Економічні та соціальні наслідки трудової міграції

Міграція робочої сили - явище складне і неоднозначне, так як може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічний і соціальний розвиток країн, які приймають робочу силу і країн-донорів.

Позитивні наслідки міграції робочої сили для економіки країн, що її приймають:

? полегшується внаслідок надходження іноземних робітників, структурні, галузеві та інші зміни в національній економіці;

? іміграція сприяє омолодженню нації;

? приймаючі країни економлять на витратах, які були вкладені в освіту і професійну підготовку робітників;

? розширюється ємкість внутрішнього ринку, у зв'язку із збільшенням попиту на товари і послуги;

? іноземна робоча сила оплачується, як правило, нижче, чим національна;

? імігранти покращують демографічну ситуацію, особливо в промислово розвинутих країнах.

Негативні наслідки для країн-реципієнтів робочої сили:

? погіршується ситуація на ринку праці у зв'язку із збільшенням пропозиції робочих рук;

? відбувається зниження ціни на національну робочу силу;

? провокуються конфлікти між корінним населенням і імігрантами;

? інколи цілі галузі економіки (сфера послуг, торгівля, будівництво) при тривалому використанні іноземних робітників потрапляють в залежність від їх праці.

Наслідки міграції робочої сили для економіки країн-донорів (країни, з яких виїжджає робоча сила). Позитивний вплив для економіки:

? еміграція покращує становище на національному ринку праці;

? із-за кордону повертаються більш навчені та більш кваліфіковані робітники;

? при поверненні на батьківщину мігранти привозять з собою матеріальні цінності і заощадження;

? експорт робочої сили - важливе джерело надходжень в країни еміграції через перекази мігрантами валютних коштів.

Негативні наслідки для країн-донорів:

? країна втрачає частину трудових ресурсів у найбільш працездатному віці, в результаті чого відбувається старіння трудових ресурсів;

? країни-донори втрачають кошти, пов'язані із загальноосвітньою і професійною підготовкою емігрантів;

? змінюється національна структура населення, погіршується демографічна ситуація та ін.

Таким чином, неоднозначність наслідків міжнародної міграції робочої сили як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів, вимагає розроблення заходів, що дозволяють забезпечити нормальне функціонування національної економіки цих країн, тобто державної міграційної політики.

Державна міграційна політика - це сукупність заходів, які застосовує та чи інша держава для регулювання міграційних потоків робочої сили і населення на основі певної законодавчої бази. Мета міграційної політики - це визначення масштабів міграції, формування механізму міграції і створення умов для посилення позитивних ефектів міграції.

Міграційна політика держави поділяється на два види: іміграційну та еміграційну, які мають різні цілі, завдання і, звичайно, методи регулювання.

Іміграційна політика включає такі основні моменти:

? вимоги до якості іноземної робочої сили (рівень освіти, певний стаж роботи по спеціальності). Наприклад, в Австралії приймають спеціалістів із стажем не менше 3 років, у США - 5 років, на Кіпрі - 2 роки.

? вік і стан здоров'я;

? особисті характеристики того, хто в'їжджає;

? вимоги до умов залучення іноземної робочої сили (її чисельність і співвідношення з місцевого робочою силою, термін перебування);

? фінансову складову (плата за працевлаштування, мито за дозвіл на роботу та ін.);

? заборона на професії, профспілкову і політичну діяльність;

? національно-географічні пріоритети (тобто стимулювання в'їзду вихідців з певних регіонів земної кулі);

? система санкцій часто досить жорстка проти незаконних мігрантів, тих, хто їм сприяє, роботодавцям, які використовують їх працю.

Відомі три основні типи іміграційної політики:

1) чисельності мігрантів і терміну їх перебування в країні;

2) надання можливості перебувати в країні без певного терміну і право на в'їзд членів сім'ї;

3) надання права на постійне проживання імігрантів і, в принципі, дає їм право на отримання громадянства.

Еміграційна політика регулює виїзд робочої сили з країни. Інструменти еміграційної політики можна поділити на інструменти прямої і непрямої дії на еміграційні процеси.

До прямих відносяться:

? ринкові інструменти, наприклад, введення своєрідного податку на виїзд, який покриває витрати держави на освіту і соціальну підтримку;

? обмеження видачі закордонних паспортів;

? заборона на в'їзд певних категорій працівників;

? введення еміграційних квот;

? встановлення певного терміну обов'язкової роботи в країні після завершення процесу отримання освіти (за державний рахунок).

До непрямих інструментів відносяться:

? заохочення валютних переказів із-за кордону;

? надання пільг по валютних вкладах;

? можливість робітникам-мігрантам купляти цінні папери, які не оподатковуються;

? митні пільги тим, хто повертається додому після роботи за кордоном.

В ХХ ст. уряди більшості країн вимушені в тій чи іншій мірі впливати на процеси міграції. При цьому регулюється не тільки кількість імігрантів, їх професійна, статево-вікова структура, а й тривалість перебування в країні.

Кожна країна напрацьовує свої заходи з регулювання в'їзду і виїзду робочої сили в залежності від внутрішньоекономічного стану даної країни. Так, наприклад, Кабінет Міністрів України дозволив в'їхати у 2009 році до України або залишатися для постійного проживання 7899 іноземцям і особам без громадянства, збільшивши у 2,2 рази квоту імміграції на 2009р. порівняно з 2008р. Квота передбачає дозвіл в'їхати до України 3731 особи, що є батьками, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітнім дітям. Крім того, до квоти входять 345 діячів науки і культури, імміграція яких відповідає інтересам України. Також на в'їзд та постійне проживання було дозволено 251 особі, які раніше були громадянами України.

Дата добавления: 2014-01-06