Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Методи розрахунку систем освітлення

Проектування систем освітлення

При проектуванні освітлювальних установок необхідно, дотримуючись норм та правил освітлення виробничих приміщень, визначити потребу в освітлювальних пристроях, установчих матеріалах та конструкціях, а також необхідні об‘єми споживання електричної енергії. Проект, як правило, складається з чотирьох частин: світлотехнічної, електричної, конструктивної та кошторисно-фінансової.

Світлотехнічна частина передбачає виконання наступних робіт:

- знайомство з об'єктом проектування, яке полягає в оцінці характеру й точності зорової роботи на кожному робочому місці; мінімальні розміри об'єктів розрізнювання та відстань від них до очей працюючого; визначити коефіцієнти відбиття робочих поверхонь та об'єктів розрізнення, розташування робочих поверхонь у просторі та ін.

- вибір системи освітлення, який визначається вимогами до якості освітлення та економічності установок освітлення;

- вибір джерела світла, що визначається вимогами до спектрального складу випромінювання, питомою світловою віддачею, одиничною потужністю ламп, а також пульсацією світлового потоку;

- визначення норм освітленості та інших нормативних параметрів освітлення для даного виду робіт відповідно до точності робіт;

- вибір приладу освітлення, що регламентується його конструктивним виконанням за умовами середовища;

- вибір висоти підвісу світильників.

Діючими нормами передбачаються відповідні терміни чищення світильників та віконного скла, в залежності від рівня пилу та газів в повітряному середовищі. Так, для віконного скла – від двох до чотирьох разів на piк; для світильників – від чотирьох до дванадцяти раз на рік.

Фактичні рівні освітленості на робочих місцях повинні бути більше або дорівнювати нормативним рівням освітленості з урахуванням коефіцієнту запасу відповідно до вимог ДБН В.2.5-28-2006.

Для вимірювання рівнів освітленості на робочих поверхнях використовують люксметри (наприклад, Ю-116). Шкали цих приладів градуюється в одиницях освітленості – люксах, що дає змогу безпосередньо за показаннями приладу оцінити величину освітленості на заданій поверхні.

При розрахунках природного освітлення у виробничих приміщеннях враховуються як вимоги нормативних документів, так і конструктивні особливості цих приміщень: площа та орієнтація світлових отворів, конструкція вікон, чистота скла, геометричні параметри приміщень та відбиваючі властивості його внутрішніх поверхонь, а також зовнішнє та внутрішнє затінення світла різними об’єктами.

Попередній розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів, що мають забезпечити в приміщенні нормативні значення КПОн. При боковому освітленні розрахунок проводиться за формулою:

,

де: – площі вікон та підлоги у приміщенні;

– нормативний коефіцієнт природного освітлення;

– коефіцієнт запасу, враховує зниження світлопропускання вікон і повітряного середовища у приміщенні, = 1,2-1,5;

– світлова характеристика вікон, залежить від відношення розмірів приміщення (довжини до глибини та глибини до висоти, від рівня робочої поверхні до верхнього краю вікна), = 6,5 - 66,0;

– коефіцієнт, що враховує затінення вікон будівлями, які розташовані напроти (залежить від відношення відстані між будівлями до висоти карнизу протилежного будинку над підвіконником), = 1,0 - 1,7;

– загальний коефіцієнт світлопропускання, , де:

– коефіцієнт світлопропускання матеріалу, = 0,5 - 0,9;

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у віконній paмі, = 0, - 0,8;

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у несучих конструкціях (при боковому освітленні = 1,0);

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у сонцезахисних пристроях, = 0,6-1;

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у захисній cітцi, яка встановлюється під ліхтарями, t5 = 0,9;

– коефіцієнт, що враховує підвищення КПО при боковому освітленні завдяки світлу, яке відбивається від поверхонь приміщення та прилеглих будівель, = 1,0 -10.

Розрахунки систем штучного освітлення базуються на двох основних методах розрахунків:за світловим потоком та точковим.

Найбільш розповсюджений в проектній практиці розрахунок за методом коефіцієнта використання потоку світла. Цей метод використовується для розрахунку загального рівномірного освітлення і дає змогу визначити світовий потік джерел світла, необхідний для створення нормованого освітлення розрахункової горизонтальної площини. Цей метод дозволяє враховувати прямий та відбитий (від стелі, стін та підлоги) потік світла.

Потік світла F, який повинні випромінювати лампи в кожному світильнику, визначають за формулою:

,

де: Е – нормована мінімальна освітленість, лк;

k – коефіцієнт запасу (приймають за ДБН В.2.5-28-2006 в межах від 1,2 до 2,0 в залежності від вмісту пилу в пoвiтpi, типу джерела світла і регламентованих строків очищення світильників – 2-18 раз на рік);

S – площа, що освітлюється, м2;

– коефіцієнт, що характеризує нерівномірність освітлення (– середня та мінімальна освітленість), приймають таким, що дорівнює: 1,0 при розрахунку на середню освітленість; 1,15 - для ламп розжарювання та ДРЛ; 1,1 - для рядків світильників з люмінесцентними лампами;

N – кількість світильників, передбачена ще до розрахунку відповідно до найвигіднішого співвідношення L: h;

– коефіцієнт використання випромінюваного світильниками потоку світла на розрахунковій площині (визначають за довідковими таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття підлоги, стін, стелі та індексу приміщення і, який розраховується за формулою:

і = АВ/(h(A+B),

де A і В - розміри приміщення згідно плану, м;

h – розрахункова висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м;

– коефіцієнт затінення (може вводитись для приміщень з фіксованим розташуванням працівників і приймається таким, що дорівнює 0,8).

Обчислений розрахунковий потік світла лампи (або світильника з кількома лампами) порівнюють із стандартним (за ГОСТ на джерела світла) і приймають найближче значення. У практиці світло-технічних розрахунків допускається відхилення потоку світла вибраної лампи від розрахункового у межах від – 10 до + 20%.

Різновидом методу коефіцієнта використання потоку свiтла є методпитомої потужності. Питома потужність – це потужність установки освітлення приміщення, у відношенні до площі його підлоги. Цей метод застосовують тільки для приблизних розрахунків. Biн дає змогу визначити потужність кожної лампи Р (Вт) для створення нормованого освітлення:

,

де: – питома потужність лампи, Вт/м2;

S – площа приміщення, м2;

N – кількість ламп системи освітлення, шт.

Значення питомої потужності знаходять за спеціальними таблиц­ями залежно від нормованої освітленості, площини приміщення, висоти підвісу та типів світильників, а також коефіцієнта запасу.

Точковий метод дає найбільш правильні результати і використовується для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення, а також освітлення негоризонтальних площин та великих територій. Цей метод дає змогу визначити освітленість у будь-якій точці приміщення незалежно від числа освітлювальних приладів. До недоліків методу слід віднести важкість урахування відбитих складових потоку світла.

Розрахункове рівняння точкового методу має вигляд:

,

де: – освітленість горизонтальної площини у даній точці А, лк;

– сила світла в напрямі точки А, кд (значення сили світла знаходять за кривими світлорозподілу даного освітлювального приладу);

– кут між нормаллю до робочої площини і напрямом вектора сили світла в точку А;

r – відстань від світильника до розрахункової точки А, м.

Для зручності розрахунків, особливо на ЕОМ, рівняння може бути перетво­рено. Приймаючи (де h – розрахункова висота підвісу світильника, м) та вводячи коефіцієнт запасу k, маємо:

,

У тому випадку, коли розрахункова точка А розташована на будь-якій негоризонтальній площині, її освітленість () можна знайти з рівняння , де – перехідний коефіцієнт, що визначається за спеціальними номограмами.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Вибір джерел світла для систем освітлення виробничих приміщень та експлуатація освітлювальних установок | Заходи і засоби боротьби з шумом
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 1526; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.