Макроскопічний аналіз

Макроскопічний аналіз є основним методом визначення ідентичності цілої лікарської рослинної сировини за морфологічними ознаками. Макроскопічний аналіз проводиться за такою схемою:

1) зовнішні ознаки сировини;

2) розміри;

3) колір;

4) запах;

5) смак.

Зовнішні ознаки сировини визначають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10), розкладаючи їх на спеціальну дошку, матове скло або клейонку і уважно розглядаючи в різних положеннях, з різних сторін. При цьому звертають увагу на морфологічні ознаки окремих частин сировини (форму об’єкта, будову його поверхні тощо).

Розміри сировини визначають за допомогою міліметрової лінійки або розкладаючи сировину на міліметровому папері. Для об’ктивного визначення розмірів частин сировини проводять декільеа вимірів: для крупних об’ктів (розміром від 3см і більше) – 10-15 вимірів, для дрібних (розміром до 3см) – 20-30. Потім розраховують середнє значення.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухих зразках. При цьому визначають колір з поверхні, а також на зламі або на розрізі.

Запах сировини визначають при розтиранні між пальцями (крихка сировина); тверді об’єкти зіскрібують ножем, скальпелєм або розтирають у ступці. Деякі об’єкти обливають окропом (для посилення запаху).

Смак можна визначати тільки у тієї сировини, яка відома і неотруйна. Шматочок сировини оборежно жують і, визначивши смак, випльовують. Також можна визначати смак у 10% відварі сировини. Методика макроскопічного аналізу в значній мірі залежить від морфологічних ознак сировини.

Макроскопічий аналіз сировини „листки ”

Листками (Folia) в фармацевтичні практиці називають лікарську сировину, яка представляє собою висушені або свіжі листки або окремі листочки складного листка. Листки звичайно збирають повністю розвинутими, з черешками або без них.

Зовнішні ознаки. При визначенні зовнішніх ознак дрібні та шкірясті листки звичайно досліджують сухими; великі, тонкі листки, які як правило, бувають зім’ятими і зморщеними, розм’якшують у вологій камері або занурюють на декілька хвилин в гарячу воду, після чого розкладають на скляній пластинці і старанно розправляють пінцетом або препарувальною голкою. У сухій або підготовленій сировині визначають: тип листка (простий чи складний), розчленованість та форму листкової пластинки, наявність чи відсутність черешка, характер края листка, його основи та верхівки, тип жилкування, опушеність. Свіжі листки досліджують без попередньої обробки.

Розміри – довжину та ширину листкової пластинки, довжину та діаметр черешка визначають за допомогою лінійки. Для визначення розмірів тонкі листки попередньо розмочують водою.

Колір визначають з обох сторін листка при денному освітленні і на сухій сировині.

Запах. Для визначення запаху крихкі листки розтирають між пальцями, а шкірясті розломують.

Смак визначається тільки для неотруйної сировини! На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „трава”.

Травами (Herbae) у фармацевтичні практиці називають лікарську рослинну сировину, яка представляє собою висушені або свіжі надземні частини трав’янистих рослин. Сировина складається із стебел з листками, квітками, іноді з бутонами або недозрілими плодами. Сировина „трава” може бути представлена або тільки верхівками (трава полину), або усією надземною частиною (трава конвалії), або надземною частиною разом з коренями (трава сухоцвіту багнового).

Зовнішні ознаки. При визначенні зовнішніх ознак звертають увагу на будову стебла, листків, квітів, плодів, розглядаючи сировину неозброєним оком або за допомогою лупи. При необхідності сировину розмочують, опускаючи її на декілька хвилин у гарячу воду, а потім розкладають на гладенькій поверхні і розправляють стебло, листкі, квіти. Якщо трава подрібнена, то для розмочування беруть шматки стебла, листків, квіток. При проведенні аналузу визначають форму стебла на поперечному розрізі, тип суцвіття. Листки, квіти і плоди відривають та досліджують окремо.

Розміри. Визначають: в стеблі довжину та діаметр при основі; в листках – довжину та ширину листової пластинки, довжину та діаметр черешка; в квітках – довжину, ширину, діаметр, а також довжину квітконіжки; в плодах – довжину, товщину, діаметр.

Колір визначається на сухій сировині при денному освітленні.

Запах визначається при розтиранні.

Смак визначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „квіти”.

Квітками (Flores) в фармацевтичній практиці називають лікарську сировину, яка представляє собою висушені окремі квітки (квітки бузини чорної) або суцвіття (суцвіття ромашки, календули), а також їх частини (лейковидні квітки волошки). Квітки збирають звичайно на початку цвітіння, деякі – у фазу бутонізації (квітки полину цитварного).

Зовнішні ознаки. У сировині визначають тип суцвіття, опушеність; потім сировину розмочують, опускаючи в гарячу воду на 1хв, і розглядають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10) будову квітки (або суцвіття). Квітку кладуть на предметне скло і під лупою розділяють її препарувальними голками на окремі частини. Звертають увагу на навність або відсутність квітконіжки, на форму і характер квітколожа (плоске, опукле, конічне тощо), на наявність приквітника або обгортки з приквіток, на особливості будови оцвітини – проста (чашечковидна, віночковидна) чи подвійна; будову чашечки і віночка (правильні або неправильні; зрослопелюсткові чи роздільнопелюсткові); число і форму чашолистиків (або зубчиків чашечки), число і форму пелюсток (або зубчиків віночка); число і будову тичинок, число маточок, особливості будови зав’язі.

Розміри. Довжину, ширину, діаметр квітки або суцвіття, а також довжину квітконіжки визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу на розмоченій сировині.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі.

Запах визначається при розтиранні.

Смак визначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджують шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „плоди”.

Плодами (Fructus) у фармацевтичній практиці називають прості, а також несправжні плоди, супліддя та їх частини. Плоди збирають достиглими і висушують. Деякі соковиті плоди переробляють у свіжому вигляді (наприклад, плоди обліпіхи).

Зовнішні ознаки. Плоди досліджують у сухому вигляді, розглядаючи їх неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Соковиті плоди, які змінили свою форму під час сушіння, спочатку розглядають в сухому вигляді, а потім розмочують протягом 10хв у гарячій воді або кип’ятять у воді 5-10хв. Плід складається з оплодня і насіння, яке знаходиться у ньому. Визначають форму (шаровидна, овальна, яйцевидна, продовгувата тощо) плоду, характер його поверхні (зморшкувата, гладенька, ребриста, блискуча тощо). Звертають увагу на кількість гнізд в плоді (плід розрізають поперек і підраховують кількість гнізд та насінин у кожному гнізді), наявність ефірноолійних канальців або вмістищ. Для соковитих плодів після розмочування визначають форму і особливості будови оплодня; відділяють кісточки від м’якоті і підраховують їх кількість, визначають форму, розміри, характер поверхні тощо.

Розміри визначають за допомогою вимірювальної лінійки або мілітрового паперу. Вимірюється довжина, товщина, діаметр.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі. Колір визначається іззовні та всередині (при потребі).

Запах визначається при розломування сировини або при розтиранні.

Смак визначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „насіння”.

Насінням (Semina) у фармацевтичній практиці називають ціле насіння та окремі сім’ядолі. Насіння збирають, як правило, дозрілим та висушують.

Зовнішній вигляд. Насіння досліджують сухим, розглядаючи його неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Насіння складається з насінної шкірочки, ендосперма (у деяких рослин насіння без ендосперма) і зародку. Діагностичне значення мають форма, характер поверхні насінини (гладенька, ямчаста, гола або опушена); форма, розміри та розташування зародку, наявність і форма рубчика або насінного входу тощо.

Розміри визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу, а розміри шароподібного насіння визначають просіюванням через сито з круглими отворами.

Колір визначається при денному освітленні на сухому матеріалі.

Запах визначається при розломуванні, розтиранні або зіскоблювання сировини.

Смак визначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „кора”.

Корами (Cortices) у фармацевтичній практиці називають зовнішню частину стовбурів, гілок і коренів дерев та кущів, яка розташовується по периферії від камбію. Кору, як правило, заготовляють навесні, в період руху соку.

Зовнішній вигляд. Кору досліджують в сухому вигляді. визначають форму шматків кори (плоска, жолобкувата, трубчаста, жолобковидноперекручена тощо); характер поверхні зовнішньої та внутрішньої сторін (гладенька, жорстка, повздовжньоебриста, з тріщинами або без них); наявність чи відсутність сочевичок, їх форму; характер зламу (рівний, занозистий, волокнистий тощо).

Розміри. Довжину та товщину кори визначають за допомогою вимірювальної лінійки (ширина значення не має).

Колір визначають з зовнішньої та внутрішньої сторін, а також на зламі при денному освітленні, на сухій сировині.

Запах визначають при розломуванні або зіскоблюванні внутрішньої поверхні кори. Також запах посилюється при зволоженні сировини.

Смак визначають тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „корені, кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини”.

У фармацевтичній практиці використовують висушуні, рідше свіжі підземні органи багаторічних рослин, зібрані частіше восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел та листків. Великі підземні органи перед сушінням розрізають вздовж або впоперек на чатини. Сировина може бути передставлена коренями – radices, кореневищами – rhizomata, кореневищами з коренями – rhizomata cum radicibus, кореневищами і коренями – rhizomata et radices, цибулинами – bulbi, бульбами - tubera, бульбоцибулинами – bulbotubera.

Зовнішні ознаки. Підземні органи можуть бути цілими, різаними, розщепленими, очищеними та неочищеними від корка тощо. Підземні органи досліджують в сухому вигляді неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Визначають тип підземних органів (корінь, кореневище, кореневище з коренями тощо), форму (циліндрична, зігнута, конічна, шаровидна, продовгувата тощо), характер поверхні (гладенька, зморшкувата, борозенчаста; з залишками рубців від листків, бічних корінців; наявність поздовжніх або поперечних складок тощо), характер зламу (рівний, зернистий, щетинистий, волокнистий тощо), наявність серцевини (виповнена або порожниста). Для розпізнавання підземних частин особливого значення набуває будова провідної системи. Для їх виявлення об’єкт з одного краю вирівнюють скальпелем у поперечному напрямку (тверді об’єкти попередньо розмочують водою) і розглядають неозброєним оком або під лупою (х10). Якщо при цьому розміщення провідних елементів видно недостатньо, то роблять товсті поперечні згізи з попередньо розмоченого матеріалу і забарвлюють розчином флюроглюцину і концентрованої хлористоводневої кислоти або іншим реактивом на лігнін

Корені можуть мати первинну та вторинну будову. При первинній будові в центрі є центральний осьовий циліндр, при вторинній – в центрі знаходиться деревина. кореневища можуть мати пучкову та безпучкову будову. У кореневищ односім’ядольних рослин провідні пучки розкидані без особливого порядку в корі і в центральному циліндрі. У двосім’ядольних рослин при пучковій будові провідні пучки розташовані у вигляді кола ближче до поверхні кореневища, в центрі – широка серцевина.

Кореневища, які мають безпучкову будову, відрізняються від коренів тим, що вони мають в центрі серцевину (у деяких видів вона зруйнована – кореневище пусте всередині).

Цибулини складаються з більш потовщених соковитих лусочок, які сидять на вкороченому стеблі (донці), і звичайно декількох зовнішніх сухих лусочок.

Бульби частіше за все мають зморшкувату поверхню і пучкову будову.

Бульбоцибцлини мають тільки зовнішні сухі лусочки.

Розміри. Довжину, діаметр, товщину визначають за допомогою вимірювальної лінійки або мілімітрового паперу. Діаметр і товщину вимірюють у найбільш широких місцях.

Колір сировини визначається при денному освітленні зовні та на зламі на сухих зразках.

Запах визначається при розломуванні, зіскоблюванні, розтиранні або змочуванні водою.

Смак визначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

8.2. Мікроскопічний аналіз.

Мікроскопічний аналіз є основним методом визначення ідентичності подрібненої (різаної, порошкованої, різано-пресованої) лікарської рослинної сировини. Мікроскопічний аналіз базується на знаннях анатомічної будови рослин. Роглядяючи мікропрепарат під мікроскопом, потрібно зосередити увагу на тих ознаках, за якими можна відрізнити відповідний орган однієї рослини від такого ж органу іншої рослини. Такі ознаки називаються діагностичними. При проведенні мікроскопічного аналізу потрібно керуватись АНД на досліджуваний вид сировини, а саме розділом „Мікроскопія”. Наприклад, для листків кропиви дводомної характерні цистоліти, ретортовидні, жалючі, головчасті волоски, а для кори дуба – друзи, групи кам’янистих клітин, механічний пояс тощо.

Мікроскопічний аналіз проводять за допомогою мікроскопів різної конструкції. Техніка мікроскопічного аналузу в значній мірі визначається морфологією лікарської рослинної сировини. Для приготування мікропрепаратів лікарську сировину спочатку розм’якшують різними способами: кип’ятять у воді або витримують у суміші вода-гліцерин-спирт. Листки та квітки потрібно просвітлити. Для цього сировину кип’ятять у 3-5% розчині калію або натрію гідроксиду чи у розчині хлоралгідрату. З підготовленого матеріалу готують поверхневі (тонкі листки, квітки) мікропрепарати, а також повздовжні чи поперечні зрізи (кори, підземні органи, насіння, шкірясті листки тощо). Іноді препарати забарвлюють спеціальними реактивами, які наведені в АНД (для того, щоб краще роздивитись основні діагностичні ознаки).

Діагностичними ознаками листків є:

- епідерма, яка характеризується відповідною формою клітин (з прямими або звивистими бічними стінками; з тонкими або потовщеними оболонками тощо);

- наявність, характер та товщина шару кутикули;

- форма продихів, їх розташування (з однієї або з двох сторін листка), характер оточення їх клітинами епідерміса;

- наявність водяних продихів;

- волоски є одним з характерних діагностичних елементів листків, так як їх форма дуже різна (одноклітинні, багатоклітинні, головчасті, пучкові, гіллясті, ретортовидні та ін.)

- ефірноолійні залозки, вмістища з ефірною олією, молочні судини являються характерною ознакою для кожного виду рослин, а іноді і для цілої родини (наприклад, будова ефірноолійних залозок родини айстрові та ясноткові).

- кристали оксалату або карбонату кальцію (друзи, рафіди, призматичні кристали, цистоліти та ін.).

Діагностичними ознаками підземних органів є:

- тип будови (первинна чи вторинна);

- характер розташування провідної тканини (пучковий чи безпучковий тип будови);

- характер потовщення судин та трахеїд (сітчасте, спіральне, драбинчасте тощо);

- механічні елементи (волокна, кам’янисті клітини);

- наявність молочних судин, вмістищ з ефірною олією або смолою; їх будова;

- характер запасних поживних речовин (крохмаль, інулін, жирна олія);

- кристали оксалату кальцію.

Діагностичними ознаками кори є:

- товщина та характер будови корка (іноді діагностичне значення має колір корка – кора крушини);

- механічні елементи – луб’яні волокна та кам’янисті клітини, їх будова, розташування, кількість;

- кристали оксалату кальцію (вони можуть розташовуватись в окремих клітинах, а також утворювати кристалоносну обкладку);

- наявність крохмалю, ефірних олій та інших діючих речовин, які визначають мікрохімічними реакціями.

Дата добавления: 2014-01-06