Болонський процес як крок до євроінтеграції вищої освіти України

Питання 75

Система керівництва роботою школи у досвіді В. О. Сухомлинського

Питання74

Планування роботи в школі., види планування. Внутрішньошкільний контроль та шляхи його вдосконалення.

Питання 73

Внутрішньошкільний контроль спрямований на перевірку адміністрацією школи роботи педагогічного колективу або окремого вчителя з метою визначення рівня відповідності реального стану навчально-виховного процесу вимогам державного стандарту. Ефективність проведення внутрішкільного контролю підвищується, якщо враховуються вимоги систематичності, об’єктивності, дієвості, компетенції, гуманізації й індивідуалізації. Змістом внутрішкільного контролю є цілісний педагогічний процес. Тому він повинен бути спрямований на виконання освітніх програм і державних освітніх стандартів, якість знань, умінь і навичок учнів, рівень вихованості їх, стан викладання навчальних дисциплін тощо. Виділяють два види контролю: Тематичний контроль спрямований на поглиблене вивчення якого-небудь конкретного питання в системі діяльності педагогічного колективу, групи вчителів або окремого вчителя. Фронтальний контроль спрямований на всебічне вивчення діяльності педагогічного колективу, методичного об’єднання або окремого вчителя. У практиці роботи школи використовуються такі форми контролю: персональний, класно узагальнюючий, комплексно-узагальнюючий. Персональний контроль здійснюється за діяльністю окремого вчителя, класного керівника, вихователя. Класно-узагальнюючий контроль спрямований на вивчення факторів, що впливають на формування класного колективу. Перевіряється система роботи вчителів, які працюють в одному класі: як ведеться робота з розвитку пізнавальних інтересів і потреб учнів, індивідуалізації і диференціації навчання, організації навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної та інших видів діяльності, яка динаміка успішності, вихованості і т.д. Предметно-узагальнюючий контроль застосовується у випадках, коли вивчається стан і якість викладання окремого предмета в одному класі або в паралелі класів чи в цілому в школі. Основні методи внутрішньо шкільного контролю: спостереження (відвідування уроків, позакласних заходів з наступним обговоренням); перевірка документації (класних журналів, щоденників учнів, планів уроків, особових справ учнів тощо) опитування (усне, письмове); тестування тощо.

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і освіти. Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог. Європейський вибір у розвитку України зумовлений історичними, економічними та соціальними чинниками.. Його суть полягає у виборі шляху розвитку в напрямку європейської цивілізаційної моделі, що дає можливість досягти прогресу в усіх сферах життєдіяльності суспільства і держави. Європейський вибір України – це одночасно і рух до стандартів демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства. Оскільки процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, базове значення у них повинна відігравати освіта. Сфера освіти та навчання ще донедавна на рівні Україна – ЄС не розвивалася, а залишалася в полі зору місцевих, регіональних та національних ініціатив. У листопаді 2002 р. Україна подала пропозиції ЄС щодо подальшого розвитку співробітництва у цьому напрямку для розгляду в рамках відповідного підкомітету. Україна та Євросоюз співпрацюють з метою підвищення рівня загальної освіти та професійної кваліфікації в Україні, що передбачає: удосконалення системи вищої освіти та системи підготовки в Україні згідно з сучасними вимогами; співробітництво між навчальними закладами, фірмами; мобільність для вчителів, випускників, молодих учених і дослідників; навчання мова країн ЄС; підготовку журналісті та викладачів. Розвиток транскордонного співробітництва та розширення міждержавних стосунків з країнами-учасниками ЄС та країнами-кандидатами на вступ до ЄС сприятиме підвищенню ефективної реалізації ними практичних завдань щодо впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейському Союзі, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища. Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і вищої освіти. У 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, в тому числі і Україна. Згодом ці країни сформулювали принципи Болонської декларації, які в повному обсязі мають бути впроваджені у 2010 році. Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названою Зоною європейської вищої совіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати ключові позиції щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору: Введення двоциклового навчання. Запропоновано ввести два цикли навчання: здобуття академічного ступеня (від 3-ох до 4-ох років) і отримання упродовж другого циклу ступеня магістра або докторського ступеня. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти EСТS (європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), концепції “навчання впродовж життя”. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитацій тих агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання і уміння випускників мають знаходити практичне застосування. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Збільшення конкурентоспроможності повинно відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої осві

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Авторитарне навчання – примусове, безособистісне навчання.

Авторитарний стиль спілкування – стиль, що ґрунтується на безперечному підкоренні владі, утверджує вплив на дитину через командно-наказові методи.

Авторська школа – експериментальний навчально-виховний заклад, в якому реалізується нова педагогічна система, розроблена одним педагогом чи творчим колективом.

Акредитація освітнього закладу – 1) офіційне визнання уповноваженим державним чи громадським органом факту відповідності закладу освіти чи його програм для окремих спеціальностей певному рівню вартості і якості. Акредитації передує процес оцінювання і порівняння; 2) система градаційного розпізнавання навчальних закладів і професійних програм, що в них викладаються, за рівнем виконання, інтегрування і якості, що надають можливості отримання відповідного статусу в освітньому середовищі та в суспільстві, освітні, культурні та наукові потреби якого вони задовольняють.

Акселерація – прискорений темп фізичного розвитку дітей порівняно з попереднім поколінням.

Аксіологія – учення про цінності суспільства, соціальних груп та особистості; розрізняють цінності соціальні, моральні, естетичні та ін.

Активізація пізнавальної діяльності учнів – застосування вчителем спеціальних методичних засобів з метою стимулювання, приведення в діяльний стан інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів для досягнення конкретної мети.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Активність – 1) властивість організму і психіки (фізична і психічна); 2) властивість особистості.

Активність пізнавальна – діяльне ставлення людини до сприймання і перетворення світу; виявляється через запитання, прагнення мислити у процесі сприймання, відтворення, розуміння, творчого застосування.

Актуалізація – відтворення у пам’яті учнів знань, уявлень, життєвого досвіду.

Актуальний рівень розвитку – психічні властивості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною.

Алгоритм – точне розпорядження про виконання в певному порядку деякої системи операцій, що ведуть до рішення всіх задач даного типу.

Аналіз – логічний прийом розкладання, розчленування цілого на частини; здійснюється у двох напрямках: практичні дії і мислительні операції.

Аналогія – 1) метод дослідження явища; 2) умовивід, що передбачає виявлення властивостей одного об’єкта на підставі його подібності до іншого; може виступати як прийом, метод відкриття учнями нових ознак, властивостей.

Анкетування – метод наукового дослідження, який дозволяє отримати первинну педагогічну, соціологічну, психологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

Аудіовізуальні засоби – технічні засоби навчання, які передають звукові й зорові ознаки, особливості предметів, явищ.

Базовий навчальний план – документ, що подає зміст освіти як ціле через перелік навчальних предметів, котрі вивчаються в школі, встановлює порядок їх вивчення за роками із зазначенням кількості відведених для цього тижневих годин; визначає тижневе навантаження учнів кожного класу.

Безперервна освіта – різні ступені й форми здобуття й удосконалення загальноосвітньої і професійної підготовки.

Бел-ланкастерська система – система навчання, яка полягає в тому, що старші учні навчають молодших.

Бесіда – 1) Метод навчання, побудований на запитаннях і відповідях; застосовується на різних етапах навчання. 2) Метод психолого-педагогічного дослідження з метою виявлення індивідуальних особливостей людини у різних сферах діяльності.

Бригадна форма навчання – передбачає виконання спеціально сформованими тимчасовими учнівськими групами практичних, лабораторних робіт. Завдання виконувані бригадами, мають бути як єдиними, так і диференційованими.

Важковиховуваність – поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими зіткається педагог при організації і здійсненні виховного процесу. На подолання важковиховуваності спрямовані зусилля закладів компенсаторної та розвиваючої освіти.

Варіативний компонент змісту освіти – складова базового навчального плану, яка формується регіоном або школою і відображає потреби регіону, враховує інтереси вихованців, можливості педагогічного колективу школи.

Вербальні методи – методи, в яких основним засобом навчання є слово: розповідь, бесіда, пояснення, лекція.

Викладання – організація цілеспрямованого й систематичного впливу викладача на учня з метою досягнення певної мети навчання.

Виховання – 1) Передача накопиченого досвіду від старшого покоління до молодшого. 2) Спрямований вплив на дитину з метою формування в неї певних знань, поглядів і переконань, моральних цінностей. 3) Цілеспрямований, педагогічно організований, двосторонній процес взаємопов’язаної та взаємообумовленої діяльності вихователя і вихованця, у процесі якої вихователь формує соціально-значущі якості особистості, досвід громадянської поведінки, впливає на почуття, свідомість, поведінку вихованця, а вихованець оволодіває і виробляє в себе ці якості та поведінкові уміння й навички. 4) Процес і результат виховної роботи, спрямованої на розв’язання конкретних виховних завдань.

Вихованість – складне особистісне утворення, що визначається сукупністю достатньо сформованих якостей особистості.

Виховуюче навчання – один з принципів дидактики, уведений в педагогіку Й.Ф. Гербертом; передбачає вплив змісту методів організації навчання на формування особистісних якостей учнів, набуття ними соціального досвіду.

Вік – конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь фізичного і психічного розвитку людини.

Вікові особливості – комплекс фізичних, пізнавальних, інтелектуальних, мотиваційних, емоційних якостей, характерних для більшості людей даного віку.

Вільне виховання – педагогічна теорія, яка розглядає дитину як «первообраз правди, істини та краси» та вбачає його саморозвиток.

Віннетка-план – один з варіантів індивідуалізованого навчання, розроблений на початку 20-х рр. суперінтендантом м. Віннетка (США) Уошбером. За цим планом кожен учень проходить курс навчання за індивідуальним навчальним планом, власним темпом.

Вміння – 1) підготовленість до практичних та теоретичних дій, що виконуються швидко, точно та свідомо на підставі засвоєних знань та життєвого досвіду; 2) здібність людини виконувати певні дії на основі засвоєних знань.

Внутрішньошкільний контроль – систематична, цілеспрямована перевірка адміністрацією школи роботи педагогічного колективу або окремого вчителя з метою виявлення відповідності реального стану навчально-виховного процесу вимогам державного стандарту; здійснюється директором школи та його заступниками, керівниками методичних об’єднань.

Вправа – навчальне завдання для багаторазового виконання учнями певних дій з метою вироблення й удосконалення вмінь і навичок.

Врахування вікових особливостей – один з основних педагогічних принципів.

Гімназія – середній навчальний заклад для обдарованих і здібних дітей, що забезпечує їхню науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку та задовольняє різнобічні освітні запти особи, суспільства, держави.

Готовність до шкільного навчання – сукупність фізіологічних і психологічних особливостей дітей старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного шкільного навчання. Включає компоненти: Мотиваційний (позитивне ставлення до навчальної діяльності), вольовий (уміння діяти за зразками та здійснювати самоконтроль), розумовий (розвиток пізнавальних процесів), комунікативний (уміння спілкуватися з дорослими і з ровесниками), мовленнєвий, а також фізичний розвиток.

Групова навчальна робота на уроці – форма навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою за умов опосередкованого керівництва з боку вчителя і у співробітництві з учнями.

Гуманізація навчання – організація навчання з максимальним урахуванням індивідуальностей дітей, створення сприятливих умов для розвитку духовних цінностей усіх учасників навчально-виховного процесу.

Гуманістичний підхід – напрям у світовій науці про людину, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою “відкриту можливість” самоактуалізації, властиву тільки людині.

Гуманітаризація освіти – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів освіти, подолання технократичного підходу до формування змісту, формування цілісної картини світу на засадах взаємозалежності природи, людини й суспільства.

Дальтон-план – форма організації навчального процесу, яка реалізує ідею індивідуалізованого навчання. Розроблена на початку 20-х рр. ХХ ст. Еллен Пархерст, послідовницею М. Монтессорі.

Демократичний стиль спілкування – стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості, довіри, орієнтація на самореалізацію, саморозвиток учнів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – система параметрів, що задає державну норму освіченості, яка відображає суспільний ідеал і враховує реальні можливості освіти в досягненні цього ідеалу. Таку параметри розкриваються за допомогою базового навчального плану, стандартів освітніх галузей, системи вимірників, які дають змогу визначити рівень якості загальноосвітньої підготовки.

Дидактика – галузь педагогіки, що вивчає теорію освіти і навчання.

Дидактичні ігри – ігри, спеціально створені або пристосовані для цілей навчання.

Дидактичні принципи – основні ідеї, вимоги до організації навчального процесу, які випливають із закономірностей його організації. Основні дидактичні принципи: науковості, систематичності, доступності, активності, самостійності, наочності, міцності, емоційності навчання, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Дискусія в навчанні – навчальний метод, який передбачає організацію спільної мовної діяльності для пошуку ефективного розв’язання певної навчальної проблеми.

Диференційоване навчання – форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, схильності, інтереси учнів. Навчальні завдання диференціюються за рівнем складності.

Діалогічне навчання – розмова, бесіда між двома особами, мета якої – пізнання сутності предмета чи явища в процесі обміну думками суб’єктів спілкування.

Діяльність – найважливіша форма прояву життя людини, його активного ставлення до оточуючої дійсності.

Домашні завдання – форма самостійної навчальної роботи учнів, яка має різні дидактичні цілі (закріплення, поглиблення знань, контроль, розвиток творчих здібностей, підготовка до засвоєння нового матеріалу).

Доступність навчання – дидактичний принцип навчання, який передбачає відповідність змісту навчального матеріалу, методів і форм організації навчання віковим та індивідуальним особливостям дітей. Доступність – це міра труднощів засвоєння, яка орієнтується на найближчі перспективи розвитку учнів.

Евристична бесіда – метод навчання через організацію частково-пошукової діяльності учнів, які самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв’язання проблеми досягається разом з учителем.

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів. За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими та державними, що надають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи обіймання певної посади.

Екологія – стан довкілля, наука про загальні закономірності взаємодії природи і суспільства.

Екологічна освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість та поведінку людини з метою формування в неї системи наукових знань про природу, необхідних поглядів і переконань, практичних умінь і навичок, певних ціннісних орієнтацій, норм поведінки в природі, активної соціальної позиції в галузі раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне виховання – процес формування в підростаючих поколінь сукупності властивостей і якостей, необхідних для виявлення відповідального ставлення до природи.

Екскурсія – форма організації навчання з метою збагачення, розширення, поглиблення знань учнів, чуттєвого і логічного пізнання.

Експеримент – метод пізнання, за допомогою якого в контрольованих та керованих умовах досліджуються явища дійсності.

Експеримент педагогічний – 1) емпіричний метод наукового дослідження; 2) науково поставлений дослід, спостереження за досліджуваним явищем в точно створених умовах.

Емоції – суб’єктивні реакції людини або тварини на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що знаходять свій вираз у гніву, задоволення чи незадоволення, страху тощо.

Емпатія – психічний стан іншої особи на відміну від симпатії, для якої характерне співпереживання.

Естетичне виховання – процес формування в учнів здібностей сприймати і правильно розуміти прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві; процес формування естетичної свідомості розвитку творчих здібностей і дарувань у різних галузях естетичної дійсності.

Естетичний ідеал – соціально обумовлені уявлення про гармонію та красу в людині, у природі, суспільстві, мистецтві.

Етична бесіда – одна із форм етичної освіти, яка використовується у системі морального виховання.

Ефективність навчання – міра досягнення мети навчання; визначається на основі зіставлення мети і здобутих результатів, внаслідок чого робиться висновок про ефективність навчання.

Загальна середня освіта – сукупність знань, умінь та навичок, набутих у ході вивчення основ наук, необхідна підростаючим поколінням для оволодіння професіями та затверджена відповідним сертифікатом.

Задатки – спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою розвитку на їх ґрунті здібностей.

Задача пізнавальна – навчальне завдання, яке передбачає пошук нових знань, способів дій через активну пізнавальну діяльність учнів.

Закономірності навчання – об’єктивний і необхідний зв'язок між педагогічними явищами, коли зміна одних явищ зумовлює відповідні зміни інших.

Закріплення знань, умінь та навичок – організація вчителем діяльності учнів, спрямованої на повне й міцне засвоєння навчального матеріалу; може бути окремим етапом навчального процесу і супроводжувати інші.

Запам’ятовування – один з процесів пам’яті, що передбачає закріплення в пам’яті відчуттів, образів, думок, дій, переживань.

Засвоєння – форма пізнання, яка має такі етапи: сприйняття, розуміння, запам’ятовування, можливість практичного використання.

Засоби навчання – джерела або спеціальні пристосування, які допомагають учителю здійснювати навчальний процес, тобто це засоби, які допомагають учителю навчати учнів, а учням – навчатися.

Здібності – індивідуальні особливості, що дають їй змогу за однакових умов успішніше за інших оволодівати певною діяльністю, розв’язувати творчі задачі.

Зміст освіти – точно визначені обсяги систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою всебічного розвитку учнів, формування в них наукового світогляду, стійкої поведінки, пізнавальних інтересів і підготовки до трудової діяльності.

Знання – відображення людиною об’єктивної дійсності й формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Колективний досвід людства, результат пізнання об’єктивної дійсності.

Зорова пам'ять – вид пам'яті, при якому домінуючу роль у запам’ятовуванні і відтворенні сприйнятого відіграє зоровий аналізатор.

Індивід – окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних властивостей і якостей.

Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини.

Індивідуалізація навчання – організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів з метою створення сприятливих умов для реалізації їх пізнавальних можливостей, потреб, інтересів.

Інновація педагогічна – процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних потреб, які досі розв’язувалися по-іншому.

Інтеграція навчання – відбір та об’єднання навчального матеріалу з різних предметів з метою цілісного й різнобічного вивчення важливих наскрізних тем.

Інтерес пізнавальний – вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання.

Класно-урочна система – організація навчального процесу, коли учнів за віком і рівнем знань групують в окремі класи. Основною формою навчання є уроки за певним розкладом, зміст яких визначається навчальним планом. Теоретичне обґрунтування класно-урочної системи дав Я.А. Коменський.

Колектив – взаємодія і взаємовідносини між людьми, які об’єднані спільними цілями, спільною організацією праці.

Комплексна система навчання – спосіб побудови змісту освіти й організації навчального процесу, на основі однієї об’єднуючої ідеї з урахуванням природних зв’язків.

Комп’ютерне навчання – застосування комп’ютерів як багатофункціонального засобу навчання.

Компетентність – володіння всебічними, глибокими професійними знаннями в будь-якої галузі.

Комунікація – спілкування, передача інформації в людському суспільстві.

Констатуючий експеримент – метод емпіричного педагогічного дослідження, коли вивчаються існуючи педагогічні явища.

Концепція – система поглядів, сукупність ідей, що визначають суть задуму, певний спосіб розуміння явища, розв’язання проблеми.

Корекційна робота – система спеціальних прийомів, спрямована на подолання або послаблення вад розвитку дітей.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторно-бригадний метод – спосіб організації навчального процесу в школі, що ґрунтується на виконанні учнівськими бригадами самостійних навчально-лабораторних завдань, різновид Даль тон-плану. На початку 30-х рр. ХХ ст. отримав розповсюдження в радянській школі, але пізніше був розкритикований як такий, при якому принижується роль вчителя та існує невірне розуміння процесів засвоєння знань учнями.

Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Ліцей – спеціальний заклад освіти для обдарованих дітей, що забезпечує здобуття освіти понад державний мінімум та здійснює науково-практичну підготовку, задовольняє різнобічні освітні запити особи, суспільства і держави.

Магістратура – форма навчання за якою дипломований спеціаліст, навчаючись за окремими програмами та навчальними планами, розширює та поглиблює свої знання і може одержати кваліфікацію магістра з обраної спеціальності.

Майстерність педагогічна – комплекс якостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності.

Мета виховання – попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, у їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягти в процесі виховної роботи.

Метод виховання – найкоротший шлях досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Метод навчання – спосіб досягнення навчальної мети, система послідовних, взаємозв’язаних дій учителя і учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти.

Методика педагогічного дослідження – спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод проектів – притаманна прагматичній педагогіці форма організації навчання, за якою самі учні намічають собі ті чи інші практичні завдання (проекти) та в процесі їх виконання отримують знання та навички.

Методична робота – спеціально організована діяльність педагогічного колективу, спрямована на підвищення рівня професійної майстерності педагога.

Мислення – опосередковане й узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх зв’язках і відношеннях; здійснюється шляхом мислитель них дій, операцій.

Міжпредметні зв’язки – взаємна узгодженість навчальних предметів, яка обумовлена системою наук і дидактичними завданнями.

Молодший шкільний вік – етап розвитку дитини, який відповідає періоду навчання в початковій школі; хронологічні межі цього віку різні в різних країнах; в Україні молодший шкільний вік – 6 – 10 років.

Мораль – система норм, правил і вимог до поведінки особистості в різних сферах життя і діяльності.

Моральне виховання – цілеспрямоване формування моральної свідомості, розвиток моральних почуттів, формування навичок та звичок моральної поведінки.

Мотивація – спонукання (стимули), що включають активність індивіда і визначають його спрямованість; у ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, емоції, установки.

Навички – усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторень; характеризується великим ступенем засвоєння і відсутністю по елементної свідомої регуляції і контролю.

Навчальна програма – державний документ, у якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмета в кожному класі і визначається обсяг та система наукових знань, умінь та навичок, якими повинні оволодіти учні. Будь-яка навчальна програма складається з 4-х частин: пояснювальної записки, основної частини, списку літератури для вчителя, списку наочності та критеріїв оцінювання.

Навчальний план – державний документ, який визначає склад навчальних предметів, послідовність їх вивчення за роками навчання та кількістю годин на вивчення предмета в окремих класах.

Навчальний посібник – хрестоматії, посібники та інша література, що допомагає вчителю в підготовці до уроку.

Навчальний предмет – система знань, умінь і навичок, дібраних із відповідної галузі науки чи мистецтва для вивчення в навчальному закладі. Основою кожного навчального предмета є відповідна наука або вид діяльності. Навчальний предмет може відображати в узагальненому й скороченому вигляді основні положення із суміжних наук.

Навчання – процес цілеспрямованої, послідовної взаємодії вчителя і учня, спрямований на засвоєння всіх компонентів змісту освіти; структура навчання включає діяльність учителя (викладання) і діяльність учнів (учіння).

Наочність навчальна – унаочнення змісту навчання; має різні види: словесна, природна, зображувальна (образна), об’ємна, звукова, абстрактно-символічна.

Наступність у навчанні – дидактичний принцип, який передбачає зв'язок та узгодженість у цілях, змісті, організаційно-методичному забезпеченні етапів освіти, які межують один з одним (довкілля – початкова – основна школа).

Обдарованість – сукупність природних задатків як передумова розвитку здібностей та певних видів діяльності.

Олігофренопедагогіка – розділ педагогіки, яка розробляє питання теорії та практики виховання і навчання розумово відсталих дітей.

Опитування – складова частина усного контролю якості навчання.

Освіта – процес і результат взаємодії між учителем і учнями, за яким останні оволодівають усіма компонентами змісту навчання, розвиваються і виховуються.

Осмислення – з’ясування значення, смислу, розуміння чогось.

Особистісно орієнтоване навчання – організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.

Особистість – соціальний індивід, суб’єкт суспільних відносин, діяльності й спілкування.

Оцінка – 1) оцінні судження в усній та письмовій формі щодо якості певної діяльності; 2) бали – кількісні вимірники, які визначаються нормами оцінок; в українській школі прийнята 12-бальна система оцінок.

Оцінювання навчальних досягнень – встановлення ступеня виконання школярами навчальних завдань, рівня їх якості; дидактичні вимоги до оцінювання: об’єктивність, систематичність, урахування індивідуальних особливостей, стимулювання учнів до вдосконалення своєї праці тощо.

Педагогіка – наука, яка вивчає механізм розвитку особистості та процес її спеціально організованого формування у відповідності із суспільними вимогами.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності, її високу якість.

Педагогічна рада – постійно діючий колективний орган педагогічного колективу загальноосвітнього закладу, що вирішує найважливіші поточні питання організації й удосконалення навчально-виховного процесу.

Педагогічна техніка – сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи, з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання.

Педагогічна технологія – науково обґрунтована (дидактична)система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв’язання проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат.

Передовий педагогічний досвід – діяльність педагога, що забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів і засобів роботи на основі їх вдосконалення.

Педагогічний процес – цілеспрямований процес взаємодії педагогів і учнів, у ході якого відбувається виховання, навчання, формування й розвиток вихованців.

Педагогічний такт – почуття міри, дотримання правил порядності. Він проявляється в умінні тримати себе порядно, висувати розумні і педагогічно обумовлені вимоги до учнів. Основою педагогічного такту є глибоке знання психології дитини, індивідуального підходу до неї.

Перевиховання – виховна діяльність, спрямована на перебудову неправильних поглядів, суджень, оцінок, цінностей особистості на перебудову її негативної поведінки.

Переконання – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності.

Перспективний план – документ, що визначає головні напрями роботи й завдання загальноосвітнього закладу на найближчі 5 – 10 років.

Підлітковий вік – етап онтогенетичного розвитку дитини від 11-12 до 14-15 років.

Підручник шкільний – навчальна книга, яка передає предметний зміст освіти, розрахована на певні умови навчання; зміст і структура, дизайн сучасного підручника забезпечують у комплексі навчальну, виховну, розвивальну, мотиваційну функції; мають бути цікавими для учнів, навчати вчитися.

Пізнавальні інтереси – прагнення до знань, що виявляється в активному ставлення учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності.

Повторення – повернення до раніше вивченого матеріалу з метою його закріплення, поглиблення, систематизації.

Позакласна виховна робота – різноманітна виховна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснена в позаурочний час. Вона спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду.

Позашкільні навчально-виховні заклади – заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості в професійному становленні та забезпечують соціальний захист.

Покарання – моральний, психолого-педагогічний і юридичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потребному для окремого індивіда, групи чи всього суспільства напрямі.

Поняття – усталене вираження узагальненого знання про найістотніші риси й властивості предметів; зміст поняття передається сукупністю істотних ознак, які його характеризують. Поняття різняться за обсягом і за змістом.

Поточний план – документ, що визначає зміст і форми навчально-виховної, методичної, організаційної роботи загальноосвітнього закладу на конкретний термін її проведення.

Пояснення – вид усного викладу вчителем навчального матеріалу, що передбачає доскональне розкриття істотних ознак, характеристик, понять, явищ, способів дії, може включати залучення схем, малюнків, алгоритмів, елементи бесіди.

Правила навчання – конкретні вимоги до викладання, практичне судження про діяльність учителя за певних умов.

Прийом навчання – складова частина методів навчання.

Принцип – основне вихідне положення, правило діяльності.

Проблемне навчання – спосіб організації активної навчальної діяльності; розв’язання учнями різних пізнавальних завдань, проблемних задач; передбачає також застосування евристичної бесіди, дослідницького методу, проблемного викладу знань.

Рефлексія – здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із суспільно значущими цінностями, а також з діями та вчинками інших людей.

Розвивальне навчання – група ідей і концепцій навчання й практики освіти, стрижневою ідеєю якої є особистісний розвиток людини. Особистісний розвиток розуміється як розвиток мислення і пам'яті, адаптивних можливостей і якостей, науково-теоретичного мислення, творчих здібностей і т.д. Теорію розвивального навчання розробляли Й.Г. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський та інші видатні педагоги. Наукове обґрунтування цієї теорії дав Л. Виготський. Подальший розвиток теорія одержала в працях Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Давидова, Н. Менчинмької та інших вчених.

Розвиток – процес кількісних і якісних змін в організмі, психіці, інтелектуальній і духовній сфері людини під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання і навчання.

Розповідь – словесний метод навчання, живе і образне викладання навчального процесу з метою повідомлення учням фактів, висновків, опису подій та явищ.

Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.

Розумове виховання – одна із основних складових виховання, яка включає до себе оволодіння учнями знаннями та вироблення вмінь самостійного засвоєння і застосування їх на практиці.

Самовиховання – свідома цілеспрямована та самостійна діяльність особистості, що виникає в результаті її активної взаємодії з середовищем і впливає на її розвиток та вдосконалення.

Самоосвіта – самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на оволодіння новими знаннями, уміннями, навичками і вдосконалення набутих, відповідно до свідомо поставленої мети.

Самооцінка – оцінка суб’єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей, порівняно з іншими людьми.

Самостійна робота учнів – діяльність учнів, спрямована на оволодіння навчальним матеріалом або його застосування, що відбувається без участі вчителя.

Система освіти – сукупність навчальних і навчально-виховних установ, що забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для виробництва, сільського господарства, науки й культури.

Систематичність навчання – відповідність викладу матеріалу внутрішній логіці предмета, дидактичним правилам: від відомого до невідомого, від простого до складного, від часткового до загального.

Спадковість – властивість біологічних організмів передавати від батьків до дітей певні задатки.

Спостереження – 1) метод навчання, що передбачає організацію цілеспрямованого, планомірного сприймання учнями явищ навколишньої дійсності; 2) метод наукового дослідження.

Сприйняття – цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецептори поверхні.

Структура процесу засвоєння – сприймання, розуміння, осмислення, закріплення, застосування.

Творчість – діяльність людини, спрямована на створення нових матеріальних і духовних цінностей; передбачає наявність певних особистісних і процесуальних характеристик: здібностей, мотивів, умінь, уяви, інтуїції тощо.

Творчі здібності – здібності, які забезпечують успішну реалізацію процесу творчості, створення продуктів духовного чи матеріального життя, що відрізняються новизною, оригінальністю, унікальністю.

Тести – короткі стандартизовані завдання, за якими перевіряють результати в різних видах діяльності.

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке проводиться у контрольованих умовах та дозволяє об’єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.

Толерантність – відсутність чи послаблення реагування на будь-який несприятливий фактор в результаті зниження чуттєвості до його впливу.

Трудове виховання – виховання свідомого ставлення до праці як до основної життєвої потреби через формування звички до праці шляхом включення особистості в активну трудову діяльність.

Узагальнення – розумовий процес, що полягає у розумінні та виділенні загального в предметах чи явищах дійсності і завдяки цьому розумовому об’єднанні їх одне з одним.

Урок – форма організації навчальної роботи в школі, яка відбувається в межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів; уроки мають різні структури залежно від мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів.

Успішність навчання – ступінь засвоєння учнями знань, умінь, навичок у зіставленні з вимогами навчальних програм; дістає кількісне вираження в оцінних балах.

Фактор – істотна обставина, причина, умова, рушійна сила якогось процесу, явища.

Фізичне виховання – сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров’я, забезпечення гармонії фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини.

Форми організації навчання – спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі (уроки, практикуми, семінари, екскурсії, факультативи, додаткові заняття, домашня навчальна робота).

Формування особистості – процес соціалізації людини, який включає розвиток, виховання у вузькому розумінні, цілеспрямоване й стихійне виховання.

Функція – обов’язок, коло діяльності, призначення, роль.

Функції процесу навчання – освітня, виховна й розвивальна.

Юнацький вік – період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років.

Якість знань – характеристика результатів засвоєння знань, що включає різні ознаки: повноту, глибину, усвідомленість, систематичність, гнучкість конкретність, узагальненість, які виявляються через багатоаспектний аналіз результатів засвоєння і застосування знань.

Дата добавления: 2014-01-06