Інвестиційний клімат. Фактори, що впливають на інвес­тиційний клімат

Сукупність політичних, соціально-економічних, фінансо­вих, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, наявних у тій або іншій країні, що залучають або відштовхують інвесторів, прийнято називати її інвестиційним кліматом. Ранжирування країн світового співтовариства за індек­сом інвестиційного клімату або протилежним його показником — індексом ризику характеризує відносну інвестиційну приваб­ливість країни і є барометром для іноземних інвесторів. Визна­чальні напрями формування сприятливих умов для розміщення і функціонування іноземного капіталу такі:

— стабілізація загальної економічної і політичної ситуації в країні;

— удосконалення законодавчої бази;

— розвиток інфраструктури, що сприяє забезпеченню інвес­тиційного процесу.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестицій. Структурно він, як правило, включає політичну, еко­номічну і соціальну складові. Ризик іноземних інвестицій містить у собі всі типи ризику, пов'язані з інвестиціями внутрішніми, і крім того, додатковий ризик, що є результатом невизначеності, пов'язаної з можливістю конвертації доходів у валюту країни проживання інвестора. Він складається з політичного ризику і ризику обміну (чи валютного ризику). Політичний ризик пов'язаний з тим, що іноземний уряд може обмежити конвертацію грошей, вве­сти додатковий податок або заборонити обмін валюти. Крім того, завжди існує можливість повної експропріації. Валютний ризик пов'язаний з невизначеністю валютного курсу.

Традиційне здійснення експертно-аналітичної оцінювання інвестиційного клімату пов'язане з виведенням інтегрального по­казника ризику і відповідним ранжируванням країн шляхом виз­начення їхнього інвестиційного рейтингу в результаті аналізу факторів їх політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів і інфраструктури.

Одна з комплексних методик оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України передбачає ранжирування регіонів (областей) за п'ятьма синтетичними (узагальненими) по­казниками з урахуванням їх значимості. Важливою складовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є аналіз і оціню­вання проблем, з якими стикаються діючі в Україні підприємства з іноземними інвестиціями. Найбільші західні компанії, що пра­цюють в Україні, головними проблемами, пов'язаними з ре­алізацією інвестиційних проектів, вважають такі: неефективне і нестабільне законодавство; ігнорування вимог законодавства вза­галі (українськими учасниками проектів); високий рівень ко­рупції; несправедливу, на їхню думку, політику ліцензування в Україні; проблеми бухгалтерського обліку.

Окремо варто зупинитись на питанні неготовності багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій. Причи­на її — незадовільна організація праці на підприємствах, надзви­чайно низький рівень маркетингу.

Через побоювання втратити контроль над підприємством українська сторона іноді не приймає умов залучення інвестицій, які в усьому світі вважаються прийнятними.

Робота уряду з макроекономічної стабілізації поєднується з вирішенням проблем мікрорівня, стимулюванням конкретних ви­робництв. Завдяки змінам, внесеним до Закону України "Про підприємництво", майже в 3 рази скорочено кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Спрощено порядок реєстрації й одержання ліцензій. З 15 січня 1998 року введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законів України про відкриття банківських рахунків", яким надане право підприємцям відкривати декілька банківських рахунків за їхнім вибором. Пе­редбачаються також спрощення процесу реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, скасування експортних мит і індика­тивних цін, спрощення торгових і митних процедур. Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 р. Закон України "Про лізинг".

Політичні фактори. На жаль, необхідно констатувати, що в Україні і зараз має місце нерозуміння того, який ефект може за­безпечити іноземний інвестор в економіці країни, а також ролі державних органів у спільному виробництві з іноземними інвес­торами. Позитивне ставлення до іноземних інвесторів декларува­лося в різних програмах Верховної Ради України (Програма "Ук­раїна — 2010"), де одним із пріоритетних напрямів політики дер­жави є сприяння широкому надходженню іноземних інвестицій, але на практиці можна навести багато прикладів негативного ста­влення державних органів влади до іноземних інвесторів. Ук­раїнські органи влади бачать себе тільки в ролі контролера, але ніяк не в ролі партнера підприємства.

Досить часто українська сторона не дотримується міжнарод­них договорів. Так, Німецька консультативна група наводить ви­падок, коли, незважаючи на Договір про захист інвестицій між країнами, українська сторона настояла на одержанні ввізного по­датку при ввезенні устаткування на її територію в рамках інвес­тицій. Ефективність функціонування органів державної влади у сфері регулювання інвестицій і створення сприятливого інвес­тиційного клімату в Україні в цілому можна охарактеризувати як дуже низьку, хоч донедавна існувала значна кількість державних органів, що могли б регулювати інвестиційну діяльність, але відповідно до Указу Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 р. усі ці органи ліквідувалися і їхні повноваження передано єдиному органу — Міністерству економіки України, який в такий спосіб буде займатися питанням іноземних інвестицій.

Ще одним важливим фактором державного регулювання еко­номіки (і іноземних інвестицій зокрема) є рівень корумпованості дер­жавної влади. Однак в умовах проведення адміністративної реформи в Україні корупцію можна було б дещо здолати установленням високої заробітної плати для державних службовців, впровадженням системи ефективного контролю за діяльністю органів влади. Що стосується політичної стабільності в Україні, то ситуацію можна охарактеризувати як позитивну, оскільки за роки незалежності влада в країні передавалася тільки конституційним шляхом.

Правові фактори. Фактори правової системи в Україні можна назвати головною перешкодою для іноземних інвесторі. Системні права в Україні притаманні таки риси:

— як правило, відсутні чіткі механізми виконання діючих законів;

—разом із законами існує велика кількість нормативно-законодавчих актів — Постанови КМУ, накази, листі міністерств і відомств тощо;

—існує протиріччя в прийнятих законах, що дає можливість з одного боку, для зловживання суб'єктами підприємництва деякими нормами, з іншого боку — для зло вживання працівниками органів державної влади службовим становищем і порушень діючого законодавства;

— відсутність чіткої взаємодії між органами державної влади У цілому в Україні немає стабільної законодавчої бази, що

була б орієнтована на нестатки ринкової економіки. Тільки щодо іноземних інвестицій, починаючи з 1992 р. приймалася велика кількість законодавчих актів (Закон України "Про іноземні інве­стиції" від 12.03.93, Декрет КМУ "Про режим іноземного інвесту­вання" від 20.11.93, Закон України "Про режим іноземного інвес­тування" від 19.03.96).

Крім того, в Україні, починаючи з 1997 р. було створено ряд вільних економічних зон з режимами найбільш сприятливими для вкладення інвестицій. У цих зонах установлюється спеціаль­ний пільговий режим оподатковування і пільговий порядок ввезення товарів та інших предметів на її територію.

Економічні фактори. Одним з основних економічних фак­торів інвестиційного клімату є стабільність валютного курсу. Ще од­ним фактором є рівень покупного-споживчого попиту, тобто місткість ринку. В Україні у зв'язку з низькою заробітною платою спостерігається дуже низький попит на високоякісну продукцію. Та­ким чином, з погляду збуту всередині держави Україна для інвестора менш приваблива, ніж країни Західної і Центральної Європи. Однак, з іншого боку, низький рівень заробітної плати є стимулом для вкла­дення коштів в економіку України, оскільки зменшуються видатки на робочу силу.

Іншими факторами, що стримують ухвалення рішення про вкладення коштів в економіку України, є відсутність розвинутої системи страхування інвестицій у державі, слабка розвиненість банківського сектора і фондового ринку, транспортної інфраст­руктури, недосконалість податкової політики, регулювання експорту-імпорту тощо.

В Україні податкова система має ряд істотних недоліків:

— численні зміни і виправлення до діючих законів дуже ча­сто суперечать чинному законодавству;

— наявність законів, що не відносяться до податкової сфери, але регулюють податкові питання;

— відсутність достатніх правових гарантій для учасників по­даткових відносин;

— фіскальний характер діяльності податкової служби Ук­раїни, що приводить до зниження рентабельності і конку­рентоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності;

Важливим економічним фактором для надходження інвес­тицій у державну економіку є ставлення до власності. На Україні воно не привабливе для інвесторів. Для більшості інвестиційних проектів при здійсненні інвестицій вагомим для інвестора є право володіння землею під об'єктом інвестування. Слід зазначити, що Зе­мельний кодекс України і Закон України "Про власність" дозволяє тільки довгострокову оренду землі іноземним інвесторам (макси­мум до 50 років). Передача земельної ділянки у власність іноземних громадян і юридичних осіб відповідно до Закону України "Про власність" забороняється. При цьому слід зазначити, що в Україні земля не є предметом застави при одержанні кредитних ресурсів, що також знижує інвестиційну привабливість.

Що ж до прав інвестора на розроблення надр, участі в кому­нальній сфері у 1999 р. прийнято ряд позитивних законів: зокрема "Про угоду про поділ продукції", "Про концесію", "Про концесію на будівництві автомобільних доріг". Разом з цим для цих законодав­чих актів не існує механізму введення на рівні виконавчої влади.

Соціальні фактори. За даними Німецької консультативної групи, досвідчені іноземні інвестори дають високу оцінку ук­раїнському персоналові. При цьому інвестори вважають, що український персонал готовий до підвищення ефективності праці, добре підготовлений і кваліфікований.

Екологічні фактори. Важливим моментом з погляду одержання іноземних інвестицій і їхнього регулювання є екологічне законодавство України. Основна мета екологічних процедур:

— планування екологічних наслідків від впровадження того чи іншого проекту;

— визначення способу для реалізації інвестиційного проекту, що може поліпшити навколишнє середовище.

За даними Німецької консультативної групи більшість іноземних інвесторів вважають, що законодавство про охорону навколишнього середовища в Україні недосконале. Таким чином, для забруднюючих виробництв склалася сприятлива ситуація. Норми законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" і "Про відходи" та інші нормативно правові акти не відповідають світовій практиці. Головним завданням державної політики повинно бути вдосконалення екологічного законодавства з метою збереження екологічної безпеки держави і недопущення на його території екологічно шкідливих виробництв.

Географічні фактори. З географічної точки зору Україна займає вигідне положення, оскільки знаходиться в самому центрі Європи і є транзитною державою. Разом з тим природні ресурси України не можна назвати багатими. Слід зазначити, що Україна має багатий потенціал у виробництві будівельних матеріалів, а також у розвитку аграрного сектора і рекреаційно­го бізнесу.

Що з стосується промислового потенціалу, то тут можна спостерігати негативні тенденції, а саме: понад 57% промисло­вого виробництва припадається на такі енергоємні галузі, як металургійна, хімічна і нафтохімічна, паливна та електроенер­гетика.

Дата добавления: 2014-01-06