Питання для самостійної роботи

ВСТУП

Конспект лекцій розроблений з дисципліни «Соціологія» та розрахований на підготовку бакалаврів зі спеціальності «Судноводіння» та «Експлуатація суднових енергетичних установок» денної та заочної форм навчання.

Метою вивчення дисципліни «Соціологія» є засвоєння основних проблем і положень загальної соціологічної теорії, формування у курсантів (студентів) уявлення про науку соціологію; визначення ролі соціології в практичній діяльності.

У процесі вивчення соціології курсанти (студенти) повинні мати уявлення про соціальну структуру суспільства; про загальні поняття соціології; суспільство, соціальні групи, соціальні відношення, особистість в системі соціальних зв’язків, культури та ін. Курсант (студент), який вивчає соціологію, повинен вміти аналізувати суспільство як цілісний організм, розкривати його основні структурні елементи, сфери, інститути, форми, соціальні механізми функціонування і розвитку, а також докладно аналізувати такі інститути, як економіка, політика, сім’я, наука, освіта, суспільна думка як об’єкт соціологічного аналізу. Соціологія займає особливо важливо місце в навчальному процесі серед дисциплін, досліджуваних у вузі. Вона є не тільки базою у вивченні дисциплін як гуманітарного, так і природного циклу, але також і сполучною ланкою між ними. Це сприяє формуванню у курсантів (студентів) раціонально-критичного підхіду до аналізу різноманітних явищ, процесів і реалій сучасного суспільства активізації творчого потенціалу особистості, урахування особливостей інформаційно відкритого суспільства, в якому має діяти майбутній фахівець.

Завданням вивчення курсу є надання курсантам (студентам) знання базових соціологічних понять, які є необхідною умовою повноцінного особистого розвитку, пізнання інших людей та самого себе.

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ - НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

У сучасній системі суспільних наук соціологія займає одне з провідних місць.

Без ліквідації соціологічної неписьменності, яка накладається на таку реальність, як відсутність в Україні традицій, навичок і практики застосування демократичних принципів життя, неможливо створити правову державу, забезпечити єдність широких прав і можливостей її громадян.

Сьогодні доля кожного залежить від рівня функціонування політичних, владних структур і інститутів, державних механізмів, дієвості і обґрунтованості соціальних рішень. Соціологічні знання сприяють дослідженню проблем формування демократичного суспільства, процесів і явищ, що свідчать про національне відродження народу.

Соціологія вивчає суспільство у всіх його аспектах і системних зв'язках.

Соціологія - наука про суспільство (SOCIETAS - суспільство, LOGOS - наука, слово), окремі соціальні інститути (держава, право, мораль, релігія), соціальні спільноти людей і суспільні процеси.

Соціологія є одним із засобів вивчення людей і їх взаємин. Соціологи прагнуть з'ясувати, чому люди поводяться певним чином, формують різні соціальні інститути, утворюють соціальні групи, беруть участь в суспільних заходах, тобто вивчають все те, що відбувається з ними, коли ті взаємодіють один з одним. Образно кажучи, соціологію можна визначити як наукове вивчення структури суспільства і соціальних стосунків.

Об'єктом соціологічного пізнання є суспільство зі всіма його складовими (соціальними інститутами, соціальними спільностями - класами, соціальними прошарками, групами, націями, соціальними процесами і соціальними стосунками). Предмет соціології складають закономірності і тенденції соціальних стосунків (Рис.1).

Рис.1. Схема складових соціології

Початок науки про суспільство своїм корінням йде в епоху Еллінізму. Філософи Давньої Греції і Риму намагалися з'ясувати соціальну сутність людини, пояснити необхідність існування владних структур, різних форм управління суспільством, обґрунтувати його соціальну структуру. У античну і середньовічну епохи ще відсутнє чітке уявлення про соціологію як науку про суспільство /вона була складовою частиною філософських концепцій/, хоча вже відносно детально розробляються доктрини політичної і правової теорії, економіки, етики і інших галузей знань про суспільство. В умовах Нового часу знання про суспільство поступово звільняється від релігійно-теологічної оболонки і набуває світських форм. У цей час зароджуються основи теорії цивільного суспільства і правової держави /французькі просвітники 18 ст./.

Як самостійна наука соціологія почала формуватися в першій половині XIX століття в Європі. Вперше поняття "соціологія" введене в науковий обіг основоположником позитивізму, французьким вченим Огюстом Контом. Спочатку соціологія була близькою до суспільствознавства, але предмет соціології безперервно мінявся і уточнювався, поступово відокремлюючись від філософії. Демократизація суспільства породжувала інтерес особи до знання основ життя соціальної спільності людей, соціальних процесів і явищ з метою раціонального використання придбаних прав і свобод. Галуззю знань, що допомагає глибше і конкретніше пізнати суспільство, основу соціальної взаємодії людей з метою ефективного використання прогресивних соціальних досягнень стала соціологія.

З середини XIX століття почався бурхливий розвиток соціології, який пов'язаний з іменами зарубіжних вчених Огюстом Контом, Гербертом Спенсером, Густавом Лебоном, Емілем Дюркгеймом, Карлом Марксом, Максом Вебером, Фердинандом Тенісом (таблиця 1).

Таблиця 1 - Основні ідеї західноєвропейської соціології ХІХ—ХХ ст.

Автори	Країни	Основні соціологічні ідеї
Огюст Конт (1798—1857)	Франція	Засновник соціології позитивізму. «...Соціо­логія мусить бути точною наукою, як і природничі науки» (пояснювальна соціологія)
Карл Маркс (1818—1883)	Німеччина	Завдання полягає в тому, щоб не тільки пояснити світ, а змінити його шляхом революції
Герберт Спенсер (1820—1903)	Великобританія	Шлях розвитку: суспільна еволюція — поступові зміни…
Еміль Дюркгейм (1858—1917)	Франція	Основне завдання соціології — ретельне вив­чення соціальних фактів
Макс Вебер (1864—1920)	Німеччина	Засновник «розуміючої» соціології, основна ідея — всезагальна раціональність

Великий вклад до розвитку соціології внесли вчені України: Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Дмитро Багалей, Дмитро Яворницький (таблиця 2).

Соціологія взаємодіє з такими науками як економіка, політологія, філософія, історія, психологія, антропологія, які дозволяють значно ефективніше вивчати соціологічні питання.

На людину як соціального індивіда діють різні чинники, що примушують його ухвалювати певні рішення і робити відповідні дії: біологічні /які залежать від фізичного стану людини/; психологічні /його емоції, темперамент/; економічні /його матеріальні можливості/; соціальні /які характеризують соціальні умови і оточення людини/. Саме сукупність цих різних чинників приводить особу до ухвалення того або іншого рішення.

Таблиця 2 – Розвиток соціологічної думки в Україні

Українські автори та твори	Період теоретич­них розробок	Основні соціологічні ідеї
Іларіон — «Слово про закон і благодать»; Нестор — «Повість временних літ»; Володимир Мономах — «Повчання»	Київська Русь ХІ—ХІІІ ст.	· Самостійність Русі, її захист · Єдність та незалежність Русі · Моральні принципи, настанови · Взаємна допомога у боротьбі з воро­гами · Місце та роль держави
Д. Наливайко, І. Вишенський, П. Могила, Ф. Прокопович та інші	Запорізька Січ. Визвольна боротьба ХV—ХVІІ ст.	· Демократизм, справедливість · Турбота про соціальний розвиток освіти, виховання · Самостійність та незалежність Ук­раїни · Національний патріотизм · Завдання держави: забезпечення потреб людини
Г.Сковорода (1733—1794) та інші	ХVІІІ ст.	· Рівність між людьми · Права людини на щастя та свободу · Виховання людини через самовиховання · Самореалізація індивіда через «сродну працю»
М. П. Драгоманов (1841—1895), І. Я. Франко (1856—1916) та інші	Початок ХХ ст.	· Рівність та справедливість · Конституційне право людини та суспільства · Самоврядування · Прогнозування соціально-демогра­фічного розвитку · Національне визволення
М. С. Грушевський (1866—1934) — «Початки громадянства (генетична соціологія)»	Початок ХХ ст.	· Сутність суспільства та його ґенеза · Трансформація суспільства від традиційних форм до індустріальних · Спеціалізація праці та перетворен­ня людини · Якісні характеристики української нації · Необхідність незалежної, національ­ної церкви

Соціологія тісно пов'язана з економікою. Матеріальне виробництво служить основою соціального прогресу суспільства. Соціолог, аналізуючи взаємозв'язок економіки і соціології, зверне увагу на те, що розвиток продуктивних сил веде за собою зміну виробничих стосунків, які у свою чергу приводять до зміни соціальної структури суспільства, суспільних стосунків, формуванню нових соціальних процесів і явищ. Саме ці процеси вивчає наука соціологія.

Політологія аналізує питання влади і політичних стосунків. Оскільки сфера політики є часткою соціальних стосунків, то проблеми політичного життя неможливо об'єктивно оцінити, не враховуючи соціального стану. Соціологія вивчає найширші питання суспільного буття, такі як проблеми демографії, сім'ї, побуту, трудової діяльності, екології, культури, науки, тобто вивчає цивільне суспільство в цілому, всі його компоненти і взаємозв'язки.

Філософія розглядає найбільш спільні закони розвитку природи, суспільства і мислення людини. Соціологія розглядає конкретні умови функціонування суспільства в плані того, як удосконалюється соціальна структура, політична система, трудова діяльність, культура.

Соціологи використовують певні підходи при вивченні і поясненні різних соціальних явищ.

1. Демографічний підхід - дає можливість досліджувати соціальні процеси з погляду аналізу демографічної ситуації в країні.

2. Психологічний підхід - досліджує процес формування соціальних установок осіб, поведінку людей в різних ситуаціях, прояв настроїв мас, зв'язаних, наприклад, з безладдям, панікою.

3. Колективістський підхід. У зв'язку з тим, що особа, як соціальне явище, проявляє свої здібності і схильності в колективі /сім’ї, неформальних групах, трудовому колективі/ за допомогою колективістського підходу виявляється комунікабельність людей, характер їх стосунків, прояв лідерства, аналізуються конфлікти між соціальними прошарками і політичними партіями.

4. Підхід виявлення взаємин /ролевий підхід/. Суспільне життя вивчається не через людей, що беруть участь в ньому, а через їх взаємодію один з одним, обумовлену їх соціальними ролями і місцем в колективі. Визначивши ролі усередині соціального інституту або соціальної групи, соціолог може виявити і стосунки в цій групі, проаналізувати їх структуру.

5. Культурологічний підхід застосовується при аналізі поведінки на основі таких елементів культури як суспільні правила і норми соціального устрою, суспільні цінності, що формуються виходячи з політичних, соціальних, релігійних інтересів. Так, наприклад, насильство, грабежі, расова неприязнь у високоцивілізованому суспільстві вважаються неприйнятними.

При вивченні соціальних процесів застосовуються принципи:

- матеріалістичної діалектики, що розглядує еволюційні процеси суспільства з матеріалістичних позицій;

- принцип аналізу соціологічних проблем з погляду загальнолюдських цінностей;

- принцип об'єктивності передбачає вивчення всієї сукупності фактів як позитивних, так і негативних. Об'єктивність наукових висновків повинна базуватися на їх довідності, науковості аргументації;

- принцип історизму дає можливість витягувати уроки з минулого досвіду і на цій основі розробити обґрунтування сучасної соціальної політики;

- принцип системного підходу є засобом наукового пізнання і практичної діяльності, при якому окремі частки будь-якого соціального явища розглядуються в нерозривній єдності з цілим.

Соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві суспільним наукам функції (рис. 2).

Рис. 2

1. Теоретико-пізнавальна функція забезпечує оцінку пізнаваного миру з позицій інтересу особи.

2. Методологічна функція - це формування методів дослідження соціальних процесів, а так само розробка нових категорій, які відображають сучасні тенденції суспільного розвитку.

3. Критична функція з одного боку, показує, що можна і необхідно з соціальних досягнень зберегти, зміцнити, удосконалити, а з іншого - виявляє те, що не влаштовує сучасне суспільство і що треба обов'язково змінити.

4. Інформаційна функція є засобом накопичення, систематизації і аналізу інформації, отриманої в результаті соціальних досліджень.

5. Прогностична функція - це видача соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються утворенням короткострокових або довгострокових прогнозів, соціальних явищ, що вивчаються.

6. Світоглядна функція виражається у використанні правдивих, коректних фактів, даних для формування менталітету, ідеології суспільства.

7. Прикладна функція. Суть її полягає в тому, що висновки і рекомендації соціологів стають підставою для ухвалення певних рішень з реалізації соціальних розробок в життя.

Вивчення соціологічних проблем передбачає насамперед визначити об'єкт і предмет соціального дослідження. Правильний вибір предмету конкретного соціологічного вивчення визначається чіткою постановкою проблеми, формулюванням мети і завдання дослідження, системним аналізом об'єкту. Для забезпечення цілеспрямованого осмислення соціальних процесів і явищ розробляються програми. Програма соціологічних досліджень – це науковий документ, що містить методологічні і процедурні основи вивчення соціального об'єкту.

Відповідно до призначення програма соціологічного дослідження виконує три функції: методологічну, методичну і організаційну.

Методологічна функція програми полягає у визначенні наукових проблем для вирішення яких проводиться дослідження; формування мети і завдань дослідження; з'ясуванні початкових уявлень про об'єкт, встановленні відношення наміченого дослідження до раніше виконаних або паралельно виконуваних досліджень по аналогічним проблемам.

Методична функція програми полягає в тому, що в ній розробляється спільний логічний план, на основі якого здійснюється цикл дослідження: теорія - факт, явище - теорія. Методична функція показує, як використовувати методи і засоби збору і аналізу інформації, дозволяє розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз отриманих результатів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи розподілу праці між членами дослідницького колективу, встановлює контроль за ходом і процесом дослідження.

Найважливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що в процесі вивчення соціальних проблем використовуються специфічні методи збору інформації:

­ аналіз документів,

­ спостереження,

­ соціальний експеримент,

­ соціометричний метод.

Роздивимося методи соціологічних досліджень докладніше (рис. 3).

Рис. 3

Метод соціології — це сукупність прийомів, засобів та операцій теоретичного й практичного освоєння і перетворення соціальної реальності. Таку сукупність прийомів, засобів та операцій заведено називати методикою соціологічного дослідження, але її використовують не лише в теоретичній та емпіричній дослідницькій діяльності, а й у соціальній практиці.

Діалектика, як всезагальний метод пізнання, дає змогу виявити й проаналізувати закономірності виникнення, функціонування та розвитку соціальної реальності — явищ, процесів, відносин, а також причинно-наслідкові зв’язки, детермінованість соціального життя людини і суспільства, малих та великих соціальних груп, обґрунтувати певні соціальні процеси.

Синергетика забезпечує виявлення та аналіз самовиникаючих, випадкових, таких, що самоорганізуються, самоуправляються, соціальних явищ і процесів, реальних та можливих біфуркацій (відхилень від норм) у соціальному житті та поведінці самоорганізованих соціальних суб’єктів та об’єктів, виявлення й аналіз соціальної акупунктури суспільства, найбільш складних і «больових» моментів у соціальних відносинах.

Історизм (порівняльно-історичний метод) дозволяє виявити, охарактеризувати та зіставити різні рівні еволюції соціального об’єкта, що досліджується, а також певною мірою визначити основні історичні тенденції його розвитку.

Загальнонаукові методи забезпечують необхідний науковий рівень дослідження.

АНАЛІЗ ДОКУМЕНТІВ. У соціології документом називають створений людиною предмет, призначений для передачі або зберігання інформації. Розглядувані нами документи розрізняються за наступними ознаками:

- за засобом фіксації інформації /рукописні і друкарські документи, записи на магнітній стрічці, дискеті і т.п./;

- за ступенем персоніфікації документи поділяються на особисті і безособові. Особистими документами є картотеки індивідуального обліку /медична картка, бібліотечний формуляр, іменні анкети і т.п./, характеристики, листи, щоденники, заяви, мемуарні записи. Безособовими документами є статистичні зведення, протоколи зборів, дані преси;

- залежно від статусу джерела виділяються офіційні і неофіційні документи. До офіційних відносяться урядові матеріали, ухвали, комюніке, стенограми офіційних засідань, архіви і поточні документи різних установ і організацій, ділова кореспонденція, різного роду протоколи, фінансова звітність і багато інших. Неофіційні документи - багаточисельні особисті матеріали;

- за джерелом інформації документи поділяють на первинні і вторинні. Первинні документи складаються на базі прямого спостереження або опитування, на основі безпосередньої реєстрації подій, що здійснюються. Вторинні – це обробка, узагальнення або опис, зроблений на основі даних первинних джерел (рис.4).

Рис. 4

МЕТОД СОЦІАЛЬНОГО ОПИТУВАННЯ. Один з поширених засобів цього методу є відбіркове опитування. Воно передбачає збір даних шляхом опитування обмеженої кількості людей, які представляють всі соціальні прошарки, групи, політичні сили, вікові категорії. Переваги вибіркового опитування в тому, що отримані дані можна швидко обробити без великих фінансових витрат.

Існують ще два засоби опитування: інтерв'ю та анкетне опитування.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми. Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо заповнення анкети, а також її графічне оформлення. Починається вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосереджують увагу на засобі її повернення після заповнення, її текст повинен створити у респондента настрій співробітництва. Вступну частину найчастіше розміщують на титульному аркуші. Наступним структурним елементом анкети є контактні запитання. Їх мета — зацікавити респондента, полегшити йому входження у проблему. Тому вони повинні бути простими за формулюванням, передбачати достатньо легкі відповіді на них. Сутнісну інформацію містять основні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завданнями дослідження. Найкраще, якщо кожному окремому завданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового супроводжується поясненнями. Після основних вміщують запитання для з’ясування соціально-демографічних характеристик респондентів. Наприкінці дають декілька запитань, які повинні зняти психологічне напруження в опитуваних, допомогти їм усвідомити необхідність і значущість здійсненої ними роботи. За структурою запитання анкети класифікують на відкриті, напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й неальтернативні). У закритих запитаннях респонденту дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. Їх поділяють на альтернативні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відповіді) і неальтєрнативні («питання-меню», які допускають вибір кількох варіантів відповідей). За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні — на з’ясування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з респондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: запитання про факти поведінки, спрямовані на виявлення вчинків, дій та результатів діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та інші статусні характеристики респондентів).

У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні. Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації. Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв’юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага — можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети. Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один недолік — відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім’ї. Не можна повністю виключити і групове заповнення, використання порад інших осіб.

Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування. Кількість повернутих анкет при цьому незначна, як правило, не більше кількох відсотків читачів конкретного видання. Але за значного тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування. Кількість повернутих анкет при цьому незначна, як правило, не більше кількох відсотків читачів конкретного видання. Але за значного тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудиторії. Важливіше, що ті, хто відповів на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або тим й іншим одночасно. Сумарні статистичні розподіли відповідей важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних соціально-демографічних груп. А це відкриває сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргументацію свого ставлення до порушуваної проблеми. Подібні самоінтерв´ю значно збагачують первинну інформацію і поглиблюють науковий аналіз.

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв’ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено передусім дефіцитом спеціально підготовлених інтерв’юерів. Соціологічне інтерв’ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника. Порівняно з анкетуванням інтерв’ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті. Під час інтерв’ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв’юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Участь інтерв’юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв’ю до можливостей респондента. Якість одержаної під час інтерв’ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв’юера, респондента, обставин інтерв’ю. Інтерв’ю найчастіше проводять за місцем роботи, занять і за місцем проживання. Перший варіант доцільніший при дослідженні виробничих або навчальних колективів, коли предмет дослідження пов’язаний з їх діяльністю. Інтерв’ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (політика, відпочинок, побут). Незалежно від місця проведення інтерв’ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження тиску «третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв’ю і може спричинити деформацію змісту відповідей респондента.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв’ю. Вільне інтерв’ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв’ю спілкування інтерв’юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв’юера, який зобов’язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв’ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв’ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення інтерв’ю класифікують на: панельне — багаторазове інтерв’ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв’ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв’ю — короткочасна бесіда, мета якої в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб’єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв’ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом. В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв’ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним.

Головною фігурою інтерв’ю, його найактивнішим суб’єктом завжди є інтерв’юер, від особистості якого багато в чому залежать достовірність і надійність одержаної інформації. Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, добре знати тему і техніку ведення інтерв’ю. Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, — наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування. Питальник — документ, в якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них. До питальників додають так звані протоколи інтерв’юера, які містять основні відомості про процес інтерв’ю. На інтерв’ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення, (найчастіше респондент погоджується на короткотривале інтерв’ю). Метод інтерв’ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв’ю. Однак організація і проведення інтерв’ю наштовхуються на певні труднощі, пов’язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними й часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв’юерів; забезпеченням анонімності інтерв’ю. Особливості інтерв’ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях (рис. 5).

Рис. 5

СПОСТЕРЕЖЕННЯ - один з важливих методів емпіричного дослідження. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість. Особливості спостереження полягають в наступному:

- соціолог, спостерігаючи за суспільством, соціальними процесами, виступає одночасно часткою цього суспільства, від якого він залежить. Нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження накладає відбиток на його сприйняття соціальної дійсності;

- дослідник не може бути позбавлений емоційності сприйняття. Якщо явища неживої природи можуть не порушувати емоцій у спостерігача, то соціальні явища завжди емоційні;

- складність повторного спостереження. Повторне спостереження навіть повсякденного соціального факту складне, оскільки на соціальні процеси діють різні чинники, які не ідентичні.

Види спостереження класифікують, спираючись на різні підстави.

За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об’єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

За місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження. Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо. Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, яке вивчає, будучи стосовно нього зовнішнім спостерігачем. Таким є спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), коли спостерігач перебуває на достатній відстані від об’єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу, а також спостереження, мета якого — описати ситуацію в певній соціальній групі, наприклад соціально-психологічну атмосферу в студентській групі. За включеного спостереження дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу. Ступінь такої включеності може мати досить широкий діапазон: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставитися. Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших — коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він спостерігає. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями — в ролі звичайного учасника. В інших випадках дослідник, не приховуючи своєї ролі, за згодою колективу спостерігає за його життям протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Незважаючи на форму, включене спостереження завжди мусить бути морально обґрунтованим. Не можна спостерігати за фактами, подіями, явищами, які люди спеціально приховують від сторонніх. Необхідно також уникати оприлюднення здобутої у спостереженні інформації.

За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження. Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Вони можуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватися у встановлені терміни, наприклад, два рази на тиждень — у понеділок і середу. Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося.

За метою, характером об’єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові, самоспостереження. Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов’язаних соціальних явищ. Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження. Цікавою формою спостереження є самоспостереження, яке здійснює сам об’єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо. Воно є цінним методом, оскільки дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу (рис. 6).

Рис. 6

МЕТОД ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Він є модельованою контрольною ситуацією з числа невеликих груп людей для отримання інформації про кількісну і якісну зміну показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті дії на нього деяких керованих чинників. Соціальний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій (рис.7).

Рис. 7

Специфічними та особливо ефективними при вивченні малих груп є методи соціометрії.

Мала група — реально існуюче утворення, в якому люди об’єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення. Термін «соціометрія» (лат. societas — спільність, суспільство і metria — вимірювання) означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках його почали використовувати наприкінці XIX ст. у зв’язку зі спробами застосування при вивченні соціальних явищ математичних методів. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу Морено (1892—1974). Виробивши систему структурного аналізу малих груп, він сформулював і стратегічне завдання соціометрії, яке, на його думку, полягає у забезпеченні таких умов на виробництві та в житловому приміщенні, за яких люди працювали б і жили в симпатичному і симпатизуючому їм оточенні.

Соціометричний метод застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо. Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке зміцнює взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважають, що нижня межа чисельності малої групи — 3, верхня — 15—20 осіб.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативний і гностичний. Комунікативні соціометричні критерії використовують для вимірювання реальних або уявних стосунків у групі, з’ясування бачення кожним членом групи свого безпосереднього оточення. Гностичні соціометричні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з’ясування того, хто, на її думку, обере для спільного вирішення певного завдання саме її, а хто — знехтує. В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з’ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої. У соціометрії поширені й дихотомічні (грец. dichotomia — поділ на дві частини) критерії, які дають змогу точніше з’ясувати взаємини в малій групі. Наприклад: «Кого з членів Вашої бригади Ви обрали б бригадиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали?» (заперечна частина критерію). Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб’єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т. п.?» (рис. 8).

Рис. 8

1. Що включає у себе об'єкт і предмет соціології?

2. Які чинники суспільного розвитку сприяли формуванню соціології як самостійної суспільної науки?

3. Який взаємозв'язок соціології і інших суспільних наук?

4. На яких принципах базується соціологія?

5. Що представляють функції соціології як науки?

6. Які основні підходи використовуються в соціології при аналізі суспільних явищ?

7. Які методи використовують для соціологічних досліджень?

8. За якими ознаками розрізняються соціальні документи?

9. У чому специфіка вибіркового соціального опитування?

10. У чому полягають особливості соціального спостереження?

Дата добавления: 2014-01-06