Методи теоретичних досліджень

Серед методів теоретичних досліджень слід, передусім, на­звати історичний, термінологічний, функціональний, систем­ний, когнітивний, моделювання та ін., зміст яких розкрито у попередніх розділах.

До методів теоретичного дослідження слід віднести метод сходження від абстрактного до конкретного. Сходження від абстрактного до конкретного — це загальна форма руху наукового пізнання, закон відображення дійсності і мислення.

Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від ньо­го — до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації — конструювання подумки об'єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

• багатоступінчастому абстрагуванню;

• переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

• простому абстрагуванню.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

• вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;

• символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

• однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

• дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і заміню­вати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової тео­рії, за якою деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логіч­них правил.

Тело_цикла

Дата добавления: 2014-01-05