Планування проекту

Тема 4

Тема 3

Тема 2

Обгрунтування доцільності проекту

1. Розробка концепції проекту.

2. Сутність проектного аналізу.

3. Структура проектного аналізу.

4. Показники ефективності проекту.

1. Розробка концепції проекту.

Аналіз невдач проектів свідчить, що основною причиною є неякісний попередній аналіз проекту. Серед об'єктів, що є результатом втілення такого роду помилки – БАМ, Чорнобиль. Тому у всьому світі початковій фазі проекту приділяється велика увага, витрачаються значні ресурси. Аналіз проектів став самостійною галуззю знань, яка успішно розвивається.

Мета попереднього аналізу:

- уникнути несподіванок на подальших стадіях;

- досягти результату найбільш економічним шляхом;

- перед інвестором завжди стоять питання: у який проект краще вкласти гроші; скільки буде потрібно грошей; коли гроші дадуть прибуток; який прибуток можна чекати; де узяти гроші, якщо їх кількість обмежена?

Відповіді на ці та інші питання є суть роботи над концепцією проекту, що складається з двох етапів:

- формування ідеї проекту;

- аналіз інвестиційних можливостей.

Формуванню ідеї сприяють: незадоволений попит, надмірні ресурси, ініціатива підприємця, реакція на політичний або соціальний тиск, інтереси кредиторів та інше.

Ідея проходить попередню експертизу, попередній аналіз реалізованості, оцінку необхідних ресурсів. По результатах оформляється резюме проекту (аналітична записка).

Ідея визначена, якщо:

- визначені варіанти і альтернативи проекту;

- виявлені основні чинники і проблеми, що впливають на долю проекту;

- зроблена приблизна оцінка витрат і результатів по варіантах;

- є гарантії фінансування;

- запропонована конкретна програма розробки проекту.

Основні критерії ухвалення ідеї:

- технічна і технологічна здійсненність;

- довгострокова життєздатність;

- економічна ефективність;

- політична, соціальна і екологічна прийнятність;

- організаційно-адміністративне забезпечення.

Аналіз інвестиційних можливостей включає:

- прогноз економічного і соціального розвитку регіону;

- аналіз умов здійснення інвестиційної ідеї;

- передпроектне обгрунтування інвестицій;

- підготовка варіантів намірів, аналіз і вибір найбільш доцільного;

- розробка попереднього плану проекту;

- вибір і узгодження місця розташування об'єкту;

- екологічне обгрунтування проекту і його експертиза;

- попереднє інвестиційне рішення і завдання на розробку ТЕО інвестицій.

2. Сутність проектного аналізу.

Основна мета проектного аналізу полягає у визначенні результатів (цінності) проекту.

В ході аналізу порівнюють ситуацію «з проектом» і «без проекту». Раніше, за часів СРСР, було прийнято порівнювати ситуації «до проекту» і «після проекту». Зміни в підході пояснюються тією обставиною, що в процесі виробництва – навіть за умови «без проекту» – відбуваються істотні перетворення в структурі і розмірі капіталовкладень, – при традиційному підході вони невідчутні. Це приводило до істотних спотворень в підсумовуванні результатів і витрат, відношуваних на рахунок проекту.

Аналізується перспектива життєвого циклу проекту, що дозволяє виявити ефективні, але короткочасні проекти, і навпаки, проекти, у яких наростання вигід йде поволі, але вони дають довгостроковий ефект.

При виконанні проектного аналізу виникає питання про співвідношення формальних і неформальних методів аналізу. Найчастіше вибір проекту по формальних результатах оцінки утруднений, оскільки деякі показники будуть кращі у одного проекту, а інші – у іншого. У цих випадках необхідно керуватися здоровим глуздом, привернути навики системного підходу до складних виробничо-економічних ситуацій.

3. Структура проектного аналізу.

Для всебічної оцінки проекту проводяться такі види проектного аналізу: технічний, фінансовий, комерційний, екологічний, економічний, структурно-організаційний (інституційний), соціальний.

Технічний аналіз: вивчає альтернативи місця об'єкту, об'єм проекту, термін реалізації, наявність сировини, робочої сили і інших ресурсів, місткість ринку для продукції проекту, витрати на проект з урахуванням непередбачених чинників, графік проекту.

Фінансовий аналіз: чи є проект життєздатним у фінансовому відношенні, чи відшкодовуються витрати для учасників проекту.

Комерційний аналіз: чи є попит на продукцію проекту, місткість ринку, конкуренти, їх у відповідь дії, ціна, потребующиеся додаткові фінансові заходи і т.п.

Екологічний аналіз: який вплив робить проект на навколишнє середовище.

Економічний аналіз: чи перевищують позитивні результати витрати на його здійснення і експлуатацію з позицій суспільства в цілому (аналіз виконується за участю держави в інвестиціях).

Інституційний аналіз: чи зможуть відповідати, керувати ним і реалізувати його організації, що відповідають за проект, тобто міцність організаційної структури.

Соціальний аналіз: чи відображає проект місцеві умови, який вплив робить на різні групи населення, на скільки проект прийнятний для користувачів, що потрібний для поліпшення його просування.

4. Показники ефективності проекту.

При аналізі проектів в основу процесу ухвалення управлінських рішень покладена оцінка і порівняння об'ємів інвестиційних вкладень і очікуваних грошових надходжень. Основною проблемою цієї процедури є неузгодженість в часі витрат і надходжень.

Проект розробляється задовго до реального початку його здійснення. Реалізація проекту може тривати роками і десятиліттями. Гроші ж витрачаються сьогодні і витрачатимуться протягом тривалого часу, а очікуваний прибуток з'явиться не відразу. Але ми знаємо, що виплачена сьогодні одна гривна дорожче за обіцянку заплатити її через рік.

Різноцінність національної валюти в часі пояснюється наступними причинами:

- зниження купівельної спроможності і загальне підвищення цін (інфляція);

- отримання процентного прибутку (якщо гривну віднести в банк);

- ризик (кредитор може не виконати свої боргові зобов'язання).

Так або інакше, відбувається зміна цінності національної валюти, тому в проектному аналізі це необхідно враховувати. У проектному аналізі прийнятий метод дисконтування.

Дисконтування – процес визначення теперішньої вартості потоку готівки шляхом коректування майбутніх грошових надходжень за допомогою коефіцієнта дисконтування.

Грошовий потік – різниця між кількістю одержаних і витрачених грошей.

Дисконтна ставка – ставка відсотка, за якою майбутня вартість грошей приводиться до їх поточної вартості.

Ухвалення проектних рішень, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, грунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих підходів. Ступінь їх використання визначається різними обставинами. У сучасній практиці найбільш відомими є формалізовані критерії оцінки ефективності проектів, за допомогою яких ухвалюються рішення у сфері інвестиційної діяльності. При цьому треба мати на увазі, що не існує універсального методу оцінки і порівняння проектів. Застосування конкретних підходів, показників і критеріїв залежить від пріоритетів власника проекту. Тому оцінка, як правило, виконується за допомогою комплексу формальних показників і неформальних критеріїв.

Практика оцінки грунтується на таких принципах:

- оцінка можливості інвестування базується на порівнянні грошового потоку проекту;

- приведення інвестиційного капіталу і грошового потоку до єдиного розрахункового року, як правило, початку проекту;

- дисконтування грошових потоків проводиться по ставках, що відображають альтернативну вартість капіталу.

Формальні показники, використовувані для оцінки проектів, ділять на 2 групи:

- засновані на дисконтованих оцінках;

- засновані на облікових оцінках.

До першої групи належать:

- чиста приведена вартість (чистий дисконтований дохід);

- коефіцієнт вигід-витрат;

- внутрішня норма прибутковості (рентабельності);

- дисконтований термін окупності інвестицій;

- аннуїтет;

- індекс прибутковості (рентабельності) інвестицій.

Ці критерії застосовуються для оцінки ефективності незалежних і взаємовиключних проектів.

До другої групи відносяться:

- термін окупності;

- коефіцієнт ефективності інвестицій.

Ці показники не враховують концепцію цінності грошей в часі.

Приведена вартість (PV – Present Value) грошових потоків розраховується по наступній формулі:

,

де Pt – річні доходи, що генеруються інвестицією.

d – постійна норма дисконту, яка дорівнює прийнятній для інвестора нормі прибутку на капітал;

t – тривалість розрахункового періоду (в роках).

В основу метода розрахунку чистої приведеної вартості закладене наслідування основній цільовій установці, що визначається власниками компанії, - підвищення цінності фірми, кількісною оцінкою якої служить її ринкова вартість.

Цей метод заснований на зіставленні величини початкової інвестиції з загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки притік грошових коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою ставки , що встановлюється аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, який він хоче або може мати на капітал, що інвестується.

Наприклад, робиться прогноз, що інвестиція (IC) генеруватиме протягом n років річні доходи у розмірі Р1, Р2., Рn. Чиста приведена вартість, або чистий дисконтований дохід (NPV – Net Present Value) розраховується по формулі:

,

де Rt – результати, що досягаються на t-том кроці розрахунку;

Вt – витрати на тому ж кроці;

T – горизонт розрахунку;

d – постійна норма дисконту, яка дорівнює прийнятній для інвестора нормі прибутку на капітал.

Якщо чиста приведена вартість при заданій нормі дисконту:

- позитивна (NPV>0), то проект є ефективним і можна ставити питання про його ухвалення і подальший розгляд. Чим більше за NPV, тим проект ефективніше;

- нульова (NPV=0), то у разі ухвалення проекту цінність компанії не зміниться, тобто добробут її власників залишиться на колишньому рівні;

- негативна (NPV<0), то проект є неефективним. У разі його ухвалення цінність компанії зменшиться, тобто власники компанії зазнають збитки.

Проект з NPV=0 має все ж таки додатковий аргумент в свою користь – у разі реалізації проекту об'єми виробництва зростуть, тобто компанія збільшиться в масштабах. Оскільки нерідко збільшення розмірів компанії розглядається як позитивна тенденція, проект все ж таки приймається.

Показник NPV відображає прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу комерційної організації у разі ухвалення даного проекту, причому оцінка робиться на момент закінчення проекту, але з позиції теперішнього моменту часу, тобто почала проекту. Цей показник аддитивний в просторово-часовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Ця властивість виділяє даний критерій зі всіх інших і дозволяє використовувати його як основний при аналізі оптимальності інвестиційний портфель.

Для визначення NPV можна скористатися модифікованою методикою. Для цього з складу витрат (Bt) виключають капітальні вкладення і через Bt^- позначають витрати на t-том кроці за умови, що в них не входять капіталовкладення. Тоді формула для визначення NPV прийме вигляд:

,

де К – сума дисконтованих капіталовкладень.

Модифікований показник NPV виражає різницю між сумою наведених ефектів і зведеною до того ж моменту часу величиною капіталовкладень.

Розрахунок індексу прибутковості, або індексу рентабельності інвестиції (PI – Profitability Index) є наслідком розрахунку чистої приведеної вартості. Індекс прибутковості є відношенням чистої приведеної вартості до розміру капітальних вкладень:

.

Індекс прибутковості тісно пов'язаний з чистою приведеною вартістю: якщо NPV позитивна, то PI>1, і навпаки.

Таким чином, якщо PI>1, то проект є ефективним, його слід прийняти;

- якщо PI<1, - проект є неефективним, проект слід відкинути;

- якщо PI=1, то проект не є ні прибутковим, ні збитковим.

На відміну від NPV індекс прибутковості є відносним показником: він характеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень – чим більше значення цього показника, тим вище віддача кожної гривні, інвестованої в проект. Завдяки цьому індекс прибутковості дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, таких, що мають приблизно однакові значення NPV (якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різні об'єми необхідних інвестицій, то очевидно, що вигідніше той з них, який забезпечує велику ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV.

При використанні методу чистого дисконтованого доходу проекту потрібно наперед встановлювати ставку дисконту. При цьому можливі помилки через суб'єктивні підходи експерта. Для усунення впливу суб'єктивного чинника і розроблений показник внутрішньої норми прибутковості.

Під внутрішньою нормою прибутковості, або внутрішньою нормою доходності, або внутрішньою окупністю (IRR – Internal Rate of Return) розуміють значення ставки дисконтування d, при якій NPV проекту дорівнює нулю: IRR=d, при якій NPV=f(d)=0; d – ставка дисконтування.

Сенс розрахунку внутрішньої норми прибутковості при аналізі ефективності планованих інвестицій, як правило, полягає в наступному: IRR показує очікувану прибутковість проекту і, отже, максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок позики комерційного банку, то значення IRR показує верхню межу допустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект збитковим.

Показник IRR дозволяє визначити:

- максимальну ставку платні за джерела фінансування проекту, що залучаються;

- нижній гарантований рівень прибутковості інвестицій.

Для визначення IRR застосовують метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень дисконтуючих множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення ставки дисконтування d₁<d₂ так, щоб в інтервалі (d₁, d₂) функція NPV=f(d) змінювала своє значення з «+» на «-» або з «-» на «+». Далі застосовуємо формулу:

,

де d – ставка дисконтування;

d₁ – значення табульованої ставки дисконтування, при якій f(d₁)>0 (f(d₁)<0);

d₂ – значення табульованої ставки дисконтування, при якій f(d₂)<0 (f(d₂) >0).

Точність обчислень обернено пропорційна довжині інтервалу (d₁, d₂), а найкраща апроксимація з використанням табульованих значень досягається у разі, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто d₁ і d₂ – найближчі один до одного значення ставки дисконтування, що задовольняють умовам (у разі зміни знаку функції y=f(d) з «+» на «-»):

d₁ – значення табульованої ставки дисконтування, що мінімізує позитивне значення показника NPV;

d₂ – значення табульованої ставки дисконтування, що максимізувало негативне значення показника NPV.

Шляхом взаємної заміни ставок d₁ і d₂ аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція міняє знак з «-» на «+».

Аннуїтет – це послідовність з n грошових потоків поодинці в кожному періоді.

Поточна вартість аннуїтета визначається по формулі:

,

де B(n,d) – поточна дисконтована вартість аннуитета з першою виплатою в кінці періоду 1,

n – число періодів,

d – ставка дисконтування.

Аннуїтет, еквівалентний даному інвестиційному проекту, визначається по формулі:

А = PC/B(n, d).

Алгоритм розрахунку терміну окупності залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то термін окупності розраховується діленням одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При отриманні дробового числа воно округляється у бік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то термін окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника має вигляд:

РР=min n, при якому

Основні форми організаційної структури проектів

1. Структури управління проектами.

2. Вибір організаційних структур управління.

1. Структури управління проектами.

Для реалізації проекту необхідний пошук прогресивних організаційних форм управління, здатних забезпечити сучасні жорсткі вимоги замовника відносно технічного рівня, якості, вартості і термінів реалізації проектів.

Поняття організаційної структури містить у собі, по-перше, організаційні форми, і, по-друге, - організаційні структури управління проектом.

Під організаційною структурою управління проектомрозуміють сукупність взаємозалежних органів управління, розміщених на різних щаблях системи, а під організаційною формою – організацію взаємодії і взаємовідносин між всіма учасниками інвестиційного процесу.

Існує велика різноманітність організаційних форм управління проектом. Вибір тієї чи іншої з них залежить від того, хто виступає в ролі керівника проекту, а також від розподілу функцій між його учасниками.

Існує кілька типів структур, застосовуваних в управлінні проектами: функціональна, матрична і проектна.

У межах функціональної структури головним координатором управлінських дій є лінійний керівник, розпорядження якого виконуються групою підпорядкованих функціональних керівників. Ті, у свою чергу, керують підпорядкованими їм підрозділами.

Матрична структура створюється на базі функціональною. Відносини в ній базуються на прямих вертикальних зв'язках: керівництво - підпорядкування. Для вирішення конкретних проблем створюються тимчасові проектні групи, очолювані керівниками проектів. Ці групи формують з фахівців відповідних функціональних відділів, які знаходяться на різних рівнях ієрархії управління. Взаємодія керівників проектів і функціональних відділів здійснюється по горизонталі, і ці зв'язки, накладаючись на традиційні вертикальні зв'язки керівництва - підпорядкування, утворюють матрицю взаємодії (рис. 1.)

Рис. 1. Матрична структура управління

Матрична структура дає можливість гнучко маневрувати людськими ресурсами за рахунок перерозподілу їх між проектами. При використанні матричної структури повинна бути чітко настроєна система контролю за ходом робіт, якістю їх виконання, витратами і термінами. Необхідно постійно стежити за тим, щоб фактичні показники відповідали плановим. Керівник проекту повинен володіти докладною інформацією щодо всього проекту, а керівники відділів - відносно підлеглих їм ділянок. На підставі цих даних складаються звіти. Вони обговорюються керівниками проектів з членами груп щотижня, а в критичних ситуаціях і щодня.

Матричний тип структури управління можна запроваджувати при виконанні малих і середніх проектів. Проте, він є малоефективним щодо значних проектів, оскільки через істотне ускладнення мережі комунікацій процеси ухвалення управлінських рішень сповільнюються.

У вирішенні складних завдань, пов'язаних з переорієнтацією цілей організації або зміною шляхів їх досягнення, найбільш ефективною формою стає так зване проектне управління. У цій організаційній формі більшою мірою реалізуються вимоги системного підходу до управління. Відповідно до нього всі роботи, направлені на вирішення певного завдання або досягнення кінцевої мети, оцінюються враховуючи те, як саме вони сприятимуть отриманню очікуваного результату. Для управління розробкою конкретних проектів і програм створюються комплексні органи, яким надані необхідні повноваження. Вони покликані:

- підвищити відповідальність за кінцевий результат робіт;

- забезпечити створення мобільного механізму з метою одночасного виконання декількох проектів;

- забезпечити перевагу загальних, глобальних цілей організації над приватними, локальними;

- децентралізувати рішення оперативних завдань, забезпечивши гнучке і швидке реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх умов.

Спочатку ця організаційна форма розглядалася як тимчасове структурне утворення і використовувалася в рамках діючої лінійно-функціональної структури управління. Тривалість її життєвого циклу обумовлювалася часом досягнення поставленої перед організацією мети і завдань. Але в процесі функціонування цієї організаційної форми став опрацьовуватися спеціальний організаційний механізм, що являв собою якісно нову схему взаємодії між підрозділами і окремими виконавцями. Це зумовило необхідність науково-методичного обґрунтування нової організаційної форми - проектного управління. Відповідно до нього під проектним управлінням розуміють сукупне управління всіма трудовими, фінансовими, матеріальними і енергетичними ресурсами, необхідними для забезпечення процесів проектування і будівництва об'єкту згідно з відміченими термінами, в межах запланованої кошторисної вартості і з певною якістю.

В межах проектної структури (рис. 2) з метою вирішення конкретного завдання, наприклад проектування і будівництва об'єкту, створюють спеціальну робочу групу.

Рис. 2. Проектна структура управління

Після завершення роботи над проектом цю групу розформовують, а відповідний персонал і раніше залучені ресурси повертають в свої підрозділи. Для вирішення завдань перспективного розвитку у складі фірми створюють спеціальний підрозділ, який розробляє питання стратегії, керівники ж проектів зосереджують свою увагу на виконанні конкретних завдань.

У коло важливих питань, які виникають в організаційних структурах, побудованих за принципом проектного управління, входить розподіл функцій між так званими проектними і організаційними рівнями управління. Іншими словами, необхідно вирішити, яку частину управління центр може, не нашкодивши справі, передати вниз, на проектний рівень, і виконання яких функцій залишити на верхньому рівні.

Впровадження системи проектного управління сприяє:

- скороченню термінів виконання проекту;

- підвищенню оперативності у вирішенні поточних питань;

- більшій збалансованості програмних робіт з ресурсними можливостями підрядної фірми.

2. Вибір організаційних структур управління.

Для вибору варіанта організаційної структури, що відповідала б заданим умовам конкретного проекту, розроблено певні критерії:

- невизначеність умов реалізації проекту;

- технологія проекту;

- складність проекту;

- тривалість проектного циклу;

- масштаб проекту;

- ступінь важливості проекту;

- взаємозалежність окремих частин проекту;

- критичність часу (зобов’язання організації щодо термінів завершення робіт);

- взаємозалежність проекту від систем високого рівня.

Отже, вибір організаційної структури здійснюється за такою схемою:

- численні, але дрібні проекти – функціональна структура;

- тривалі, значні і складні проекти – проектна структура;

- численні складні технології – матрична структура.

Неможливо ухвалити рішення щодо організаційної структури, не визначивши, хто буде обраний керівником проекту і яку схему застосувати для планування і звітності. Ці питання тісно пов'язані між собою. Наприклад, при виборі проектної структури слід передбачити, щоб керівник проекту мав певний досвід керівництва взагалі, володів технічними знаннями у відповідній галузі. Якщо такого керівника знайти неможливо, немає рації вибирати організаційну структуру за проектною схемою. Система планування і звітності в проектній структурі достатньо проста, оскільки команда працює в тісній взаємодії. І навпаки, система ускладнюється, якщо керівництво проектами здійснюється в межах функціональної структури. Інформація у вигляді планів, графіків, бюджетів і звітів є базою для інтегрованого об'єднання окремих підрозділів функціональної організаційної структури. Отже, для функціональної структури передбачена складніша система планування і звітності, ніж для проектної. Проектну і матричну структури використовують тоді, коли звичайна функціональна структура виявилася непридатною для ряду проектів. Але перш ніж відмовитися від функціональної організації, варто проаналізувати, чи можливо реалізувати проект за цією структурою, і поміркувати, може варто застосувати її, перш ніж здійснювати реорганізацію. Чи можливо реалізувати наскрізні плани, бюджети, графіки, провести оперативні наради; налагодити контакти між відповідними керівниками, неформальні зв'язки? Якщо так, то можна обійтися без матричної і проектної структур. Розглядаючи три основні організаційні форми, використовувані при управлінні проектами, - функціональну, матричну і проектну, - бачимо, що матрична форма знаходиться ніби посередині і має велику кількість модифікацій: від так званої слабоматричної і майже функціональної - до сильноматричної, майже проектної. Ця якість визначається процентним відношенням штатних співробітників, які працюють у функціональних підрозділах, до загальної кількості співробітників, цілком зайнятих у проектній команді. При функціональній організації проектна команда взагалі не має своїх власних штатних працівників. Лінією поділу між функціональною і матричною схемами є та, де хоча б одна людина призначається на роль частково зайнятого координатора робіт, виконуваних функціональними підрозділами щодо конкретного проекту.

розробка і планування проекту

1. Планування проекту.

2. Розробка проектно-кошторисної документації.

3. Управління розробкою проектно-кошторисної документації.

4. Фінансування проекту.

5. Розробка бюджету проекту.

6. Матеріально-технічна підготовка проекту.

Планування уособлює собою організуючий початок усього процесу реалізації. Сутність планування полягає в обґрунтуванні цілей та способів їхнього досягнення.

Діяльність щодо розробки планів охоплює всі етапи проектного циклу.

У методології управління проектами сформована система планів, за якою проект має три фундаментальні рівні управління:

- концептуальний;

- стратегічний;

- тактичний, що, в свою ергу, включає: поточний, оперативний.

Основні етапи процесу планування мають за мету визначити такі складові проекту:

- цілі, завдання, основні техніко-економічні показники;

- тривалість і ресурси, специфікацію виконуваних робіт, етапів і віх;

- структуризацію;

- організаційно-технологічні рішення;

- сітьові моделі пакетів робіт;

- оцінку реалізованості, оптимізацію згідно з термінами та критеріями якості використання ресурсів тощо;

- потреби в ресурсах;

- документи щодо пакета планів;

- затвердження планів і бюджету;

- доведення планових завдань до виконавців;

- підготування і затвердження звітної документації для контролю планів.

2. Розробка проектно-кошторисної документації.

Основні етапи розробки проектно-кошторисної документації:

- організація і проведення торгів;

- завдання на проектування;

- розробка ТЕО або ескізного проекту;

- погодження та експертиза ТЕО;

- затвердження ТЕО;

- видача ліцензії на природокористування;

- клопотання та рішення про вилучення ділянки та умови її надання;

- робоча документація;

- клопотання та дозвіл на будівництво.

3. Управління розробкою проектно-кошторисної документації.

Проектні роботи виконуються в такій послідовності:

- вибір проектувальників та укладання контрактів за результатами конкурсу;

- планування проектно-кошторисних робіт і послуг;

- власне проектування та узгодження проектно-кошторисної документації.

4. Фінансування проекту.

Одним з основоположних завдань управління проектом є організація його фінансування, тобто забезпечення проекту інвестиційними ресурсами, до складу яких входять не тільки грошові кошти, але і виражені в грошовому еквіваленті інші інвестиції, зокрема основні і оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування.

Фінансування проектів є одним з видів інвестиційної діяльності, яка завжди є ризиковою, особливо в нинішніх соціально-економічних умовах України.

Фінансування проекту повинне здійснюватися при дотриманні наступних умов:

- динаміка інвестицій повинна забезпечити реалізацію проекту відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;

- зниження витрат фінансових коштів і ризиків проекту повинне забезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування і певних організаційних заходів, зокрема: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування проекту включає наступні основні стадії:

- попереднє вивчення життєздатності проекту (визначення доцільності проекту за витратами і планованим прибутком);

- розробку плану реалізації проекту (оцінка ризиків, ресурсне забезпечення і ін.);

- організацію фінансування, зокрема: оцінку можливих форм фінансування і вибір конкретної форми; визначення фінансуючих організацій; визначення структури джерел фінансування; контроль виконання плану і умов фінансування.

Фінансування проектів може здійснюватися наступними способами:

- самофінансування, тобто використання як джерела фінансування власних коштів інвестора;

- використання позикових коштів.

Система фінансування інвестиційних проектів включає:

- джерела фінансування;

- організаційні форми фінансування.

Основними організаційними формами залучення інвестицій для фінансування інвестиційних проектів в світовій практиці є:

- дефіцитне фінансування (державне фінансування), що означає державні запозичення під гарантію держави і подальшим розподілом інвестицій за проектами і суб'єктами інвестиційної діяльності. Держава гарантує і здійснює повернення довга. Розрізняють: державні бюджетні кредити на поворотній основі; асигнування з бюджету на безвідплатній основі; фінансування за цільовими загальнодержавними інвестиційними програмами; фінансування проектів з державних міжнародних запозичень;

- акціонерне фінансування (корпоративне фінансування), при якому інвестується конкретна діяльність галузі або підприємства, зокрема: участь в статутному капіталі підприємства; корпоративне фінансування, що полягає в покупці цінних паперів;

- проектне фінансування, при якому інвестується безпосередньо проект. Розрізняють проектне фінансування: з повним регресом на позичальника; з обмеженим правом регресу; без права регресу на позичальника.

Проектне фінансування можна охарактеризувати як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Фінансуючі суб'єкти оцінюють об'єкт інвестицій з погляду того, чи принесе проект, що реалізовується, такий рівень доходу, який забезпечить погашення наданої інвесторами позики, позик або інших видів капіталу.

Світовий ринок проектного фінансування визначається пропозиціями інвестиційних ресурсів, готових бути вкладеними в реалізацію проектів на умовах, визначених формами і методами проектного фінансування, і попиту на ці ресурси з боку замовників, споживачів інвестиційних проектів.

Під проектним фінансуванням розуміється надання фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у вигляді кредиту без права регресу, з обмеженим або повним регресом на позичальника з боку кредитора. Під регресом розуміється вимога про відшкодування наданої в позику суми. При проектному фінансуванні кредитор несе підвищені ризики, видаючи, з погляду традиційних банківських кредитів, незабезпечений або не повною мірою забезпечений кредит. Погашення цього кредиту здійснюється за рахунок грошових потоків, що утворюються в ході експлуатації об'єкту інвестиційної діяльності.

Розрізняють три основні форми проектного фінансування:

- фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимога певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту в основному падають на позичальника, зате при цьому «ціна» позики відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Фінансування з повним регресом на позичальника використовується для малоприбуткових і некомерційних проектів;

- фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість такої форми фінансування достатньо висока для позичальника, оскільки кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Таким чином, фінансуються проекти, що мають високу прибутковість і дають конкурентоспроможну продукцію. Проекти для такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинені ринки продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту;

- фінансування з обмеженим правом регресу. Така форма фінансування проектів передбачає розподіл всіх ризиків проекту між його учасниками, так щоб кожен учасник брав на себе конкретні комерційні зобов'язання і ціна фінансування помірна. В цьому випадку всі учасники проекту зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їх прибуток залежить від їх діяльності.

Для української інвестиційної практики термін «проектне фінансування» став, з одного боку, можна сказати модним і популярним, але, з іншого боку, переважає спрощене розуміння цього терміну, близьке до звичайного довгострокового кредитування.

В цілому проектне фінансування як спосіб організації фінансування має історію, що налічує близько чверті століття. У сімдесяті роки минулого століття розвиток інвестицій в нафтогазову промисловість, що забезпечує прибутковість в сотні і тисячі відсотків в рік, примусив банки перейти від ролі пасивних кредиторів (коли потенційні позичальники йдуть в банк і просять грошей) до активного пошуку форм і методів кредитування високоприбуткових інвестиційних проектів, в першу чергу в нафтовому і газовому секторі економіки. Банки брали на себе підвищені ризики і кредитували позичальників на умовах проектного фінансування (без регресу, з обмеженим регресом).

У одному з останніх довідників проектне фінансування визначається як «крупні середньо- і довгострокові кредити під конкретні промислові проекти» (Гроші і банки. Енциклопедичний довідник. 1994 р.).

Довгострокове банківське кредитування інвестиційних проектів може розглядатися за певних умов як одна з простих форм проектного фінансування.

Дата добавления: 2014-01-06