ТЕМА 1.1. Предмет и история экономической науки

15.09.03

09.12.03

08.12.03

02.12.03

01.12.03

Спеціальні вимоги висуваються до геодезичного забезпечення ковзкої опалубки.

Після визначення найвищої відмітки фундаментної плити, яку приймають за “0”, перевіряють розміри розташування домкратних рам, вертикальність щитів ковзкої опалубки та її конусність.

При цьому відхилення конусності не повинно перевищувати + 4 мм.

Важливою умовою якості виконання робіт є геодезичний контроль за її положенням в процесі підйому опалубки. Цей контроль полягає в перевірці горизонтальності робочої підлоги ковзкої опалубки та вертикальності її руху.

З цією метою використовують лазерні системи, що працюють в нічний час і в цьому їх перевага.

Контроль якості бетону при ковзкій опалубці виконується на стадії його приготування та в готовому стані. Робиться це 2 рази в зміну в пункті приготування бетонної суміші та в процесі її укладання. При наявності відхилень приймаються міри по покращенню якості бетону.

Міцність бетону контролюють випробуванням контрольних зразків, розміром 20х20х20 см. Ті зразки, що виготовляються при виконанні робіт тужавіють в умовах конструкцій. Для кожної марки виготовляються 3 зразки.

При масових спорудах на 500 м³, при крупних фундаментах на 100 м³.

Міцність вважається достатньою, якщо вона складає 85% від проектної.

При необхідності міцність визначається неруйнівними методами на місці.

Механічні методи основані на дії на бетон випробувальних приладів з наступним визначенням міцності бетону за допомогою тарувальних кривих.

Найпростішим фізичним методом визначення міцності бетону є ультразвуковий метод (похибка 8-10%), радіометричний метод.

Допустимі відхилення при монтажних роботах, мм

Назва конструкцій	Відхилення площин та ліній їх перетину від вертикалі
1. Фундаменти	+ 20
2. Стіни і колони, що підтримують монолітні покриття та перекриття	+ 15
3. Стіни і колони, що підтримують збірні балочні конструкції	+ 10
4. Стіни будівель та споруд, що зводяться в ковзкій опалубці при відсутності проміжних перекрить	але мм
5. Стіни, що зводяться в ковзкій опалубці при наявності проміжних перекрить	але мм

Відхилення площин від горизонталі не повинні перевищувати 20 мм на всю довжину ділянки.

Хід бетонування фіксується в журналі виконання бетонних робіт.

В журналі фіксується:

- об’єм виконання робіт;

- дата укладання суміші;

- час початку та закінчення бетонування ділянки споруди;

- складові бетонної суміші;

- паспорт на цемент та арматуру;

- температура повітря при укладанні та витримуванні бетону;

- результати випробування зразків на 28 день;

- дата розпалубки конструкції.

Особливості технології монолітного бетону в зимових умовах

Зимовим періодом для бетонування вважають період, коли температура нижче + 5 ⁰С.

На виконання бетонних робіт в зимових умовах відноситься до 40% бетонування.

При замерзанні бетону цемент і заповнювачі не змінюють своїх властивостей, але вода перетворюється в лід і не вступає в реакцію з цементними зернами.

Крім того відбувається гідратація цементу. Вода збільшується в об’ємі ≈ 9%, що призводить до руйнації бетону.

Шкідливим впливом замерзлої води є те, що тонка льодова плівка навколо зерен заповнювача перешкоджає зчепленню з цементом.

Замерзаючи, вода нерівномірно покриває крупні зерна заповнювача. Вона накопичується в нижній частині заповнювача, а потім замерзає, що знижує кінцеву міцність бетону.

Втрата міцності бетону, замороженого в ранньому віці залежить не тільки від величини мінусових температур, а і від характеру їх коливання.

Менші морози, але із значними коливаннями температури та великою їх амплітудою більш шкідливі, ніж великі морози без різких коливань.

Раннє замерзання бетону має великий вплив на зчеплення бетону з арматурою.

Замерзання бетону відразу після укладання призводить до повного порушення зчеплення бетону з металом.

Особливо небезпечним є ослаблення зчеплення бетону з арматурою, що приймає динамічні і вібраційні навантаження.

В історії бетону є такий випадок, коли монолітний 4-х метровий прогін, що був заморожений весною, набрав необхідну міцність, витримав пробне навантаження, працював протягом двох років, а на 3-му році зруйнувався.

При зимовому бетонуванні суміш слід укладати в опалубку, підігріту до температури 90 ⁰С.

Транспортування бетонної суміші робиться в утеплених самоскидах з подвійним дном. При укладанні бетонної суміші не допускається замерзання її біля основи та в стиках.

Перед укладанням бетону в опалубку слід почистити її від снігу і льоду. Перед укладанням в бетон арматуру необхідно прогріти.

Перехід бетонної суміші в каменеподібний стан являє собою складний фізико-хімічний процес, при якому цемент, взаємодіючи з водою, утворює нову сполуку.

Взаємодія проходить поступово та нерівномірно. Тривалість процесу залежить від температури, вологості, складу домішок, масивності конструкції, що бетонується.

В свою чергу тривалість тверднення має своє значення. Вона залежить від температури, що була при зведенні будівлі, від вартості та якості робіт.

Методи укладання та витрати бетонної суміші поділяються на 2 групи:

І група. Бетонування і витримування бетону без обігрівання (метод термосу, застосування проти мерзлих добавок);

ІІ група. Бетонування з штучним обігрівом бетону (дуже дороге).

Електротермообробка бетону, електропрогрів, інфрачервоний обігрів, індукційний обігрів, електродний обігрів, прогрів бетону паром, гарячим повітрям та використання тепляків.

Для вибору способу обігріву бетону користуються такою рекомендацією:

Конструкція	М	Рекомендований спосіб підігріву
1. Масивні бетонні та залізобетонні фундаменти		Метод термосу, з застосуванням прискорювачів твердіння до -20 ^0С; бетон з протимерзлими добавками при більш низькій температурі,
2. Фундаменти під конструкції будівель, масивні стіни	3-6	Метод термосу, прискорення твердіння; бетон з протимерзлими добавками при зовнішній температурі - 15 ^0С, треба попередньо прогрівати опалубку, арматуру.
3. Колони, балки, прогони	6-10	Бетон з протимерзлими добавками. Попередньо прогріта бетонна суміш, електродне підігрівання, електропідігрів опалубки, щитів.
4. Підлоги, перекриття, тонкі конструкції	10-20	Електричне прогрівання, обігрів за допомогою нагрівальної опалубки, підлога з протимерзлими добавками.
5. Стики,	20-100	Електричний підігрів, індукційний нагрів, різні добавки.

Бетонування із застосуванням протиморозних домішок

Введення в бетонну суміш протимерзлих домішок дозволяє знизити температуру замерзання води, що забезпечує твердіння бетону при мінусових температурах в звичайних опалубках.

Використовуються домішки: поташ, Na₃SO₄, NаNО ₃, Са(NО ₃)₂ з домішками сечовини, СаСІ₂, NаСІ, СаСІ₂ + NаNО ₃, NаNО ₃ + СаСІ₂ з сечовиною.

Ці добавки застосовуються при зведенні монолітних та збірно-монолітних конструкцій з важких та легких бетонів.

Вибір протимерзлих домішок залежить від типу і умов експлуатації конструкцій, темпу будівництва, температури зовнішнього повітря, наявності арматури. Добавки мають бути нейтральними до арматури. Якщо темпи набирання міцності бетону з протимерзлими домішками відстають від запроектованих, тоді цей метод поєднується з електропрогрівом і утепленням конструкції.

Солі необхідно вводити в склад бетону лише у вигляді водних розчинів.

Для підвищення активності солей, їх дроблять, підігрівають, перемішують повітрям чи паром. Розчини, які мають в своєму складі сечовину, підігрівають не вище 40 ⁰С.

Протимерзлі добавки вводяться до бетонної суміші у кількості від 3 до 18 % від маси цементу, а % залежить від зовнішньої температури.

Попередній підігрів бетонної суміші

Цей метод полягає в додатковому нагріванні бетонної суміші перед укладанням в опалубку. Для зменшення тепловтрат нагрівання проводять в спеціально обладнаних бункерах чи в самоскидах з подальшим розвантаженням в опалубку.

Застосування попереднього електропідігріву дозволяє збільшити період охолодження конструкції, а також забезпечити вищу міцність бетону до його промерзання.

Крім того, це дозволяє відмовитись від прогріву крупного заповнювача, збільшити тривалість транспортування бетонної суміші.

Попередній електропідігрів рекомендується:

1. Коли використовується метод “термосу”: використання протимерзлих добавок і зміна температури може викликати зменшення міцності бетону;
2. Важко визначити, чи метод “термосу” достатній для використання;
3. Коли немає протимерзлих домішок, або використати їх в даній конструкції неможливо.

Електропідігрів здійснюється пластинчатими електродами, які кріпляться на ізоляторах поворотного цебра, місткістю 0,5-2 м³.

Для підігріву використовується струм промислової частоти 380 В.

Температура розігрітої бетонної суміші повинна коливатися в межах 70-95 ⁰С.

Час розігріву 5-20 хв.

Якщо це робиться на будівельному майданчику, то треба мати інструкцію по охороні праці.

Електричний підігрів бетонної суміші

Суть методу: електричним струмом промислової частоти, зниженим до 50-100 В, чи підвищеним до 220-380 В і пропущеним через бетонну суміш, підігрівають бетонну суміш, міцність якої при цьому підвищується.

Зниження напруги запобігає локальному прогріву бетону армованих конструкцій.

Неармовані або слабо армовані бетонні суміші можна прогрівати підвищеною напругою.

Цей спосіб можна застосовувати в будь-яких конструкціях, але він найбільш ефективний для конструкцій простої конфігурації, неармованих чи слабо армованих.

Стержневі електроди з армованої сталі Ø 5-12 мм використовуються для прогрівання фундаментів, об’ємних балок і прогонів.

Струнні електроди з прокатної сталі Ø 12-16 мм, довжиною 2,5-3,5 м використовуються для прогрівання поздовжніх конструкцій.

Плавильні електроди використовуються в конструкціях малої товщини. Вони заглиблюються на 20-40 мм.

Інфрачервоне обігрівання бетону

Метод оснований на використанні теплової енергії інфрачервоного випромінювання, яке подається на відкриті чи опалубні поверхні.

Для кращого поглинання інфрачервоного випромінювання опалубку попередньо покривають чорним матовим лаком.

Перетворення променевої енергії в теплову відбувається в тонкому поверхневому шарі бетону (до 2 мм), звідси тепло передається на решту бетону.

Індукційний прогрів бетону

Прогрівання в електромагнітному полі виконується для конструкцій невеликого перерізу, що бетонується в металевій опалубці.

За допомогою цього методу витримується бетон в колонах, рамах, рігелях, прогонах.

Метод оснований на добре відомому в електротехніці явищі.

Навколо елементу, що нагрівається, влаштовується обмотка з ізольованого дроту, який є індуктором.

Під дією струму, що подається до дроту в ньому утворюється електромагнітне поле, яке діє на опалубку і арматуру і нагріває масу бетону.

За 12-18 годин прогрівання бетон набирає 50-70 % міцності.

Переваги методу:

- простота прогріву конструкцій, насичених арматурою;

- рівномірний розподіл температурного поля по перерізу та по довжині конструкції;

- можливість швидкого відігрівання арматури металевої опалубки від раніше укладеного і замерзлого бетону.

Паропідігрів бетону

Метод полягає в створенні навколо конструкції нормальної температури і вологості.

Здійснюється за допомогою різних пристроїв:

- парової сорочки;

- капілярної опалубки;

- парових труб;

- різного виду тепляків.

Температура бетону при паропідігріві може досягати 95 ⁰С і залежить від типу цементу:

- портландцемент - 80 ⁰С;

- шлакоцемент - 95 ⁰С.

Піднімати температуру вище 95 ⁰С не рекомендується, тому що вода, що знаходиться в бетоні, перетвориться в пар.

Щоб запобігти висушуванню бетону та утворенню температурних тріщин, знижувати температуру прогріву труба поступово. При монолітних конструкціях - не більше 10 ⁰С за годину.

Тепляки використовуються при виконанні конструкцій, які легко накрити тепляком

Парова рубашка - така конструкція опалубки, яка розміщується навколо бетону, створює замкнутий простір, в який пускають пар.

Капілярна опалубка застосовується для паро підігріву вертикально розташованих елементів.

Виконання капілярної опалубки, яка робиться із дощок 38 мм дозволяє уникнути дорогих і трудомістких процесів з влаштуванням парових рубашок.

Парові лазні застосовуються у випадку заглиблення фундаментів та наявності грунту, що здатний приймати вологу.

Так же, як у тепляках, котлован закривається брезентом і в закритий простір пропускають пар. Всі методи підігріву бетону дуже дорогі. Їх використання потребує глибокого економічного аналізу доцільності.

Бетонні роботи в умовах високих температур

Високими температурами для бетону являються температури 30-40 ⁰С. Це призводить до зниження вологості повітря, яке в цей час сягає 20-15% і нижче.

Дії високих денних температур при низькій відносній вологості повітря посилюють інтенсивність сонячної радіації.

Велика температура вносить серйозні ускладнення у виконання будівельних робіт:

1. Збільшується потреба у воді у бетонної суміші при підвищенні температури;
2. Швидку втрату бетонною сумішшю в процесі бетонування, укладання та витримування вологи;
3. Труднощі в регулюванні складу залученого повітря в бетонну суміш;
4. Інтенсивне зневоднення свіжо вкладеного бетону, що приводить до зменшення міцності на стиск у місячному віці - до 50%. Погіршується морозостійкість бетону та інші властивості;
5. Значна пластична усадка бетону, який тужавіє, що приводить до раннього розтріскування бетонних та залізобетонних конструкцій, погіршення основних властивостей, різко знижує довговічність;
6. Формування нерівномірного температурного поля в монолітних конструкціях під дією сонячної радіації, що приводить до розтріскування;

Все це ускладнює умови виробництва бетонних робіт при високих температурах, підвищує вартість та трудомісткість робіт.

В умовах жаркого клімату під час тужавіння бетону прискорюється реакція гідратації. Це розвиває деструктивні явища, що знижують міцність бетону на 50%.

Інтенсивне раннє зневоднення приводить до утворення капілярів, які направлені в бік випаровування, що порушує міцність і водопроникність бетону.

Негативний вплив кліматичних умов роботи має такі наслідки:

1. Підвищене вологе осідання бетону, що сприяє його розтріскуванню;
2. Розхитування структури бетону внаслідок дії на нього сильного нагріву, що зменшує його міцність та змінює інші властивості, у тому числі довговічність;
3. Порушення структури бетону, внаслідок чого цикли заморожування в кількісному відношенні зменшуються в 300-500 разів;
4. Значна корозія бетону і арматури в результаті його розтріскування та підвищення його водопроникнення.

Розглядаючи особливості технології бетонування в умовах високих температур, необхідно виділити 2 аспекти:

1. Особливості виконання бетонних робіт при високих температурах;
2. Особливості вибору матеріалів та призначених складових, що складають бетонну суміш у цих умовах.

Тому міцність ті інші властивості бетону визначаються в першу чергу вибором вихідних матеріалів, прийнятого складу бетону, а також надійною якістю виконання бетонних робіт.

При виконанні бетонних робіт в жарку погоду найефективнішими є високо марочні портландцементи.

При високій температурі їх марку збільшують в 1,5 рази і беруть цемент не нижче марки 400. Бетони при таких цементах характеризуються високим темпом початкового тужавіння і меншою здатністю вологовіддачі. Зменшується період вологого нагляду, знижується максимальне значення пластичного осідання бетону.

При виборі заповнювачів перевагу слід надавати карбонатним породам, штучним чи природним ніздрюватим заповнювачам. Вони мають резервну воду і краще працюють при тужавінні бетону. Тому ніздрюваті заповнювачі ефективні для бетонів, що тужавіють також при низьких температурах.

Вопросы лекции:

1. Предмет и метод экономической теории. Функции экономической теории.
2. Экономические законы и модели.
3. Этапы в развитии экономической теории.

Литература:

1. Макконнелл К.Б., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2-х т. – М.: Республика, 2000. – т.1 Гл. 1,2.

2. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: Дело, 1997. – Гл.1,2.

3. Курс экономической теории /Под ред. Чепурина М.Н. – 4-е изд. – Киров: АСА, 2002. – Гл.1,2.

4. Экономическая теория: Учебник для вузов / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича. – С.-Пб., 2004. – Гл. 1,2.

5. Экономическая теория / Под ред. В.И. Видяпина, А.И.Добрынина, Г.П. Журавлевой, Л.С.Тарасевича / М.: ИНФРА-м, 2005. – Гл.1,2.

Вопрос 1. Предметом экономической теории является исследование проблемы эффективного использования ограниченных производственных ресурсов с целью максимального удовлетворения материальных потребностей людей в процессе экономических отношений.

Экономические отношения изучаются через два основных подхода:

1. Микроэкономика – исследует поведение отдельных экономических агентов (потребитель, фирма, предприятие, отрасль).

2. Макроэкономика – изучает экономику в целом или ее агрегаты (совокупность, состоящая из отдельных единиц). Например, сектор домашнее хозяйство состоит из отдельных потребителей.

Функции экономической теории:

1. Познавательная функция состоит в том, чтобы изучить и познать экономические явления, их сущность. Она означает познание и использование экономических законов и категорий.

2. Практическая функция призвана дать научное обоснование экономической политики государства.

3. Методологическая функция дает теоретическую основу для исследований в прикладных экономических науках.

4. Прогнозно-прагматическая функция предполагает разработку и выявление научных прогнозов и перспектив общественного развития.

Метод – способ изучения действительности. Методология – учение о научных методах познания, совокупности методов, применяемых в экономической теории.

Классификация методов

1. формально-логические методы:

а) метод анализа и синтеза: метод анализа – способ познания заключается в разложении целого на составные части или элементы. Метод синтеза – это соединение отдельных частей в единое целое.

б) метод индукции и дедукции: метод индукции – это движение познания от частного к общему. Метод дедукции – это познание от общего к частному.

в) метод сравнения – способ познания, заключающийся в переносе черт с известного явления на неизвестное.

г) метод абстрагирования – способ познания, заключающийся в отвлечении от второстепенных несущественных черт и явлений (не принимаем во внимание).

2. по временному признаку:

а) позитивный метод – способ познания экономической действительности такой, какая она есть в настоящий момент.

б) нормативный метод: способ познания экономической действительности такой, какая она должна быть в будущем.

3. историко-логический метод – изучение явлений с точки зрения пространства и времени.

4. статистический метод – базируется на статистических методах.

5. метод диалектики – способ познания экономической действительности в ее развитии.

Вопрос 2. Экономические модели – формализованное описание экономических процессов или явлений, структура которого определяется как его объективными свойствами, так и субъективным целевым характером исследования. Экономические модели – упрощенные представления о взаимосвязях между экономическими переменными. Экономические переменные представляют собой какие-либо натуральные или денежные величины, имеющие количественную оценку, например, объем производства, заработная плата, издержки, цены и т.д.

Экономические модели создаются для выявления принципов, лежащих в основе экономической деятельности и предсказания последствий изменения тех или иных ее элементов. Научные выводы и заключения, формулируемые на базе исследования моделей, получили название гипотез, т.е. пробных утверждений о наличии тех или иных причинно-следственных связей между определенными процессами и явлениями экономической реальности.

В ходе создания экономических моделей и разработки теорий экономическая наука познает действующие экономические законы. Экономические законы – наиболее существенные, устойчивые, постоянно повторяющиеся объективные причинно-следственные связи и взаимозависимости в экономических явлениях и процессах. Это законы развития отношений производства, распределения, обмена, потребления.

Экономическая теория различает следующие группы законов:

1. Всеобщие экономические законы – законы, свойственные всем историческим эпохам, они связывают их в единый исторический процесс поступательного развития. Это законы возвышающихся потребностей, разделения общественного труда и другие.

2. Специфические экономические законы – законы развития конкретно-исторических форм хозяйствования. Например, закон распределения при феодализме.

Экономические законы отличаются от законов природы. Их отличия состоят в следующем:

1. экономические законы являются законами человеческой деятельности. Они возникают в процессе деятельности людей и осуществляются через нее. Законы природы действуют вне человеческого общества, например, закон всемирного тяготения.

2. законы природы вечны, экономические законы исторически преходящи.

3. открытие и применение экономических законов требуют определенных усилий, т.к. это использование встречает сильное противодействие отживающих сил общества.

Общее же между ними то, что, как и законы природы, экономические законы объективны, т.е. действуют независимо от воли и сознания людей.

Вопрос 3. Экономическая теория как наука возникла в эпоху первоначального накопления капитала, становления отношений, основанных на личном интересе и экономической свободе субъектов. Первые экономические школы находились в поиске сфер деятельности человека, где создавалось богатство.

Важнейшей теоретической школой 15-17 вв. является меркантилизм – они считали, что богатство общества создается в торговле. Представитель меркантилизма во Франции – Антуан де Монкретьен (1575-1621 гг.) дал экономической теории название политэкономия.

Физиократы. Источник прироста богатства видят в земледелии. Ярким представителем французской школы физиократов был Ф. Кенэ (1694-1774 гг.), который заложил основы теории воспроизводства общественного капитала, создав первую макроэкономическую модель.

Классическая английская политэкономия внесла величайший вклад в развитие экономической теории. Ее представители:

1. Уильям Петти (1623-1687 гг.) ищет источник богатства в сфере производства.

2. Адам Смит (1723-1790 гг.) – экономист мануфактурного периода, выясняет условия производства и накопления капиталистического богатства и провозглашает труд источником богатства при капитализме.

3. Давид Риккардо (1772-1823 гг.) – экономист эпохи промышленного переворота, в центре внимания которого находится сфера распределения, пытается построить систему категории политэкономии на основе трудовой теории стоимости.

Карл Маркс (1818-1883 гг.) – экономист зрелого капитализма. Он не только критиковал предшествующую политэкономию, но и создал основы политэкономии труда. Рассматривал систему категорий и законов капиталистического способа производства с точки зрения интересов рабочего класса. Маркс завершил трудовую теорию стоимости, раскрыл тайну прибавочной стоимости, обосновал законы, по которым развивается капиталистическое производство.

Во второй половине 19 века возникло неоклассическое направление экономической теории, одним из основателей которого является Альфред Маршалл. Главным предметом анализа он уже считал не теорию стоимости, а теорию цены. Механизм ценообразования Маршалл рассматривал на основе теорий предельной полезности и предельной производительности факторов производства. Определяя гибкость и изменчивость ценового механизма, Маршалл сделал выводы об эффективности рыночного механизма, способным автоматически настраиваться, а, следовательно, способным регулировать экономику в автономном режиме, обеспечить полную занятость ресурсов.

Кейнсианство появилось в начале 20 века. Основателем является Джон Кейнс (1883-1946 гг.). Он рассматривал экономику, где часть ресурсов простаивало, экономика находилась в стадии депрессии и не могла обеспечить «эффективный спрос». Заслугой кейнсианства является создание теории государственного регулирования.

В условиях кризиса кейнсианства популярным становится монетаризм (основатель Милтон Фридман), возникший в конце 50-х – нач. 60-х гг ХХ века. Он ограничивает вмешательство государства в экономику регулированием денежной сферы.

Институциональное направление, появившееся в середине 20 века, рассматривало экономику через анализ институциональной среды («правила игры») и институтов (поведение основных субъектов), при этом к анализу привлекались психологические, демографические, политические факторы, а также традиции, менталитет и устои, господствующие в обществе.

Дата добавления: 2014-01-05