Миколаїв 2011

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

А.О.Руденко

Імені В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Тема 5.

Тема 4.

Тема 3.

Тема 2.

Тема 1.

№ 4: С. 12-16, 27-45, 54-68.

№ 3: С. 7-22, 73-83.

№ 5: С. 3-12.

№ 6: С. 4-13, 79-146, 252-271.

№ 2: С. 5-16.

№ 7: С. 14-28,30-39,91-106.

№ 4: С. 120-146.

№ 3: С. 101-116, 129- 132.

№ 5: С. 12-31, 35-38, 50-56, 74-90.

№ 6: С. 200-213,273-281.

№ 2: С. 95-155.

№ 7: С. 183-187, 195-202, 238-241.

№ 4: С. 142-147.

№ 5: С. 92-95.

№ 2: С. 162-181.

№ 7: С. 191-195.

№ 4: С. 109-116.

№ 3: С. 133-143, 148.

№ 2: С. 61-67, 79-88.

№ 4: С. 191-204.

№ 5: С. 32-34, 67-74

№ 6: С. 79-117.

№ 7: С. 206-228.

Зміст

Передмова 2

Вступ 3

Тема 1. Основи безпеки життєдіяльності 5

1.2. Сутність життєдіяльності, основні поняття та визначення 5

1.2 Основні джерела та чинники небезпеки 7

1.3 Ризик як оцінка небезпеки. Концепція прийнятного (допустимого) ризику 8

1.4 Основні напрямки забезпечення БЖД 10

Тема 2. Характеристики небезпек 12

2.1 Фізичні небезпеки 12

2.1.1 Механічні небезпеки, які призводять до тілесних ушкоджень різної складності. 12

2.1.2 Механічні коливання 13

2.1.3 Електричний струм 16

2.1.4 Електромагнітні поля (ЕМП) 18

2.1.5 Світлове випромінювання 20

2.1.6. Іонізуючі випромінювання 22

Тема 3 Хімічні небезпеки 29

3.1.Основні положення. Класифікація хімічних речовин. 29

3.2 Антропогенні небезпеки 31

3.3 Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) 34

3.4 Отрутохімікати 36

3.5. Побутові предмети та засоби побутової хімії як джерела небезпеки. 38

3.6 Медикаментозне отруєння 40

3.7 Хімічна зброя 41

Тема 4. Біологічні небезпеки 43

4.1. Харчові отруєння 44

4.2 Отруйні рослини і тварини 46

4.3.Інфекційні хвороби 46

Тема 5. Соціальні небезпеки 52

5.1 Злочинність 52

5.2 Тероризм 53

5.3 Самогубство 54

5.4 Паніка, натовп 55

5.5 Шкідливі звички 57

Список рекомендованої літератури 62

Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Курс лекцій «Основи екології» складений відповідно до програми курсу, рекомендованої МОН України як нормативну для всіх неекологічних спеціальностей вищих закладів освіти і робочої програми з «Основ екології». Курс лекцій призначений для студентів неекологічних спеціальностей інститутів та факультетів Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського.

Курс лекцій складений кандидатом медичних наук, доцентом кафедри фізіології та біохімії Руденком Анатолієм Олександровичем.

Рецензенти:

Цебржинський О.І., доктор біологічних наук, професор, Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського.

Зюзін В.О., доктор медичних наук, професор, Чорноморський державний університет імені Петра Могили.

Курс лекцій розглянутий і схвалений кафедрою фізіології та біохімії Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського.

Протокол засідання кафедри № від

Курс лекцій «Основи екології» схвалено і рекомендовано до друку вченою радою Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського.

Протокол № від

Курс лекцій призначений для студентів неекологічних спеціальностей, які вивчають загальноосвітній курс «Основи екології». Викладені основні положення та концепції основ екології.

Теми курсу складають три змістовних модуля: «Основи теоретичної екології», «Прикладні аспекти екології», «Стратегія і тактика збереження та стабільного розвитку життя на Землі».

Курс лекцій є складовою частиною комплекту навчально-методичних документів з вивчення курсу «Основи екології».

Курс лекцій буде корисним посібником при вивченні «Основ екології» і сприятиме формуванню у студентів екологічного мислення та екологічної свідомості.

Змістовний модуль 1. «Основи теоретичної екології»

Тема: Вступ, визначення, становлення екології як науки, завдання, методи дослідження.

Мета теми: Досягнути розуміння студентами задач екологічної науки, сфер вивчення різними блоками, основних напрямів і методів екологічних досліджень.

Контрольні питання теми.

1. Вступ.

2. Екологія, визначення та предмет дослідження.

3. Виникнення, становлення та розвиток екології як науки.

4. Завдання екологічної науки.

5. Біоекологія.

6. Техноекологія.

7. Агроекологія.

8. Екологія природних сфер.

9. Соціальна екологія.

10. Аутекологія.

11. Демекологія.

12. Синекологія.

13. Основні напрями екологічних досліджень.

14. Методи екологічних досліджень.

Вступ. Питання захисту довкілля охопило у всій світовій культурі різні сторони наукової і громадської діяльності. Причиною цього стала тривога за майбутнє людства. ХХ століття закінчилося розростанням глобальної кризи цивілізації в усіх напрямах: соціальному, духовному, демографічному, економічному, екологічному. Науково-технічний прогрес, швидкість якого на декілька порядків перевищує швидкість адаптування організмів до змінених людиною умов існування, породжує нові джерела збурення, тиску на біосферу, її забруднення, знищення природних ресурсів, катастрофічне зменшення біорозманіття. Незважаючи на це керована силами і законами ринку економіка активно втілює в життя все потужніші технології, які все більше руйнують довкілля. Світовий валовий продукт людства за останні 100 років зріс в 330 разів, ресурсоспоживання – майже в 100 разів.

Цивілізація виникла в середині біосфери, є її частиною і існувати без неї не зможе. Незважаючи на це, люди продовжують вести спосіб життя, що суперечить законам екології, сподіваючись на свою технічну могутність.

Особливістю сьогодення є те, що в екологічній загрозі людству нині домінує глобальний фактор. Тому вважати, що можна створити необхідні екологічні умови для існування окремих груп людей, чи окремих країн, є ілюзією. Трансграничні забруднення та локальні поліпшення стану довкілля за рахунок руйнування екосистем інших регіонів лише призведуть до подальшої деградації глобальної екосистеми та посилення небезпеки для всієї планети.

Подолання численних локальних, регіональних та глобальних кризових екологічних ситуацій потребують не тільки нової ідеології життя, а й нової системи знань, формування у людей екологічного мислення та екологічної свідомості. Мислення фахівців найрізноманітніших професій має стати екологічним. Визначення, предмет дослідження. Вперше термін «екологія» був запропонований німецьким біологом Е.Геккелем, який вперше використав цей термін в передмові до книги «Загальна морфологія» в 1866 році. Термін «екологія» походить від грецького ойкос, що означає дім, житло, сховище та логос – вчення. По визначенню Е Геккеля екологія – це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними і неорганічними компонентами середовища. Це визначення нової галузі науки про життя таке влучне, що вже 1,5 століття воно в повній мірі зберігає своє значення. Е.Геккель визначав екологію як баланс між організмом та середовищем, предметом якого є зв’язки живих істот як з неорганічною так і з органічною природою.

Екологія вивчає умови існування живих організмів, їхній зв’язок та їхню взаємодію з довкіллям. Екологія виникла як суто біологічна наука, але в наш час трансформувалася і стала наукою про структуру та функцію природи в цілому, наукою про біосферу, наукою, що вивчає місце людини на нашій планеті, наукою про взаємозв’язки всього живого на нашій планеті між собою та довкіллям.

Сучасне визначення екології – це комплекс наук про будову, функціонування, взаємозв’язки багатокомпонентних і багаторівневих систем у Природі й суспільстві та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збереження біосфери та людства.

Виникнення, становлення та розвиток екології як науки.

Як і більшість наук, екологія має тривалу передісторію. Виділившись в системі інших природничих наук, екологія продовжує розвиватись, збагачуючи свій зміст і розширюючи завдання.

Нагромадження відомостей про спосіб життя, залежність від зовнішніх умов, характер розподілу рослин і тварин почалося дуже давно. Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) описує понад 500 видів відомих йому тварин і розповідає про їхню поведінку в залежності від умов. Його учень «батько ботаніки» Теофраст Ерезійський наводить відомості про своєрідність рослин, що зростають у різних умовах.

В період середньовіччя панувало богослов’я і схоластика. Занепад всіх наук в ці часи не минув і вивчення природи. І тільки в епоху Відродження великі географічні відкриття, колонізація нових земель стали поштовхом до нового вивчення природи і систематики знань. Перші систематики (Чезальпіні, Д.Рей, Ж.Турнефор) відомості про поведінку, особливості звичок, спосіб життя тварин, якими супроводжувався опис їхньої будови, називали «Історією життя тварин».

У 17 – 18 ст. екологічні відомості становили нерідко значну частину праць, присвячених окремим групам живих організмів. Проблему впливу зовнішніх умов на будову тварин було порушено у другій половині 18 ст. в працях французького природодослідника Ж.Бюффона, який вважав, що перетворення одного виду на інший є вплив таких зовнішніх чинників як «температура клімату, якість їжі та гніт одомашнювання».

Автор першого еволюційного вчення Жан-Батіст Ламарк (1744 – 1829) вважав, що вплив «зовнішніх обставин» - одна з найважливіших причин пристосувальних змін організмів, еволюції тварин і рослин.

Дальшому розвитку екологічного мислення сприяла поява на початку 19 століття біогеографії. Праці Олександра Гумбольдта, зокрема робота «Думки про фізіономіку рослин» (1806), визначили новий екологічний напрям у географії рослин. З’явилися перші спеціальні роботи, присвячені впливу кліматичних чинників на поширення і біологію тварин (німецький зоолог К.Глогер, датчанин Т. Фабер, К.Бергман і інші).

Необхідність розвитку особливого напрямку в зоології, основним змістом якого мусить бути всебічне вивчення і пояснення життя тварин, їхніх складних взаємовідносин з навколишнім світом, пропагував російський вчений, професор Московського університету К.Ф.Рульє (1852). Він підкреслював, що в зоології поряд з класифікацією окремих організмів потрібно розглядати «явища способу життя». При цьому слід розрізняти явища життя особини і явища життя загального.

Науковою основою екології стало вчення Ч.Дарвіна про боротьбу організмів за існування. В це поняття він включав не тільки конкуренцію організмів за ресурси, але й їхні реакції на різні чинники навколишнього середовища, за допомогою яких вони пристосовуються до існування в конкретних умовах.

У другій половині 19 ст. було зроблено низку важливих узагальнень (датський ботанік Е.Вармінг, А.М.Бекетов, німецький мікробіолог К.Мебіус, Г.Ф.Морозов, В.М.Сукачов, В.В.Стачинський). Наприкінці 19 – у першій половині 20 ст. вийшло немало монографій, які сформували теоретичну основу сучасної екології. Це роботи відомих біологів С.Форбс – 1887, Ч.Давенпорт – 1930, Ч.Адамс – 1913, С.Петерсен – 1918, В.І.Вернадський – 1926 та інші.

Бурхливо розвивалася екологія в 20 – 30 роках ХХ століття, коли Ч.Елтоном були сформульовані основні завдання вивчення популяцій та угрупувань, В.Вольтером і А.Лотке запропоновані математичні моделі росту чисельності популяцій та їх взаємодії, Г.Ф.Гаузе проведені лабораторні дослідження для перевірки цих моделей.

З початку 40-х років в екології виник принципово новий підхід у досліджені природних екосистем. У 1935 році англійський вчений А.Тенслі запропонував поняття екосистема, а у 1940 р. В.М.Сукачов обґрунтував уявлення про біогеоценоз. У цих поняттях знайшла відображення ідея про єдність сукупності організмів з абіотичним оточенням, про закономірності, що лежать в основі зв’язку всього угрупування й навколишнього неорганічного середовища – про кругообіг речовин і перетворення енергії.

Розвиток екосистемного аналізу привів до відродження на новій екологічній основі вчення про біосферу. Належить воно одному з найвизначніших природодослідників ХХ століття В.І.Вернадському. Біосфера постала як глобальна екосистема, функціонування і стабільність якої ґрунтуються на екологічних законах забезпечення балансу речовини і енергії.

Середина та друга половини 20 століття ознаменувалися виникненням широкого фронту екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють й екологи України. Перший науковий центр екологічних досліджень був створений в Україні у 1930 році – сектор екології при інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. Праця В.В.Стачинського «До розуміння біоценозу» (1933) стала класичною в області вивчення зв’язків між організмами в ценотичних системах.

Світове визнання отримали дослідження українських вчених Ф.А.Гриня, І.Г.Підоплічка, С.М.Стойка, П.С.Погребняка та інших. У сучасний період в Україні широке визнання отримали екологічні роботи академіків М.А.Голубця, К.М.Ситника, Ю.Р.Шеляг-Сосунка. Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Активні розробки складних екологічних проблем ведуться в головних наукових центрах Києва, Львова, Дніпропетровська, в інституті екології Карпат.

Дата добавления: 2014-01-06