Вересня 1886 р

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9

Участь України в роботі ВОІВ

Починаючи з 1993 року, Україна є членом Постійних комітетів ВОІВ з питань інформації у сфері промислової власності і її співпраці з метою розвитку

в цій сфері, з 1995 року — Постійного комітету ВОІВ із співпраці з метою розвитку у сфері авторського права і суміжних прав.

ВОІВ надає Україні істотну консультативно-методичну, технічну і фінансову допомогу.

Про визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці свідчить нагородження в жовтні 1998 року Президента Національної академії наук України ім. академіка Б. Є. Патона Золотою медаллю ВОІВ за видатний внесок

в охорону інтелектуальної власності.

10.2. Міжнародно-правові акти по охороні авторського права та суміжних прав

Дана Конвенція багато разів переглядалася (останній раз у Парижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2 жовтня 1979 р.), що зумовлюється розвитком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяльності.

Держави, які підписали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охорони прав авторів на їхні літературні і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн- членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах - членах Союзу таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо (твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій же охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу;

3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною Конвенцією, невичерпний.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання правової охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча самого цього терміну Конвенція не вживає.

Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за

умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце проживання в ній.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів.

Паризький акт Бернської конвенції. У 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Передусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги стосовно перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загального правила про виключність прав автора. Були передбачені обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам.

Всесвітня Женевська конвенція про авторське право

Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 р., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Женевська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва, які підпадають під її охорону. У ст. І наводиться лише примірний перелік творів науки, літератури і мистецтва.

Дана Конвенція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх національних законодавствах містять норми щодо формальностей.

Конвенція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, передбачені національним законодавством (депонування примірників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними стосовно будь-якого твору, який користується конвенційною охороною, якщо будуть дотримані формальності, встановлені самою конвенцією.

Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора.

Детально Всесвітня конвенція регламентує право на переклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск в світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції».

Проте кожна держава, що є членом Конвенції, може своїм внутрішнім законодавством обмежити право перекладу письмових творів відповідно до умов, визначених Конвенцією.

Право на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає в тому, що відповідно до побажань країн, що розвиваються, обмежується право на переклад автора твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій.

Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни. Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охорона не надається творам, які на момент набуття чинності Конвенцією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеціальний режим стосовно невипущених у світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони просять надати охорону їхнім творам, такими ж правами, що і вітчизняні автори неопублікованих творів. Проте охорона твору такого автора надається за умови, що автор є громадянином держави, що приєдналася до Конвенції. Водночас кожна держава-учасниця Конвенції може в

своєму національному законодавстві прирівняти таких авторів на своїй території до власних громадян.

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція»)

Проблема охорони об'єктів суміжних прав на міжнародному рівні з середини минулого століття постала настільки гостро, що вже в 1961 р. була підписана Конвенція, яку стали називати Римською конвенцією.

Особливість суміжних прав полягає в тому, що вони є правовою формою реалізації авторських прав.

Головною метою Римської конвенції є охорона суміжних прав.

Членами Римської конвенції можуть стали лише члени Бернської або Всесвітньої конвенції, які є і членами ООН.

Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мовлення з однієї держави-учасниці Конвенції в іншій державі-учасниці Конвенції надається така, ж правова охорона, як і власним громадянам та юридичним особам.

Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування національного режиму, який надається виконавцям за таких умов:

- виконання має місце в іншій договірній державі;

- воно включено до фонограми, що охороняється Конвенцією;

- виконання транслюється в живому виконанні в передачі, що є об'єктом правової охорони Конвенції;

- незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання.

Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація, що стосується фонограм і виконання, включених до них; або мало місце виконання щодо виконань, не включених до фонограм; або відносно радіо і телепередач часу такої передачі.

Дата добавления: 2014-01-06