Особливості правової пропаганди у Радянському Союзі

Правова пропаганда —це спеціально організована цілеспрямована діяльність суб’єкта впливу (держави, громадської організації тощо) на правову свідомість індивідів та суспільства. Наслідком правової пропаганди повинні стати позитивні зміни у правосвідомості та правовій поведінці населення, зменшення кількості правопорушень у суспільстві.

Для підвищення ефективності правової пропаганди необхідно чітко визначити сам предмет пропаганди. Предмет правової пропаганди — це правова ідеологія, правові інститути та норми, які мають свої особливості у порівнянні з іншими видами інформації. Природно, предмет пропаганди визначає систему побудови її методів та форм, які повинні забезпечити інтерес до правової тематики.

Як правило, у СРСР застосовувалися такі організаційні форми правової пропаганди:

епізодичні лекції;

цикли лекцій;

лекторії;

усні журнали;

вечори запитань і відповідей;

бесіди та консультації;

правові кінолекторії;

тематичні вечори;

ленінські уроки, ленінські читання.

Однією з поширених форм пропаганди правових знань у СРСР були лекції. До лекційної пропаганди належали також виступи на телебаченні й радіо. Характерним є те, що сама дієвість лекцій розглядалася партійним керівництвом лише як одна з можливих форм правової пропаганди. У той же час необхідно зазначити, що лекційна робота, присвячена проблемам правового виховання, усе ж таки мала певне значення. У цій діяльності важлива роль належала лекторам-юристам. Лектор, який виступав у аудиторії, повинен був спостерігати й аналізувати її реакцію на ті чи інші юридичні положення чи норми права
і відповідно корегувати процес передачі інформації аудиторії. У Радянському Союзі були сотні лекторів, прекрасних фахівців своєї справи, які з повним знанням предмета викладали зміст обраної теми ясною, простою, зрозумілою мовою, наводячи приклади із правозастосовної практики.

Провідну роль у лекційній правовій пропаганді відігравали:

1) лекторська майстерність: уміння лектора акцентувати увагу на природі права, його функціях, галузях, інститутах, нормах;

2) формування переконань щодо соціальної необхідності та корисності правових настанов незалежно від ступеня солідарності суб’єкта з приписами права.

Вочевидь, що в тих умовах цей підхід був правильним. При цьому на підставі спостережень за цією практикою необхідно зазначити, що до чинників, які впливають на ефективність правової пропаганди, належать насамперед ті, які пов’язані безпосередньо із самою пропагандистською діяльністю та її організацією: 1) особистість лектора; 2) лекторська майстерність; 3) характеристика аудиторії.

Отже, лектор повинен був мати необхідну теоретичну підготовку, володіти методичними прийомами, глибокими всебічними знаннями в галузі педагогіки, психології, методики викладання, ораторського мистецтва.

Особливу роль відігравала компетентність лектора, до якої ми відносимо не тільки добре знання матеріалу, який викладається, його найважливіших теоретичних положень, а й методичну майстерність, уміння донести свої знання й переконання до слухачів у зрозумілій формі. Зауважимо, що це перш за все стосується комунікативних ознак правового виховання.

Серед лекторів-юристів було багато працівників судів, прокуратури, органів МВС, адвокатів, юрисконсультів, викладачів юридичних вузів і університетів, студентів юридичних факультетів. Аналіз тематики правової пропаганди за радянських часів показує певний нахил у бік пріоритету кримінального права, мабуть, тому, що в умовах панування державної форми власності, одноманітності типів і розмірів соціалістичних підприємств, повільних процесів загального соціального розвитку особливе значення мала саме ця галузь права як найбільш близька до індивіда.

Одним зі складних у правовій пропаганді було питання про формування потреб у правовій інформації. Ці потреби у частини населення або не були сформовані, або не були яскраво виражені. Формування потреб різних верств населення у правовій інформації здійснювалось шляхом досягнення тісного зв’язку з їх інтересами та загальними потребами суспільно-політичної практики.

Разом із тим аналіз змісту лекцій правової пропаганди за радянських часів, здійснений деякими дослідниками, виявив один дуже серйозний недолік: занадто загальний характер лекцій, що призводило до неглибокого висвітлення низки актуальних питань. Крім того, аналізуючи тексти лекцій з кримінально-правової тематики, необхідно відмітити, що часто застосовувався підхід наведення прикладів зі слідчої та судової практики без їх ґрунтовного аналізу або наводилися емоційно яскраві приклади тяжких злочинів без аналізу їх причин.
У деяких лекціях повторювалися загальні фрази або безпристрасний виклад диспозицій і санкцій статей кримінального кодексу. Досить часто застосовувався метод залякування санкціями норм кримінального права, що не завжди приводило до позитивних результатів.

Також недостатньо уваги приділялося ціннісному підходу. Адже саме на базі аксіологічного світосприйняття в аудиторії повинні формуватися думки, переконання та ідеали, вироблятися життєве кредо щодо норм права.

До позитивних аспектів системи правової пропаганди у СРСР можна віднести застосування диференційованого підходу, оскільки кожна аудиторія істотно відрізнялася від іншої своїм ставленням до права, правових інститутів і правових норм. Разом із тим виявленню цих особливостей у радянський період не завжди приділяли належну увагу, оскільки вони вважалися тимчасовим явищем у контексті формування єдиного світогляду радянського народу як нової історичної спільноти.

У той же час серйозний недолік лекційної пропаганди виявлявся в тому, що лектори в конкретній аудиторії виступали, як правило, уперше і тому не завжди знали склад аудиторії. Як відомо, диференційований підхід вимагав обліку не тільки соціально-демографічних ознак аудиторії, а й її якісного складу, який включав в себе і відомості про правові установки слухачів цієї аудиторії. У рекомендаціях, які готувалися для лекторських груп партійних комітетів, зверталася увага на необхідність при розробці тематики лекцій ураховувати цілу низку чинників. При цьому йшлося про необхідність ураховувати особливості географічного положення, напрями майбутньої політичної кампанії у державі, потреби у правових знаннях та прогалини у правосвідомості. На практиці ці рекомендації здійснювалися далеко не завжди, у більшості випадків до них підходили формально.

Різновидом лекційної роботи у СРСР були так звані епізодичні лекції, які застосовувались під час популяризації нового законодавчого акта, ознайомлення аудиторії з вузьким колом питань у зв’язку з необхідністю висвітлення правового аспекту проведеного у країні політичного заходу.

При пропаганді різних галузей права організовували цикли лекцій, які послідовно розкривають логіку і суть даної галузі права, що дозволяло лектору проаналізувати досить широке коло питань, які висвітлюють принципові проблеми конкретної галузі права.

Своєрідною інтерактивною формою правового виховання у СРСР було проведення вечорів запитань і відповідей, що давало змогу досягти більш тісного спілкування пропагандиста зі слухачем. Виникали можливості для кращого врахування індивідуальних особливостей кожного слухача і створення особливої творчої обстановки. Така форма правовиховної діяльності базувалася на основі марксистсько-ленінської ідеології, на висвітленні переваг соціалістичного способу життя над капіталістичним, а також на утвердженні прогресивності соціалістичної правосвідомості як особливої, вищої за своїм рівнем правосвідомості. Лекційна пропаганда була спрямована на формування моральних якостей людини комуністичного майбутнього, вільної від пережитків минулого та стереотипів капіталістичної моралі, заснованої на експлуатації людини людиною, на психології приватної власності, прагненні до наживи й придбання багатства.

Особливою популярністю серед різних груп населення користувалася така форма правової пропаганди, як правові кінолекторії:

лекція-бесіда з наступною демонстрацією фільму;

лекція-бесіда з демонстрацією кінофрагментів щодо теми обговорення;

лекція-бесіда як коментар до фільму.

Зазначимо, що у пропагандистській роботі важливу роль відігравало товариство «Знання», яке надавало методичні поради, розробляло необхідні інформативні матеріали, залучало фахівців права для читання лекцій.

Значна роль у правовому вихованні належала політичному інформуванню як процесу одержання інформації масами про найважливіші події та факти політичного життя. Партійні та комсомольські комітети накопичили певний досвід удосконалення політичного інформування населення. Значну увагу вони приділяли актуалізації тематики політичної інформації, її форм і методів. Як правило, політінформатори навчалися в школах політінформаторів, що створювалися при комітетах партії та комсомолу. При навчанні особлива увага приділялась психолого-педагогічним основам пропаганди. Політінформації проводилися, як правило, у трудових та учнівських колективах. Перед аудиторією виступали, окрім постійних політінформаторів, керівники місцевих, партійних, радянських і державних органів. В основному вони розглядали приклади, почерпнуті безпосередньо із життя трудових колективів, що пов’язані з характеристикою правопорядку.

Велике значення у правовій пропаганді надавалося тематичним вечорам. При проведенні тематичних вечорів у більшості своїй досягалося поєднання живого слова лектора, використання фрагментів із кінофільмів, музики, віршів, пісень. Тематичні вечори відкривалися яскравим вступним словом ведучого про дружбу народів. Присутні представники різних національностей розказували про свою працю, ділилися думками про дружбу, знайомили аудиторію з досягненнями культури своїх націй. Закінчувалися ці вечори колективним виконанням таких пісень, як «Безмежна моя рідна країна», «З чого починається Батьківщина».

Традиційною для радянського суспільства формою правової пропаганди стало виховання на прикладі життя та діяльності В. І. Леніна, або так звані ленінські уроки. Велика увага приділялася вивченню ленінської ідейно-теоретичної спадщини. Це перш за все ленінський залік, ленінські уроки, ленінські читання, ленінські науково-теоретичні конференції, святкування ювілейних дат, присвячених дню народження засновників Комуністичної партії і Радянської держави. Про великий діапазон дії ленінських уроків можна судити за їх темами: «Ми — патріоти-інтернаціоналісти», «Мораль і право», «Моральність і закон». Для успіху проведення ленінських уроків вважалося за необхідне надавати їм яскравого емоційного характеру.

Разом із тим у цій багатоплановій роботі навіть із точки зору радянської офіційної позиції були суттєві недоліки. Визнавалася низька ефективність деяких із проведених заходів. Наголошувалося, що багато з них проводилися формально, шаблонно, без урахування особливостей аудиторії. В агітаційно-масовій роботі не піднімалися гострі злободенні питання: моральності, радянського способу життя. В усній агітації недостатньо повно враховувалися професійні та психологічні особливості, рівень політичної підготовки, освіти й культури аудиторії. Політінформації мали трафаретний характер — лектори досить часто обмежувались переказом добре відомого матеріалу, який не викликав інтересу слухачів.

Для вимірювання ефективності правовиховних заходів у Радянському Союзі були розроблені такі показники:

рівень правопорушень у суспільстві та динаміка їх змін;

особливості порушень трудової та навчальної дисципліни;

рівень соціально-правової активності населення (участь у діяльності правоохоронних дружин, допомога органам правопорядку тощо).

Системний аналіз вищевикладеного дозволяє зробити висновок про те, що перераховані форми правової пропаганди мали як позитивний, так і негативний вплив на правосвідомість громадян. У той же час не можна не зазначити системність та цілеспрямованість правової пропаганди у СРСР попри всю її заідеологізованість і заформалізованість.

Значна роль у правовій пропаганді радянського періоду відводилась засобам масової інформації. У 80-х роках ХХ століття у країні видавалось близько 8 тисяч газет загальним разовим тиражем майже 170 мільйонів примірників. У країні діяли 123 програмних телецентри, радянське радіо транслювало передачі 70-ма мовами.

Центральне і місцеве телебачення також проводило роботу з виховання правової культури. Серед напрямів цієї роботи телебачення з пропаганди правових знань особливу роль відігравав інформаційно-аналітичний. Значне місце займали повідомлення про нововведення у радянському законодавстві у програмі «Час», в інформаційних повідом­леннях передач місцевого телебачення.

Неабиякий інтерес у населення викликали телевізійний журнал «Людина і закон» Центрального телебачення і відповідні передачі місцевого телебачення. Природно, що вони супроводжувалися коментарями фахівців у галузі права. Низка повідомлень у цих передачах містила інформацію про зміни у чинному законодавстві, але пересічним громадянам не завжди були зрозумілі особливості застосування цих законів.

Повідомлення про правове регулювання різних сфер суспільних відносин містилися й у деяких спеціалізованих передачах: «Від 14 до 16», «Товариш», «Підліток». Звичайно, ці передачі вбирали в себе не тільки інформаційну складову. Характерним був для освітянського напряму в роботі телебачення широкий спектр програм щодо правової освіти молоді. Ці телевізійні передачі мали навчальний характер, вони будувалися на поєднанні інформаційного матеріалу, ілюстрацій, епізодів із різних художніх і документальних фільмів. Важливу роль у цьому контексті відігравали вищезгадуваний телевізійний журнал Центрального телебачення «Людина і закон», а також безліч телевізійних журналів республік, регіонів, областей СРСР.

Великий інтерес у населення викликали спектаклі редакції літературно-художніх передач Центрального телебачення під загальною назвою «Слідство ведуть знавці». Цей цикл був більш популярний порівняно з іншими передачами. Глядачеві імпонували почуття глибокої стурбованості героїв за стан правопорядку, пошук співвідношення норм моралі та права, буденні проблеми героїв та ін. Червоною ниткою крізь ці спектаклі проходила тема охорони соціалістичної законності, що становило ідеологічну мету цього серіалу.

Уся система передач правовиховного напряму була побудована на постулаті переваги соціалістичної законності, соціалістичного правопорядку над західним правопорядком. Нормою вважалося, що дієвість передач, особливо тих, що містили конкретний критичний аналітичний матеріал, визначається реакцією офіційних органів, їх відповідями за цими виступами і конкретними прийнятими заходами щодо недоліків у сфері діяльності правоохоронних органів. Звичайно, частина цих відповідей мала формальний характер і все ж таки необхідно зазначити, що ця практика реакції на виступи навіть у телевізійних передачах відігравала певну позитивну роль у правовому вихованні, особливо ця тенденція була важлива для молоді.

Радянське телебачення досить широко використовувало документальні та публіцистичні фільми для виховання в аудиторії поваги до закону, до соціалістичного правопорядку, соціалістичного способу життя. Вочевидь, що процес правового виховання молоді був складовою частиною формування «соціалістичного типу молоді». Головним у вихованні «соціалістичного типу» було формування у молоді високого рівня правової й політичної культури нової радянської людини. При цьому дуже часто ігнорувалося положення про співвідношення норм комуністичної моралі й загальнолюдських цінностей. Як результат, основна увага в телевізійних передачах присвячувалась правовим проблемам з одним яскраво вираженим акцентом, що правопорушення, злочини, наявні в суспільстві, мають тимчасовий перехідний характер, вони — рецидиви капіталістичного минулого і боротьба з ними є голов­ним завданням у галузі комуністичного виховання, у тому числі й виховання правової культури.

Значна роль у правовому вихованні населення належала пресі, що становила найбільш масовий засіб поширення правової інформації. Центральні газети, перш за все газети «Правда», «Комсомольська правда» і «Вісті», публікували широке коло матеріалів, присвячених питанням правової пропаганди. У газеті «Правда» друкувалися теоретичні статті видатних учених, юристів, партійних і радянських працівників, керівників правоохоронних органів. У цих матеріалах, окрім інформації про нові напрями у діяльності правоохоронних органів, багато уваги приділялося проблемам подальшого зміцнення соціалістичної законності та правопорядку.

У «Комсомольській правді» регулярно публікувалися матеріали з питань правового виховання громадян, їх моралі та моральності. «Комсомольська правда», незважаючи на ідеологічну зашореність статей, намагалася шукати відповіді на питання, пов’язані з аналізом причин зростання злочинності серед певних категорій громадян, розвитку наркоманії, проституції, користолюбства у молоді. Гострі матеріали кореспондентів «Комсомольської правди» привертали увагу численної аудиторії.

У газеті «Вісті» були особливо актуальними рубрики «Мораль і право», «Юридична служба». У цих розділах публікувалися різні статті на правові теми, широко коментувалися гучні судові процеси, тут же розміщувалися консультації фахівців у галузі цивільного й кримінального права, відповіді на листи та запити читачів. Особливу роль покликані були відігравати публікації офіційних текстів законів СРСР, різних постанов Верховної Ради СРСР, офіційних актів уряду СРСР. Поза сумнівом, значний внесок у правову пропаганду здійснювали різноманітні рубрики «Літературної газети», «Економічної газети», «Учительської газети». Виходячи зі специфіки, ті або інші газети розміщували різні матеріали на правові теми.

Особливе значення у вихованні правової культури населення відігравали гострі принципові публікації у «Літературній газеті», де розкривалися з великою силою журналістського таланту серйозні недоліки у роботі правоохоронних органів, що виявилися в роки застою та призвели до посилення процесу розвитку корупції й хабарництва. Ці явища відбувалися на тлі постійних реляцій про нові успіхи будівництва розвинутого соціалізму. У публікаціях «Економічної газети» багато уваги приділялося питанням розвитку законодавства в галузі господарського права. Республіканські, крайові, обласні комсомольські газети публікували масу матеріалів, присвячених проблемам виховання правової культури молоді та інших соціальних груп.

Велику роль у правовій пропаганді відігравали журнали. Серед них необхідно виокремити особливий внесок редакційних колективів журналу «Людина і закон», що виходив численними тиражами. Він користувався популярністю серед усіх категорій населення. Матеріали, присвячені правовій тематиці, публікувалися також у таких журналах, як «Комуніст», «Молодий комуніст», «Ради народних депутатів», «Соціалістичний труд», «Радянські профспілки», «Комсомольське життя». Необхідно відзначити роль журналів «Молодий комуніст» та «Комсомольське життя» саме у пропаганді цінностей правової культури молоді. На сторінках цих журналів було багато публікацій, присвячених морально-правовій тематиці, і, незважаючи на ідеологічну зашореність, аналітичні матеріали були побудовані на одвічних принципах справедливості, презумпції невинуватості, вихованні чесності та добропорядності.

У програмах Всесоюзного радіо передачі на правові теми займали центральне місце. Особливою популярністю користувалися передачі «Людина і закон», «На варті порядку», «Червоний, жовтий, зелений», «Радіо пошта». У цих передачах значна увага приділялась проблемам виховання радянської правової культури.

Багато радіопередач Всесоюзного радіо були присвячені складним проблемам розвитку правосвідомості населення. На радянському радіо відповідно до настанов марксистсько-ленінської ідеології обговорювались складні питання соціального життя: зростання наркоманії, алкоголізму, насильницьких дій сексуального характеру. Передачі Всесоюзного радіо мали яскраво виражений ідеологічний характер, метою яких було показати серйозні успіхи у формуванні соціалістичної правової культури громадян, позитивні зміни у їх правосвідомості.

Необхідно визнати, що різноманітні звіти щодо стану справ у правовому вихованні не завжди фіксували негативні тенденції, а більшою мірою містили інформацію про успіхи в цій царині. І цей процес значно посилився в період будівництва розвинутого соціалізму. Причини цього слід шукати в тому, що в радянський період існував серйозний розрив між декларованими нормами права та їх практичним здійсненням. Цей розрив призводив до серйозних негативних явищ у правосвідомості населення і зростання злочинності.

Латентний конфлікт між офіційними державними нормативними установками і масовою правосвідомістю завжди мав місце у СРСР. Разом із тим необхідно зазначити, що до цього часу в жодній країні світу ще не склалося такого стану справ, коли немає розриву між санкціонованими державними нормами права і масовою правосвідомістю. У вихованні правомірної поведінки ще занадто велика роль відводиться імперативним нормам. Природно, що виховна функція правових норм значною мірою слабшає в тому випадку, коли виникає питання про справедливість правових норм, їх відповідність нормам моралі, загальноприйнятим традиціям і ментальності суспільства. Частково це виражається в конфлікті моральних та правових принципів, норм права і норм моралі. Суперечності між правом і мораллю в радянському суспільстві були достатньо великі, також існувала політика подвійних стандартів у реалізації права щодо партійної еліти та пересічних громадян.

Таким чином, правова пропаганда у СРСР мала на меті створення «соціалістичної правосвідомості», яка базується на повазі до закону (а не до права), і запобігання неправомірній поведінці громадян. Правова пропаганда у Радянському Союзі утверджувала непогрішимість комуністичної партії та соціалістичної держави, а також наголошувала на пріоритетності прав колективу над правами громадянина.

Висновки

1.Підбиваючи підсумки дослідженню організації правового виховання у СРСР, варто визначити такі позитивні характеристики цього явища:

системність і планомірність;

намагання охопити всі категорії населення;

кадрова та методична забезпеченість;

державна підтримка;

намагання застосовувати диференційований підхід до правового виховання;

використання різноманітних форм роботи з населенням.

2. У той же час до негативних аспектів здійснення правового виховання у СРСР слід віднести:

декларативність;

заідеологізованість;

формалізм;

суперечності між класовим підходом до моралі й права та загальнолюдськими цінностями.

Дата добавления: 2014-01-06