Тема: Еволюційна теорія Ламарка

Лекція 1.

План:

1. 1. Попередники Ламарка
2. 2. Закони Ламарка
3. 3. Критика Ламаркізму
4. 4. Неоламаркізм

Будучи деїстом, Ламарк не визнавав, що окремі види рослин і тварин створені богом. На його думку, бог створив тільки матерію, встановив рух і закони, за якими і розвивається матерія. Тому вся суть теорії еволюції Ламарка і полягає у виявленні шляхів розвитку матерії. Першим питанням, яке розглядає Ламарк у своїй теорії еволюції, є питання про походження життя на Землі. Ламарк, як і Буффон, додержувався думки про самозародження найпростіших живих істот з елементів неживої природи. За уявою Ламарка, найпростіші організми в одній або в кількох формах могли утворитися зразу у великій кількості. І її зародження не припиняється й тепер, коли для цього є сприятливі умови.

Розглядаючи життя як продукт розвитку неорганічної матерії, Ламарк намагається показати його специфічні особливості, визначати його суть. Хоч Ламарк і не підноситься до розуміння, що основною властивістю живого є обмін речовин, все ж таки думки Ламарка з цього приводу мають певний науковий інтерес.

У «Філософії зоології», перелічуючи ряд характерних особливостей, які відрізняють живе від неживого, Ламарк писав, що всяке живе тіло з необхідністю зазнає в своїх внутрішніх частинах послідовні, безперервні відновлювані рухи, зміни в стані своїх частин, нарешті, постійні втрати речовини через відокремлення і розсіювання, які викликаються змінами, і ні одне з цих тіл не може зберегти своє життя без постійного живлення.

За поглядами Ламарка, жива матерія, як і матерія взагалі, нерухома. Енергія життєдіяльності, або, за термінологією Ламарка, «оргазм», проявляється в наслідок проникнення всередину живої матерії вічно рухомих «флюїдів», або витончених рідин, які завжди є в зовнішньому середовищі. Треба вказати, що гіпотеза флюїдів була дуже поширеною в 18 ст. і це поняття використовували для пояснення теплових, світлових, магнітних і електричних явищ.

Розв`язавши питання про самовільне зародження життя і основні його властивості, Ламарк висуває проблему, яким шляхом виникла різноманітність органічних форм, починаючи від найпростіших і кінчаючи людиною. Він вказує, що природа могла створити різноманітні форми тільки в послідовному порядку, а не всі відразу і за короткий час. Але якщо вона створила їх поступово, то доречно думати, що вона почала з найпростіших і тільки в кінці дійшла до найбільш складних організацій тваринного і рослинного світу. Через це класифікація повинна відображати дійсний порядок природи, тобто показувати картину поступового ускладнення організації живих тіл.

Ламарк піддає критиці ліннеївське метафізичне розуміння виду, вказує, що види поступово змінюються під впливом зовнішніх умов існування. Часто ми не помічаємо цього процесу тільки тому, що і наше життя і весь період людської історії відносно є дуже короткими.

Для доведення мінливості видів Ламарк використовував факти сільськогосподарської практики, відмічаючи відсутність у дикій природі численних сортів рослин і порід тварин, яких розводить людина. «Чи можна знайти в природі капусту, - говорить Ламарк, - латук і т.д. у тому вигляді, в якому вони існують на наших городах? Чи не так само стоять справи і з дуже багатьма тваринами, які під впливом приручення в тій чи іншій мірі змінилися?

А скільки надзвичайно різноманітних порід свійських курей та голубів створили ми шляхом виховання їх у різних умовах і в різних країнах! Даремне стали б ми тепер шукати подібних їм у природних умовах!..

Хто не знає, що птах наших місць, який вирощений у клітці і прожив у ній п`ять чи шість років підряд, а потім випущений на волю, вже не спроможний летіти так, як літають його родичі, що залишалися весь час на волі?.. Але якби цілий ряд поколінь індивідуумів тієї породи утримувалися б в неволі протягом довгого часу, то немає сумніву, що навіть форма частин цих індивідуумів помалу повинна була б піддатися значним змінам, тим більше якщо таке безперервне перебування в неволі супроводилось би різкою зміною клімату і цих індивідуумів поступово привчали б до іншої їжі та до інших дій для оволодіння нею. Звичайно, всі ці умови, взяті разом, які стали постійними, повинні були б непомітно призвести до утворення нової, зовсім особливої породи.

Чи можна знайти зараз у природі таку безліч порід собак, що стали такими, якими ми їх бачимо тепер завдяки одомашнюванню, що йому піддавалися ці тварини? Чи можна знайти догів, хортів, пуделів, лягавих, болонок тощо – всі ці породи, що відрізняються одна від одно більш різко вираженим ознаками, ніж ті видові відмінності. Які ми встановлюємо між тваринами. Що належать до одного роду, але живуть на волі в природних умовах?

Процес поступового ускладнення будови рослинних і тваринних організмів Ламарк назвав градацією, і, навпаки, процес, коли розглядається органічний світ, починаючи в вищих класів, назвав деградацією. Процес градації, який відбувається на протязі довгого часу, становить найбільш характерну особливість еволюційного процесу, його провідну рису. Проте Ламарк вважає, що цей процес ступінчастого підвищення складності будови живих істот можна простежити лише від класу до класу. В середині класу така правильна градація не спостерігається, тому що в межах класу види організмів змінюються, диференціюються під впливом зовнішніх умов існування.

Основним фактором еволюції органічного світу Ламарк вважає якесь внутрішнє прагнення організму до прогресу, до ускладнення й удосконалення. Це і веде до градації, яка спостерігається в основних ланках органічного світу.

Слід відмітити, що питання про причини градації, як його розумів Ламарк, далеко ще не розв`язано, бо в своїх наукових працях Ламарк в одних випадках виходить з теологічних позицій, а в інших причину в ускладненні організації тварин намагається пояснити з матеріалістичних позицій як результат «саморуху організації», або внаслідок руху флюїдів, що мають формотворні властивості. Цілком зрозуміло, що в аналізі причин градації деїстичні погляди заважали йому повністю стати на матеріалістичні позиції.

Якби умови життя рослин і тварин були всюди і завжди однаковими, то ускладнення організації мало б бути правильним і рівномірним, і тоді можна було б спостерігати вузьку пряму ступінчастість, по східцях якої прямо до вершини мусили б підніматися всі істоти, які з`являлися на Землі шляхом самозародження.

Проте внаслідок безперервно діючого на організми навколишнього середовища градація весь час порушується. Умови існування, яким Ламарк приділяє велику увагу, здатні лише порушити правильність градації. Вони тільки вносять різноманітність в органічні форми в межах одного рівня організації, але ніколи не переводять їх з нижчого на вищий ступінь еволюційного розвитку. Це роблять не умови життя, а метафізичний закон внутрішнього поривання до прогресу.

Хоч Ламарк і надавав великого значення в еволюції органічного світу діянню такого фактора, як внутрішнє прагнення до прогресу, проте було б помилкою звинувачувати його в автогенезі або, тим більше, у віталізмі чи панпсихізмі. Як справжній деїст, він визнає роль творця в створенні матерії і законів її розвитку. Проте в інші перетворення природи цей творець не втручається. Закладені прагнення до ускладнення будови тварин ніколи не здійснюються в чистому вигляді, оскільки в цей процес, як уже було сказано, втручається друга, більш могутня причина –умови існування організмів, яким належить вирішальна роль у перетворенні одних видів в інші. Таким чином, за Ламарком, в основі розвитку органічного світу лежать не іманентні закони, створені творцем, а матеріальні умови життя, яким підлягає і сама природа, незважаючи на її особливе походження.

Ламарк вказує, що не можна обійти мовчанкою цю причину, могутність якої не обмежена і вища від могутності Природи, оскільки вона керує її діяннями і має владу над нею в усіх її проявах. Ця причина полягає в силі навколишніх умов, які обмежують діяння Природи, примушують її в певних випадках міняти безперервно застосування самих законів і визначаючих природу кожного з її творінь.

Все наведене вище показує, що, за Лазарком, провідною причиною розвитку органічного світу є умови життя. Ламарк прямо говорить про це: «Природа кожного з тіл визначається остаточно навколишніми умовами».

Зовнішні умови, на думку Ламарка, впливають на рослин і тварин неоднаково. Оскільки нижчі тварини не мають здатності до волевиявлення, а рослини – навіть до подразливості, то на ці організми зовнішні умови впливають прямо або безпосередньо. Так, рослини змінюються під впливом ґрунтового живлення, температури, світла, вологи і т.п.

Для доведення пластичності рослинних організмів Ламарк наводить приклад зміни форми листкової пластинки водяного жовтцю. Доки водяний жовтець (Ranunculus aquatilis) весь занурений у воду, говорить Ламарк, його листки тонко вирізанні, з волосоподібними частками. Коли ж стебла цієї рослини доходять до поверхні води, його листя, що розвивається тепер на повітрі, стає широким, округлим і лопатевим. Якщо пагони тієї самої рослини зможуть прорости на ґрунті лише вологому, але не затопленому водою, її стебла будуть в цьому випадку короткими, і жодний листок не буде розділений на волосоподібні частки. Одним словом, утворюється Ranunculus hederaceus, зустрічаючись з яким, ботаніки приймають його за окремий вид. Для ілюстрації прямого впливу на зміну рослин Ламарк наводить й інші приклади.

За вченням Ламарка, вплив умов навколишнього середовища на тварин, які мають нервову систему, здійснюється не прямим, а посереднім шляхом, через зміни функцій органів, внаслідок зміни потреб і звичок тварин, що веде до вправляння одних систем органів і невправляння інших.

Функція, на думку Ламарка, породжує форму, вправляння органу веде до його розвитку, зміцнення і збільшення. Направляння органу зумовлює його недорозвинення, ослаблення, зменшення, аж до повного його зникнення.

Властивості органів, що виникли під впливом вправляння або не вправляння, закріплюються в потомстві через спадковість.

Ламарк наводить таку схему послідовних змін органів у тварин: 1) зміни в умовах зовнішнього середовища при їх повторюванні з покоління в покоління, викликають зміни в потребах тварин; 2) зміни потреб викликають нові діяння, що, зрештою, приводить до нових звичок; 3) нові звички вимагають частішого вживання органу, і він розвивається. Ці думки покладено в основу двох відомих законів Ламарка, сформульованих так:

Перший закон. У всякої тварини, яка не досягла межі свого розвитку, часте і неослабне вправляння якого-небудь органу укріплює поступово цей орган, розвиває його, збільшує і надає йому сили, що відповідає тривалості самого вправляння, в той час як постійне невправляння органу непомітно ослаблює його, призводить до знесилення, послідовно скорочує його здатності і, нарешті, викликає його зникнення.

Другий закон. Все, що природа примусила особин набути або втратити під впливом обставин, в яких з давніх часів перебувала їх природа і, значить, під впливом переважаючого вправляння певного органу або під впливом постійного невправляння певної частини, - все це вона зберігає шляхом розмноження в нових особинах, що походили від попередніх, якщо тільки набуті зміни – спільні для обох статей або тих особин, від яких утворились нові.

Ламарк називає ці два закони істинами, «яких не визнають хіба тільки ті, хто ніколи не спостерігав природи і не слідкував за її діями, або ті, хто помиляється, з ким мені доводиться тепер боротися».

І тепер ці закони Ламарка мають велике значення для матеріалістичної біології. У них вперше в чіткому вигляді сформульовано положення про успадкування організмами набутих ознак у процесі їх індивідуального розвитку.

Для ілюстрації цих двох законів Ламарк наводить велику кількість прикладів. Так, жирафа має довгі передні ноги і довгу шию тому, що її предки жили в місцях, де не було трав`янистої рослинності. Вони були змушені весь час тягнутися за їжею до гілок дерев, тобто, намагаючись дістати листя, якомога більше витягували шию і ноги. Таке вправляння, що відбувалося протягом сотень тисяч поколінь, викликало видовження шиї і передніх ніг у цих тварин.

Аналогічним способом видовжилися ноги у чорногузів, чапель, журавлів та інших птахів, які добувають їжу на заболочених місцевостях. Предки цих птахів жили на суші і мали нормальні за своїми розмірами ноги, але коли не вистачало їжі, то вони заходили в болото і весь час напружували всі зусилля щоб не занурити тулуб у мул. В результаті ця тривала звичка весь час витягувати ноги поступово привела до утворення непомірно довгих ніг.

Вправляння сприяло розвитку перетинок між пальцями у водоплавних птахів, у жаб, морських черепах, видри, бобра і т.д. У птахів, які сідають на дерева, кістки пальців видовжені, кігті загострилися і зігнулися гачком, для того щоб обхоплювали гілки дерев.

У випадках, коли зміни умов середовища на протязі довгого часу не забезпечували вправляння окремих органів тварин, ці органи зникали. Таким шляхом зникли кінцівки у змій, органи зору в багатьох печерних тварин і т. ін. У морських китів внаслідок звички ковтати не пережовану їжу зуби лишаються недорозвиненими, хоча й закладаються в щелепах зародків, що вказує на те, що вони існували в їх предків. З тієї ж причини позбавлений зубів мурахоїд, а багато комах втратили крила, тому що не літали.

Усі зміни органів під впливом дії зовнішніх умов відбуваються дуже повільно й поступово і тому ознаки новоутворених видів зливаються між собою. Якщо ми бачимо окремі, не схожі один з одним види, то це свідчить про те, що ще не знайдено їх найближчих ланок. Цей погляд Ламарка був неправильний. Встановлено, що всі види рослин і тварин, які населяють нашу планету, більш-менш різко відособлені один від одного і не мають проміжних форм.

Ламарк про походження людини. Як послідовний еволюціоніст Ламарк не міг залишити без аналізу питання про місце людини в природі, про її походження, що завжди було однією з найважливіших проблем природознавства, навколо якої весь час точилася гостра боротьба матеріалізму з ідеалізмом, науки з релігією. В своїх працях Ламарк доводить, що людина походить від якихось вищих людиноподібних мавп. Найважливішими факторами еволюції людини були: Зміни способу життя, перехід від горизонтального до вертикального положення тіл, зміна в живленні, виникнення членороздільної мови і психіки.

Слід вказати, що Ламарк закінчує розгляд питання про походження людини від тварини такими словами: «Ось до яких висновків можна було б прийти, якби людина, яку ми розглядаємо як першорядну породу, відрізнялася від тварин тільки ознаками своєї організації і якби її походження не було іншим». Очевидно ця фраза є ширмою для прикриття матеріалістичного трактування проблеми походження людини.

Пізніше в своїй праці «Аналітична система позитивних знань людини» Ламарк докладно, з матеріалістичних позицій розглядає питання розумової діяльності людини. Психічні акти людини він характеризує як процеси, що ґрунтуються на хімічних властивостях речовини людського організму, а також як результат діяння на організм зовнішніх умов.

Оцінка вчення Ламарка. В наші часи, коли вчені в своїх дослідженнях користуються найважливішим методом пізнання навколишнього світу – філософією діалектичного матеріалізму, слід оцінювати вчення Ламарка не стільки з точки зору його помилкових сторін, а з точки зору його позитивного впливу на дальший розвиток історичного погляду на природу.

Ми цінимо Ламарка як борця за істину, який все своє життя присвятив боротьбі за прогрес у науці. Великою заслугою Ламарка є те, що він побудував першу цілісну теорію еволюційного розвитку органічного світу. Теорія Ламарка ще недосконала, це тільки перший нарис вчення про історичний розвиток живих істот, яке пізніше з великим успіхом було розвинене Ч.Дарвіном. Проте для свого часу еволюційна теорія Ламарка була великим кроком вперед у пізнанні законів природи.

Ламарк на відміну від його попередників, зокрема Бюффона, не обмежився окремими висловлюваннями про мінливість видів, а побудував послідовну теорію розвитку органічних форм. Однак історична доля вчення Ламарка склалась дуже своєрідно. В капіталістичних країнах в умовах ідеологічної реакції тільки деякі прогресивні вчені розвивали позитивні сторони еволюційної теорії Ламарка. Теорія Ламарка про історичний розвиток органічного світу натрапляла на вороже ставлення. В кращому разі цю теорію замовчували, і найчастіше зображали її як історичний пережиток, а метафізики з табору вейсманістів-морганістів висвітлювали це вчення у фальсифікованому вигляді, у формі реакційного психоламаркізму, теорії автогенезу і т.п.

По іншому до еволюційної теорії Ламарка поставилися вчені нашої країни. Такі видатні біологи, як І.М.Сєченов, І.І.Мечников, О.О.Ковалевський, В.О.Ковалевський, К.А.Тімірязєв, І.В.Мічурін і Т.Д.Лисенко, високо оцінили позитивні сторони вчення Ламарка про розвиток органічного світу. Перемога мічурінського напряму в біології ще більше сприяло правильній оцінці наукової спадщини великого французького мислителя як радянськими, так і прогресивними вченими зарубіжних країн.

Однак, оцінюючи в цілому позитивно вчення Ламарка, ми не повинні забувати про його недоліки. Правильно показавши градації в органічному світі, закономірний хід природи від простого до складного, Ламарк не зміг пояснити цей процес, виходячи з властивостей самої матерії. На думку Ламарка, всі тіла природи, в тому числі і живі істоти, є пасивною, інертною матерією. Для виведення їх із стану спокою потрібний вплив зовнішньої сили.

Одним з недоліків вчення Ламарка було невизнання ним вимирання видів, а також те, що він не дав матеріалістичного пояснення явищам доцільності в природі.

Оцінюючи теорію Ламарка, Енгельс писав: «Ні Дарвін, ні його послідовники серед природодослідників не думають про те, щоб як-небудь применшити великі заслуги Ламарка: адже саме Дарвін і його послідовники були перші, хто знову звеличив його. Але ми не повинні випускати з уваги, що за часів Ламарка наука зовсім ще не мала достатнього матеріалу для того, щоб відповісти на питання про походження видів інакше, як передхоплюючи майбутнє, - так би мовити, пророче. Проте з часів Ламарка був не тільки нагромаджений величезний матеріал з галузі як описової, так і анатомічної ботаніки та зоології, але й з`явилися дві цілком нові галузі науки, які мають тут вирішальне значення, а саме: дослідження розвитку рослинних і тваринних зародків (ембріологія) і дослідження органічних решток що збереглися в різних шарах земної поверхні (палеонтологія). Виявляється як раз характерна відповідність між поступовим розвитком органічних зародків до дозрілих організмів і послідовним рядом рослин та тварин, що з`являлися одні за одними в історії землі. Якраз ця відповідність дала найбільш надійну опору для теорії розвитку».

Причини ворожого ставлення сучасників Ламарка до його теорії полягають не в наукових помилках і особистих якостях Ламарка, а в тому, як справедливо зауважує К.А. Тімірязєв, що загальна сторона наукового світогляду його ішла врозріз з пануючою в той час реакцією і була причиною того, що сучасники не оцінили «Філософії зоології» і не визнали в особі Ламарка одного з найвидатніших натуралістів-мислителів свого віку.

Хоча Ламарк і додержувався деїстичних поглядів, проте його матеріалістичні принципи пояснення еволюційного процесу перебували в явній суперечності з релігією. Ось чому вчені, які захищали ідеологію буржуазії, робили все, щоб скомпрометувати вчення Ламарка.

Пізніше, в період загострення ідеологічної боротьби навколо дарвінізму, реакційні вчені капіталістичних країн підхопили помилкові сторони в ученні Ламарка і, зокрема, його уявлення про «внутрішнє поривання до прогресу», і розвинули його в ідеалістичну, так звану автогенетичну концепцію. Друга група вчених, перекрутивши окремі думки Ламарка, дала початок ідеалістичній лінії в теорії еволюції під назвою психоламаркізм.

Ці напрями не мають нічого спільного з справжнім вченням Ламарка. К.А.Тімірязєв влучно відмітив, що Ламарк відмовився б від людей, які називають себе ламаркістами, по-перше, тому, що йому приписують те, чого він не висловлював, а по-друге, тому, що те, що приписують йому, не має смислу.

Справді, автогенетики і психоламаркісти рішуче відкидають значення середовища в еволюції органічного світу і, заперечуючи значення ролі добору як фактора еволюції, тісно, змикаються з вейсманістами-морганістами.

Передова мічурінська біологія, відкинувши метафізику і ідеалізм неоламаркістів і неодарвіністів, визнала як велике завоювання науки вчення Ламарка про активну роль зовнішнього середовища у формуванні видів і успадкуванні набутих організмами в процесі їх розвитку ознак і властивостей.

Положення Ламарка про активну роль зовнішнього середовища в процесі формування спадковості організмів є провідним. Воно лежить в основі свідомого керування розвитком спадкових ознак і властивостей організмів.

Ім`я Ламарка назавжди залишиться в історії біологічної науки і філософії як ім`я одного з найвидатніших борців за торжество ідеї історичного розвитку органічного світу.

Література

Дата добавления: 2014-01-06