Суб’єкти права інтелектуальної власності

Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.

Суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства.

Суб’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи.

1. Творці інтелектуальної власності (фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність).

2. Фізичні та юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором.

Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також держава в особі її органів.

Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Творчий характер праці творця являється єдиним і універсальним критерієм для виникнення авторського права.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності визнаються не тільки авторами своїх творінь, але у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Вони мають право укладати авторські і ліцензійні договори, одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники.

За Цивільним Кодексом (ЦК) України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений кількома авторами. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) нероздільне - коли неможливо виділити працю кожного співавтора. Воно властиве авторському праву та науково-технічній творчості;

б) роздільне співавторство - коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину.

При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.

Має бути угода про спільну працю в письмовій формі, або ж усною. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу, - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.

Суб'єктами авторського права можуть бути не лише автори, а й інші особи (наприклад, роботодавець і правонаступник роботодавця).

Роботодавцеві належать (майнові) права на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності за таких умов:

- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

- договір має бути укладений лише в письмовій формі;

- у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму, не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права й обов'язки сторін.

Відповідно до ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Дата добавления: 2014-01-06