Семінарські заняття

Лекція

Лекція у вищому навчальному закладі є головною ланкою дидактичного циклу навчання, мета якої – |вчення|ціформування орієнтовної основи для подальшого|наступного| засвоєння студентами навчального матеріалу. Слово "лекція" походить від латинського "lectio|" - читання. Уперше лекція з'явилася|появлялася| в античній Греції в академії Платона та ліцеї Аристотеля: лекція-бесіда там була основним методом викладання. Свій |одержувалаподальший|дальший| розвиток вона оримала в Стародавньому|древньому| Римі і в середні віки. З появою перших університетів (ХХ-ХІІ вв.) лекція стає в них провідною формою організації навчання. Лекційні форми організації навчання набули свого поширення у ХІХ-ХХ ст. в університетах Росії, України. Лише на короткий термін у 1930 році була спроба відмовитися у вищій школі СРСР від лекцій які замінили бригадно-лабораторним методом викладання. Але вже у 1932 році лекція знову відіграє провідну роль у навчальному процесі ВНЗ.

Сьогодні існує безліч освітніх технологій, що спрямовані на самостійне опрацювання навчального матеріалу, але педагогічний досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки студентів, порушує системність і рівномірність роботи протягом семестру. Тому лекція як і раніше продовжує залишатися провідною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі.

У навчально-виховному процесі ВНЗ складається ряд|лава| ситуацій, коли лекційна форма навчання|вчення| не може бути замінена ніякій|жодній| інший:

• за відсутності підручників|посібників| за новими навчальними курсами, що знаходяться у розобці, лекція є основним джерелом наукової інформації;

• новий навчальний матеріал по конкретній темі не знайшов ще відображення в існуючих підручниках|посібниках або деякі його розділи застаріли;

• окремі теми підручника (посібника) особливо важкі для самостійного опрацювання і вимагають методичного перероблення лектором;

• по основних проблемах курсу існують суперечливі концепції. Лекція необхідна для їх об'єктивного освітлення;

• лекція незамінна у тих випадках, де особливо важливим є особистісне емоційний вплив лектора на студентів з метою формування їхнього світогляду

Емоційне|емоціональне| забарвлення|фарбування| лекції в органічному поєднанні з глибоким науковим змістом|вмістом|, створює гармонію думки|гадки|, слова і сприйняття її слухачами. Емоційність дії лекції відіграє важливу|поважну| роль у викладанні майже усіх навчальних дисциплін.

Особливо дієвою виявляється сьогодні |дійова| авторська лекція, коли йдуть не стільки на дисципліну, скільки на "лектора". Останнім часом намітилася тенденція вільного вибору лектора студентами, яка актуалізує проблему лекторської майстерності. Це особливо важливо у контексті приєднання України до європейського освітнього простору. Від майстерності викладача залежить максимальне використання потенційних можливостей|спроможностей| вищезазначеної провідної форми навчання у вищому навчальному закладі|вчення|. Зазначимо, що сам|та| процес навчання|вчення|, який починається|розпочинати| на лекції, продовжується|триває| на практичних заняттях і заглиблюється|поглиблює| самостійною роботою.

Наведемо основні переваги лекції:

• творче спілкування лектора з|із| аудиторією, співтворчість, емоційна|емоціональна| взаємодія;

• лекція - дуже економний спосіб здобуття у загальному вигляді основ знань;

• лекція активізує мисленнєву діяльність, якщо добре зрозуміла і уважно прослуховувалася, тому задача лектора – розвивати активну увагу студентів, викликати рух їхньої думки услід за думкою лектора.

Багато викладачів вважають|лічать|, що головне завдання|задача| лектора полягає в тому, щоб|аби| добре знати навчальну дисципліну і ясно її висловлювати|викладати|. Але|та| що означає|значить| "ясність викладу"? Це складна педагогічна проблема: це і послідовність, і наочність|наглядний| викладу навчального матеріалу, і свідоме активне засвоєння |викладати| його студентами, і, як результат – розуміння.

Основні педагогічні вимоги до лекції:

1. етична сторона лекції і викладання, науковість і інформативність (сучасний науковий рівень);

2. доказовість і аргуменованість|, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів|зразків|, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів;

3. емоційність форми викладу, активізація мислення студентів, постановка питань для роздуму; чітка структура і логіка розкриття послідовно висловлюваних|викладати| питань;

4. методична обробка – виведення головних думок|гадок| і положень|становищ|, підкреслення висновків|висновків|, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступною і ясною мовою|язиком|, роз'яснення нових термінів і назв;

5. використання по можливості аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перераховані вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.

По своїй структурі лекції можуть відрізнятися одна від одної. Сьогодні існує досить багато. Залежно від змісту|вмісту| і характеру|вдачі| навчального матеріалу, |та| існує загальні|спільний| структурні компоненти, які можуть бути застосованими до будь-якої лекції.

Перш за все|передусім| це повідомлення|сполучення| плану лекції і строге|суворе| його виконання|дотримання|. У план включаються найменування основних вузлових питань лекції, які можуть послужити основою для складання екзаменаційних квитків.

Корисно нагадати короткий зміст|вміст| попередньої лекції, пов'язати його з новим матеріалом, визначити його місце|місце-милю| і призначення в науковій дисципліні, в системі інших наук. При розкритті теми можна застосовувати індуктивний метод: приклади|зразки|, факти, що підводять до наукових висновків|висновків|; можна також використовувати метод дедукції: роз'яснення загальних|спільних| положень|становищ| з|із| подальшим|наступним| показом можливості|спроможності| їх застосування на конкретних прикладах|зразках|. По кожному з аналізованих положень|становищ| слід робити|чинити| логічний висновок|висновок|, виділяючи його повторенням і інтонацією. Наприкінці|у кінці| лекції корисно підвести підсумок почутому. Традиційна лекція у вищому навчальному закладі звичайно|звично| називається інформаційною, маючи декілька різновидів. На рис.2 наведені основні види лекцій, що найільш поширено використовуються у вищих навчальних закладах України.

Рис 2. Основні види лекцій у вищому навчальному закладі

Під час викладу |викладати|лекційного матеріалу, викладач повинен орієнтуватися на темп, з яким студенти пишуть конспект.

Конспект допомагає уважно слухати, краще запам'ятовувати в процесі запису, забезпечує наявність опорних матеріалів при підготовці до семінарських занять та іспитів|екзамена|. Основна задача|задача| лектора надати студентам можливість|спроможність| осмисленого конспектування. Вирішенню цієї задачі сприяє акцентований виклад матеріалу лекції, тобто виділення темпом, голосом, інтонацією, повторенням найбільш важливої|поважної|, суттєвої|суттєвої| інформації, використання пауз, записи на дошці, демонстрації ілюстративного матеріалу, суворе|суворе| дотримання регламенту занять.

На вступній лекції викладачеві корисно навчити|виучувати| студентів методиці конспектування, правильному графічному розташуванню і оформленню запису: виділенню абзаців, підкресленню головних думок|гадок|, ключових|джерельних| слів, висновків|укладенню| |висновків| в рамки, використанні знаку NB| - "nota| bene|"(у перекладі з латині буквально означає «поміть добре», тобто звертає увагу на дане місце у конспекті), використанню різноколірних ручок або фломастерів.

Мистецтво лектора сприяє ефективній організації роботи студентів на лекції. Змістовність|вміст|, чіткість структури лекції, застосування|вживання| прийомів підтримки уваги - все це активізує мислення і працездатність, сприяє встановленню педагогічного контакту, викликає|спричиняє| у студентів емоційний|емоціональний| відгук, виховує навики|навички| працьовитості, формує інтерес до навчальної дисципліни.

При відвідуванні|відвідуваннях| і обговоренні лекції викладача колегами виникає необхідність оцінювання|оцінювати| її якості.

Основними критеріями оцінки якості лекції є: зміст|вміст|, методика, керівництво роботою студентів, лекторські дані, результативність лекції. Розкриємо суть|зміст| кожного з них.

Змістовність|вміст| лекції визначається науковістю, відповідністю сучасному рівню розвитку науки, світоглядною стороною, наявністю методичних питань, правильне їх трактування. Рівень, на якому викладач здійснює процес активізації мисленнєвої діяльності студентів (наприклад, шляхом висунення проблемних питань і вирішення протиріч в ході лекції). Освітлення історії питання, наведення різних концепцій, зв'язок з|із| практикою. Висвітлення на лекції новітніх досягнень науки і виробництва (виклад матеріалу, якого немає у підручниках), на якому методичному рівні |посібник| роз'яснюються|роз'ясняють| особливо важкі питання, чи даються завдання|задавання| пропрацювати ту або іншу частину|частку| матеріалу самостійно за підручником|посібнику|. Наявність зв'язку з|із| попереднім і майбутнім|наступним| матеріалом та між - та внутрішньопредметних зв’язків.

Методика читання лекцій: наявність чіткої структури лекції, логіка викладення матеріалу. Наявність чи відсутність плану лекції, дотримання його. Повідомлення|сполучення| літератури до лекції (коли, ієрархія літературних першоджерел). Доступність і роз'яснення нових термінів і понять. Доказовість|доказовість| і аргументованість|. Виділення головних думок|гадок| і висновків|висновків|.

Використання прийомів закріплення: повторення, використання лектором питань щодо перевірки уваги аудиторії, засвоєння матеріалу; підведення підсумків наприкінці питання, всієї лекції. Використання наочного|наглядної| приладдя|посібника|, ТЗН. Використання|вживання| лектором опорних матеріалів: текст, конспект, окремі записи, читання лекції без опорних матеріалів.

Управління навчальною діяльністю студентів: вимога конспектувати і контроль за виконанням. Навчання|вчення| студентів методиці конспектування і методична допомога: темп, повільний темп, повтор, паузи, викреслювання графіків.

Проглядання конспектів: по ходу лекції, після|потім| або на семінарських і практичних заняттях.

Використання прийомів підтримки уваги аудиторії – риторичні питання, жарти, використання прийомів ораторського мистецтва.

Дозвіл ставити питання: (коли і в якій формі).

Лекторські дані: володіння навчальним матеріалом, емоційність, голос, дикція, ораторська майстерність, культура мови, зовнішній вигляд, уміння встановити контакт зі студентською аудиторією.

Результативність лекції: інформаційна цінність, виховний аспект, досягнення дидактичних цілей.

Розвиток української освітньої системи, її гуманізація, тенденція до орієнтації на окрему особистість, на реалізацію її творчих здібностей зумовили розробку і появу нових лекційних форм. Наведемо у нашому посібнику найбільш сучасні та поширені, такі як лекція-візуалізація, лекція - прес-конференція.

Запропоновані нижче лекційні варіанти можуть успішно доповнювати традиційну лекцію-інформацію, якщо будуть використовуватимуться в повному|цілковитому| обсязі|обсязі| лекційного часу на одному або декількох заняттях, або як елементи традиційної форми заняття|, можуть стати основою для розроблення авторського лекційного курсу в будь-якій із згаданих форм.

Спробуємо коротко охарактеризувати нові варіанти подачі лекційного матеріалу, спрямовані як на інтенсифікацію навчального процесу, так і на розвиток особистісних якостей студентів|виучувати|.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей|спроможностей| реалізації принципу наочності|наглядний|. Науково-педагогічними| дослідженнями доведено, що наочність|наглядний| не тільки|не лише| сприяє успішнішому сприйняттю і запам'ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибше в сутність пізнаваних явищ. Це відбувається|походить| за рахунок роботи обох півкуль, а не одного лівого, логічного, звично працюючого при засвоєнні точних наук. Права півкуля, що відповідає за емоційно-образне|емоціональне| сприйняття отриманої інформації, починає|розпочинає| активно працювати саме при її візуалізації.

Візуалізована лекція є усною інформацією, що перетворюється у візуальну форму. Відеоряд|лава|, який сприймається і усвідомлюється, зможе служити опорою для адекватних думок|гадок| і практичних дій. Викладач повинен використовувати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності|наглядний|, які не тільки|не лише| доповнюють словесну інформацію, але|та| самі є|вирушають| носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає в реконструюванні, перекодуванні змісту|вмісту| лекції або її частини|частки| у візуальну форму для пред'явлення студентам через ТЗН або вручну|вручну| (слайди, плівки, планшети, креслення, малюнки, схеми і так далі). Читання такої лекції зводиться до зведеного|зведеного|, розгорненого коментування підготовлених візуальних матеріалів, які повинні:

• забезпечити систематизацію наявних знань;

• забезпечити засвоєння нової інформації;

• забезпечити створення|створіння| і вирішення проблемних ситуацій;

• демонструвати різні способи візуалізації.

У залежності від навчального матеріалу використовуються різні форми наочності|наглядний|:

• натуральні (мінерали, реактиви, деталі машин);

• образотворчі (слайди, малюнки, фотографії|фото-матеріал|);

• символічні (схеми, таблиці).

У візуалізованій лекції є вельми необхідними|поважні|: певна візуальна логіка і ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з|із| аудиторією. Основні труднощі підготовки такої лекції - в розробленні візуальних засобів|коштів| і режисури процесу читання лекції. Необхідно враховувати:

• рівень підготовленості й освіченості аудиторії;

• професійну спрямованість;

• особливості конкретної теми.

Не кожний навчальний|усякий| матеріал може бути використаним для |пасуєтакої форми лекції, так само як і не кожна навчальна|усяка| дисципліна. Проте|однак| елементи такої лекції можливі для будь-якого курсу. Частковою ілюстрацією такого методу можуть служити лекції з культурології, що супроводжуються слайдами, коментарі до яких систематизують і поглиблюють|поглиблюють| текст інформаційної лекції (показ слайдів здійснюється після|потім| лекції), і лекції з ергономіки і дизайну з|із| наочним|наглядним| демонстраційним і роздатковим|роздавальним| матеріалом. Лекція - прес-конференція. Після проголошення|накликати| теми лекції, викладач просить|прохає| студентів задавати йому письмово питання з даної темі. На протязі двох-трьох хвилин|мінут| студенти формулюють питання, які найбільш цікавлять їх, і передають викладачеві, який протягом трьох- п'яти хвилин|мінут| сортує питання за їх змістом|вмісту| і починає|розпочинає| лекцію. Лекція викладається|викладає| не як відповіді на питання, а як зв'язний текст, у процесі викладу якої формулюються відповіді. Наприкінці лекції викладач проводить аналіз відповідей як віддзеркалення|відображення| інтересів і знань студентів.

Таку лекцію ефективно проводити:

• на початку нової теми з метою виявити потреби, коло інтересів групи або потоку, його (її) модель: установки, можливості|спроможності|;

• в середині теми або курсу, коли вона спрямована|спрямована| на залучення студентів до вузлових моментів курсу і систематизацію знань;

• наприкінці теми або курсу – для визначення перспектив розвитку засвоєного змісту|вмісту|.

Семінарські та практичні заняття у вищому навчальному закладі

Процес навчання|вчення| у вищому навчальному закладі передбачає практичні заняття (ПЗ), які призначені для поглибленого вивчення дисципліни. Їх форми різноманітні|всілякі|: уроки іноземної мови|язика|, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні заняття відіграють вельми важливу|поважну| роль у виробленні у студентів навичок|навичок| використання|вживання| отриманих|одержувати| знань для вирішення практичних завдань|задач| спільно з|із| викладачем. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2-3 лекції і логічно продовжують роботу, розпочату на лекції.

Метою проведення практичних занять є поглиблення|поглиблювати|, розширення, деталізація знань, отриманих|одержувати| на лекції в узагальненій формі, і сприяє виробленню навичок|навичок| професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення і мову|промову|, дозволяють перевірити знання студентів і є ефективними засобами|кошти| оперативного зворотного зв'язку.

План проведення практичного заняття повинен відповідати загальним|спільним| ідеям і спрямованості лекційного курсу і співвіднесений з|із| ним у послідовності викладення тем. Він є|з'являється| загальним|спільним| для усіх викладачів і обговорюється на засіданні кафедри.

Методика проведення практичного заняття може бути різною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача. Важливо|поважно|, щоб|аби| різноманітними методами досягалася загальна|спільна| дидактична мета|ціль|.

Доцент, професор повинен сам вести практичні заняття, хоч би|хоча би| в однієї групі, відвідувати заняття асистентів для координації теоретичної і практичної частин|часток| курсу. Між лекцією і практичним заняттям планується|планерує| проведення самостійної роботи студентів, що припускає|передбачає| вивчення конспекту лекцій і підготовку до практичних занять.

Структура практичного заняття в основному однакова:

• вступ викладача;

• відповіді на питання студентів за неясним матеріалом;

• практична частина|частка| роботи як планова;

• завершальне слово викладача.

Різноманітність занять витікає з|із| власне практичної частини: обговорення рефератів, дискусії, вирішення задач|задач|, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти. Мета|ціль| занять має бути ясна не тільки|не лише| викладачеві, але і студентам.

Організація практичних занять повинна бути реалізована так, щоб студенти постійно відчували наростання складності виконуваних завдань|задавань|, відчували|відчували| позитивні емоції від переживання|вболівання| власного успіху в навчанні|навчанні|, були зайняті|позичати| напруженою творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень, що буде сприяти підвищенню рівня мотивації|розв'язань|. Велике значення мають індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Студенти повинні максимально розкрити і проявити|виявляти| свої здібності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці завдань|задавань| і плану занять викладач повинен враховувати рівень підготовки і інтереси кожного студента групи, виступаючи|вирушати| в ролі консультанта і не пригнічуючи|придушувати| власної самостійності і ініціативи студентів.

При проведенні практичного заняття слід враховувати роль повторення, яке повинно|та| бути не нудним, одноманітним. Повторення для закріплення знань слід проводити варіантно, під новою точкою зору, що далеко не завжди враховується в практиці навчального процесу вищого навчального закладу|вчення|.

Семінарські заняття як форма організації навчання|вчення| мають давню історію, уходить своїми корнями у античність. Само слово "семінар" походить від латинського "seminarium|" - розсадник і пов'язано з функціями "посіву" знань, які передаються від вчителя|учителя| до учнів, і які "проростають" в свідомості учнів, здібних до самостійних думок, до відтворення і поглиблення отриманих|одержувати| знань. Семінари проводилися в старогрецьких|давньогрецьких| і римських школах як поєднання диспутів, повідомлень|сполучень| учнів, коментарів і висновків|укладень| вчителів|учителів|. З|із| XVII ст.|ст| вищезазначена форма організації навчання|вчення| використовується в Західній Європі, а з|із| XIX ст.|ст| - в університетах Російської імперії. Семінарські заняття носили практичний характер|вдачу| і були школою того або іншого науковця, під керівництвом якого студенти практично освоювали теоретичний курс дисципліни, методику наукового дослідження. Семінарська форма навчання|вчення| постійно розвивалася, все більш чітко реагуючи на завдання|задачі| вищої школи.

Сьогодні у сучасному вищому навчальному закладі семінар є|з'являється| одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних науках. Він є засобом|коштом| розвитку у студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головною метою|ціль| семінарських занять є забезпечення можливості студентів |спроможність| оволодіти навичками|навичками| і уміннями використання теоретичного знання стосовно особливостей галузі, що вивчається. Семінарські заняття спрямовані на вирішення|розв'язуються| наступних|слідуючі| педагогічних завдань|задачі|:

1. розвитку творчого професійного мислення студенів;

2. підвищенню рівня пізнавальної мотивації;

3. розвитку вміння професійного використання знань в умовах вищого навчального закладу, що включає до себе:

а) оволодіння мовою|язиком| відповідної науки;

б) формування навичок|навички| вільного оперування формулюваннями, поняттями, визначеннями;

в) оволодіння уміннями і навичками|навичками| постановки і вирішення інтелектуальних проблем і завдань|задач|, приймами спростування, відстоювання|обстоювання| своєї власної точки зору.

Крім того, в ході семінарського заняття викладач вирішує|рішає| і такі часткові дидактичні завдання|задачі|, як:

• повторення і закріплення знань;

• діагностика якості знань;

• відпрацювання методів і прийомів педагогічного спілкування.

У сучасній вищій школі найбільш поширеними є семінарські заняття трьох типів:

1. Просемінар.

2. Власне семінар.

3. Спецсемінар.

Просемінар - заняття, що готує до семінару, проводиться на перших курсах. Метою просемінару є |ціль|ознайомлення студентів із|із| специфікою самостійної роботи, з|із| літературою, першоджерелами, методикою роботи над ними. Досвід|дослід| показує, що студенти першого курсу не вміють працювати з|із| декількома джерелами і, прочитавши рекомендований список літератури, не знають, як відібрати необхідний матеріал, максимально його синтезувати і викласти відповідно до теми. Тому особливу увагу слід звернути на розвиток навичок|навичок| роботи з|із| літературою, творчу переробку матеріалу, застерегти від компіляції і компілятивного підходу до вирішення наукових проблем, які розвиваються саме при неправильній підготовці до семінару. Другий етап роботи в просемінарі| – підготовка рефератів на певні теми, читання і обговорення їх з|із| учасниками просемінару| з|із| висновком|укладенням| керівника.

Більш серйозні навчальні і виховні завдання|задачі| вирішуються|розв'язуються| на семінарах 2-4-х курсів і особливо на спецсемінарах 4-|5-х курсів, які формують у студентів дослідницький підхід до наукового матеріалу.

У вищих навчальних закладах практикується три основні типи семінарів:

1. Семінар, що має основною метою|ціллю| поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично міцно пов'язаний з ним.

2. Семінар, призначений для ґрунтовного опрацьовування|проробляти| окремих найбільш важливих|поважних| і типових у методологічному відношенні|ставленні| тем навчального курсу або навіть однієї теми.

3. Семінар дослідницького типу|типа| з|із| тематикою по окремих часткових проблемах науки для поглибленої їх розробки.

Форма семінарських занять:

а) розгорнена бесіда за заздалегідь|наперед| складеному плану;

б) невеликі доповіді студентів з|із| подальшим|наступним| обговоренням учасниками семінару. Вищезазначені форми немає потреби|нужди| протиставляти, вони перетікають одна в одну.

Виступи|вирушання| в бесіді – вже короткі доповіді. Метод доповідей припускає|передбачає| обмін думками, тобто існує момент жвавої розмови.

Семінар - це завжди безпосередній контакт із|із| студентами, встановлення довірчих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Семінарські заняття можуть запам'ятатися на все життя за товариську близькість, атмосферу наукової співтворчості, взаєморозуміння. Такий семінар часто переростає в систематичну наукову роботу дружного колективу.

Досвідчені|дослідні| викладачі вищих навчальних закладів, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують студентів на виступи|вирушання| оцінного характеру|вдачі|, дискусії, поєднуючи|сполучати| їх з|із| простим викладом підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування|прослухувати| або акцентує увагу студентів на оцінці і обговоренні залежно від тематики і ситуації.

Враховуючи характерологічні| якості студентів (комунікативність, упевненість в собі, тривожність), викладач управляє дискусією і розподіляє ролі. Невпевненим в собі, некомунікабельним студентам пропонуються часткові, полегшені питання, що дають можливість|спроможність| виступити|вирушати| і випробувати психологічне відчуття успіху.

У організації семінарських занять реалізується принцип спільної діяльності, співтворчості. Згідно|згідно з| дослідженням спільної навчальної діяльності процес мислення і засвоєння знань ефективніший в тому випадку, якщо|у тому випадку, якщо| вирішення задачі здійснюється не індивідуально, а припускає|передбачає| колективні зусилля. Тому семінарське заняття ефективне тоді, коли проводиться як заздалегідь|наперед| підготовлене спільне|спільне| обговорення висунутих питань кожним учасником семінару. Реалізуються загальний|спільний| пошук відповідей навчальною групою, можливість|спроможність| розкриття і обґрунтування різних точок зору у студентів. Таке проведення семінарів забезпечує контроль за засвоєнням знань і розвиток наукового мислення студентів.

Дата добавления: 2014-01-06