Методика вивчення наукової, навчальної, навчально-методичної літератури

Провідне місце у системі форм самостійної роботи належить роботі з книгою. Передусім це стосується вивчення суспільних і гуманітарних наук, де книга є найважливішим засобом засвоєння змісту науки.

У навчальній діяльності студентів особливе місце посідає самостійне вивчення наукових джерел, оскільки засвоєння їх змісту надає методологію, теоретичні основи наукового світогляду, розвиває здатність до творчого мислення, розширює кругозір, формує життєву позицію.

В організації роботи над науковими першоджерелами необхідно дотримуватись таких правил.

1. Чітко знати перелік праць, які підлягають обов’язковому, поглибленому вивченню. Він визначається навчальною програмою.

2. Враховувати, що різні наукові праці використовують для вирішення різноманітних завдань: одні безпосередньо розкривають зміст проблеми, інші з’ясовують методологічну суть проблеми, ще інші – охоплюють ширше коло проблем і корисні у вивченні кількох суміжних наукових праць, кожна з яких висвітлює одну грань проблеми.

3. Приступаючи до самостійного вивчення складних теоретичних праць, студентам доводиться долати і певні психологічні труднощі. Попри індивідуальні особливості, труднощі першого етапу є загальними для всіх. Передусім вони пов’язані з особливостями наукових праць як літературних творів вони не адаптовані для вивчення. Оскільки роботи написані не з навчальною метою, в них може бути багато другорядного, неважливого для теми, що вивчається. Складність відмежування головного від другорядного пов’язана і з тим, що окремі положення не мають у сучасних умовах того звучання, яке вони мали під час їх написання.

Самостійне вивчення наукових праць пов’язане з необхідністю розуміння їх мови. Йдеться про адекватне тлумачення незнайомих понять, термінів, термінологічних словосполучень. Не менш складно для студента застосовувати теоретичні положення до реальної дійсності. Якщо теоретичні висновки мають актуальне звучання, то засвоєними їх можна вважати тільки тоді, коли студент умітиме використовувати їх у житті, тобто за їх допомогою аналізуватиме відповідні ситуації.

Найдоцільніше поетапно вивчати науковий твір (рис. 6.2.).

Рис. 6.2. Методика поетапного вивчення наукової праці

Основними загальноприйнятими формами занотовування прочитаних джерел є виписки, тези, план, конспект. Використання їх залежить від призначення, характеру твору, підготовленості студента.

Виписки – фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет. Вони потрібні для того, щоб вибрати з прочитаного найсуттєвіше. До їх переваг належать точність відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Вони можуть бути дослівними (цитати) і довільними, коли думка автора викладається словами того, хто з нею ознайомлюється. Експериментально доведено, щ самостійно сформульована фраза в 7 разів швидше, ніж переписана.

Виписки найкраще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групувати за окремими проблемами, доповнювати чи звільнятися від застарілих.

Іншою формою занотовування є план – коротка форма запису основних питань, які розглядаються. Складання плану після ознайомлення з прочитаним ефективніше, оскільки забезпечує його стислість, послідовність. Труднощі складання плану полягають у необхідності заздалегідь з’ясувати побудову тексту, розвиток думок автора, а потім ясно і стисло це викласти. План не виключає цитування окремих місць і узагальнюючих положень.

Повнішою і досконалішою формою запису є тези – стислий виклад прочитаного. Вони не повторюють дослівно текст, але часто можуть бути близькими до нього, відтворюють деякі важливі для розуміння його змісту характерні вирази. Тези сприяють узагальненню матеріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях.

В академічному навчальному процесі конспект вважають найдоцільнішою формою запису при вивченні наукової, навчальної, навчально-методичної літератури. Адже конспектування є процесом розумового переосмислення і письмової фіксації прочитаного тексту. Внаслідок конспектування з’являється запис, який допомагає його автору відтворити отриману інформацію. Головні вимоги до конспектування зводяться до того, що конспект – не самоціль, а результат глибокої самостійної роботи над твором, творчий процес. За змістом і формою конспект повинен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню головних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам’ятовуванню і відтворенню прочитаного.

Дбаючи про раціональну організацію тексту конспекту, слід дотримуватись таких правил:

· чітко, стисло, лаконічно формулювати думку;

· дослівно занотовувати визначення, афористичні думки, аргументи автора. Думку, цитату не можна обривати посередині, за необхідності зробити пропуски в тексті використовують три крапки;

· всі цитати слід брати в лапки, точно зазначати джерело назва, місце виходу в світ, видавництво, рік випуску, том. Сторінка);

· оформлювати важливі статистичні дані у вигляді таблиць, графіків, діаграм;

· використовувати скорочення слів, умовних позначень, якщо вони цілком зрозумілі автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;

· записувати компактно, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду;

· робити між рядками інтервали, достатні для вписування доповнень за необхідності;

· датувати записи.

Виконаний із дотриманням головних вимог конспект сприяє засвоєнню знань, є неоціненною підмогою в підготовці до іспитів, у майбутній практичній діяльності.

Отже, дбаючи про засвоєння всього теоретичного змісту праці, її місця в історії розвитку теорії, починати роботу над нею слід з орієнтовного читання, роблячи помітки найважливіших місць тексту або короткі виписки на закладках. Це дасть змогу не тільки зрозуміти, а й засвоїти її загальний зміст і внутрішню структуру, суттєво полегшить подальшу роботу над нею.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арнольд И.В. основы научных исследований в лингвистике: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1991. – 140 с.

2. Добров Г.М. Наука о науке. – К.: Наукова думка, 1966 р. – 269 с.

3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: Академія, 2000. – 368 с.

4. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К.: Академія, 1999. – 288 с.

5. Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 208 с.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абстрагування – метод наукового дослідження, який полягає у мисленому відокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відношень предмета, процесу, явища.

Агностицизм (грец. а - заперечення, gnosis - знання) – філософська установка, згідно з якою неможливо однозначно довести відповідність поняття дійсності, а отже, побудувати істинну всеохопну систему знання.

Аналіз (грец. analysis - розкладання) – мислене або практичне розчленування цілого на частини.

Аналогія (грец. analogia - відповідність, подібність, схожість) – метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме.

Антропний (грец. anthropos - людина) принцип (лат. рrincipum - основа, начало) – один з принципів сучасної космології, що встановлює залежність існування людини як складної космічної істоти від фізичних параметрів всесвіту.

Атомізм – ідеалістичне вчення початку ХХ ст. про тотожність будови мови й організації дійсності.

Біфуркація (лат. bifurcus –роздвоєний) – роздвоєння, розгалуження; поява нової якості у русі динамічної системи при малих змінах її параметрів.

Верифікація (лат. verus –істинний і facio - роблю) – перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх із досліджуваними об’єктами.

Гіпотеза (грец. hypothesis – основа, припущення) – наукове припущення щодо пояснення явища дійсності, яке потрібно довести на практиці та обґрунтувати теоретично.

Дедукція (лат. deductio – відводжу, виводжу) – метод пізнання, заснований на висновках від загального до часткового (особливого).

Детермінізм (лат. determino -визначаю) – вчення про всезагальний об’єктивний закономірний взаємозв’язок і причинну зумовленість явищ соціоприродного середовища.

Дискурс (франц. discours – промова, виступ) – організація мовної діяльності (писемної, усної), яка пов’язана з певною проблематикою.

Догматизм (грец. dogma (dogmatos) – думка, філософське вчення) – спосіб мислення, за яким певне вчення або положення вважають істиною, не враховуючи конкретних умов життя.

Експеримент (лат. experimentum – проба, дослід) – метод пізнання об’єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціюванню процесів, явищ.

„Емерджентна еволюція” (англ. emergence – виникнення, поява нового і лат. evolutio – розгортання, розвиток) – філософська концепція розвитку, що розглядає його як стрибкоподібний процес, за якого поява нових якостей зумовлена втручанням ідеальних сил; висунута на початку ХХ ст.

Епістемологія (грец. epistemologia) – теорія пізнання. Розділ філософії, в якому вивчаються закономірності й можливості пізнання, відношення знання до відчуттів, уявлень, понять об’єктивної реальності, досліджуються ступені й форми процесу пізнання, умови і критерії його достовірності й істинності.

Закон – необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повторюється між окремими явищами.

Ідея (грец. idea - начало, основа, першообраз) – форма відображення зовнішнього світу, що охоплює цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Індетермінізм (лат. in - префікс на позначення заперечення і determinare - обмежити) – вчення й методологічна позиція, які заперечують загальну закономірність і причинно-наслідковий зв’язок явищ у природі й суспільстві.

Індукція (лат. inductio - наведення) – метод пізнання, згідно з яким на основі висновків про часткове роблять висновки про загальне.

Композиція (лат. compositio - складання, створення) наукової роботи – послідовність розташування її частин: основного тексту (розділів і підрозділів), довідково-супроводжувального апарату.

Конспект (лат. conspectus - огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Кореляція (лат. co - префікс на позначення спільності і relatio - відношення) – співвідношення, відповідність, взаємозв’язок предметів або понять; у математичній статистиці – залежність між явищами або величинами, що не має чіткого функціонального характеру.

Курсова робота – робота студента, виконана як підсумок навчання на певному курсі. Сприяє розвитку ініціативи і самостійності, передбачає систематизацію, закріплення та розширення теоретичних знань студента, оволодіння навичками самостійної, теоретичної, експериментальної роботи, роботи з комп’ютерною технікою, користування літературними джерелами тощо.

Магістерська дипломна робота – самостійне дослідження, виконане студентом на завершальному етапі навчання в університеті. Є кваліфікаційним документом, на підставі якого Державна екзаменаційна комісія визначає рівень теоретичної підготовки випускника, його готовність до самостійної роботи за фахом, приймає рішення про присвоєння кваліфікації.

Метанарація – поняття філософії Постмодернізму, яке передбачає існування концепцій, що претендують на універсальність, домінування в культурі та „легітимацію” знання.

Метафізика (грец. „meta ta physica”- після фізики, від назви книги Арістотеля) – метод пізнання у філософії, який розглядає явища як статичні, поза їх внутрішнім зв’язком.

Метод (грец. methodos - спосіб пізнання) – спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності; спосіб певним чином організованої людської діяльності.

Методологія (грец. methodos - спосіб пізнання і logos - вчення) – вчення про способи організації і побудови теоретичної й практичної діяльності людини.

Методологія науки – вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Мінімізація (лат. minimus - найменше) теорії – добір мінімальної кількості понять, що утворюють основу нової теорії.

Модальність (лат. modus - спосіб) – категорія, що позначає різні види відношень висловлювань до дійсності, а також відношення того, хто говорить, до висловлювань.

Моделювання (франц. modeler – ліпити, формувати) – метод пізнання явищ і процесів, який ґрунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об’єкта досліджень (оригінала) подібним до нього (моделлю).

Монізм (грец. monos - один) – тип організації філософського знання, який визначається наявністю одного основного принципу (на противагу дуалізму та плюралізму), якому підпорядковане змістовне наповнення філософської системи; визнання в рамках цього принципу єдиного початку, загального закону, устрою, світогляду, що визначає всю різноманітність сущого, зокрема людського буття.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Наукова проблема – конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань недостатньо для вирішення конкретного завдання, і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, невідомий.

Науковий напрям – сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки.

Науковий факт (лат. factum - зроблене) – складова наукового знання, що відображає об’єктивні властивості речей та процесів, на основі яких визначають закономірності явищ, вибудовують теорії, формулюють закони.

Нелінійна система (грец. systema - утворення) – система, реакція якої на зовнішній подразник не адекватна силі впливу.

Нестабільність субстанційна – неефективність політичного устрою країни, що полягає у відсутності чіткої державної науково обґрунтованої стратегії розвитку країни, налагодженого державного управління народним господарством, а отже, конкретних схем прийняття рішень і системи відповідальності за їх виконання.

Онтологія (грец. on (ontos) – єство і logos – слово, вчення) – вчення про буття, яке досліджує загальні основи, принципи буття, його структуру і закономірності.

Парадигма (грец. paradeigma – приклад, зразок) – сфера вільних ідей як первообраз, зразок, у сучасному трактуванні – система методологічних і аксіологічних (ціннісних) установок, взятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішення наукових завдань.

План (лат. planum - площина) – система взаємопов’язаних завдань, що визначають строки, порядок і послідовність виконання програм, окремих робіт, операцій; порядок, послідовність викладу матеріалу.

Позитивізм (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний) – напрям філософії, представники якого вважають всі істинні знання результатом досліджень спеціальних наук і заперечують пізнавальну цінність філософських знань.

Поняття – форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак.

Порівняння – метод пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об’єктами.

Постмодернізм (лат. post – префікс на позначення наступності і франц. moderne - сучасний) – стильовий напрям у мистецтві, для якого характерне дистанціювання від класичних і від некласичних традицій, переоцінювання традицій авангардизму й модернізму, варіювання та співіснування всіх форм буття.

Пояснення – з’ясування особливостей ситуації, розкриття мотивів, причин певних процесів, явищ, подій.

Принцип (лат. principun – начало, основа) – вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

Прогнозування – сукупність засобів і прийомів мислення, що дають змогу на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у певному періоді часу вивести судження певної достовірності стосовно майбутнього розвитку об’єкта.

Регресія (лат. regredior - повертаюсь) – імовірнісна залежність середнього значення певної величини від інших величин.

Релятивізм (лат. relativus - відносний) – визнання відносності, умовності й суб’єктивності пізнання, заперечення абсолютних етичних норм і правил.

Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Риторика (грец. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства.

Самостійна робота – навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення й оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.

Синергетика (грец. sinergeia – спільна дія) – один з провідних напрямів сучасної науки, природничо-науковий аспект розвитку теорії нелінійних динамік у сучасній культурі.

Синтез (грец. synthesis - складання) – об’єднання раніше відокремлених частин у ціле, в якому протиріччя і протилежність послаблюються або знімаються.

Спостереження – метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допомогою органів чуття, без втручання в їх буття дослідника.

Судження – розумовий акт, що реалізує ставлення мовця до змісту висловлюваного.

Сутність – головне, основне, визначальне у предметі.

Теза (грец. thesis – положення, твердження) – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо.

Телеологія (грец. telos (teleos) – мета, кінець і logos – слово, вчення) – ідеалістичне вчення, яке визнає наявність мети в процесах і явищах природи.

Тема – наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.

Теорія (грец. theoria – розгляд, міркування, вчення) – система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Універсум (лат. universum) – поняття на позначення світу як цілісності.

Фундаментальний (лат. fundamentum - основа) закон – закон, що виражає зв’язки між вихідними, основними поняттями.

Холізм (грец. holos –цілий, увесь) – напрям сучасної філософії, що розглядає цілісність світу як наслідок творчої активності поля цілісності („холістського поля”).

Центризм – структурна і смислова складова таких понять постмодерністського дискурсу, як „фоноцентризм”, „логоцентризм” тощо, результат процесу „цент рації” (підпорядкування всіх елементів певної системи загальному еквіваленту, який посідає визначене становище). У процесі „цент рації” один з аспектів системи починає домінувати, а інший витісняється на периферію; різноманітність взаємозв’язків між елементами системи замінюється відношенням кожного з них до „центру”.

Цитата (нім. Zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – буквально відтворені фрагменти чужої промови чи статті для підтвердження власного погляду, полеміки з цитованим автором.

Дата добавления: 2014-01-06