Пізні етнічні релігії

На відміну від Близького Сходу і Середземномор`я де з часом запанував монотеїзм у вигляді іудаїзму, християнства та ісламу, на Далекому Сході та Індії розвивалися релігійні системи більше містичні, філософськи розроблені і обґрунтовані, спрямовані на індивідуальний пошук шляху спасіння.

Одна з найбільш складних релігійних систем у світі склалася в Індії. Вона увібрала в себе вірування і культи багатьох народів, дала початок величезній кількості релігій, релігійних напрямків і сект. Історію релігії Індії поділяють на три періоди: ведичний, брахманський та індуїстський.

Ведичний період починається з часу арійського завоювання Індії (кінець. ІІ тис. до н.е.). Основою вірувань, що склались в Індії після Арійського завоювання була релігійна уява скотарських племен Індоєвропейців та їх синтез з примітивними віруваннями автохтонного населення - носіїв культури Мохенджо-Даро (прододравідів) на які у свою чергу мали вплив вірування Месопотамії.

В кінці ІІ тис. до н.е. складні релігійні уяви індоаріїв сформувалися у вигляді священних текстів Вед. Веди (від. санскрит. - "відати") складаються з 4-ох основних збірок - самхітів. Найбільш давніми вважають Рігведу, яка містить 1028 гімнів зібраних у 10-ти розділах - мандалах. Самаведа - збірка обрядів і молитв. Яджурведа - книга поклоніння, вона складається з “білої” і “чорної” яджурвед. В них викладено в різних варіантах заклинання та гімни. Найбільш пізньою є Атхарваведа, як збірка магічних заклинань.

Пантеон Вед надзвичайно складний. У ведичний період панував політеїзм. Вважають, що кількість богів Вед налічує близько 33 (хоча у Ведах зустрічається згадка про 3399 богів). Проблема ієрархії богів Вед не з'ясовано. Було висунуто припущення, про панування у ведичний період такого типу політеїзму — багатобожжя, який М. Мюддер назвав генотеїзмом — коли визнається багато богів але поклоняються тому до якого в певний момент звертаються.

Одним з найдавніших богів вважають Д`яуса - бога Неба, отця богів (спільний для індоєвропейців Д`яус-Зевс-Теос-Тео, у слов`ян Див). Головним богом Вед називають Індру - бога війни, грому, блискавки, володаря неба і сонця. Його у текстах Вед згадують найчастіше - йому присвячено близько 250 гімнів. Особливе місце у Ведах займає Варуна - володар нічного неба (Варуна - від коріння “вар” - "покриваючий", давньослов`янське “вар”- “вор”- охорона). Варуна та Індра уособлюють Парджан`я - персоніфікацію плодючого дощу.

Сонце, у ведичній міфології, мало багато уособлень. Одне з них — Сур`я, що значить сонце, інше уособлення сонця Савітрі - оживлювач. Пушан - сонячний вогонь, який виконує роль "культурного героя", покровителя худоби та захисник людей і т. ін.

До другорядних богів вед відносились: Вішну, Рудра (бог грози та бурі), Адіті - бог, що уособлює безмежний простір, пізніше матір-землю, Агні - уособлення вогню, але вогню священного, жертовного.

Із культовою практикою пов'язаний ще один персонаж пантеону — божество Сома. Це уособлення священного напою, який використовують під час жертвоприношень.

Головні боги поділяються на дві протидіючі групи: Асури і Деви. У Іранців - землеробів згодом Асури (Агури) стали благодійними богами, Деви - силами зла, у індоаріїв - навпаки. В Індійському пантеоні до асурів відносяться Д'яус, Варуна, Мітра, Савітар, Адіті; до девів більшість інших. Функції ворожих духів виконували також ракшаси. Ракшасів пов'язують із уособленням ворожих до індоаріїв місцевих дравідійських племен.

Відомі ведам і напівбоги: Апсари - щось на зразок грецьких Німф.

Поряд з богами і богоподібними духами, шануються предки - пітари.

Головне місце ведичного культу займають жертвоприношення. Вони були головним способом спілкування з богами. Веди велику увагу приділяють жертвам безкровним (сома, молоко, хліб). Жертва супроводжувалась магічними замовленнями, які повинні були діяти на богів. Уява про потойбічний світ у ведах не розроблена. Це стосується і космогонічної, і антропогонічної міфології. Є міф про велетня Пурушу, якого вбили боги, а з його частин тіла утворили видимий матеріальний світ. Відомий міф про Яму - першого смертного, який після смерті став богом (царем) потойбічного світу.

В цілому релігія ведичного періоду досить проста. Пантеон хоча і багаточисельний але мало розроблений, тому легко трансформується. Боги поступово перебирають на себе чужі функції, переходять один в одного. Майже нема жіночих божеств, що свідчить про панування у цей період патріархату.

В текстах Вед не згадуються храми, святилища, інші культові споруди.

На початку І тис. до н.е. арії перейшли до осілого землеробства, утворили велику кількість деспотичних держав, зберігаючи своє пануюче становище по відношенню до місцевих племен. Серед аріїв посилюються диференціація і розпад родоплемінних відносин. Все це знайшло вираз у розвитку релігійних уяв і формування брахманізму.

Витоки брахманізму у ведизмі, але брахманізм відрізняється більш розробленою системою релігійно-філософських поглядів. Розшарування давньоіндійського суспільства закріпилось у варнах. Кастовий поділ суспільства складався з чотирьох головних варн (каста - слово португальського походження, що означає “клас”, “розряд”, слово “варна” на санскриті означає колір, якість, варни потрібно відрізняти від сучасних каст - джаті): брахмани, кшатрії, вайш`ї, шудри.

Панівною варною були брахмани- жерці. Вони здійснювали обряди, жертвоприношення, служили радниками у царів, були знавцями священних текстів.

Кшатрії - воїни, друга панівна варна, з неї виходили князі і царі (санскритське слово кшатрія озн. "влада").

Вайш`я - землероби, скотарі, торгівці - вільне населення, нащадки завойовників аріїв. Брахмани, кшатрії, вайш`я вважалися арійцями і мали назву двічі народжених (дваджаті). Вони проходили обов'язковий обряд посвящення (упанайяна): брахмани на сьомому році життя, кшатрії на десятому, вайш'ї на одинадцятому. Четверта варна - шудри (слуги) - раби і нащадки поневолених автохтонів. Поділ на варни був закріплений в Законах Ману (5-те ст. до н.е.)

Разом з варною у цей період на перше місце у релігійних уявах висуваються нові боги і з`являються нові риси релігії. На перше місце вийшов Брахма - бог всесвіту, уособлення сили, яка містить у собі все суще, поряд з ним Вішну і Шива атрибутика яких всебільше ускладнюється. Головні боги набули характеру покровителів варн (Брахма - брахмани, Індра - кшатріїв, Рудра - вайш`їв). Згідно з міфом варни пішли від різних частин тіла Брахми: з уст його - брахмани (браміни), з рук - кшатрії, із стегон - вайш'ї, з ніг - шудри.

Поряд з Брахмою головне значення отримують Вішну і Шива. З Вішною пов'зується богиня Лакшмі, з Шивою — богиня Парваті, яку також називають Дурга, Калі.

Разом з тим з`являються боги, які уособлюють філософські абстракції: Калі - час, Кама - любов, сексуальна практика, Скамбха - життя та ін. Брахма все більше набирає рис Абсолюта - брахмана. Схильність до магічних дій і містичного філософствування привели до розробок віровчення брахманізму, які найбільш повно викладені у філософсько-релігійних трактатах, що мають назву Упанішад. Витоки Упанішад у текстах-доповненнях до брахманів (назва філософських текстів) - Аран`яках - книгах, які створювались муні-гуру. Упанішад - означає “сидіти біля”, тобто біля ніг учителя - гуру (муні означає - мудрець, пустельник). Існує багато збірок Упанішад (від 150 до 235) однак, головними вважаються 10. Серед різних систем Упанішад шість вважаються ортодоксальними; Веданта, Міманса, Санкх`я, Йога, Н`яя, Вайшишика. Неортодоксальними Чарвака і Локаята. В Упанішадах викладено основні поняття брахманізму. Віра перевтілення та ідея карми. Брахманізм стверджував, що смерть не веде до зникнення душі, а до її втілення в іншу істоту. Теоретичне пояснення перевтілення спирається на ідею карми (дія, обов`язок). Карма - це сукупність дій людини, які визначають його посмертну долю - форму наступного перевтілення. Вважається, що ідеї реінкарнації - переселення душ, було взято з релігійних уяв автохтонів (дравідів та мунда), оскільки, у ведичний період вчення про загробну долю людини майже не розроблено.

Ідеалом Упанішад було пізнання Брахмана - злиття з Абсолютом, вихід з ланцюга перевтілень і досягнення благодаті (Ананди). В Упанішадах розроблено складну систему понять для визначення різних аспектів еманації Абсолюта - Брахман, Атман, Пуруша, Тот, Аум. Різні школи виходячи з таких понять як Пракріті (матерія, енергія), і пуруша (дух, свідомість) пропонують різні шляхи для виходу із сансари (перевтілень) і злиття з Брахманом.

Виникнення на основі Упанішад різних філософських систем і шляхів розриву сансари підштовхнуло до осмислення буття і небрахманів. Вони створили релігійні системи, які певною мірою протистояли брахманізму. Одною з перших таких систем був джайнізм. Засновником джайнізму вважається кшатрія Махавіра Джина (VI ст. до н.е.), якого називають останнім з 24 Тхиртханкарів (тих, що знайшли шлях, тобто розірвали сансару). Послідовники Джини прагнуть позбавити душу від матерії і досягти Мокші. Вони вважають карму матеріальною, яка накопичується протягом століть. Для того щоб позбутись карми треба припинити її накопичування, отже потрібно дотримуватись певного способу життя досягти припинення накопичення карми, її “засушення” і таким чином вийти із сансари. Для цього потрібно: бути впевненим у вірності обраного шляху, пізнати сутність доктрини за допомогою Гуру, і дотримуватись праведного життя. Праведне життя передбачає п`ять головних обітниць: не робити шкоди живому (ахімса), не красти, не прилюбодіяти, не стяжати, бути відвертим, благочестивим, дотримуватись суворого способу життя (самоконтроль, аскетизм, сувора моногамність, дотримання вегитеріянства та інше). Найбільш суворо дотримуються ахімси. Тому серед джайністів немає селян (можна пошкодити плугом те що живе в землі), здебільшого вони ремісники і купці. Особливий прошарок джайністів ченці-аскети спосіб життя яких - надзвичайно суворий (включно з формою. Аскези — тапас'я та ченцями дігамбарі - "одягнені вітром"). Джайністи відігравали відчутну роль в суспільному житті Індії, незважаючи на їх невелику кількість (приблизно пів відсотка населення).

На початку першого тисячоліття нашої ери релігійне життя Індії було надзвичайно строкатим. Протистояння брахманізму, буддизму, джайнізму пошуки філософсько-релігійного забезпечення, спасіння, існування різних напрямів і сект, а пізніше вплив ісламу - все це було включене в релігію Індії. Поступово на основі ведизму і брахманізму та інших місцевих вірувань формується індуїзм.

В індуїзмі зберігається багато богів ведичного і брахманічного періодів, але на перше місце вийшли три: Брахма, Шива і Вішну (Тримурті). Брахма був важливою іпостассю - причиною всього сущого, але культу Брахми в Індуїзмі немає.

І ндуїсти поділяються на Шиваїтів та Вішнуїтів. Шива - бог змін, руйнації, смерті. Але в культі Шиви на перший план вийшли творчі сили енергії Шиви - Шакті. Шакті спочатку ототожнювалось з чоловічою сексуальною силою - лінгамом, а пізніше була перенесена і на жіночу в особі дружин Шиви: Шакті, Дурги і Калі. Атрибутами Шиви були тризубець, третє око, чотири руки, танок і бичок Нанді.

З культом Шиви і Шакті пов`язана одна з головних цінностей індуїзму - задоволення чуттєво-сексуальних прагнень (кама) до інших цілей цінностей відноситься дхарма, виконання релігійних, сімейних і суспільних приписів, артха - придбання і використання матеріальних цінностей, мокша - звільнення від сансари. Одним з головних понять індуїзму є карма.

Вішну пов`язується з функцією збереження охорони, спасіння. Вішну періодично з`являються в матеріальному світі у вигляді аватар (втілення), яких нараховується дуже багато але головних 10. До головних аватар належать Рама, Крішна, Будда, Калка (якій ще має з`явитись).

Крім основних напрямів існує також різні секти. Традиційно в Індії склалося досить терпима релігійна система, в якій знаходиться місце всім різновидам. Проте кастова система, яку підтримують індуїсти викликала багато спротиву і спроб реформувати індуїзм. Ці спроби робилися під впливом ісламу і навіть християнства.

Одною з таких спроб є сикхізм, який виник в 15-16 ст. Його засновником вважається гуру - Нанак. Виступаючи проти кастового поділу на основі ідей про рівність всіх людей перед богом, сам сікхізм перетворився у своєрідну військово-релігійну касту.

Спроби реформування індуїзму робилися і пізніше.

На основі індуїзму в Індії розвивалась і розвивається цілком самобутна поліетнічна і глибока культура. Складна міфологічна система індуїзму, його течій сект, школ спричинила розвиток філософії. Яка впливає на розвиток і сучасної філософії.

Ведична поезія сприяла розвитку глибоко поетичних і філософських творів, як у самій Індії, так і у світовій літературі.

Складний культ індуїзму спричинив розвиток величної і водночас витонченої храмової архітектури та образотворчого мистецтва.

Релігії Китаю та Японії

Якщо релігія Індії була просякнута містицизмом і схильна до абстракції та філософського обґрунтування, то релігійні уяви Китаю були більш приземлені, раціоналістичні і мали етичний характер.

Стародавні китайці в середині ІІ тис. до н.е. (епоха Шань-Інь) поклонялись Небу (Тянь), яке іноді ототожнювали з Шаньді. Шаньді вважався загальним предком китайців. Для стародавніх китайців було притаманне прагнення до стрункої ієрархічності буття. Верховним початком було небо, культ якого набув не стільки сакрального, скільки морально-етичного змісту. Свою країну вони називали Піднебесною (Тянь-Ся) а себе синами неба (Тянь-Дзи), державу - “Серединною державою” (Джун-Чо).

Для стародавнього Китаю не характерно виокремлення особливого прошарку жерців. Функції жерців виконували державні чиновники. З давніх часів у Китаї розвивалися різні форми мантики, найдавнішою з яких було гадання на баранячій лопатці, за допомогою знаків символів (протоієрогліфів). Поступово, на основі цих знаків була розвинута філософськи осмислена символіка.

Всі явища природи мали відповідні символи. Земля – квадрат, сонце – коло, причому вони уособлювали два початки жіночий і чоловічий.

Дуалістична картина світу як взаємодія жіночого початку - Інь і чоловічого - Янь проходить скрізь всю філософію Китаю. Чоловічий початок Янь асоціювався з сонцем, зі всім світлим, яскравим, сильним, жіноче, інь - з місяцем, з темним, слабким, холодним, вологим. Взаємодія цих початків у різних варіантах пояснювали різноманітність буття. На цих комбінаціях побудована “Книга перемін” - Іцзин. Крім того китайці уявляли світ як взаємодію п`яти першоелементів (вода - вогонь - дерево - метал - земля). Закони буття як втілення порядку і благості уособлювалися поняттям Дао (шлях).

Таким чином, давньокитайська цивілізація виходила з імперативу і “Небо, як символ вищого порядку, - земля, суспільство засновано на благодійності". Порядок в стрункій ієрархії, непохитність існуючого ладу - головний принцип кофуціанства філософії і релігії Китаю, яка була стрижнем китайської цивілізації на протязі тисячоліть. Засновником конфуціанства був Кун-цзи (Кун чжун-ці) Конфуцій (551-479 до н.е.).

В умовах глибокої кризи в суспільстві Конфуцій запропонував спертися на давні традиції як ідеал і умову стабільності суспільства.

Конфуцій розробив ідеал досконалої людини цзюнь-цзи, як взірець.

Цзюнь - цзи повинен був мати дві головних якості: гуманність (жень) та почуття відповідальності (і). Серед інших рис необхідних для суспільства були вірність, відвертість (чжен), і благопристойність (лі).

Лі - це той порядок, який забезпечує стабільність суспільства і проявляється через ритуали, церемонії, традиції що дають можливість здійснити жень. Одним з найголовніших елементів лі є - сяо - повага, культ предків і взагалі, уособлення ієрархії. У книзі “Чжун-юн” весь традиційний спосіб життя зведено до “5 відношень”: між державою і чиновниками, між батьками і дітьми, чоловіком і жінкою, старшими і молодшими братами, між друзями.

У конфуціанстві майже нема культу у звичайному розумінні. До нього можна віднести культ предків і жертвоприношення, що супроводжуються співанням гімнів (викладені в “Ши-цзин - книзі пісень”) та обряди і церемоніал (“Лі-цзин” - “книга церемоній”).

Велике значення має мантика (“І-цзин”).

Конфуцій не цікавився містикою, космогонією, потойбічним. Він говорив: “Ми не знаємо що таке життя, чи можемо ми знати що таке смерть?” Таким чином, Конфуцій вважав вищою цінністю земне життя і бачив спасіння в морально-етичних засадах суспільного буття.

Інший шлях запропонував старший сучасник Конфуція філософ Лао-Цзи (“Старе дитя”, або “Старий мудрець”). Цей напівлегендарний мудрець створив релігійну систему яка має назву Даосизм. Вона викладена в Дао-де цзин (“Книга про шлях до доброчинності”). У центрі доктрини вчення про велике Дао - всезагальне, Абсолют. Закон, якому підлягає все у світі навіть Небо. Дао всюди і у всьому, вічне і необмежене. Воно не створене, але все виходить з нього. Пізнати Дао, злитися з ним - мета людини. В своїх загальних рисах Дао схоже на Брахман, але в диосизм практика Дао раціоналістична. Досягнути Дао можна тільки позбавившись від пристрастей, сповідуя принципи у-вей (бездіяльності). Пізніше під впливом буддизму даосизм розробив складну систему саморегуляції на основі уяв про енергію інь і янь. Але головною умовою досягнення Дао було морально-етичне самовдосконалення (Для досягнення Дао потрібно здійснити не менше 1200 доброчинних акцій). Китайські даоси розробили складні багаточисельні системи езотеричних знань і різні системи мантики (геомантака-феншуй), алхімії, астрології, медицини.

Даосизм, конфуціанство та буддизм співіснували в Китаї на протязі тисячоліть і створили яскраве забарвлення і основи китайської культури. Даосизм і конфуціанство хоча і мали деякий вплив на сусідні народи, але залишалися національними релігіями Китаю.

Одною з далекосхідних національних релігій є також японський синтоїзм.

Синтоїзм це давньояпонська релігійна системи, яка зберігає дуже багато архаїчних і родоплемінних рис. Пізніше під впливом і в процесі боротьби з буддизмом вона набула більш-менш стійких рис і сучасну назву. Напротивагу буддизму японці називали свою релігію камі-но-міті, що дослівно, означає “шлях камі” тобто “шлях місцевих богів” - в китайській кальці - син-то, під такою назвою вона й стала відомою в Європі.

Найдавніші боги японців були родоплемінними покровителями - камі (той що наверху), Японці поклонялись також й духам природи, землі, гір, річок тощо.

Головною богинею, яка уособлювала сонце була богиня Аматерасу (богиня, що сяє на небі), вона вважається предком імператорів Японії, перш за все першого з них - Дзімму - тено. Богиня Аматерасу є уособленням сонця, покровительниця землеробства.

Японський імператор (мікадо) вважався головою синтоїстського культу. Палац імператора - святилище. Культ синтоїзму має певну обрядність і храми (хонуси) в яких служать жерці. Культ дуже простий і зводиться до молитов та жертвоприношень.

До пантеону належать Аматресу (богиня сонця), Суси-но-во (бог урагану), Інарі (рисова людини), сюди ж відносять деяких імператорів, поклоняються священним місцям особливо розвинутий культ Фудзіями.

Міфологічна система синтоїзму викладена у стародавніх текстах — Кодзіки, Ніхонгі, Когосюї. Переважають, перш за все, міф космогонічні та антропогонічні.

Значний вплив на розвиток синтоїзму мали релігії Китаю: конфуціанство та буддизм (дзен). Культова практика розвивалась також під впливом цих релігій.

В синтоїзмі склалося дуже багато сект, особливо у ХІХ початку ХХ ст.

У післявоєнний період широко поширились секти неосинтоїзму.

Висновки.

Ранні етнічні релігії — це релігійні системи, що умовно визначаються як такі, що вже не існують. Проте Деякі та. зв. пізні етнічні релігії виникли не пізніше ніж ті, що ми відносимо до ранніх етнічних.

Основні відмінності.

1. ранні етнічні як правило політеїстичні, пізні мають елементи генотеїзму або тенденцію до монотеїзму.

2. ранні охоплюють не все суспільство, є прошарки позбавлені обслуговуванням релігії(раби, полонені, чужинці). Пізні релігії охоплюють усе суспільство.

3. Ранні обслуговуються скоріше посвяченими ніж професійними священнослужителями, як в пізніх.

4. Обрядність ранніх більш важлива, у пізніх обряд спрощено.

Етичні (локальні або національні) релігії невичерпне багатство людської культури. І стародавні етнорелігії, що вже зникли і ті що існують сьогодні збагатили не тільки загальнолюдську культуру, але й вплинула на розвиток сучасних релігійних систем і світових і т. з. нетрадиційних релігійно-містичних культів.

Дата добавления: 2014-01-06