Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

ТЕМА № 14 Порядок і умови виконання кримінальних покарань у виді довічного позбавлення волі та арешту

§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту.

§ 2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі.

Арешт як вид кримінального покарання передбачений ст. 60 Кримінального кодексу України. Арешт являє собою короткостроко­ве позбавлення особистої свободи в умовах ізоляції від суспільства. Це своєрідний елемент так званої шокової терапії, застосовуваної до осіб, що вперше вчинили злочин. Арешт встановлюється судом на строк від одного до шести місяців.

Арешт не застосовується до:

— осіб, віком до 16-ти років;

— вагітних жінок;

— жінок, які мають дітей віком до семи років.

Порядок і умови виконання покарання у виді арешту регламен­туються Главою 17 ВТК (статті 100—105) і Інструкцією "Про орга­нізацію виконання покарання у виді арешту в установах криміналь­но-виконавчої системи", яка розроблена відповідно до Конституції України, Кримінального кодексу України та Виправно-трудового ко­дексу України та регламентує і конкретизує порядок тримання в установах кримінально-виконавчої системи (далі — установи) засу­джених осіб, які відбувають покарання у виді арешту.

Відповідно до ст. 100 ВТК України особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арешт-них домах. Весь строк покарання засуджені відбувають в одному арештному домі.

Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається, по-перше, у разі його хвороби, по-друге, для забезпечення його безпеки, по-третє, за інших виключних обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в дано­му арештному домі.

Під винятковими обставинами розуміються будь-які надзвичайні обставини (повінь, землетрус, пожежа, посуха і т. д.). До них можна віднести, наприклад, і особливий психофізичний стан засуджено­го, пов'язаний із загостреним переживанням факту здійснення ним злочину, якщо є підстави думати, що результат переживань може стати безпосередньою причиною суїциду (самогубства).

Згідно з Інструкцією ("Загальні положення"), особи, засуджені до арешту (далі — засуджені), тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах (тюрмах) за міс­цем засудження. На них поширюється дія Виправно-трудового ко­дексу України та Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудо­вих установ, затверджених наказом Державного департаменту Ук­раїни від 5 червня 2000 року № 110, які визначають режим та умови тримання засуджених в установах. Засуджені відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі (тюрмі) в окремих постах або секціях.

Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тільки вирок суду, який набрав законної сили.

Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, які вста­новлені чинним законодавством України, з обмеженнями, що перед­бачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також вип­ливають з вироку суду та встановлені Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання даного виду.

Правове становище іноземців і осіб без громадянства, які відбу­вають покарання у вигляді арешту, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх пере­бування на території України, з обмеженнями, які передбачені зако­нодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з ви­року суду та встановлені Виправно-трудовим кодексом України для відбування даного виду покарання.

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізо­ляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та за­суджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення во­лі. Ізоляція виключає вільне спілкування засуджених з особами, що знаходяться поза арештним домом. Мова йде як про особисте без­посереднє спілкування, так і про спілкування за допомогою засобів зв'язку. Сувора ізоляція виключає також вільне переміщення засу­дженого усередині арештного дому за винятком тих приміщень, де він перебуває постійно чи де проводяться виховні заходи масового характеру.

Засуджені забезпечуються жилою площею за нормами, установ­леними виправно-трудовим законодавством України, та тримаються в окремих постах або секціях слідчих ізоляторів (тюрем) по 3—10 осіб в одній камері.

У разі необхідності та з метою захисту засудженого від можли­вих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобіган­ня вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного вис­новку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.

Засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов:

— чоловіків — окремо від жінок;

— неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засуджених;

— засуджених, яких вперше притягнуто до кримінальної відпо­відальності, окремо від засуджених, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;

— засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбав­лення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували по­карання в місцях позбавлення волі;

— засуджених, які раніше працювали в правоохоронних орга­нах, юстиції та суді, — окремо від інших засуджених;

— іноземців і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених.

При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховують­ся рекомендації соціально-психологічної служби установи.

Арешт відноситься до так званих шокових покарань з коротко­часним терміном позбавлення волі, але досить жорсткими умовами тримання. Умови тримання засуджених до арешту аналогічні умо­вам тримання засуджених до позбавлення волі, що відбувають пока­рання у тюрмі на загальному режимі, але фактично є більш сувори­ми за характером своїх обмежень. Так, засудженим до арешту не надаються побачення, за винятком побачень із захисниками. Засу­дженим до арешту протягом усього строку покарання не дозволяєть­ся одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бан­деролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медпрепарати, а також придбавати продукти харчування і предмети першої потреби.

Отже, на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають по­карання у виді позбавлення волі.

Засуджені мають право:

— на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповно­літні — до двох годин;

— на восьмигодинний сон у нічний час;

— мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено Правилами внутрішнього розпорядку ви­правно-трудових установ;

— одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості;

— в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, ко­ристуватися релігійною літературою;

— звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внут­рішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю. Про результати розгля­ду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розпис;

— користуватися настільними іграми;

— мати побачення із захисником для одержання юридичної допо­моги в установленому виправно-трудовим законодавством порядку;

— користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи.

За виняткових обставин, при наявності технічних можливостей, засудженим може бути надано право телефонної розмови з близьки­ми родичами.

Засуджені зобов'язані:

— бути ввічливими між собою та до персоналу кримінально-ви­конавчої системи;

— додержуватись розпорядку, встановленого в установі, і вико­нувати законні вимоги адміністрації;

— дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чер­гувати в них;

— дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого дер­жавного майна; виходячи на прогулянку, дотримуватися встановле­них на час прогулянки правил поведінки;

— при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, пра­цівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.

Засудженим забороняється:

— установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших ка­мерах;

— придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, ви­роби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;

— продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на ко­ристь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;

— грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;

— наносити собі або іншим особам татуювання;

— завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко;

— створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи;

— придбавати продукти харчування і предмети першої потреби;

— мати побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників;

— одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одя­гу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікуван­ня медпрепарати.

Соціально-психологічна робота із засудженими спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралі­зацію негативного впливу умов ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персо­налу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчи­нені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.

Основними формами соціально-психологічної роботи із засудже­ними є:

— індивідуальна робота;

— просвітницька та культурно-масова робота;

— правове виховання.

Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.

Організація соціально-психологічної роботи із засудженими без­посередньо покладається на інспектора із соціально-психологічної роботи.

Адміністрація установи має право залучати засуджених до робіт з господарського обслуговування установи без оплати їхньої праці, але не більш як на дві години на день.

Під господарським обслуговуванням розуміється збирання сміт­тя, санітарно-гігієнічне вбирання приміщень, дрібний ремонт примі­щень, меблів, господарського інвентарю, робота в пральні, лазні і на інших господарських об'єктах.

Облік робочого часу здійснюється сумарно. Роботи виконують­ся, як правило, у порядку черговості, особливо в камерах.

Засуджені виводяться на роботу, де встановлюються додаткові засоби нагляду та забезпечується надійна ізоляція, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засу­дженими.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування створюють передумови для підтримки організму людини в нормаль­ному стані. Оскільки арешт відноситься до "шокового" покарання, остільки законодавець і прирівняв матеріально-побутове забезпечен­ня засуджених до даного виду покарання до засуджених, що відбу­вають покарання у виді позбавлення волі. Отже, матеріально-побу­тове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюється відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбу­вають покарання у виді позбавлення волі.

Забезпечення матеріально-побутовим та медичним обслугову­ванням в арештних домах організовується органами місцевого само­врядування і органами виконання покарань.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітар­ної обробки — один раз на тиждень.

Засуджені спеціальним одягом не забезпечуються і відбувають увесь строк покарання у своєму одязі.

Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.92 № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час ра­діотрансляції визначається розпорядком дня установи.

Медичне обслуговування здійснюється у порядку, встановлено­му для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися засоби заохочення у вигляді подяки або достроко­вого зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, може застосовуватися стягнення у ви­гляді догани чи поміщення в карцер: дорослих — строком до десяти Діб, а неповнолітніх — до п'яти діб.

Заохочення і стягнення використовуються як інструменти сти­мулювання належної поведінки засуджених. Заохочення в даному випадку розглядається як усунення обмежень, пов'язаних з пока­ранням. Єдиною підставою заохочення засуджених до арешту є їхня Добра поведінка. Вид заохочення повинний відповідати характеру і тривалості доброї поведінки засудженого.

Доброю повинна вважатися поведінка засуджених, яка відпові­дає Правилам внутрішнього розпорядку, виконанню всіх законних вимог адміністрації, коректному відношенню до її представників, ін­шим особам, що відвідують арештні дома, а також до інших засу­джених, сумлінному виконанню дорученої роботи у випадку залу­чення засудженого до праці. Стягнення зняті з засудженого у вста­новленому порядку, не перешкоджають оцінці поведінки засуджено­го як доброї.

За загальним правилом, заохочення практикується лише при від­сутності стягнень, тому, наприклад, перш ніж оголосити подяку, варто зняти з засудженого раніше накладене стягнення, якщо та­ке є. Кількість застосовуваних заохочень не регламентується і ви­значається конкретною ситуацією.

Стягнення є заходом виховного впливу, що виражається в накладенні додаткових обмежень на засудженого. Єдина підстава накладення стягнення — порушення засудженим установленого по­рядку відбування покарання. Стягнення повинне відповідати харак­теру і вазі допущеного засудженим порушення.

Порушення встановленого порядку відбування покарання озна­чає невідповідність поводження засудженого вимогам внутрішнього розпорядку, тобто порушення режиму відбування покарання, вста­новленого в арештному будинку.

Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється Виправно-трудовим ко­дексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступ­ником.

Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними збитки відповідно до чинного законодавства України.

До засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або са­мим собі допускається застосування спеціальних засобів відповідно
до вимог чинного законодавства України.

2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі вста­новлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі як міра самого суворого кримінально­го покарання призначається судом особам, винним у вчиненні особ­ливо тяжких злочинів, у випадках, коли закон передбачає таку міру покарання у нормі Особливої частини КК.

У деяких особливих, виключних випадках засудження особи за злочин, який згідно із законом може бути покараний довічним по­збавленням волі, суд може призначити покарання у виді позбавлен­ня волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді довічного по­збавлення волі регулюються Виправно-трудовим кодексом України та Положенням про організацію виконання покарання у вигляді до­вічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої систе­ми (далі — Положення), яке було прийнято відповідно до Законів України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-проце­суального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483 і "Про внесення змін до Виправно-трудового ко­дексу України" від 11 січня 2001 року № 2214 та Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, за­твердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98, з метою приведення нормативно-правових актів Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань відпо­відно до чинного законодавства України та поліпшення правового становища осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Положення, розроблене також відповідно до Конституції Украї­ни, Виправно-трудового кодексу України та з урахуванням вимог Європейської Конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, рег­ламентує і конкретизує порядок тримання в установах кримінально-виконавчої системи (далі — установи) осіб, які відбувають покаран­ня у вигляді довічного позбавлення волі.

Відповідно до Законів України "Про внесення змін до Криміналь­ного, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483 і "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11 січня 2001 року № 2214 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають пока­рання в установах на суворому режимі тюремного ув'язнення. На них поширюється Виправно-трудовий кодекс України та Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджені наказом Державного департаменту України від 5 червня 2000 року № ПО, які визначають режим та умови тримання засуджених на су­ворому режимі в тюрмах.

Підставою для тримання осіб, засуджених до довічного позбав­лення волі (далі — засуджені), на суворому режимі тюремного ув'язнення є тільки вирок суду, який набрав законної сили.

Особи, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлен­ня волі, несуть обов'язки і користуються правами, які встановлені законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законо­давством для цієї категорії засуджених, а також випливають з виро­ку суду і режиму, установленого Виправно-трудовим кодексом Ук­раїни для відбування покарання даного виду.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування на території України, з обмеженнями, які передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, установленого Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання да­ного виду.
Засуджені мають право:

— на щоденну прогулянку тривалістю одна година;

— на восьмигодинний сон у нічний час;

— користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи та придбаними через торговельну мережу, а також перед­платними виданнями;

— одержувати грошові перекази;

— мати короткострокове побачення один раз на шість місяців;

— одержувати протягом року дві посилки (передачі) та дві бан­деролі або в рахунок належних їм посилок (передач) у встановлених кількості та асортименті купувати в крамниці установи продукти харчування і предмети першої потреби за кошти, зароблені в місцях позбавлення волі або одержані за переказами;

— один раз на три місяці за наявності технічних можливостей на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин під контролем адміністрації;

— купувати протягом місяця в магазині установи за безготівко­вим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на суму до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди І та II групи — також на кошти, одержані за переказами; без обмежень — письмове приладдя, газети, книги че­рез торговельну мережу на замовлення;

— мати при собі і зберігати в камері особисті предмети, речі і продукти харчування;

— в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, ко­ристуватися релігійною літературою;

— одержувати і надсилати листи без обмеження їх кількості;

— звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внут­рішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, перегляду не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю. Про результати розгля­ду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розписку;

— користуватися настільними іграми;

— мати побачення з адвокатом для одержання юридичної допо­моги в установленому виправно-трудовим законодавством порядку;

— подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менш як п'ятнадцяти років покарання (згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 12.04.2000 № 588/2000).

Засуджені зобов'язані:

— бути ввічливими між собою та до персоналу кримінально-ви­конавчої системи;

— додержуватись розпорядку, установленого в установі, і вико­нувати законні вимоги адміністрації;

— дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чер­гувати в них;

— дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого дер­жавного майна;

— зберігати продукти харчування і предмети особистого корис­тування у відведених для цього місцях;

— виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки;

— при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, пра­цівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.

Засудженим забороняється:

— установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших ка­мерах;

— придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, ви­роби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;

— продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на ко­ристь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;

— грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;

— наносити собі або іншим особам татуювання;

— завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко;

— створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи.

Засуджені тримаються в окремих камерах по дві особи і забез­печуються жилою площею за нормами, установленими виправно-трудовим законодавством України.

У необхідних випадках з метою захисту засудженого від можли­вих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобіган­ня вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного вис­новку за мотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.

Засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов:

— чоловіків — окремо від жінок;

— уперше засуджених до позбавлення волі — окремо від тих, хто раніше відбував позбавлення волі;

— осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служ­би безпеки, прокуратури, юстиції та суді, — окремо від інших засу­джених;

— осіб, що вчинили під час відбування покарання у місцях по­збавлення волі умисний злочин, — окремо від інших засуджених;

— осіб, засуджених за особливо небезпечні злочини проти дер­жави, — окремо від інших засуджених;

— іноземних громадян й осіб без громадянства, — окремо від засуджених громадян України.

При розміщенні засуджених у камерах ураховуються рекоменда­ції соціально-психологічної служби установи.

Соціально-психологічна робота із засудженими спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралі­зацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість за­суджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення про­вини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.

Основними формами соціально-психологічної роботи із засудже­ними є:

— індивідуальна робота, яка здійснюється з дотриманням відпо­відних заходів безпеки;

— просвітницька та культурно-масова робота;

— правове виховання;

— психокорекційна та психотерапевтична робота.
Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.

Наслідки спостереження за особистістю засуджених та їх поведінкою відображаються в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи. На підставі аналізу поведінки засуджених щорічно складається характеристика.

Організація соціально-психологічної роботи із засудженими без­посередньо покладається на старшого інспектора із соціально-психо­логічної роботи та психолога, посади яких вводяться відповідно до існуючих штатних нормативів.

Засуджені виводяться на роботу в спеціально обладнані цехи, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надій­на ізоляція, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.

У разі неможливості працевикористання засуджених з виведен­ням у виробничі цехи вони можуть залучатися до праці в камерах з додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітар­ної обробки — один раз на тиждень.

Засуджені забезпечуються одягом і взуттям спеціального зразка. Інший одяг і предмети, що не дозволені для зберігання в камері, у цих осіб вилучаються і здаються на склад.

При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий період їх за­безпечують верхнім одягом.

Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.92 № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час ра­діотрансляції визначається розпорядком дня установи.

Медична допомога засудженим організовується і надається від­повідно до законодавства про охорону здоров'я, як правило, безпо­середньо в камері. При необхідності невідкладного надання медич­ної допомоги засуджені переводяться у палату-камеру інтенсивної терапії медичної частини установи або до лікувального закладу ор­ганів охорони здоров'я з дотриманням відповідних заходів безпеки.

У приміщеннях спецкорпусів установ обладнуються палати-ка-мери для ізоляції та лікування засуджених, хворих на інфекційні захворювання, а також палати для проведення маніпуляцій та пере­в'язок.

За добру поведінку і чесне ставлення до праці до засуджених мо­жуть застосовуватися такі заходи заохочення:

— оголошення подяки;

— нагородження похвальною грамотою,

— преміювання за кращі показники в роботі;

— дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі на рік;

— надання додатково одного короткострокового побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин,

— дозвіл додатково витрачати гроші в сумі до п'ятнадцяти про­центів мінімального розміру заробітної плати на купування продук­тів харчування і предметів першої потреби у святкові дні;

— дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

— збільшення часу прогулянки до двох годин (запроваджується на строк не більше одного місяця).

За порушення вимог режиму відбування покарання до засудже­них можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

— попередження або догана;

— позбавлення права на одержання чергової посилки або пере­дачі і заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчу­вання;

— поміщення в карцер на строк до п'ятнадцяти діб Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними збитки відповідно до чинного законодавства України.

До осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіян­ню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосуван­ня спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України.

У разі виведення засуджених із камер, конвоювання на території установи та за її межами до них застосовуються наручники. При за­стосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Конвою­вання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох молодших інспекторів та кінолога із службовою собакою.

Дата добавления: 2014-01-06