Поняття оцінки та необхідність оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності

ТЕМА 12. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Гудвіл як нематеріальний актив підприємства

Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його повною вартістю як майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, що домінує позиції на ринку, нових технологій і т.д.

У якості гудвіла можуть розглядатися:

- інфраструктура клієнтів або постачальників - напрацьовані зв'язки із клієнтами, постачальниками, інші ділові зв'язки;

- престиж фірми - підприємство має репутацію надійного й сумлінного партнера;

- пізнаване ім'я або торговельна марка й т.д.

Вартість гудвіла не підлягає амортизації.

На даний момент традиційні методи оцінок і вимірів, що базуються на принципах бухгалтерського обліку, багато в чому перестали бути адекватними умовам сьогоднішнього дня. Реальний стан справ вимагає нових підходів і відповідних методів виміру економічних факторів. Старі методи економічної оцінки вступають у протиріччя із сучасною практикою. Наприклад, як викладено вище, традиційна бухгалтерська практика трактує торговельну марку як нематеріальний актив, що за аналогією з матеріальним активом у процесі свого використання втрачає свою вартість і переносить частинами свою вартість на вироблений продукт. У зв'язку із цим нематеріальні активи враховуються за тими самими правилам, що й матеріальні, до них застосовуються норми амортизації й відбувається їх списання. У той же час торговельна марка або бренд у процесі їхньої експлуатації не тільки не втрачають своєї вартості, але навпаки, часто нарощують свою вартість. До того ж нерідко такі елементи інтелектуального капіталу, як патенти, ліцензії й ін., враховуються в бухгалтерських документах не відповідно до їхньої реальної вартості, а лише відповідно до витрат на їхню реєстрацію.

Не відповідає реальному положенню справ і облік затрат на інвестиції й поточні витрати. Так, наприклад, витрати на тренінги, на навчання персоналу, на рекламну кампанію найчастіше інтерпретуються як поточні витрати, у той час як вони все більшою мірою мають характер довгострокових інвестицій.

Багато елементів сукупного капіталу організацій взагалі не знаходять відбиття в бухгалтерських балансах, у тому числі такі складові, як зв'язки зі споживачами, кваліфікація персоналу, бази знань, мережні форми роботи та ін.

Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи ви­користати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти ін­телектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

- оподатковуваної бази майна підприємств;

- вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору;

- вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;

- розміру компенсації що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності;

- при постановці їх на бухгалтерський облік;

- приватизації;

- страхуванні;

- передачі у заставу з метою отримання кредиту;

- банкрутстві підпри­ємства тощо.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелек­туальної власності у конкретному випадку їхнього викорис­тання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі.

Складність оцінки об'єктів інтелектуальної власності обумовлена, у першу чергу, труднощами кількісного визначення результатів комерційного використання даного об'єкта, що перебуває на тій або іншій стадії розробки, промислового освоєння або використання, через вплив багатьох, часом різноспрямованих за своїм впливом факторів. Як свідчить практика, із 100 об'єктів промислової власності (тобто з тих, на які отримані відповідні патенти або інші охоронні документи) лише 2-3 при їхньому комерційному використанні дійсно виявляються вартісними й приносять високі прибутки, ще близько 10 дозволяють відшкодувати витрати на їхнє розроблення, а інші - збиткові.

Тому існує кілька принципів, покладених в основу оцінки:

- принцип корисності: об'єкт оцінки тоді має вартість, коли має корисність, тобто задовольняє певні потреби потенційного покупця;

- принцип заміщення: розумний клієнт не заплатить більше, ніж коштують інші об'єкти на ринку, що мають аналогічну корисність;

- принцип очікування: покупець не заплатить більше, ніж покаже розрахунок очікуваного доходу від експлуатації об'єкта.

Відповідно до вказаних принципів розрізняють три основних методичних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності:

Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до­ведення до робочого стану й амортизацію.

Цей підхід влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта і переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для про­давця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки поне­сеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної вла­сності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає у порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічни­ми по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дозволяє визначити "справедливу ціну", яка встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Дохідний підхід полягає у тому, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викори­стання даного ОІВ у майбутньому.

Вид вартості, що визначається в кожному конкретному випадку, залежить від цілей виконуваної роботи й характеристик об'єкта інтелектуальної власності і називається базою оцінки, яка становить собою комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур.

Вибір бази оцінки й методичного підходу до оцінки здійснюється відповідно до вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Основні види вартості, що використовуються при оцінці об’єктів інтелектуальної власності:

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу;

Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність до цін на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки;

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;

Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки;

Залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна — з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ділянкою);

Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки;

Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки;

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об’єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;

Дійсна вартість майна для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.

Дата добавления: 2014-01-06