Утворення і розвиток феодальної держави в X – XІІ ст

Особливості розвитку феодального права в Німеччині

Становлення князівського абсолютизму

Виникнення та особливості станово-представницької монархії

Утворення і розвиток феодальної держави в X – XІІ ст.

Розпад імперії Карла Великого у середині ІX століття поклав початок самостійному існуванню Східно-Франкського королівства. Через сто років воно стало називатись Тевтонською державою, а пізніше – Німеччиною.

Німеччина як єдиний державний простір виникла не від-разу. У Тевтонській державі було кілька ранньофеодальних утворень – герцогства Саксонія, Тюрінгія, Франконія, Швабія та Баварія. Герцог мало чим відрізнявся від вождя племені, організація влади була примітивною.

Наприкінці X ст. князівства згуртувались, у них з’явилась чудова на той час армія. Німецький король Оттон І прагнув підкорити Італію. Римський папа потребував підтримки німецького короля, тому що місцеві феодали захопили владу в Римі.

Оттон І в середині X ст. захоплює північну і центральну частини Італії, і в 962 році папа римський коронує його ім-перською короною. Створена Оттоном І імперія в XІІ ст. оде-ржала назву «Священна римська імперія німецької нації». Ця назва зберігалась до 1806 року.

У XІІ ст. німецькі князівства переживали занепад, центробіжні сили послаблювали могутність імперії. Королі з династії Гогенштауфенів намагались силою приєднати Італію, але безуспішно. Фрідріх І Барбаросса (1152 – 1190 рр.), його син і онук також зазнали невдачі. Тевтонський орден рицарів був розбитий у 1242 р. Олександром Невським на Чудському озері.

Суспільний лад

Німеччина в економічному відношенні постає однією з найбільш відсталих країн Європи. Феодальні відносини стали розвиватись у країні не раніше ХІІ ст.

Німецьке суспільство поділялось на два основні класи: військовий – лицарство і податний – селянство. Утворенню цих двох станів сприяла реформа короля Генріха Птахолова (919 – 936 рр.), яка була викликана необхідністю створити кінноту для боротьби з угорцями. За реформою, особи, які могли воювати у рядах кіннотників, були зараховані до війсь-кового стану, а всі інші зарахувались до податного стану. У зв’язку з цим до військового стану потрапила і заможна час-тина селянства, а також деякі категорії невільних слуг феодалів.

Військовий стан не був однорідним: крім великих землевласників, світських і духовних, до нього входили середні і дрібні лицарі.

Податний стан складався із вільних і невільних селян. Серед них тривалий час існували земельні власники: частина селян володіла землею на основі чинша, тобто внесення певних платежів на користь власника землі. Невільні були кріпа-ками, що працювали на землі або слугували при дворі феодала.

Міщани були землевласниками або ж торговцями і ремісниками. Фактично, вони не могли розглядатися як податний стан, тому що податками обкладались міста, а не окремі громадяни.

У ХІІ ст. у Німеччині склались феодальні стани.

Структура класу феодалів визначалась відносинами земельної власності. Найбільшим землевласником був король. Великі земельні володіння мали герцоги, пфальцграфи, графи, рицарі.

Поряд із світською знаттю стояли прелати церкви –архієпископи, єпископи, абати.

Взаємовідносини між феодалами будувались на ленних зв’язках і були багатоступеневими, але в деяких випадках зберігалось пряме підпорядкування феодальних власників королю, що було характерне для ранньофеодальної держави.

Феодальна ієрархія, яка склалась у Німеччині в ХІІ ст., виступає в Саксонському і Швабському зерцалах як ієрархія шести і семи військових щитів (Саксонське зерцало, книга І, ст. 3). Ієрархія носила військовий характер. У той же час вона була формою державної організації німецьких феодалів.

Державний лад

У ІХ-Х ст. у Німеччині спостерігається посилення королівської влади, обумовлене тим, що багаточисельні великі і середні землевласники потребували допомоги сильної королівської влади, для захоплення вільних земель і закріпачення вільних общинників; вона була потрібна і монастирям, і єпископам, які були зацікавлені в розширенні церковного землеволодіння. Політичного об’єднання Німеччини вимагала наявність зовнішньої небезпеки (напади норманів, угорців).

У боротьбі з герцогами королівська влада намагалась за-ручитися підтримкою церкви.

Так, Оттон І, намагаючись обмежити самостійність герцогів, видав так звані “оттоновські привілеї”, сутність яких була, перш за все, у територіальному розширенні церковного імунітету, який розповсюджувався не тільки на церковні во-лодіння, а й на весь регіон, де вони були розміщені.

Центром вищої державної влади був королівський двір, який складався з членів королівської сім’ї, їхніх слуг, міністеріалів і службовців вільного походження, які складали урядовий апарат.

При королівському дворі постійно знаходилась значна кількість церковних і світських феодалів, з яких призначались вищі сановники: канцлер, камерарій, капелан, дворецький, маршал. Вищою посадовою особою був канцлер, який відав усіма справами управління. Важливе значення мала посада дворецького (майордома), який відав справами королівського двору.

У політичному житті країни велику роль відігравали збори феодалів. Як суверенний орган, вони виступали при усуненні королів від влади, а також у той час, коли король ще не був обраний. Збори визначали компетенцію короля, видавали законодавчі акти, вступали в переговори з папою, при-значали вищих посадових осіб.

На початку ХІ ст. при королі була створена рада вищих представників знаті (гофтаг), разом з якою король розглядав найважливіші справи.

У кінці ХІ ст. у Німеччині запанували принципи виборчої монархії. Обрання короля князями було юридичним актом. Той, хто не брав участі у виборах, вважав себе вільним від королівської влади.

2. Виникнення та особливості станово-представницької монархії

Слабкість центральної влади – характерна особливість феодальної монархії в Німеччині. Імператорам лише на короткий час вдавалося підкоряти собі князівства, приборкувати світських і духовних феодалів. Навіть у власних володіннях німецькі імператори були обмежені у діях, залежні від папи римського і від усієї знаті.

До початку ХІІІ ст. королівська (імператорська) влада була ще значною. Управління будувалось за двірцево-вотчинною системою. Владу на місцях здійснювали графи. З часом вони привласнили собі спадкоємні права. Посилення влади герцогів, графів та єпископів привело до децентралізації дер-жави.

Феодальна роздробленість Німеччини була закріплена Золотою буллою 1356 р., яка була видана імператором Кар-лом V (королем Чехії). Згідно з положенням Золотої булли папу римського було усунуто від виборів німецьких імпера-торів, визнавалась повна політична самостійність курфюрстів, до того ж вони одержали, так звану, регалію – ви-ключне право видобутку дорогоцінних металів і чеканки мо-нети. У буллі було врегульовано порядок обрання імператора. Право його обрання було визнано за трьома духовними кур-фюрстами (Майнцським, Кельнським і Трірським) та чотирма (Богемія, Пфальц, Саксен Вютенберг і Бранденбург) світсь-кими землями.

“Золота булла” узаконила приватні війни, крім війни ва-салів проти сеньйорів. Нею було заборонено союзи міст. Рі-шення всіх важливих справ імперії передавалось колегії кур-фюрстів, яка повинна була скликатись щорічно.

Державний лад

Вище управління Німеччини зосереджувалось у руках колегії курфюрстів, які обирали імператора і були його радниками.

Час від часу збирався рейхстаг, що складався з трьох ку-рій: курфюрстів, князів і імперських міст. Дрібне дворянство не мало у рейхстазі свого представництва. Не мало його і се-лянство.

Рейхстаг скликався імператором двічі на рік, інколи – один раз в декілька років. Рейхстаг вирішував питання щодо встановлення земського миру, організації загальноімперських військових заходів, війни і миру, відносин з іншими державами, обкладання імперськими повинностями, територіальних змін у складі імперії і князівствах, змін в імперському праві. Рішення рейхстагу виконувались засобами окремих зе-мель, які входили у склад імперії, що не завжди призводило до їх чіткого виконання. У перервах між засіданнями імпера-тор міг видавати при участі членів своєї ради укази, але вони набували силу закону лише після затвердження їх рейхста-гом. Імператорська влада була слабкою. Імператор не мав за-гальноімперського війська, загальноімперського суду.

Влада князів в окремих землях спочатку не була необмеженою. Там існували ландтаги – станові представництва духовенства, дворян і міщан, іноді зустрічаються у цих збо-рах і представники вільного селянства. За структурою ці збо-ри були двох- або трьохпалатними.

Компетенція ландтагів у різні періоди їх розвитку була різною. Ландтаг вважався верховним судом князівства, поки не виникли особливі суди, до яких пізніше перейшла юрисдикція лантагів. І тоді він у деяких державах став апеляційною інстанцією для цих судів. Ландтаг також вирішував справи, що не входили в юрисдикцію судів (наприклад, полі-тичні). Вони втручались в управління державою, впливали на формування князівської ради, а також на призначення вищих чиновників. Найбільш важливим правом ландтагів було пра-во встановлення податків. Із зростанням державних потреб і зменшенням доменів князям усе частіше потрібно було звер-татись до ландтагів за грошовими субсидіями. Вони надавали грошові суми на утримання війська, що давало можливість втручатися в управління армією, будівництво оборонних спо-руд та ін.

Таким чином, ландтаги, у певній мірі, обмежували владу князів, і були, по суті, більш станово-представницькими органами, ніж рейхстаг, що дає підстави вважати, що станово-представницька монархія в Німеччині розвивалась у межах окремих князівств, а не в межах усієї імперії.

Велику роль у Німеччині відігравали міста. Управління містом залежало від його правового статусу. Великою самостійністю користувались імперські міста, близько до них стояли вільні міста, менше прав було у князівських міст. У XІІІ–XІV ст. більшість міст одержали політичні вольності і були самоуправлінськими одиницями. Законодавча влада в містах здійснювалась радою, яка складалась з комісій окремих галузей міського господарства. Виконавча влада належала магістрату з одним чи декількома бургомістрами.

У другій половині XІV ст. стали виникати союзи міст, необхідні для боротьби з дрібними рицарями і князями, які намагались всіляко притісняти міста.

Суспільний лад

З розвитком феодалізму відбуваються зміни в станово- класовій структурі суспільства. Встановилась доволі значна різниця між верхніми шарами – аристократією і нижчим дворянством. Із аристократії виділилась невелика група світсь-ких і духовних феодалів – курфюрстів. Майже повністю зни-кло середнє дворянство. Основну масу нижчого дворянства з XІV ст. складали міністеріали. Панськими слугами вони вступали у рицарі і, таким чином, ставали вільними і входили у число дворян. Пізніше, з розвитком капіталістичних відно-син, значення рицарства падає.

Німецькі міста поділялись на три види: імперські міста, які були безпосередніми васалами короля; вільні міста, які не платили податків і мали повне самоуправління; князівські мі-ста, статус яких визначався князем, на території якого вони знаходились. Населення міст було неоднорідним. До панівного класу відносились землевласники і купці. На нижчому ща-блі знаходились ремісники, підмайстри, поденщики.

У поземельних відносинах Німеччини відбулись важливі зміни, викликані проникненням у сільське господарство товарно-грошових відносин. Ці зміни виразились у послабленні кріпосної залежності селян, які одержали самостійність. Най-більш заможні вільні селяни, орендували великі земельні ді-лянки у феодалів, сплачуючи за оренду грошовий чинш. Ве-ликі орендатори з часом ставали дрібними поміщиками. Ра-зом з тим залишалась велика маса залежного селянства, яке було “залежним по землі” і “особисто залежним”. Перші були прикріплені до землі, яку займали спадково, виконуючи певні визначені повинності. Особисто залежні виконували повинності, розмір яких не був чітко визначений.

Судоустрій Німеччини

Розпад франкської монархії і розвиток феодалізму призвів до утворення в помістях землевласників феодальних судів. Спочатку землевласник мав право судити лише своїх кріпосних, але пізніше його юрисдикція поширилась на все на-селення, яке проживало на його території.

Поряд з феодальним, існували церковні суди, юрисдикція яких поширювалась як на певні категорії людей (духовенство і деякі розряди світських осіб), так і на певне коло справ (шлюбно-сімейні справи, духовні заповіти).

Третій вид складали міські суди. Склад міських судів у окремих містах був різним. У деяких суд здійснювався суддею і засідателями – шефенами, в інших – міською радою. У більшості міст суддів обирала міська община.

З укріпленням князівської влади був створений вищий суд у князівствах. Судові функції мали і управителі округів – амтмани. Крім того, в округах були нижчі суди з різноманітною компетенцію.

У Вестфалії широкого розповсюдження одержали особливі суди – суди фемів.

Дата добавления: 2014-01-06