Економіко-математичні методи

На другому рівні економіко-статистичні методи підрозділяють на загальностатистичні і методи елімінування.

До загальностатистичних методів відносять: групування, дина­мічні ряди, вибіркове спостереження, середні і відносні величини.

Методи елімінування включають наступні прийоми: спосіб лан­цюгових підстановок, абсолютні різниці, відносні різниці, індекс­ний і інтегральний методи.

До економіко-математичних методів відносять: кореляційний та регресійний аналіз, математичне програмування, теорію масово­го обслуговування й ін.

Згідно з третім підходом всі методи аналізу підрозділяють на однорідні групи.

До першої групи методів відносять: порівняння, відносні та се­редні величини, графічний метод, економічні групування, балансо­вий метод.

До другої групи методів відносять: ланцюгові підстановки, індексний метод, абсолютні різниці, відносні різниці, інтегральній метод та метод пропорційного розподілу.

До третьої групи методів відносять: кореляційний, дисперсний,компонентний та порівняльний багатовимірний факторний аналіз.

Четверту групу методів складають: економіко-математичні методи програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігр, дослідження операцій.

В основі наведеного групування методів економічного аналізу покладено їх призначення — мета використання в аналітичному дослідженні та вирішувані задачі.

У найбільш загальному виді аналітичний процес може бути розділений на три етапи:

• підготовка даних для аналізу;

• обробка вхідних даних;

• узагальнення результатів аналізу;

Кожному з наведених етапів економічного аналізу відповідає комплекс методів і технічних прийомів.

Вибір та практичне використання відповідних методів еко­номічного аналізу залежить від мети та глибини аналізу, об єкту дослідження, технічних можливостей виконання аналізу і інших причин. Групування методів і технічних прийомів аналізу допомо­же глибше опанувати їх сутність та призначення.

Тема 4. Економіко-статистичні (логічні) методи та прийоми еко­номічного аналізу

1. Сутність, форми та використання порівнянь в економічному аналізі.

2. Прийоми групування та деталізації показників і їх види.

4. Використання в аналізі рядів динаміки та графічного способу.

5. Сутність та використання в аналізі балансового методу.

6. Сутність та галузь застосування прийомів елімінування.

1. На першому етапі аналітичного дослідження використовують­ся найрізноманітніші економіко-статистичні (традиційні) методи аналізу. Їх головним призначенням є підготовка вхідної економічної інформації та її первинна обробка з метою вивчення стану та законо­мірностей розвитку досліджуваних явищ і процесів на підприємстві. До традиційних методів обробки економічної інформації відно­сять ті, що широко використовуються і в інших дисциплінах для обробки та дослідження інформації.

Для вивчення впливу факторів на результати діяльності підприємства використовують методи елімінування.

Спосіб порівняння це один з основних прийомів економічного аналізу, що дозволяє оцінити економічні явища або процеси шля­хом зіставлення його з іншими явищами чи процесами. Як базу для порівняння використовують:

• планові значення (показники);

• нормативні показники;

• показники минулих років;

• показники роботи за квартал, місяць, рік;

• аналогічні показники середнього в галузі підприємства;

• аналогічні показники передового в галузі підприємства;

• відповідні показники закордонних підприємств;

• паралельні та динамічні ряди взаємопов’язаних показників.

Для використання прийому порівняння в економічному аналізі необхідно щоб показники були порівнянними, що висуває наступні вимоги до них:

• єдність об'ємних, вартісних, якісних і структурних факторів;

• єдність проміжків часу, за які були обчислені показники;

• порівнянність вхідних умов виробництва (технічні, природні і кліматичні);

• єдність методики обчислення і складу показників.

Для нейтралізації впливу фактора обсягу виробництва звичайно перераховують планове значення фактора, що корелює, виходячи з фактичного обсягу виробництва.

Для нейтралізації впливу вартісного (цінового) фактора необхідно перерахувати фактичні показники, виходячи з планового рівня цін.

Для нейтралізації впливу якісною фактора найчастіше показ­ники обсягу приводять до стандартної якості чи розглядають зміну цін різних сортів продукції.

Вплив структурного фактора визначається відніманням із за­гальної суми зміни показника впливу інших факторів.

Іноді в практиці аналітичних досліджень використовують інші прийоми забезпечення порівнянності показників: використання поправочних коефіцієнтів (коефіцієнт знецінювання звітних даних); застосування не абсолютних, а відносних і середніх величин.

У теорії економічного аналізу виділяють декілька видів порівняльного аналізу: горизонтальний, вертикальний і трендовий.

В основі горизонтального аналізу — побудова рядів динаміки аналізуємого показника.

В основі вертикального аналізу — розкладання економічних явищ на складові елементи, що дозволяє вивчити їх внутрішню структуру.

При проведенні трендового аналізу розраховуються показники темпів росту і приросту досліджуваного явища чи процесу.

2. Економічні явища і процеси характеризуються безліччю пер­винних даних. Для того, щоб сукупність первинного матеріалу зручніше було використовувати в процесі обробки й аналітичних висновків необхідна його систематизація. Одним з видів такої систе­матизації є групування. Групуванням назрівають розподіл багатьох одиниць об’єкта спостереження на якісно однорідні групи за певни­ми суттєвими для них ознаками. Групування в економічному аналізі застосовуються для виявлення взаємозв'язку між окремими еко­номічними явищами, з метою вивчення їхньої внутрішньої будови. У залежності від поставлених цілей виділяють три види групувань:

• для визначення соціально-економічних типів явищ — типо­логічні;

• для вивчення структури явищ та структурних зрушень, які відбу­ваються в них — структурні;

• для визначення зв'язків та залежностей між явищами - факторні.

Типологічні групування призначені для розчленовування всієї сукупності первинних даних на однорідні групи чи класи.

Структурні групування використовуються для вивчення внут­рішньої структури економічного явища, співвідношення їх окремих частин.

Факторні (аналітичні) групування використовуються для виявлення наявності, напрямку та форми зв'язку між показниками, що вивчаються.

За складністю побудови виділяють прості групування та комбі­новані. При простих групуваннях використовується одна класи­фікаційна ознака, при комбінованих — декілька.

Процес побудови групувань відбувається у наступній послідо­вності:

- визначення цілі аналізу,

- збирання необхідних даних щодо всієї сукупності об'єктів;

- ранжирування сукупності за вибраною для групування ознакою;

- оцінка крайніх варіантів факторної ознаки;

- визначення кількості груп у групуванні;

- визначення розміру рівновеликого інтервалу.

Деталізація показників по підрозділах підприємства передбачає розчленовуванням будь-якого узагальнюючого показника за місцями виконання основних чи інших операцій.

Деталізація показників за часом передбачає їх розподіл по кварталах, по декадах (річний обсяг випуску продукції, квартальний, місяць, за декаду, за день).

Використання деталізації в економічному аналізу дозволяє поглибити аналіз впливу факторів на зміну вивчаємих показників діяльності підприємства, і таким чином, розширити коло пошуку резервів.

3. В аналітичних дослідженнях використовуються абсолютні і відносні показники діяльності підприємства. Абсолютні величини ха­рактеризують кількісну сторону досліджуваного явища чи процесу.

Відносні показники відображають співвідношення величини досліджуваного явища з величиною інших явищ чи процесів, а та­кож показують співвідношення того самого показника за різні проміжки часу. Відносні величини використовують для оцінки ви­конання плану, для оцінки динаміки досліджуваного процесу чи явища, а також для характеристики внутрішньої структури досліджуваного явища. У залежності від обраної бази виділяють наступні відносні величини: коефіцієнти, відсотки і проміле.

За допомогою середніх величин, обрахованих на основі масо­вих даних про якісно однорідні явища, можна виявити загальні тенденції та закономірності розвитку економічних процесів.

Рядом динаміки називають часову послідовність значень економічних показників. В економічному аналізі динамічні ряди використовуються при попередній оцінці економічного явища чи процесу.

Ряди динаміки можуть бути побудовані за абсолютними, відносними або середніми значеннями.

За допомогою рядів динаміки можна отримати наступні дані:

- інтенсивність зміни досліджуваних показників;

- середній рівень показника і середню інтенсивність зміни;

- тенденції щодо зміни показників.

Застосування динамічних рядів дозволяє виявити основні тенденції розвитку економічного явища і скласти прогноз його розвитку на доступну для огляду перспективу. Але використання цього технічного підйому можливе лише тоді, коли забезпечена зіставність усіх величин, що входять в ряди динаміки.

Використання динамічних рядів в економічному аналізу вимагає дотримання наступних основних правил їх складання:

- правильний вибір періоду динамічного ряду;

- включення в ряди динаміки однорідних показників;

- вибір оптимальної тривалості періоду (інтервалу;

- порівнянність усіх показників динамічного ряду;

- безперервність динамічного ряду.

4. Графічний метод. Графіки являють собою масштабне зобра­ження показників чисел за допомогою геометричних знаків чи умовно-художніх фігур. Вони мають ілюстративне й аналітичне значення. На відміну від табличного матеріалу, графік дає узагаль­нюючий малюнок положення чи розвитку досліджуваного явища, дозволяє наявне помітити ті закономірності, що містить числова інформація. Основні форми графіків, що використовуються в аналізі — це діаграми. Вони за своєю формою підрозділяються на смугові, кругові, квадратні, лінійні, фігурні і стовпчикові. По змісту діаграми розрізняють: діаграми порівняння; структурні діаграми; графіки динаміки; графіки зв'язку; графіки контролю.

Діаграми порівняння показують співвідношення різних об'єктів і будь-якому показнику. Найбільш простими є стовпчикові і смугові діаграми.

Смугова діаграма розмішається по горизонталі. Основу смуг розміщують на осі ординат (У), а масштаб — на осі (X).

Фігурні діаграми — у них співвідношення об'єктів показується у вигляді умовно-художніх фігур.

Структурні діаграми дозволяють виразити склад досліджуваних показників або питому вагу окремих частин у загальній величині показника.

Діаграми динаміки використовуються для зображення зміни явищ за відповідні проміжки часу. Частіше використовуються лінійні графіки.

Лінійні графіки використовуються при вивченні зв'язку між показниками.. Основні вимоги, що повинні виконуватися при побудові графіків:

• виразність і контрастність;

• масштаб, який би забезпечував наочність і не ускладнював його читання;

• графік повинний бути простим для сприйняття.

5. Балансовий метод широко використовується в практиці пла­нування, обліку й аналізу. У практиці економічного аналізу балан­совий метод використовується в різноманітних цілях:

- як допоміжний засіб для перевірки вихідних даних, на основі яких проводиться аналіз;

- для оцінки впливу факторів на результативний показник; для розрахунку резервів покращення аналізуємого показника;

- для перевірки правильності аналітичних розрахунків.

Одним з видів балансу є платіжний баланс, який характеризує НІ грошових доходів і витрат підприємства, а також фінансові взаємовідносини з постачальниками, підрядчиками і фізичними особами. В цьому балансі співвідносяться платіжні засоби та платіжні зобов'язання підприємства.

6. В економічному аналізі однією з важливих задач є вимір впливу факторів на результативний показник. Для оцінки цього впливу розроблені спеціальні методи факторного аналізу.

Існують наступні типи детермінованої залежності:

1. Аддитивна — залежність між факторами представлена у вигляді алгебраїчної суми.

2. Мультиплікативна — залежність між результативним показ­ником та факторами можна представити як добуток.

3. Кратна – залежність, що представляє собою співвідношення факторів.

4. Змішана (комбінована) – залежність між факторами, яку можна представити у вигляді різних комбінацій.

Для аналізу впливу факторів на зміну результативного показ­ника при детермінованій залежності між ними використовують ме­тоди елімінування.

Під елімінуванням розуміють абстрактне вивчення впливу відо­кремленого фактора на зміну результативного показника.

До методів елімінування відносять наступні технічні прийо­ми:

• спосіб ланцюгових підстановок;

• спосіб абсолютних різниць;

• спосіб відносних різниць;

• інтегральний спосіб;

• індексний.

Технологія розрахунків за способом ланцюгових підстановок може бути представлена як послідовність наступних аналітичних операцій:

• розрахунок планового значення результативного показника;

• заміна планового значення першого фактора на фактичний (підстановка);

• розрахунок умовного значення результативного показника;

• визначення впливу першого фактора шляхом віднімання від умовного планового значення результативного показника.

Спосіб абсолютних різниць. Цей технічний прийом с спроще­ним різновидом способу ланцюгових підстановок. Цей технічний прийом використовується для розрахунку впливу факторів у моде­лях мультиплікативного та кратного типу. Послідовність розра­хунків при цьому способі така:

• Розраховується абсолютне відхилення кожного фактора і результативного показника;

• Вплив кожного фактора розраховується множенням абсо­лютного відхилення фактора на незмінне значення інших факторів з факторної моделі;

Спосіб відносних різниць застосовується в тому випадку, коли відомі відносні зміни кожного фактора (% виконання плану по кожному фактору). В економічній літературі рекомендую 11, два варіанти розрахунків впливу факторів:

Перший підхід передбачає наступну послідовність розрахунку впливу факторів:

• На 1-му етапі визначається різниця % виконання плану по кожному фактору (% ВП - 100%);

• На 2-му етапі визначається вплив кожного з факторів шля­хом множення різниці в % на планове значення результативного показника.

Індексний спосіб використовується для визначення тенденції зміни показників, а також досить широко застосовується у фактор­ному аналізі для розрахунку впливу ізольованих факторів па зміну результативного показника. Методика факторного аналізу при індексному методі такі:

• на 1-му етапі розраховуються індекси усіх факторів, що впливають на результативний показник;

• на 2-му етапі розрахунок впливу факторів визначається як різниця чисельника і знаменника індексу кожного фактора.

Інтегральний метод. Використання цього методу дозволяє одер­жати більш точні результати розрахунків впливу факторів і уник­нути неоднозначності факторів, тому що в даному випадку резуль­тати розрахунків впливу факторів не залежать від їхнього місця розташування у факторній моделі. Особливість цього методу поля­гає в рівномірному розподілі сукупного впливу факторів між ними. Цей розподіл суттєво ускладнюється різнонаправленністю впливу факторів.

Тема 5. Економіко-математичні методи в аналізі господарської діяльності

1. Загальна характеристика економіко-математичних методів аналізу та їх класифікація.

2. Використання економіко-математичних методів для вирішен­ня конкретних аналітичних завдань.

3. Сутність, послідовність та етапи моделювання господарських операцій, процесів та економічних явищ.

4. Детерміноване факторне моделювання й аналіз факторних систем.

5. Стохастичне моделювання й аналіз факторних систем.

6. Методи комплексної оцінки господарської діяльності підпри­ємств.

7. Сутність та використання в аналізі евристичних методів дос­лідження.

1. В загальному складі методів економічного аналізу важливе місце посідають економіко-математичні методи. Широке викорис­тання економіко-математичних методів в практиці аналітичних досліджень є одним із напрямків вдосконалення аналізу, який за­безпечує:

- скорочення термінів проведення аналітичних розрахунків;

- рішення нових складних завдань економічного аналізу, які не можливо розв’язувати традиційними методами.

Використання економіко-математичних методів в аналізі діяль­ності підприємств потребує виконання наступних умов:

- системний підхід до вивчення економіки підприємств з ураху­ванням існуючих взаємозалежностей та взаємозв’язків;

- розробка комплексу економіко-математичних моделей, які адекватно відображують економічні процеси;

- формування системи економічної інформації на підприємстві;

- наявність сучасних технічних засобів, які забезпечують комп’ютерну обробку економічної інформації.

У сучасній економічній теорії прийнято виділяти наступні еко­номіко-математичні методи, які можливо використовувати для аналітичних досліджень:

1) методи елементарної математики використовують в тра­диційних економічних розрахунках.

2) методи вищої математики вико­ристовуються для рішення багатьох аналітичних задач.

3) методи математичної статистики використовуються в тих ви­падках, коли зміни аналізованих показників можна представити як випадковий процес, а зв'язки, що виникають між показниками, є не детермінованими, а опосередкованими.

4) економетричні методи базуються на синтезі трьох областей знань: економіки, математики і статистики.

5) методи математичного програмування використовуються в ос­новному для рішення задач оптимізації виробничо-фінансової діяльності та оцінки напруженості планових завдань.

6) методи дослідження операцій використовуються в еко­номічному аналізі для розробки методів цілеспрямованих дій (опе­рацій), кількісної оцінки прийнятих рішень та вибору ліпшого з них.

7) евристичні методи відно­сяться до неформалізованих методів аналізу, заснованих на інтуїції та досвіді дослідників. Ці методи використовуються в ході систем­них аналітичних досліджень для активізації творчості дослідників.

Ці укрупнені групи економіко-математичних методів об’єднані за ознакою походження та галузі традиційного використання.

Таким чином, із наведеного групування економіко-математичних методів економічно­го аналізу очевидно, що економіко-математичні методи використовуються в економічному аналізі, головним чином, для факторного аналізу стохастичних факторних моделей, а та­кож для оптимізації показників діяльності підприємства і комплексної оцінки їх діяль­ності.

2. Розглянемо більш детально використан­ня економіко-математичних методів для рішен­ня конкретних аналітичних задач.

Основне призначення кореляційного аналізу — знаходження й оцінка взаємозв'язку досліджуваного показника і факторів, що впливають на його рівень. У залежності від кількості відібраних факторів розрізняють пар­ну і множинну кореляцію. Необхідною умовою застосування кореляційного аналізу є:

1) наявність достатньо великої кількості спостережень по вели­чині факторних і результативних показників;

2) наявність необхідних джерел інформації, в яких відбиваються кількісні значення досліджуваних показників.

Методику кореляційного аналізу можливо представити як послідовність наступних операцій:

- на першому етапі за допомогою якісного аналізу динамічних рядів і графіків з'ясовують характер зв'язку між показниками (пря­молінійний або криволінійний);

- на наступному етапі складається рівняння цього зв'язку.

Методи динамічного програмування застосовуються при рішенні оптимізаційних задач, у яких цільова функція чи обмеження харак­теризуються не лінійними залежностями. Ознаками не лінійності є наявність перемінних у, у яких показник ступеня відрізняється від 1, а також наявність перемінної, показників ступеня під коренем чи знаком 1о£. Звичайно прийоми динамічного програмування вико­ристовуються в аналізі багатокрокових процесів, у яких величина витрат змінюється при зміні обсягу операцій.

Лінійне програмування — ці методи застосовуються для рішен­ня екстремальних задач, рішення яких зводиться до знаходження крайніх значень (тобто max і min) деякої функцій змінних величин. Лінійне програмування засноване на рішенні системи лінійних рів­нянь, у яких змінні величини зв'язані функціонального залежністю.

Цінність використання лінійного програмування в економічно­му аналізі полягає в тому, що оптимальний варіант вибирається зі значної кількості альтернативних проектів.

Математичні задачі лінійного програмування описуються у ви­гляді цільової функції і системи обмежень.

Теорія масового обслуговування — використовується для аналі­зу виробничих процесів і соціально-економічних явищ, пов'язаних з великою кількістю спостережень. При цьому мають на увазі такі виробничі процеси, при яких вплив кожного фактора може бути визначений з відомим ступенем імовірності.

3. Моделювання є важливим засобом розв'язання багатьох еко­номічних завдань. Це один зі методів економічного аналізу, при яко­му створюється умовна факторна модель, що описує залежність ре­зультативного показника і факторів, що впливають на нього. Мо­дель — це умовний об'єкт дослідження, тобто матеріальне чи образ­не відображення реального об'єкта, процесу його функціонування в конкретному середовищі. Модель конструюється суб'єктом ана­лізу таким чином, щоб вона відобразила всі основні характеристики об'єкту — його ознаки, взаємозв'язки, структурні та функціональні параметри та інше.

Використання методу моделювання в процесі аналітичних дос­ліджень передбачає послідовність виконання наступних операцій:

- конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкту та виділення найбільш суттєвих його характеристик;

- експериментальний або теоретичний аналіз моделі;

- зіставлення результатів з даними про об'єкт;

- коректування моделі.

Ці аналітичні операції об’єднують у три етапи:

- аналіз теоретичних закономірностей, притаманих вивчаємо-му явищу або процесу;

- визначення методів, за допомогою яких можливе вірішення задачі;

- аналіз отриманих результатів.

Побудова економіко-математичних моделей або факторних си­стем економічних показників можливе на основі використання формалізованих та евристичних методів на базі якісного аналізу сутності економічного явища, яке розглядається як складна еко­номічна система. В залежності від характеру зв'язку між показни­ками у факторній системі виділяють детерміноване та стохастичне моделювання.

Детерміноване моделювання застосовується для оцінки впливу факторів, що пов'язані з результативним показником прямим або зворотнім функціональним зв'язком.

Стохастичне моделювання застосовується для аналізу фактор­них моделей, у яких залежність між результативним показником і факторами носить вірогідний характер.

4. У процесі детермінованого моделювання необхідно викону­вати ряд вимог:

1) фактори, що входять у факторну систему повинні бути не тільки складовими елементами формули, але і знаходитися в причинно-наслідковому зв'язку з досліджуваними показниками.

2) фактори, що включаються в модель і самі моделі повинні ма­ти виразно виражений характер і реально існувати, а не бути при­думаними абстрактними величинами.

3) усі показники факторної моделі повинні бути кількісно вимірними.

4) факторна модель повинна забезпечувати можливість виміру впливу окремих факторів.

У теорії економічного аналізу виділяють три основних способи детермінованого моделювання:

1) Спосіб подовження факторної моделі.

Цей спосіб моделювання передбачає подовження чисельника вихідної факторної моделі шляхом заміни одного чи декількох фак­торів на суму однорідних показників.

2) Спосіб розширення факторної моделі.

Цей спосіб моделювання передбачає розширення вихідної фак­торної моделі за рахунок множення чисельника і знаменника дро­бу на один чи кілька нових показників. •

у = (а * с)/(b * с) = а/с * с/b = x1 * x2

3) Спосіб скорочення факторної моделі.

Цей метод моделювання являє собою створення пової фактор­ної моделі шляхом ділення чисельника і знаменника дробу на той самий показник.

у = (а:с)/(b:с) =х1: х2

5. В аналітичних дослідженнях часто зустрічаються стохастичні залежності, що відрізняються невизначеністю, тобто залежність між показниками виявляється тільки в середньому при значній кількості об'єктів дослідження. При цих залежностях кожна зміна факторного показника може відповідати декільком значенням ре­зультативного показника. На етапі попередньої оцінки таких еко­номічних явищ або процесів застосовують традиційні способи еко­номічного аналізу:

- порівняння;

- динамічні ряди;

- аналітичні групування;

- графіки.

Для проведення факторного аналізу показників необхідно про­вести дослідження наявності, направленості та інтенсивності зв’язків між показниками, відібрати якісні фактори, які найбільш суттєво впливають на досліджуваний процес, та побудувати стохастичну факторну модель.

Стохастичний аналіз направлений на вивчення непрямих зв'язків між показниками господарської діяльності підприємств.

Використання стохастичного моделювання вимагає деяких обов'язкових передумов, які формують притамані стохастичному аналізу суттєві особливості.

1. Обов'язковою передумовою стохастичного моделювання є можливість проведення сукупності спостережень, тобто можли­вість повторного вимірювання параметрів одного й того ж явища або процесу в різних умовах.

2. Другою передумовою використання стохастичного аналізу є наявність якісно однорідної сукупності.

3. Третьою передумовою стохастичного аналізу є наявність до­статньої чисельності сукупності спостережень, яка дозволяє з до­статнього ступінню вірогідності та надійності виявити зако­номірності змін вивчаємих факторів та їх співвідношення.

4. Четвертою передумовою стохастичного підходу до моделю­вання зв'язків економічних показників є наявність методів, які доз­воляють виявити кількісні параметри зв'язків економічних показ­ників із даних масиву спостережень.

5. Основною особливістю стохастичного факторного аналізу є той факт, що факторна модель будується на основі кількісного (а не якісного, як при детермінованому аналізі) аналізу вихідних даних.

6. Комплексна оцінка господарської діяльності являє собою її характеристику, отриману в результаті комплексного дослідження, тобто одночасного і погодженого вивчення сукупності показників, що відбивають усі аспекти господарських процесів.

При малій кількості оцінюваних параметрів і відносно неве­ликій кількості об'єктів задача виявлення комплексної оцінки діяльності об'єктів досить легко розв'язується.

При збільшенні кількості об'єктів і особливо показників-критерїїв оцінки рішення ця задача значно ускладнюється.

Задача зводиться до визначення комплексної оцінки господар­ської діяльності на основі системи показників з агрегуванням різних прийомів якісного і кількісного аналізу. При цьому ефективність виробничо-господарської діяльності одного господарського об'єк­та може порівнюватися з ефективністю діяльності інших об'єктів.

Процедуру комплексної порівняльної оцінки можна типізувати і розчленовувати на наступні відносно самостійні етапи:

• конкретизація цілей і задач комплексної оцінки;

• вибір вихідної системи показників;

• організація збору вихідної інформації;

• розрахунок і оцінка значень часткових показників (місць, баль­них оцінок, коефіцієнтів за вихідними показниками і т.п.)

• забезпечення порівнянності оцінюваних показників (визначення коефіцієнтів порівняльної значимості);

• вибір конкретної методики, тобто розробка алгоритмів і про­грам розрахунку комплексних порівняльних оцінок;

• розрахунок комплексних оцінок;

• експериментальна перевірка адекватності комплексних, узагаль­нюючих оцінок реальної економічніої дійсності;

• аналіз і використання комплексних порівняльних оцінок.

7. Поряд із названими загальними, універсальними прийомами аналізу в ході системних досліджень використовують і евристичні прийоми, які ґрунтуються на інтуїції та досвіді дослідників.

До евристичних прийомів, або методів активізації творчості, не­стандартного мислення відносять зазвичай низку методів генерації варіантів розв'язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності, їх застосовують тоді, коли зви­чайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та те­перішніх умов, не дають змоги вибрати спосіб рішення. Особливо широко ці прийоми використовують у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації.

Усі евристичні методи поділяються на дві великі групи — мето­ди ненаправленого пошуку («мозкового штурму», «експертних оцінок», «колективного блокнота», «контрольних питань», «асоці­ацій та аналогій», ділові ігри та ситуації, кібернетичні наради) та методи направленого пошуку (морфологічний метод, алгоритм розв'язання винахідницьких задач АРВЗ).

Найбільш поширеним та типовим є метод «мозкового штурму», який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок твор­чої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається «штурмом» подолати труднощі, які заважа­ють розв'язати проблему, що досліджується. «Мозковий штурм» як метод активізації творчого мислення потребує передовсім створен­ня належної творчої атмосфери, коли навіть «найбезглуздіші», на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці (бухгалтери, фінанси­сти, менеджери, конструктори, технологи, працівники служб збу­ту), причому з різним рівнем досвіду. Зрозуміло, що вони мають бу­ти обізнані з проблемою, але детальне її знання є необов'язковим. Небажано, щоб до групи потрапляли начальники та їх підлеглі.

Тема 6. Інформаційне забезпечення та організація аналізу гос­подарської діяльності

1. Система економічної інформації та вимоги, яким вона має відповідати

2. Класифікація економічної інформації для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства

3. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

4. Метод організації економічного аналізу

5. Кібернетична та технологічна системи аналізу

6. Принципи організації і послідовність процесу економічного аналізу

7. Структура технології аналітичного процесу

8. Організація аналітичного процесу на різних етапах

9. Організація аналітичних номенклатур, носіїв інформації та їхнього руху

10. Форми організації та виконавці економічного аналізу

11. Основи організації комп'ютерної обробки економічної інформації для аналізу господарської діяльності

1. Під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об'єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й пере­творення. Інформація — це головний елемент будь-якої з функцій управління. Різновидом управлінської інформації є економічна інформація — сукупність різних відомостей економічного характе­ру, що виникають при підготовці виробництва, в процесі виробни­чо-господарської діяльності і управління цією діяльністю.

Система економічної інформації — це сукупність методів гене­рації, передавання і переробки інформації в усіх ланках економіки підприємства.

За рівнем виникнення і передавання економічна інформація характеризується своїм об'єктом і джерелом.

Система економічної інформації має відповідати таким вимогам:

1. Аналітичність — забезпечення надходження даних з тією де­талізацію, яка необхідна для управління.

2. Об'єктивність — економічна інформація має об'єктивно відо­бражати явища і об'єкти, що досліджуються.

3. Єдність економічної інформації, що надходить з різних дже­рел.

4. Оперативність — швидкість надходження економічної інфор­мації.

5. Раціональність (ефективність) — економічна інформація має максимально повно забезпечити систему управління при мініміза­ції витрат на збирання, зберігання і використання даних.

2. Економічна інформація, що використовується для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства може бути кла­сифікована на такі основні групи.

За місцем утворення економічна інформація поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня інформація є основою проведення аналізу і прогнозу­вання умов зовнішнього середовища функціонування підприємст­ва.

Внутрішня інформація за стадіями управління поділяється на нормативну, планову і облікову. Нормативна інформація містить нормативно-правову і нормативно-довідкову інформацію.

Планова інформація — це дані поточних і перспективних планів і прогнозів підприємства.

Облікова інформація формується в процесі бухгалтерського обліку.

3. В економічній літературі розглядаються дві основні пробле­ми, які зв'язані з організацією інформаційного забезпечення еко­номічного аналізу: визначення потреб в інформації як особливому ресурсі для проведення аналізу; визначення джерел інформації для отримання первинних аналітичних даних.

Економічний аналіз базується на комплексному використанні даних різних джерел інформації, які поділяються на: планово-нор­мативні, облікові і позаоблікові.

У складі планово-нормативних джерел особливе значення приділяється бізнес-плану підприємства.

Важливим джерелом економічного аналізу є статистична облікова інформація.

Ведуча роль у інформаційному забезпеченні економічного аналізу належить бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, де знаходять найбільш повне відображення і узагальнення госпо­дарські явища, процеси та їх результати.

Джерелами інформації облікового характеру є:

- первинні документи (використовуються для Проведення опе­ративного аналізу);

- регістри поточного обліку (аналітичного І синтетичного);

- форми фінансової звітності.

Інформаційна база аналізу, що формується на основі облікових даних, містить показники фінансового обліку і управлінського обліку.

Показники фінансової звітності поділяються на три основних блока:

1. Показники балансу.

2. Показники доходів, витрат і фінансових результатів.

3. Показники руху грошових коштів.

До позаоблікових джерел інформації належать такі документи:

1. Технічна і технологічна документація;

2. Матеріали спеціальних досліджень стану виробництва на ок­ремих робочих місцях (хронометраж, фотографія тощо);

3. Матеріали внутрішнього і зовнішнього аудиту;

4. Протоколи зборів трудових колективів і засновників (акціо­нерів) підприємства;

5. Договори, контракти, рекламації тощо;

6. Усна інформація, яка одержана від робітників підприємства та ін.

4. Організація аналізу має забезпечити мінімальний шлях зби­рання і обробки інформації. При цьому найважливішими є: раціоналізація технології аналітичного процесу, скорочення його циклу, підвищення якості аналітичної інформації, автоматизація, раціональна організація праці виконавців аналізу та постійне його вдосконалення.

При організації аналізу найбільш поширено застосовуються проектний і графічний методи.

Під проектуванням організації економічного аналізу розуміють докладну розробку точного порядку, організаційних форм і прий­омів здійснення аналітичного процесу і праці виконавців. Проект складають з урахуванням конкретних умов і особливостей діяльності підприємства. Під час проекту уточнюють організаційну систему управління, ступінь автоматизації обробки економічної інформації.

Розробка проектів є трудомісткою роботою. Тому в організації економічного аналізу широко застосовують графічний метод, що передбачає складання переліку робіт за ходом аналітичного процесу, календаризованих планів робіт виконавців, розробку системи інформаційних зв'язків, визначення строків ви­конання робіт, надання графіку нормативного характеру.

Робота за графіком унаочнює взаємозв'язок елементів та об'єктів організації аналізу, скорочує строки виконання аналітич­них робіт та подання результатної інформації.

Крім названих методів при організації аналізу застосовуються також сітьовий метод; анкетний метод, метод експертних оцінок та інші.

5. Економічний аналіз характеризується, з одного боку, як вид трудової діяльності людей у сфері управління, з іншого — як вид інформації. Тому аналіз треба розглядати як систему у загальній інформаційній системі управління підприємством, яка перебуває у безперервному русі і розвитку.

При розгляді системи економічного аналізу найбільш характер­ними є кібернетичний і технологічний аспекти. У кібернетичному аспекті кожна система являє собою сукупність, що складається з трьох частин: вхід, процес, вихід. В цьому аспекті економічний аналіз є частиною економічної кібернетики і відповідно будується та організується на підставі кібернетичних методів.

Система економічного аналізу розподіляється на окремі са­мостійні частини — підсистеми другого рівня: аналіз фінансового стану, аналіз фінансових результатів, аналіз реалізації продукції, аналіз використання виробничих ресурсів, аналіз витрат на вироб­ництво та собівартості продукції та ін. Такий поділ за топо­логічною ознакою дає змогу правильно визначити відповідні за­вдання кожної підсистеми, передбачити організаційні моделі побу­дови роботи відповідного апарату.

Елементи підсистем, також як і система в цілому, мають кібер­нетичну будову: вхід, процес, вихід.

У технологічному аспекті система економічного аналізу розгля­дається як процес — сукупність різних операцій. Такий аспект ви­являється у технології рішення аналітичних задач, які мають особ­ливості на різних рівнях управління, але разом з тим характеризу­ються загальними прийомами.

6. Під організацією економічного аналізу на підприємстві ро­зуміють цілеспрямоване упорядкування і удосконалення методики і техніки аналізу, процесів збору первинної аналітичної інформації, її обробки, узагальнення і отримання відомостей, необхідних для управління підприємством.

Організація аналітичної роботи на підприємствах включає:

- розробку загальних планів (програм) конкретних аналітичних робіт;

- забезпечення аналітичного процесу (кваліфікаційне, методич­не, інформаційне, технічне, програмне);

- порядок проведення аналітичних досліджень;

- способи виконання аналітичних робіт;

- загальне керівництво роботою виконавців аналізу;

- контроль за впровадженням у виробництво пропозицій, що зроблені за результатами аналізу.

Основними принципами організації економічного аналізу є:

1) Принцип цілісності.

2) Принцип всебічності.

3) Принцип динамічності.

4)Принцип обґрунтування розподілу обов'язків по проведенню економічного аналізу між окремими виконавцями.

5) Принцип адаптивності.

6) Принцип пропорційності.

7. Одним із важливих питань організації економічного аналізу є правильне визначення і систематизація її об'єктів, що можуть бути класифіковані на відповідні групи.

В основу відокремлення об'єктів першого рівня покладений двоаспектний підхід до організаційної побудови економічного аналізу. По-перше, це технологічний процес, що являє собою су­купність певних операцій; по-друге, — особистий вид діяльності колективу людей. І те, і інше вимагає упоряд­кування у часі і просторі. Таким чином, об'єктами організації еко­номічного аналізу першого рівня є технологія аналітичного проце­су та робота його виконавців.

Економічний аналіз має свою власну технологічну структуру. Йому відповідає певна технологічна схема збору, обробки даних про фінансово-господарську діяльність підприємства і отримання результатної інформації для прийняття управлінських рішень.

Основою технології економічного аналізу є аналітичні операції. Аналітична операція — це дія над економічними даними або інформацією з метою розрахунку відхилень їх фактичного значен­ня від визначених критеріїв, виявлення причин таких відхилень, їх кількісного впливу, тобто одержання різних проміжних або кінце­вих (вихідних) аналітичних показників, які використовуються для прийняття управлінських рішень.

Аналітичні операції поділяють на три типи:

- механічні;

- переробні;

- творчі.

8. Організаційно-аналітичний процес складається з трьох етапів: підготовчого, основного (аналітична обробка даних) та заключно­го (узагальнення результатів аналізу і розробка пропозицій.

Головне значення підготовчого стану технології аналітичного процесу полягає в тому, що він забезпечує реалізацію основного етапу відповідно до вимог управління.

Важливою умовою, що забезпечує ефективність економічного аналізу, є планомірний характер його проведення. План еко­номічного аналізу може мати таку структуру:

- розділи господарської діяльності;

- об'єкти аналітичного дослідження;

- терміни проведення аналізу і його виконавці;

- особи, відповідальні за виконання певних розділів аналізу.

Програма аналізу є розвитком його плану і основою формуван­ня технології аналітичного процесу.

Важливим моментом підготовчого етапу аналізу є формування вхідної аналітичної інформації, від достовірності якої залежить об'єктивність аналітичних висновків.

На основному етапі аналітичного дослідження дається загальна оцінка стану об'єкта аналізу і зміни відповідних показників діяль­ності підприємства з використанням прийомів порівняння, ди­намічних рядів та ін.

Розроблені на заключному етапі аналізу пропозиції і заходи ма­ють сприяти удосконаленню виробництва і поліпшенню роботи підприємства.

9. На кожному етапі аналітичного процесу об'єктами його ор­ганізації є:

- аналітичні номенклатури;

- носії аналітичних номенклатур;

рух носіїв аналітичних номенклатур.

Аналітична номенклатура – це перелік вхідних, проміжних і результатних аналітичних даних.

Кожна аналітична номенклатура повинна бути зафіксована па будь-якому матеріальному (технічному) носії.

Важливішим моментом аналітичного процесу є вибір форми внутрішніх носіїв аналітичної інформації (аналітичних таблиць), що вимагає знання суттєвості явищ, які вивчаються, методики їх аналізу, правил оформлення таблиць.

Методика і техніка вибору форм носіїв аналітичних номенкла­тур має такі особливості:

1. Зовнішні форми і носії аналітичної інформації формуються за межами аналітичної системи і практично вступають у аналітич­ний процес готовими.

2. Розробка внутрішніх форм та носіїв аналітичної.

3. Вибір техніки складання внутрішніх носіїв аналітичних но­менклатур залежить від наявності технічних засобів, організаційної та обчислювальної техніки.

10. Форма організації економічного аналізу — це форма роз­поділення праці, що передбачає розподіл всього комплексу аналітичних робіт між виконавцями.

Аналіз господарської діяльності на підприємствах організовано децентралізовано.

Одним з основних питань, що зв'язане з організацією аналізу, є питання про його спеціалізацію. У процесі проведення аналізу склалася спеціалізація трьох видів.

1. Функціональна спеціалізація —- обособлення робіт щодо ве­дення аналізу. При цьому на підприємстві створюється спеціальна служба. Керівництво аналітичною роботою здійснює головний економіст. Такий вид спеціалізації є найбільш перспективним на великих підприємствах при наявності великого обсягу аналітичної інформації.

2. Предметна спеціалізація — розподіл аналітичної роботи між різними функціональними підрозділами і службами підприємства. Така спеціалізація є найбільш доцільною на невеликих підприєм­ствах. При цьому керівництво аналітичною роботою здійснює на­чальник планового відділу або головний бухгалтер.

3. Предметно-функціональна (змішана) спеціалізація, яка мас такі особливості.

Спеціальна служба виконує аналі­тичні роботи, що пов'язані з перспективними проблемами під­приємства, визначенням стратегії його розвитку. У функціональних відділах і підрозділах підприємства ведеться поточна аналітична ро­бота. Такий вид спеціалізації є характерним для великих зарубіжних фірм.

11. В теперішній час об'єктивною необхідністю стає автомати­зація економічного аналізу на базі ЕОМ (ПЕОМ). Це обумовлено, з одного боку, особливостями теперішнього періоду розвитку еко­номіки, з другого боку, — бурхливим розвитком технічних можли­востей сучасних ЕОМ (ПЕОМ).

Найбільш ефективною організаційною формою використання ПЕОМ є створення на їх базі автоматизованих робочих місць (АРМ) бухгалтерів, економістів, аналітиків та інших спеціалістів. АРМ аналітика — це фахово орієнтована мала обчислювальна си­стема, призначена для автоматизації робіт з аналізу фінансово-гос­подарської діяльності підприємства.

Складним питанням організації комп'ютерної обробки еко­номічної інформації є формування баз даних для аналітичних роз­рахунків. Цей процес може відбуватися за такими напрямками:

- збирання даних у вигляді паперових документів і формування їх в електронній формі;

- збирання даних на машинних носіях, які перезаписуються в базу даних підприємства і підтримуються в актуальному стані;

- використання комп'ютерних мереж, баз і банків даних спеці­ального призначення для автоматизованого формування в базі да­них підприємства зовнішньої статистичної та комерційної інфор­мації, результатів аналітичних досліджень.

Локальні обчислювальні мережі АРМ спеціалістів можуть фор­мувати внутрішню інформацію на трьох рівнях: 1) АРМ у цехах, дільницях і на складах; 2) АРМ функціональних відділів підпри­ємства; 3) АРМ директора та інших керівників.

Тема 7. Види економічного аналізу та основи їх класифікації

1. Класифікація видів економічного аналізу за місцем проведен­ня, об'єктами управління, методикою і обсягом дослідження

2. Особливості організації перспективного і ретроспективного аналізу

3. Зміст і завдання внутрішнього і зовнішнього аналізу

4. Основні напрямки управлінського і фінансового аналізу

1. Для правильного розуміння змісту і завдань економічного аналізу важливе значення має його класифікація.

Економічний аналіз класифікується за різними ознаками. За місцем проведення економічний аналіз поділяється на:

1) внутрішньогосподарський аналіз, об'єктом якого є підприєм­ство і його структурні підрозділи;

2) міжгосподарський аналіз, який вивчає показники роботи підприємства порівняно з показниками інших підприємств.

За об'єктами управління виділяють такі види аналізу:

1) техніко-економічний аналіз;

2) фінансово-економічний аналіз;

3) соціально-економічний аналіз;

4) економіко-статистичний аналіз;

5) економіко-екологічний аналіз;

6) маркетинговий аналіз.

За методикою дослідження об'єктів і призначенням результатів економічний аналіз поділяється на:

1) порівняльний аналіз, у процесі якого звітні показники діяль­ності підприємства порівнюються з плановими, даними попередніх періодів, передових підприємств;

2) факторний аналіз, завданням якого є виявлення величини впливу факторів на зміну результативних показників;

3) діагностичний аналіз, який спрямований на встановлення ха­рактеру порушень нормативного ходу економічних процесів на ос­нові типових ознак, характерних тільки для даного порушення;

4) маржинальний аналіз, особливістю якого є оцінка і обґрунту­вання ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі взає­мозв'язку обсягу продажу, собівартості і прибутку і розподілу вит­рат на постійні і змінні;

5) економіко-математичний аналіз, який дозволяє вибрати най­більш оптимальний варіант рішення економічної задачі;

6) стохастичний аналіз, який вивчає стохастичні залежності (не­прямі зв'язки) між економічними явищами і процесами;

7) функціонально-вартісний аналіз, який проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варі­антів виробництва, ліпшого співвідношення між споживчою вартіс­тю виробу та витратами на його виготовлення, і базується на пошу­ку способів зниження матеріало- енерго- і трудомісткості продукції.

Залежно від повноти програми (обсягу дослідження) еко­номічний аналіз поділяється на:

1) комплексний аналіз, який охоплює всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства;

2) тематичний аналіз, спрямований на дослідження найбільш актуальних для даної ситуації об'єктів.

За охопленням вивчених об'єктів виділяють наступні види аналізу:

1) суцільний аналіз — висновки за його результатами форму­ються після вивчення всіх без виключення об'єктів;

2) вибірковий аналіз — висновки формуються за результатами дослідження тільки частини об'єктів.

Важливе значення також має класифікація економічного аналізу за часом проведення (перспективний і ретроспективний аналіз); за особливостями формування Інформаційної бази (внутрішній і зовнішній аналіз); за змістом та характером прове­дення (фінансовий і управлінський аналіз).

2. За часом дослідження процесів і явищ економічний аналіз поділяють на перспективний і ретроспективний.

Перспективний аналіз — це аналіз результатів господарської діяльності з метою визначення їхніх можливих значень у майбут­ньому. Такий аналіз проводиться до здійснення господарських опе­рацій. Його завданнями с: прогнозування господарської діяльнос­ті; наукове обґрунтування перспективних планів; оцінка очікувано­го виконання плану.

Перспективний аналіз спрямований на обґрунтування еко­номічної стратегії управлінських рішень, перспективних і планових прогнозів; дослідження забеспеченості підприємства матеріальни­ми, трудовими та фінансовими ресурсами перед початком вироб­ництва; опрацьовування запобіжних щодо можливих недоліків за­ходів; виявлення причин та факторів, які можуть негативно впливати на результати діяльності підприємства; вивчення попиту на продукцію і дослідження портфелю замовлень.

Основна функція перспективного аналізу — сприяння підви­щенню ефективності виробництва, його інтенсивності і конкурен­тоспроможності підприємства.

Важливе значення для підприємства в умовах ринкової еко­номіки має стратегічний аналіз, який використовується для визна­чення основних довгострокових тенденцій і факторів розвитку гос­подарської діяльності, оцінки можливих варіантів майбутнього підприємства і його стратегічних альтернатив. Стратегічний аналіз забезпечує вибір найоптимальніших перспективних рішень.

Ретроспективний аналіз використовується для: контролю за ви­конанням плану; виявлення внутрішньогосподарських резервів; об'єктивної оцінки результатів діяльності підприємства. Він прово­диться після здійснення господарських операцій.

Методика ретроспективного аналізу спрямована на: порівнян­ня фактичних результатів діяльності; визначення величини впливу факторів на зміну результатів діяльності підприємства; підрахунок резервів підвищення ефективності виробництва; визначення шляхів мобілізації знайдених резервів.

Ретроспективний аналіз поділяється на оперативний і підсумко­вий.

Оперативний аналіз використовується для виявлення недоліків, визначення їх впливу на господарські процеси, застосування за­собів для усунення небажаних наслідків, прийняття оперативних управлінських рішень. Оперативний аналіз проводиться одразу після здійснення господарських операцій, зміни ситуацій за короткі проміжки часу (зміна, доба і т.п.).

Джерелами інформації для оперативного аналізу є: первинна документація; дані оперативного обліку; матеріали особистого спостереження. Методика оперативного аналізу спрямована на дослідження переважно натуральних показників.

Значення оперативного аналізу полягає в тому, що він дозволяє своєчасно виявляти причину недоліків у роботі підприємства, їхніх конкретних винуватців і оперативно застосовувати відповідні захо­ди для усунення виявлених недоліків.

Підсумковий аналіз здійснюється після закінчення певного цик­лу господарської діяльності та одержання відповідної звітності. На відміну від оперативного аналізу він проводиться на всіх рівнях економіки.

Підсумковий аналіз досліджує вартісні показники за даними бухгалтерського обліку і фінансової звітності, тому він характери­зується точністю розрахунків і вірогідністю вихідної аналітичної інформації.

Значення підсумкового аналізу полягає в тому, що він ком­плексно вивчає господарську діяльність підприємства; уможлив­лює виявлення внутрішньогосподарських резервів, мобілізацію знайдених резервів у майбутніх періодах; є основою перспективно­го аналізу. Основним недоліком підсумкового аналізу є те, що ви­явлені за його результатами резерви означають назавжди загублені можливості підвищення ефективності виробництва, оскільки відно­сяться до минулих періодів.

3. За організацією проведення та суб'єктами економічний аналіз поділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній аналіз проводиться за межами підприємства зацікав­леними користувачами за даними фінансової звітності підприємст­ва. Внутрішній аналіз проводиться на підприємстві менеджерами, робітниками функціональних підрозділів та іншими суб'єктами з використанням усієї сукупності економічної інформації.

Таким чином, особливостями зовнішнього аналізу є:

- численність суб'єктів аналізу — користувачів інформації про діяльність підприємства;

- різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

- наявність типових методик аналізу для підприємств усіх галу­зей;

- орієнтація аналізу тільки на зовнішню фінансову звітність підприємства;

- обмеженість задач аналізу як наслідок попереднього фактора;

- максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів інформації про діяльність підприємства.

Особливостями внутрішнього аналізу є:

- орієнтація аналізу на керівництво підприємства;

- використання всіх джерел інформації для аналізу;

- відсутність регламентації;

- комплексність аналізу, вивчення всіх сторін діяльності підприємства;

- максимальна закритість результатів аналізу.

Задачі, що вирішуються в рамках внутрішнього аналізу, мо­жуть бути класифіковані на дві основні групи: контрольно-аналітичні і власно-аналітичні задачі. До першої групи за­дач відносяться ті з них, що розв'язуються в процесі ретроспектив­ного аналізу на базі оперативної і підсумкової облікової інфор­мації. Ці задачі розглядаються з погляду виконання аналізом кон­трольних функцій і їхнє рішення спрямоване, головним чином, на:

- визначення відхилень від планових завдань і причин, що вик­ликали ці відхилення, на

- базі оперативної інформації з метою прийняття оперативних управлінських рішень;

- визначення відхилень від плану й оцінку впливу факторів на ці відхилення на основі

- підсумкової інформації з метою розробки заходів, спрямова­них на усунення дії

- негативних факторів у майбутньому, тобто прийняття поточ­них і перспективних управлінських рішень;

- оцінку результатів реалізації управлінських рішень.

Друга група задач охоплює складання прогнозів, оцінку пер­спективних варіантів розвитку підприємтсва, дослідження його внутрішнього і зовнішнього середовища, що складає зміст перспек­тивного і стратегічного аналізу.

4. Тенденція розподілу економічного аналізу на фінансовий та управлінський з'явилася у зв'язку з відповідним поділом бухгал­терського обліку. Основні напрямки фінансового та управлінського економічного аналізу наведені на рис. 7.2.

Тема 8. Система комплексного економічного аналізу і пошук ре­зервів виробництва

1. Системний підхід до аналізу господарської діяльності.

2. Поняття та загальна схема комплексного економічного аналізу

3. Зміст поняття «резерви» і їхнє угрупування.

1. Особливостями методики економічного аналізу є системний підхід до комплексного вивчення діяльності підприємств. Систем­ний підхід до економічного аналізу розроблено на основі концеп­туальних засад та принципів системного аналізу. Проте, ці поняття нетотожні. Системний підхід як методологічна основа економічно­го аналізу базується на вивченні об’єктів як складних систем, які об’єднують багато елементів. Для вивчення стану та якісних змін досліджуваних систем розроблено досить складний математичний апарат, який в наступний час не адаптовано до економічних роз­рахунків, що обумовило не використання на практиці методів сис­темного аналізу. Тому стосовно економічних досліджень, систем­ний підхід передбачає в першу чергу послідовність виконання ана­літичних процедур. При економічному аналізі діяльності підпри­ємства всі аналітичні процедури можна об’єднати у шість етапів.

На першому етапі об'єкт дослідження представляється як систе­ма, для якої визначають мету й умови функціонування. Госпо­дарську діяльність підприємства можна розглядати як систему, що складається з трьох взаємозалежних елементів: ресурсів, виробни­чого процесу і готової продукції. Входом цієї системи є матеріаль­но-речовинні потоки ресурсів (засобів і предметів праці) і потоки трудових ресурсів; виходом — матеріально-речовинні потоки гото­вої продукції. Виробничий процес переводить вхід системи в її вихід, тобто в результаті виробничого процесу виробничі ресурси, з'єднуючись, стають готовою продукцією.

Метою роботи підприємства є прибутковість та рентабель­ність. Задача аналізу — розглянути всі часткові фактори, які забез­печують більш високий рівень рентабельності. Економічний прин­цип діяльності підприємства — забезпечення або максимальний ви­пуск продукції при даних витратах ресурсів, або альтернативне за­даного випуску продукції при мінімальній витраті ресурсів. Умови функціонування підприємства визначаються системою довгостро­кових економічних нормативів оподатковування і зовнішньоекономічних зв'язків підприємства, тобто ринком фінансування, рин­ком купівлі і ринком продажу.

Для проведення економічного аналізу діяльності підприємств необхідна розробка якісних характеристик економіки підприєм­ства — системи синтетичних і аналітичних показників. Добір по­казників, що характеризують діяльність підприємства, здійсню­ється на другому етапі аналізу.

На третьому етапі проведення економічного аналізу склада­ється загальна схема системи, установлюються головні компонен­ти, функції, взаємозв'язки, розробляється схема підсистем, що по­казує супідрядність їхніх елементів.

На основі інформаційної моделі господарської діяльності, тобто моделі формування економічних факторів і показників, складається загальна блок-схема комплексного економічного аналізу, класифіку­ються фактори і показники, формалізуються зв'язки між ними.

При системному підході до економічного аналізу особлива ува­га приділяється дослідженню взаємного зв'язку й обумовленості його окремих розділів, показників і факторів виробництва. Знання факторів виробництва, їхніх взаємозв'язків, уміння визначити їхній вплив на окремі показники виробничої діяльності дозволяють впливати на рівень показників за допомогою керування фактора­ми. Тому на четвертому етапі системного аналізу господарської діяльності визначаються всі основні взаємозв'язки і фактори, що дають кількісні характеристики.

На практиці звичайно обмежуються розглядом кінцевого числа факторів, що залежить від суб'єкта аналізу, від задач самого аналі­зу, технічних можливостей.

На п'ятому етапі будується модель системи на основі інфор­мації, отриманої на попередніх етапах. У неї вводять конкретні дані про роботу якого-небудь підприємства й одержують параметри мо­делі в числовому вираженні.

Завершальний шостий етап аналізу — робота з розробленою моделлю. Цей етап містить у собі об'єктивну оцінку результатів господарської діяльності, комплексне виявлення резервів для підвищення ефективності виробництва.

Головна цінність системного економічного аналізу полягає в тому, що в процесі його проведення будується логіко-методо-логічна схема, що відповідає внутрішнім зв'язкам показників і фак­торів, що відкриває широкі можливості для застосування електрон­ної обчислювальної техніки і математичних методів.

2. Під комплексним економічним аналізом розуміють всебічне дослідження економіки підприємства на основі вивчення системи економічних показників з урахуванням факторів, які впливають на результати діяльності підприємства. Це багатоетапний процес аналітичного дослідження результатів усіх видів діяльності підпри­ємства, який охоплює всі стадії відтворюючого процесу на підприємстві. Очевидно, що для проведення такого дослідження необхідно про­аналізувати численну кількість показників, які характеризують різно­манітні об'єкти аналізу. Для проведення точних розрахунків та одер­жання змістовних висновків, які відображують реальні економічні процеси на підприємстві, необхідно враховувати складні зв'язки та підпорядкованність факторів-показників господарської діяльності.

Складність цього процесу обумовлює необхідність розробки певної послідовності та підпорядкованості досліджуваних об'єктів. Розглянемо загальну схему послідовності проведення комплексно­го економічного аналізу діяльності підприємства.

В сучасній економічній літературі найшли відображення два основних підходи до послідовності проведення комплексного еко­номічного аналізи. Різниця між ними обумовлена пріоритетністю мети функціонування господарюючих суб'єктів та їх матеріально-технічним базисом, що є необхідною умовою досягнення постав-ленної цілі. Виходячи з того, що основною метою функціонування кожного підприємства в умовах ринкової економіки є одержання прибутку, прихильники першого підходу вважають необхідним проведення комплексного економічного аналізу з оцінки фінансо­вого стану підприємства, який є загальним відбитком ефективності господарювання підприємства.

Прихильники другого підходу вважають за доцільне проведен­ня комплексного економічного аналізу починаючи з аналізу ор­ганізаційно-технічного розвитку підприємства, аргументуючи це тим, що продуктивність праці та економічні показники взагалі за­лежать від технічних умов виробництва, використовуваної техніки, прогресивності технологічних процесів, технічної й енергетичної озброєності праці, ступіні концентрації, спеціалізації, кооперуван­ня і комбінування, тривалості виробничого циклу, ритмічності ви­робництва, рівня організації виробництва і керування.

Від усіх цих умов залежить ступінь використання виробничих ресурсів: засобів праці, предметів праці і самої праці.

Ефективність використання виробничих ресурсів, у свою чергу, виявляється в:

1) обсязі та якості виробленої і реалізованої продукції;

2) величині споживання або витрат ресурсів на виробництво, тобто собівартості продукції.

Зіставлення показників обсягу реалізації продукції і її собівартості характеризує величину прибутку і рентабельності продукції.

Така принципова схема взаємозв’язку економічних показників господарської діяльності покладена в основу другого підходу до послідовності комплексного економічного аналізу.

Вирішальне значення при складанні блок-схеми комплексного економічного аналізу є відображення реальних співвідношень між групами показників.

3. Завершальним етапом проведення економічного аналізу є по­шук додаткових невичерпаних можливостей покращання діяльності підприємства, які в теорії економічного аналізу отримали назву «ре­зерви». Цей пошук заснований, як найчастіше, на результатах фак­торного аналізу узагальнюючих показників діяльності підприємства.

Будь-який фактор завжди має не лише кількісну величину, а й напрям (вектор) дії. Тому за характером впливу на результативні показники розрізняють позитивні і негативні фактори. З останніми і пов'язують пошук резервів виробництва. Отже, аналіз впливу фак­тору — це попередник пошуку виникнення резервів виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов'язково усвідомлювати, що поняття «резерв» має два зовсім різні визначення:

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи;

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад, зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.

У першому визначенні резерв характеризує будь-який страхо­вий запас.

Друге розуміння резерву пов'язують, насамперед з різними вит­ратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені та іншими збитками. Це явні резерви. Проте є такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, пере­витратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням заходів із впровадженням нової техніки і технології, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви — це безпо­воротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути викорис­тані у наступні періоди часу.

Для більш повного розуміння, повного вияву та використання резерви слід класифікувати.

Класифікація резервів можлива за різними ознаками, але будь-яка класифікація повинна полегшувати пошук резервів. Розгляне­мо найважливіші ознаки класифікації резервів (рис. 8.3).

Основна ознака класифікації виробничих резервів — за джере­лами підвищення ефективності виробництва, що зводяться до трьох основних груп (простим моментам процесу праці): доцільна діяльність, або сама праця, предмет праці і засіб праці. За цією оз­накою, розрізняють три групи резервів: резерви матеріальних ресурсів, резерви засобів виробництва, і резерв трудових ресурсів.

З позиції підприємства у залежності від джерел утворення (місць виникнення) розрізняють зовнішні і внутрівиробничі резерви. У за­лежності від рівня управління зовнішні резерви підрозділяють на галузеві, регіональні, державні. Прикладом використання резервів у народному господарстві є концентрація капіталовкладень у ті га­лузі, що дають найбільший економічний ефект або які забезпечу­ють прискорення темпів науково-технічного прогресу (верстатобу­дування, приладобудування й ін.). Використання зовнішніх ре­зервів позначається на рівні економічних показників підприємства, але головним джерелом економії на підприємствах, як правило, є внутрівиробничі резерви.

За характером впливу на результати діяльності підприємства резерви поділяють на екстенсивні та інтенсивні. До резервів екстен­сивного характеру відносять ті, практична реалізація яких потре­бує додаткового залучення ресурсів. Резервами інтенсивного характеру вважають ті, які зв’язані з найбільш повним та раціональ­ним використанням виробничого потенціалу підприємства.

Класифікують резерви також по тим кінцевим результатам, на які ці резерви впливають. Розрізняють резерви: підвищення об­сягу продукції, удосконалювання структури й асортименту ви­робів, поліпшення якості, зниження собівартості продукції за еле­ментами витрат, за статтями витрат, за центрами відповідальності; резерви підвищення прибутковості продукції, зміцнення фінансо­вого становища і підвищення рівня рентабельності.

Для раціональної організації пошуку резервів важливе значення має їхнє угруповання за стадіями процесу відтворення (постачання, виробництво і збут продукції), а також по стадіях створення й ек­сплуатації виробів — життєвого циклу виробів (предвиробнича стадія — конструкторська і технологічна підготовка виробництва; виробнича стадія — освоєння нових виробів і нових технологій у виробництві; експлуатаційна стадія — споживання виробу; стадія утилізації — зняття виробу з виробництва).

За ознакою терміну використання резерви підрозділяють на по­точні (реалізовані протягом даного року) і перспективні (які можна реалізувати в більш далекій перспективі).

За способами виявлення резерви класифікуються на явні (лікві­дація очевидних втрат і перевитрат) і сховані, котрі можуть бути виявлені шляхом глибокого економічного аналізу, його особливих методів, наприклад порівняльного міжгосподарського аналізу, функціонально-вартісного аналізу й ін.

Наведена класифікація резервів дозволить проводити їх пошук комплексно та цілеспрямовано.

Можливі й інші принципи класифікації резервів, їхня необхід­ність випливає з конкретних умов і задач кожного підприємст­ва.

Механізм пошуку резервів засновано на певних принципах, які забезпечують раціоналізацію виявлення і мобілізації резервів. До принципів виявлення резервів можна віднести:

• виявлення ведучої ланки в підвищенні ефективності вироб­ництва, тобто виявлення тих витрат, що складають основну час­тину собівартості продукції і які можуть дати велику економію при мінімальних витратах;

• виділення «вузьких місць» у виробництві, що лімітують темпи зростання виробництва і зниження собівартості продукції;

• врахування типу виробництва при пошуку резервів; наприклад, у масовому виробництві пошук резервів рекомендується вести в послідовності — виріб, вузол, деталь, операція; в одиничному виробництві — за окремими операціями виробничого циклу;

• одночасний пошук резервів за всіма стадіями життєвого циклу об'єкта або виробу;

• принцип недопущення повторного підрахунку резервів, що по­требує їх комплексного та системного вивчення;

• оперативність пошуку резервів, що забезпечує більшу ефек­тивність від їх мобілізації;

• реальність виявлених резервів, що передбачає наявність реаль­них можливостей підприємства для їх мобілізації.

В процесі підрахунку резервів слід враховувати наступні правила:

- в резерви слід зараховувати тільки негативний вплив фак­торів, на які може впливати підприємство;

- при обчислені резервів збільшення обсягу виробництва:

з одного моменту праці (використання предметів праці, засобів праці та ефективності самої праці) — розраховується сукупний ре­зерв;

з всіх трьох моментів праці — обчислюється комплектний ре­зерв, тобто найменший з трьох груп резервів, який забезпечений всіма видами ресурсів.

Усі виявлені резерви потрібно підкріпити необхідними засобами, які дозволяють їх мобілізувати та запровадити у практику діяль­ності підприємства.

Дата добавления: 2014-01-06