Лекція 3. Особливості годівлі великої рогатої худоби

1. Діяльність шлунково-кишкового тракту і вимоги до хімічного складу кормів та комплексу елементів живлення.

2. Вплив рівня і повноцінності годівлі в період сухостою на життєдіяльність телят, здоров’я корів і молочну продуктивність в наступну лактацію.

3. Норми годівлі, корми, раціони, контроль повноцінності годівлі.

Ключові слова: Споживання, подрібнення кормів, рот, зуби, слина, бактерії, рубець, бродіння, гази, кислоти, слабо лужна реакція кормової маси, використання амідів, синтез вітамінів групи В, інфузорії, розклад клітинних стінок, сичуг, кисла реакція, шлунковий сік, ферменти, пепсин, хімозин, розщеплення білків, трипсин, хімотрипсин, всмоктування в тощій кишці, амілази підшлункової залози, тонкий відділ, жовч і ліпази підшлункового соку, товстий кишечник.

Періоди тільності, розвиток ембріону, запуск корів, корми, поживні речовини, норми годівлі.

Споживання корму являє собою складний фізіологічний процес, яким керує ЦНС і регламентується двома факторами – голодом і насиченням.

На ступінь насичення великий вплив має апетит. Він тісно пов’язаний з дією травного центру, точніше з його відділами в гіпоталамусі і в корі головного мозку. Збудження апетиту залежить від вмісту в крові продуктів проміжного обміну, рівня засвоєння їх клітинами, кількістю в тканинах води, станом, а також від багатьох зовнішніх факторів.

Травлення у тварин відбувається в трьох органах: в ротовій порожнині, в шлунку і кишечнику.

Корм з допомогою губ, язика і зубів потрапляє в рот тварин. Тут починається його подрібнення з допомогою жуйного апарату. Подрібнення корму набагато збільшує поверхню корму, що в свою чергу покращує умови змочування травними соками, доступу до поживних речовин різних ферментів. Разом з тим подрібнена маса корму вільно проходить через глотку і стравохід. Процес жування збуджує діяльність слинних і частково травних залоз. Під дією слини і починається процес травлення. Хоча вона складається на 99-99,5% із води, але невелика кількість хлоридів, фосфатів, бікарбонатів трохи пом’якшує корм, забезпечує йому слаболужну реакцію. А за рахунок слизистих речовин і муцинів корм формується в грудки, які легко проковтуються тваринами. Слаболужна реакція такого корму створює сприятливі умови для бактеріальних процесів бродіння, які потім розвиваються в попередніх шлунках. Під дією ферменту птиалину в ротовій порожнині іде часткове засвоєння легкорозчинних вуглеводів соковитих і зелених кормів. Кількість рідини, яка виділяється щоденно у вигляді слини досить велика і складає в травоїдних до 10% маси тіла їх за добу, в дорослої ВРХ вона досягає 50-60 кг.

Після ковтання корм через стравохід потрапляє в передні частини шлунку, стравохідний жолоб, сітку і рубець (у жуйних), які з точки зору функціонального їх значення для процесу травлення складають одне ціле і залишається в кожному із них певний час. Дякуючи періодично повторюваним скороченням (м’язів) попередніх шлунків їх вміст проштовхується із одного відділу в інший, причому одночасно іде інтенсивне перемішування при незатухаючому розтиранні і подрібненні кормової маси об стінки кишечника. В перетравленні корму в рубці ферменти не беруть участь. В цьому відношенні рубець корінним чином відрізняється від інших травних відділів шлунку.

В умовах слаболужного середовища, створеного слиною в рубці під дією бактерій, які надходять з водою і кормом, в ньому виникають інтенсивні бродільні процеси і в ньому руйнуються такі стійкі до хімічної дії групи кормів, як клітковина. В попередніх шлунках у вигляді кінцевих продуктів бродіння створюються різні кислоти (оцтова, пропіонова і масляна). Всмоктування їх проходить в рубці, і таким чином вони можуть бути використані в енергетичному обміні.

Бродіння в рубці

Корм	Перероблено вуглеводів	Із 1 кг корму утворилося
целюлози	пентозанів	Оцтової кислоти	пропіонової кислоти	масляної кислоти	всього
%	%	грамів
Пшенична солома	39,1	39,5
Люцернове сіно	36,1	52,6

В процесі бродіння утворюються гази, в першу чергу вуглекислий газ і метан, кількість яких в кінці процесу збільшується.

Склад газів у рубці: СО₂ – 65,8%; СН₄ – 30,6%; О₂ – 0,2%; Н₂ – 0,2%; N₂ – 4%.

В результаті бактеріального розпаду сирої клітковини, вірніше – інкрустуючих речовин, стінки клітин останніх стають поступово тоншими, рихлішими і нарешті розпадаються, дякуючи чому вміст їх звільняється і без перешкод піддається дії ферментів травлення.

Жири, білкові речовини і легкорозчинні вуглеводи в протилежність целюлози лише в незначній мірі піддаються бродінню з утворенням метану. Але при згодовуванні великих кількостей легкорозчинних вуглеводів таких, наприклад, як картопля, або цукровий буряк, збудники бродіння використовують в першу чергу легкорозчинні вуглеводи, тоді будуть менше працювати збудники бродіння целюлози, внаслідок чого погіршиться використання інших поживних речовин. Тобто наступить депресія процесу травлення. Необхідною умовою безперервного процесу бродіння є слаболужна реакція кормової маси, що знаходиться в рубці. Хоча, як уже було сказано, в рубці створюються кислоти, але все нові і нові порції слини, що надходять під час жуйки, підтримують слаболужну реакцію. Поряд з розщепленням вуглеводів в рубці під дією бактерій відбувається часткове розщеплення білків. Про це говорить поява сірководню і вільного азоту, джерелом яких може бути тільки білок. Характерним для рубця є також наявність ферментів, які розщеплюють білок, причому оптимальна дія їх відбувається при такому рН, яке свідчить про бактеріальне походження цих ферментів.

Найбільш суттєве значення для тварин має здатність бактерій рубця, як нижчих рослин з таким же обміном як у рослин, безпосередньо будувати білок свого тіла, використовуючи для цієї цілі азотовмісні сполуки небілкової природи (аміди). Таким шляхом вони сприяють перетворенню тваринами азотистих сполук в білок свого тіла.

Жуйні тварини дістають із цієї властивості бактерій істотну для себе вигоду і безперервно створювані в рубці бактерії, по мірі їх надходження разом з кормовою масою в сичуг, перетравлюються разом з усім вмістом рубця. Жуйні таким чином одержують можливість використати білок, синтезований мікроорганізмами із нижчих, вміщуючи азот сполук – амідів. Між тим самі тварини переробить і використати ці сполуки неспроможні так як і інші нежуйні тварини, які здатні забезпечити свою потребу в азоті виключно за рахунок істинно білкових сполук.

Ця “бактеріальна” теорія була вперше створена Гегеманом і Цунцом, а потім підтверджена багатьма експериментальними дослідженнями.

Крім білку, бактерії синтезують різні вітаміни, особливо вітаміни групи В, які теж використовуються тваринами.

Домінуючі процеси бактеріального характеру в рубці доповнюються одночасно роботою різних інфузорій. Значення інфузорій вперше відзначив Мангольд. Інфузорії належать до нижчих тварин. Вони пристосувались до особливих умов в рубці у жуйних і зустрічають в них виключно в цьому відділі шлунку, де знаходяться в симбіозі з хазяїном-твариною. Інфузорна фауна створюється в рубці з переходом тварин на рослинні корми. При утриманні тварин на одному молоці інфузорії із рубця зникають. Інфузорії переважно переробляють крохмаль, розщеплюючи його за допомогою діастаз в цукор. Цей цукор як і цукор, утворений бактеріями із целюлози, інфузорії перетворюють в тваринний цукор, глікоген. Целюлозу вони не можуть розщеплять. Вони не здатні, як бактерії використовувати азот амідів, але вони можуть рослинний білок перетворювати в білок свого тіла, тобто в тваринний білок. В ході травлення, при переході головним чином в інший відділ шлунку – книжку, інфузорії буквально розтираються, а в подальшому перетравлюються, а окремі продукти, в основному амінокислоти, всмоктуються і засвоюються тваринним організмом. Таким чином, інфузорії перетворюють рослинний білок в тваринний і віддають його в розпорядження тварин. В цьому, згідно Мангольду, і полягає значення інфузорій в білковому обміні тварин. Хоча ця роль інфузорій і не є життєво необхідною для тварин. Тварини можуть і самі нормально виконувати свої функції по перетворенню рослинного білку.

Найбільш суттєвим явищем в рубці слід признати процеси бродіння завдяки яким розкладаються складові частини клітинних стінок, особливо грубих кормів, які багаті на сиру клітковину. Такого бродіння кормів у тварин з однокамерним шлунком немає, тому корми із значним вмістом клітковини у них значно гірше перетравлюються.

Добре перемішаний корм у жуйних із рубця не надходить в інші відділи шлунку, а повертається при відригуванні знову в ротову порожнину, яке починається через 30-60 хвилин після прийняття корму.

Тут корм знову пережовується, подрібнюється, насичується слиною, після чого ковтається і повторно поступає в рубець або сітку. Перемішавшись з кормовою масою в рубці корм може знову відригуватись в ротову порожнину. Тільки після того як корм буде в достатній мірі подрібнений і зволожений, він може перейти в слідуючий відділ – книжку. Внутрішня поверхня книжки розділена то великими, то малими листами – складками, які покриті сосками. Дякуючи двохсторонньому перетиранню між листами книжки корм знову механічно розтирається і одночасно далі переміщується аж доти, доки не попаде в істинний шлунок – сичуг. В сичузі кормова маса поступово насичується шлунковим соком, причому спочатку розміщені шарами порції корму не представляють однорідну масу.

Шлунковий сік виділяється залозами, розміщеними в слизистій шлунку. Він є рідиною без кольору, кислої реакції, без запаху, кислою на смак. Така реакція обумовлена наявністю вільної соляної кислоти (НСl). Концентрація HСl і в зв’язку з цим величина рН у різних видів тварин неоднакова.

Кислотність шлункового соку

	HСl	рН
Бик	0,05-1,12	2,1-4,4
Вівця	0,04-0,21	1,9-5,6
Теля	1,13-0,36	1,4-3,9
Свиня	0,46	1,1-2,0
Собака	0,5-0,6	0,8-1,0
Людина	0,4-0,6	0,9-1,5

Таким чином, концентрація вільної НСl найнижча в шлунковому соці жуйних, що й обумовлює слабо кислу реакцію соку. Кисла реакція гальмує діяльність бактерій, які надходять з кормовою масою в шлунок і попереджає виникнення процесів загнивання. В цих умовах починають свою діяльність ферменти. Найбільш важливим із них являється пепсин, який оптимально діє тільки при кислій реакції.

Пепсин впливає на білкові складові кормової маси і розщеплює їх спочатку до альбумоз і далі до пептонів. Це є кінцева дія пепсину на білок. Пептони мають меншу молекулу від білків і добре розчиняються у воді і мають властивість до значної дифузії. Тобто пепсин спричиняє глибоке розщеплення білку.

Майже всі білки піддаються дії пепсину. Нуклеоальбуміни і протеїди розпадаються при цьому не тільки на пептони, але і на нуклеїни і нуклеїнові кислоти; у глюкопротеїдів відщеплюються вуглеводи.

Поряд з пепсином в процесі білкового розпаду приймає участь і сичужний фермент, або хімозин, який перетворює молоко на сирову масу і при цьому осаджується казеїн. Це один із етапів розщеплення білків молока під дією пепсину і хімозину. Під їх дією білки молока розщеплюються повністю за виключенням казеїнового молока (коров, кіз і буйволиць), яке дає нерозчинний у воді псевдо нуклеїн.

Із білкових сполук не піддаються дії пепсину еластин і кератин, а також білки клітинних ядер – нуклеїни.

Вуглеводи не піддаються дії шлункових ферментів, оскільки ферменти, які їх розщеплюють не діють в кислому середовищі. Жиророзщеплюючі ферменти в певній мірі починають свою дію в сичузі і викликають розпад жирів до гліцерину і жирних кислот. Слід сказати, що в сичузі в деякій мірі проходить всмоктування розщеплених поживних речовин і особливо продуктів білкового розпаду.

У телят молоко надходить безпосередньо в сичуг. Ліпаз і амілаз в сичужному соку немає. Загальна кількість, яку виділяє доросла ВРХ сичужного соку складав у ВРХ – 100 л, у дорослих овець і кіз – 5-6 л.

Тонкий відділ жуйних має різну довжину. У овець і кіз – 17-34 м, у дорослих ВРХ – 40-50 м. Морфологічно тонкий відділ розділяється на дванадцятипалу, тонку і клубова кишки.

Головну роль в процесах травлення в тонкому відділі виконують ферменти кишечного і підшлункового соку, а також складові частини жовчі.

Перетравлення білків продовжується спочатку з участю трипсину і хімотрипсину підшлункового соку, а потім дія карбоксипептідаз підшлункового соку та амінополіпептідаз і діпептидаз шлункового соку. Білок розщеплений до амінокислот всмоктується в голодній кишці. Вуглеводи розщеплюються під дією амілази підшлункової залози.

Кінцевий продукт гідролізу вуглеводів в кишечнику – моноцукри, які здатні до всмоктування.

В перетравленні жирів в тонкому відділі кишечника приймають участь жовч і ліпази підшлункового і кишечного соків.

Всмоктування насичених і ненасичених жирних кислот відбувається в нижньому відділі тонкого кшечнику. Тут же всмоктуються і залишкові мінеральні речовини і вітаміни, які не всмокталися в рубці. Остаточне перетравлення поживних речовин, що залишилися, проходить в товстому відділі під дією ферментів, які виділяють бактерії. Частина перетравних речовин засвоюється, а частина виділяється з калом.

Дата добавления: 2014-01-06