Ліцензійні угоди, їх структура та класифікація

Провідну роль у комерціалізації інтелектуальної влас­ності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які інтенсивно розвиваються в ринковій економіці розвине­них країн.

Купівля-продаж ліцензій на науково-технологічні досягнення світового рівня є важ­ливим чинником прискорення економічного розвитку на­ціональних держав, подолання структурних диспропорцій та відставання в тій чи іншій сфері суспільного виробниц­тва; уможливлює економію часу та ресурсів, необхідних для проведення власних до­сліджень і розробок.

Ліцензійна угода — це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх вико­ристання своєму контрагенту в передбачених угодою ме­жах.

Надан­ня ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої ви­ступають ліцензіар і ліцензіат.

Ліцензування — це процес видачі дозволу на здійснен­ня певної діяльності. Розрізняють два основні види ліцензу­вання, що стосуються конкурентної політики уряду:

1) ліцензування конкретних видів діяльності, пов'язане з наданням юридичним або фізичним особам права займати­ся певним видом професійної чи виробничої діяльності, на­давати певні послуги тощо;

2) ліцензування у сфері інтелектуальної власності, за яко­го власники прав на об'єкти авторського права чи промис­лової власності надають дозвіл на їх використання іншим особам в обмін на фіксований гонорар чи частку отриманого прибутку.

Ліцензіар — продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.

Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелек­туальної власності у межах, передбачених ліцензійною уго­дою.

Ліцензія (від лат. Іісепііо — свобода, право) — дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що на­дається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір — угода, за якою продавець ви­ключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власно­сті (ліцензіар) надає покупцеві (ліцензіату) дозвіл (ліцен­зію) на використання цього об'єкта протягом певного пері­оду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.

Специфічними ознаками ліцензійного договору є такі:

- запропонований до продажу інтелектуальний про­дукт є нематеріальним;

- ліцензіат набуває право на використання визначе­них договором майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності;

- матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, яка є інтелектуаль­ною власністю;

- основний елемент об'єкта ліцензії — патентне пра­во, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове користування на певний термін;

- власник патенту при видачі ліцензії зберігає за со­бою майнові права на об'єкт інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі зазначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта інтелектуальної власності, способи його використання, територія, термін, на який передаються права, розмір, порядок і термін виплати винагороди тощо.

При цьому ліцензія на використання об'єкта інтелектуальної власності не підлягає обов'язковій державній реєстрації. Така реєстрація можлива у випадку, коли цього вимагає ліцензіат або ліцензіар.

Цивільний кодекс України регламентує укладення дого­вору комерційної концесії, предметом якого є право на використання об'єкта інтелектуальної власності (торговель­ної марки, промислового зразка, винаходу, твору, комерційної таємниці тощо). Специфіка такої угоди пов'язана з тим, що її контрагентами виступають суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за до­говором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за пев­ну плату право користування (відповідно до її вимог) належ­ними цій стороні правами з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

У сфері інтелектуальної власності розрізняють такі види ліцензій:

1) патентні — дозвіл на використання об'єктів інтелек­туальної власності, захищених патентами;

2) на товарні знаки — дозвіл на використання засобів індивідуалізації товарів і послуг;

3) дозвіл на використання твору, що надається власни­ком авторського права.

Обсяг прав, які передаються ліцензіаром, визначається видом ліцензії. Система ліцензій, які використовуються. У розвинених країнах за сучасних умов, є складною і бути структурована за різними критеріями.

І. Залежно від обсягу прав, що передаються ліцензіату, розрізняють такі види ліцензій:

- невиключні (прості), за яких ліцензіар надає ліцензі­ату право на використання об'єкта інтелектуальної влас­ності, зберігаючи за собою всі права, включаючи право на­дання таких самих ліцензій третім особам;

- виключні (повні), за яких ліцензіату надається ви­ключне право на використання об'єкта інтелектуальної влас­ності в повному обсязі (на монопольних засадах), на визна­ченій території і на обумовлений строк.

За виключною ліцензією право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно ліцензіату, який отримує пра­во і на видачу субліцензії. Водночас права ліцензіата на ви­користання об'єкта інтелектуальної власності, отримані за виключною ліцензією, обмежуються терміном та територією дії угоди, а також зазначеним у ній способом використання

- повні, за яких ліцензіат отримує всі права на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності без обмежен­ня території на весь термін дії договору

- субліцензії, за яких ліцензіат надає права на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності, отримані на основі володіння повною або виключною ліцензією, іншій особі, за умов, що це не суперечить його угоді з ліцензіа­ром.

У разі надання субліцензії відповідальність перед ліцензіаром несе ліцензіат, який надав цю ліцензію;

- опціони, за яких ліцензіат отримує право на більш детальне ознайомлення з об'єктом інтелектуальної влас­ності (наприклад технічною документацією) з метою при­йняття рішення щодо доцільності придбання ліцензії.

За сучасних умов опціони відіграють важливу роль на ринку об'єктів інтелектуальної власності, оскільки можливості комерційної реалізації та цін­ність винаходів, корисних моделей, комерційних зразків ча­сто визначаються в період дії опціонної угоди.

Опціонна угода — попередня домовленість згідно з якою потенційному покупцю ліцензії надається першочергове право протягом визначеного терміну вирішити питання щодо доціль­ності її придбання.

Особливістю опціонної угоди є те, що вона виступає як попередній етап реалізації ліцензії, який може тривати від 1 до 2,5 років на відплатній основі. Ця винагорода зараховується як перший внесок випадку пози­тивного рішення ліцензіата або компенсує втрати ліцензіара при відмові покупця від підписання ліцензійної угоди.

Найчастіше опціонні угоди укладаються у сфері купівлі-продажу ліцензій на винаходи, науково-технічні досягнення, які потребують значних капіталовкладень. Водночас у дея­ких галузях промислового виробництва (хімічній, фармацев­тичній) продаж ліцензій майже неможливий без попереднього укладання опціонних угод.

II. За наявністю правової охорони об'єктів інтелек­туальної власності розрізняють такі види ліцензій:

- патентні, пов'язані з угодами щодо об'єктів промис­лової власності, захищених охоронними документами;

- безпатентні, пов'язані з угодами щодо використан­ня творчих рішень, які не мають правової охорони, або з терміном правової охорони, що вичерпався.

III. Відповідно до правових норм та чинного законо­давства розрізняють такі ліцензії:

- добровільні, які видаються ліцензіаром ліцензіату за прямою двосторонньою угодою щодо повного або частково­го використання об'єкта інтелектуальної власності;

- примусові, які надаються компетентними державни­ми органами зацікавленим особам у разі, якщо власник охоронного документа не використовує або недостатньо використовує об'єкт інтелектуальної власності без поваж­них причин і при цьому відмовляється надати ліцензію на його використання.

Примусові ліцензії можуть надавати­ся в адміністративному та судовому порядках;

- відкриті, які видаються на підставі офіційної заяви власника об'єкта інтелектуальної власності щодо видачі дозволу на використання цього об'єкта будь-якій зацікав­леній особі.

За цих умов власник прав на об'єкт інтелекту­альної власності отримує від держави пільги щодо сплати щорічного збору за підтримання чинності його патенту.

Найпоширенішим способом ліцензування товарних знаків за сучасних умов є франчайзинг (від лат. — привілея, пільга, особливе право).

Відповідно до Керівниц­тва з франшизи, розробленого ВОІВ, франшиза є догово­ром, згідно з яким одна особа (власник франшизи) дозво­ляє іншій особі (користувачеві франшизи) використовувати цю систему згідно з вимогами власника в обмін на винаго­роду (компенсацію).

Франчайзингова угода — це угода, відповідно до якої франчайзі (юридична, або фізична особа, що одержує ліцензію) зобов'язується здійснювати виробничу і (або) комерційну діяльність згідно з домовлено­стями, досягнутими з франчайзером (продавцем ліцензії).

Договори франчайзингу укладаються найчастіше між ве­ликими фірмами з солідною репутацією і невеликими компа­ніями чи окремими підприємцями, які тільки починають влас­ний бізнес.

Серед франчайзингових угод розрізняють:

- виробничу франшизу, за якої ліцензіар забезпечує тех­нічною інформацією та надає ліцензіату повноваження щодо виготовлення і реалізації кінцевого продукту під своїм то­варним знаком (ресторани швидкого обслуго­вування);

- дистриб'юторську франшизу, яка дозволяє ліцензіату сформувати збутову мережу для збуту своїх товарів і послуг під відповідним товарним знаком (угоди щодо продажу автомобільного пального, косметики, побутової техніки;

- ліцензійну франшизу ("оренду імені"), за якої ліцензіат отримує право на використання цінного товарного знака (гуд­вілу) при отриманні певних вимог щодо утримання точок роз­дрібного продажу цього товару (послуги) (угоди щодо надання послуг з техобслуго­вування і ремонту автомобілів).

Франчайзингові угоди вигідні покупцям ліцензії, оскільки дають їм можливість заощаджувати час за рахунок скорочення термінів створення, освоєння і впровадження нової продукції, економити трудові та матеріальні ресурси, підвищувати за­гальну культуру виробництва і кваліфікацію кадрів, здійсню­вати підприємницьку діяльність під добре відомими знака­ми, отримувати рекламну підтримку, поради та рекомендації франчайзера.

Водночас останній отримує нові можливості щодо створення широкої виробничої та дистриб'юторської мережі.

Виграють також споживачі, які задовольняють по­треби в новій продукції на рівні останніх досягнень науки і виробництва.

Для економіки України франчайзинг на сьогодні є порівня­но новим явищем, але він швидко поширюється завдяки гнуч­кості малого і середнього бізнесу, його здатності пристосу­ватися до постійних змін у ринковому середовищі. Водночас в Україні для законодавчого регулювання комерційних угод, відомих у зарубіжній практиці як франчайзинг, застосовується термін «комерційна концесія». Відносини, що виникають на основі комерційної концесії, регулюються Цивільним кодек­сом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Ліцензійні опе­рації є більш дохідними і менш ризиковими порівняно з прямими інвестиціями; у багатьох випадках вони вигідніші за фінансування власних розробок і досліджень, оскільки дозволяють зекономити час, кошти та отримати додатко­вий економічний ефект за рахунок швидкого впроваджен­ня нововведень.

Водночас, на думку багатьох фахівців, ліцензування має низку негативних наслідків, пов'язаних із уповільненням НТП у результаті відмови від власних науково-технічних досліджень і розробок, втрати можливостей примноження власного технічного та організаційного досвіду, посилення залежності від продавців ліцензій, необхідності дотримуватись вимог відповідних договорів та угод.

Важливою тенденцією сучасності є скорочення терміну дії ліцензій у зв'язку зі швидким моральним старінням но­вих розробок за умови прискорення НТП. Як правило, ліцензійні угоди укладаються на термін до 5—7 років. Вод­ночас термін дії ліцензій щодо ноу-хау та секретів вироб­ництва не перевищує 3—5 років, оскільки є велика ймо­вірність їх розкриття в результаті промислового шпіонажу та проведення відповідних досліджень і розробок конкурентами.

Дата добавления: 2014-01-06