Паризька конвенція про охорону промислової власності

Міжнародна охорона промислової власності

Проблеми правової охорони промислової власності в останній чверті XIX ст. настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-правової охорони промислової власності.

Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. На сьогодні Паризька конвенція є основним міжнародно-правовим документом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, що стосуються охорони промислової власності. Зазначена Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому—березні 1984 р. Станом на 1995 р. Учасниками Паризької конвенції були 131 держава, в тому числі й Україна.

Об'єктами охорони Паризька конвенція проголосила об'єкти промислової власності в самому широкому значенні — це винаходи, корисні моделі, товарні знаки і промислові зразки, фірмові найменування, географічні зазначення і найменування місць походження товарів.

За принципом національного режиму Конвенція визначила правило, за яким патентовласнику однієї держави-учасниці в іншій державі-учасниці надається така ж правова охорона, як і власним громадянам. За загальним правилом патент, виданий в одній країні, має силу лише в межах цієї країни.

Для одержання правової охорони об'єкта промислової власності в іншій країні цей об'єкт треба там запатентувати. Якщо ж об'єкту промислової власності потрібно надати охорону в кількох країнах, то в усіх цих країнах зазначений об'єкт необхідно запатентувати. Часто це потрібно було робити одночасно, що просто фізично неможливо.

Процедура патентування об'єкта промислової власності в зарубіжних країнах досить трудомістка, копітка, тривала і дорога. Це була і є на сьогодні одна із досить серйозних проблем правової охорони об'єктів промислової власності в міжнародному масштабі.

Паризька конвенція зробила лише перший крок у цьому напрямі. Вона визначила національний режим, за яким іноземний патентовласник в іноземній державі-учасниці користується тими ж правами, що і її власні громадяни. Патент все ж залишається таким, що має територіальний характер.

Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

Проте пошуки міжтериторіального патенту продовжуються і хоча повільно та все ж просуваються вперед. Уже зараз із загального правила про необхідність патентування в кожній країні, де передбачається одержати охорону, є 7 винятків. В Європі створено Європейське патентне відомство (Мюнхен), що видає патент, який має чинність на території 17 європейських держав.

Істотно полегшується реєстрація знаків. Відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків її перевагами можуть користуватися 43 держави.

Важливим принципом Конвенції є право на пріоритети. Право пріоритету означає, що заявка іноземного заявника в країні-учасниці Конвенції на об'єкт промислової власності повинна розглядатися з пріоритетом раніше поданої заявки на цей же об'єкт у країні-учасниці походження об'єкта. Право пріоритету зберігається за заявником на винаходи — протягом 12 місяців, для інших об'єктів промислової власності — протягом 6 місяців. Наведемо такий приклад. Заявник України подав заявку на винахід до патентного відомства України 1 березня цього року. До патентного відомства Франції 1 липня подав заявку громадянин Франції на такий же винахід. У грудні цього ж року, а може навіть у лютому наступного року до патентного відомства Франції на цей винахід подав заявку заявник України. При такому збігу заявок заявка громадянина Франції французьким патентним відомством буде відхилена за відсутністю новизни, а заявка українського заявника буде прийнята до розгляду.

Загальні положення Конвенції, що стосуються патентів. Конвенція передбачає ряд загальних положень щодо патентів, які є обов'язковими для країн-учасниць Конвенції. Першим таким положенням є положення про незалежність патентів, передбачене ст. 4bis. Воно означає, що патенти, видані на винахід в одній із країн-учасниць, повинні розглядатися як незалежні від патентів на винаходи, одержані на ті ж самі винаходи в інших країнах, включаючи країни-учасниці Конвенції.

Це положення має велике практичне значення, яке полягає в тому, що патент, виданий в одній країні, ніяким чином не повинен впливати на видачу патенту на цей же винахід в іншій країні. Звідси висновок — відмова у видачі патенту на винахід в одній країні не повинна бути підставою для відмови у видачі патенту на цей же винахід в іншій країні. Визнання патенту недійсним за законодавством однієї країни не може бути підставою для визнання патенту недійсним на цей же винахід в іншій країні.

Стаття 4 Конвенції передбачає загальну норму про право винахідника на згадування його імені у патенті на винахід.

Стаття 5(А) Конвенції передбачає обов'язкові норми щодо ввезення об'єктів, невикористання або недостатнього використання, а також примусових ліцензій.

Конвенція передбачає ряд положень, обов'язкових для держав-учасниць, що стосуються пільг щодо сплати зборів за підтримання чинності патентів, використання винаходів у міжнародному транспорті, щодо винаходів, експонованих на міжнародних виставках.

Зазначені загальні норми істотно посилюють ефективність правової охорони об'єктів промислової власності.

Конвенція передбачає також низку обов'язкових норм щодо товарних знаків. Реєстрація знака може бути анульована в разі його невикористання або недостатнього використання протягом встановленого законодавством строку без поважних причин. Одночасне використання одного і того ж знака на однакових або схожих продуктах промисловими чи торговельними підприємствами, які визнаються як співволодільці знака відповідно до закону країни, де передбачається просити його охорону, не є перешкодою до реєстрації знака і ніяким чином не обмежує охорону, що надана зазначеному знаку в будь-якій країні Союзу, якщо таке застосування не вводить громадськість в оману і не суперечить публічним інтересам.

Конвенція рекомендує країнам Союзу не реєструвати як знаки загальновідомі знаки, що вже використовуються в іншій країні Союзу. Такі ж обов'язкові правила встановлені щодо промислових зразків, фірмових найменувань, найменувань місць походження і зазначень походження та недобросовісної конкуренції.

Конвенція проголошує правило, за яким країни Союзу зобов'язані охороняти промислові зразки. Фірмове найменування також підлягає правовій охороні в усіх країнах Союзу, але без обов'язкового подання заявки чи реєстрації незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака чи ні.

Паризька конвенція найменування місць походження і зазначення походження відносить до об'єктів промислової власності. Обидва ці об'єкти традиційно відносяться до більш широкого поняття географічних зазначень.

Паризька конвенція до об'єктів промислової власності відносить і недобросовісну конкуренцію, оскільки остання дуже тісно пов'язана саме з охороною цих об'єктів. Стаття 10bis зобов'язує країни Союзу забезпечувати громадянам країн-членів Союзу ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

Договір про патентну кооперацію (РСТ)

Підписаний у Вашингтоні 19 червня 1970 р., переглянутий 2 жовтня 1979 р. І3 лютого 1984 р.

Держави-учасники цього Договору (Договірні Держави) утворюють Союздля співробітництва в галузі подачі заявок на охорону винаходів, проведенняпо них пошуку і експертизи, а також надання спеціальних технічних послуг.

Договір про патентну кооперацію визначає спеціальну процедуру розглядуміжнародних заявок на охорону винаходів. Заявка на охорону винаходів у будь якій договірній державі може подаватися відповідно до цього Договору якміжнародна заявка. Міжнародна заявка повинна містити заяву, опис винаходу,один або кілька пунктів формули винаходу, одне або кілька креслень (якщо ценеобхідно) і реферат.

Міжнародна заявка повинна бути складена встановленою мовою, повиннавідповідати встановленим вимогам щодо її оформлення, а також щодо єдностівинаходу. Безперечно, заявка має бути оплачена встановленим збором.

Міжнародна заявка в більшості випадків подається до національноговідомства, яке виступає як приймаюче відомство. У Західній Європі це —Європейське патентне відомство та інші регіональні відомства.

Після формальної перевірки і встановлення дати міжнародного поданняодержуюче відомство пересилає один примірник міжнародної заявки доМіжнародного бюро ВОІВ («реєстраційний примірник»). Другий примірник(«копія для пошуку»)надсилається до Міжнародного пошукового органу.

Третій примірник залишається у одержуючого відомства. Воно ж збирає всіпередбачені Договором збори і переказує збір за пошук до Міжнародногопошукового органу, а міжнародний збір — до Міжнародного бюро.

Подана міжнародна заявка стає об'єктом «міжнародного пошуку», який можездійснюватися одним із національних патентних відомств (Австралії, Австрії,Іспанії, Китаю, Російської Федерації, США, Японії), яким надано статусміжнародного пошукового органу, а також Європейським патентнимвідомством.

Результати міжнародного пошуку подаються у звіті про міжнародний пошук,який передається заявникові через чотири-п'ять місяців від дати поданняміжнародної заявки. Звіт про цей пошук надає заявникові можливістьправильно оцінити свої шанси.

Звіт про міжнародний пошук включається до міжнародної публікаціїміжнародних заявок. Міжнародна публікація служить двом основним цілям:розкрити сутність винаходу науково-технічній громадськості і встановитиобсяг охорони, яку передбачається одержати.

Після одержання заявником звіту про міжнародний пошук він має зважити, чи варто йому проводити міжнародну попередню експертизу. Міжнародна попередня експертиза проводиться лише за заявою заявника. Міжнародні органи попередньої експертизи призначаються Асамблеєю Союзу РСТ з числа Міжнародних пошукових органів, за винятком Іспанського відомства з патентів і товарних знаків.

Після публікації міжнародної заявки, але не пізніше 19 місяців від дати пріоритету, Міжнародне бюро розсилає міжнародну заявку зазначеним відомствам. Подальший розгляд міжнародної заявки буде залежати від волі заявника. На підставі одержаних результатів міжнародної попередньої експертизи заявник має вирішити питання про доцільність подальшого розгляду заявки. Адже система РСТ є тільки системою упорядкування подання міжнародної заявки, але не видачі патенту. Видача патенту є виключно функцією зазначених відомств, тобто національних відомств тих держав-членів Договору, в яких заявник передбачає одержати охорону свого винаходу.

Дата добавления: 2014-01-06