Судження – це форма мислення, у якій здійснюється зв’язок між поняттями

Структура простого судження

Логічна сутність судження

План

СКЛАДОВІ ФОРМИ МИСЛЕННЯ: СУДЖЕННЯ ТА УМОВИВОДИ

ТЕМА 3

3.1. Логічна сутність судження

3.1.1. Структура простого судження

3.1.2. Класифікація категоричних суджень

3.1.3. Об’єднана класифікація суджень за кількістю та якістю

3.1.4. Розподіленість термінів у судженнях

3.1.5. Встановлення відношень між судженнями за правилами логічного квадрата

3.1.6. Класифікація суджень за основою модальності

3.1.7. Класифікація складних суджень

3.1.8. Умови істинності або хибності складних суджень

3.2. Умовивід як складна форма мислення

3.2.1. Сутність, структура та види умовиводів

3.2.2. Безпосередні дедуктивні умовиводи

3.2.3. Опосередковані дедуктивні умовиводи

3.2.4. Індуктивні умовиводи

3.2.5. Умовиводи за аналогією

Сьогодні ми починаємо знайомитися з більш складною, ніж поняття, логічною формою – судженням. Щоб зрозуміти мету цієї лекції, повернемося знову до нашого мислення. Що таке судження? Попросту кажучи, це коли ми про щось судимо. Коли ми мислимо, як би це не виражалося (усно, письмово або думкою), ми завжди судимо про речі, явища та їх властивості. Судження – це думка про предмет, у якій шляхом ствердження або заперечення розкривається його ознака або відношення до інших предметів. Ознака та явища при цьому можуть бути будь-якими. Наприклад: “Економіка є базис”. “Економіка є сукупність виробничих відносин”. “Економіка не існує без способу виробництва”. “Економіка визначає політику”. Тут виявляються різні сторони економіки та її зв’язок з іншими явищами. Але це можуть бути й істотні ознаки, тобто будь-яке поняття можна утворити лише за допомогою судження. А оскільки будь-які ознаки та явища теж описуються за допомогою понять, то логічна функція судження полягає в тому, що ми судимо про предмети та явища навколишнього світу, співставляючи одне поняття з іншим. Звідси визначення судження:

Судження поділяються на прості та складні. Простим називається судження, що не включає інші судження. Складним називають судження, що складається з кількох простих, пов’язаних логічними сполучниками. У мові судженням відповідають речення, які теж можуть бути простими та складними.

Просте судження має три частини: підмет, або суб’єкт – те, про що ми висловлюємося; присудок, або предикат – те, що ми висловлюємо про підмет; сполучник (є – не є) – пов’язує підмет з присудком. Підмет позначається латинською літерою S, присудок – латинською літерою Р:

S – Р.

Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.

Залежно від того, що саме стверджується або заперечується в судженнях – належність ознаки предмету, відношення між предметами або самий факт існування предмета, вони поділяються на атрибутивні (або категоричні) судження, судження з відношеннями та судження існування (екзистенційні).

1. Атрибутивними, або категоричними (від лат. atributio – “властивість, ознака”), називаються судження про ознаку предмета. У них відображується зв’язок між предметом та його ознакою, цей зв’язок стверджується або заперечується. Наприклад: “Мідь є провідником електрики”. “Дерево не є провідником електрики”. Атрибутивні судження мають класичну структуру “ S є Р ”, “ S не є Р ”.

2. Судження з відношеннями – це судження, що відображує відношення між окремими предметами або їх ознаками. Наприклад: “Крим південніший ніж Запоріжжя”.

Судження відношення мають загальний вигляд: “а R b”, де а і b – означає поняття про предмети, R – відношення між ними, тобто між предметами а і b існує відношення R. а і b – тут суб’єкти, R – предикат.

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами та явищами. Основні з них:

1) відношення простору – приклад наведений вище;

2) відношення часу: “Греція виникла раніше за Рим”;

3) відношення причини: “Пияцтво – причина багатьох дорожньо-транспортних аварій”.

4) відношення рівності: “А дорівнює В”.

5) відношення рідства: “Семен – батько Сергія”.

Ми бачимо, що структура суджень з відношеннями інша, ніж атрибутивних. Але при бажанні вони можуть бути представлені як атрибутивні. Наприклад, у судженні “А дорівнює В” можна представити А як суб’єкт, який має властивість рівності В. Тоді “ дорівнює В” – це предикат.

3. У судженнях існування (екзистенційних) – з лат. existentia – “існування” – виражається самий факт існування або неіснування предмета судження. Наприклад: “Існують закони логіки”. “Не існують марсіяни”. Предикат тут – поняття про існування або неіснування суб’єкта.

Дата добавления: 2014-01-06