КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Поняття про стиль керівництва
Психологічні особливості прояву основних стилів керівництва Поняття про стиль керівництва Лекція 4/1: Психологічні особливості стилів керівництва Основна література:
1. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. - К., 2000. -512 с. 2. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 568 с. 3. Савельєва В. С. Психологія управління: Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2006. - 320 с. 4. Технології роботи організаційних психологів: Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів після диплом. освіти / За наук. Ред.. Л.М. Карамушки. – К.: Фірма «ІНКОС», 2005. – 366 с.
Додаткова література: 1. Чередниченко И. П., Тельных Н. В. Психология управления. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. — 608 с. 2. Єжова Л.Ф. Інформаційний маркетинг: Навч.посібник.-К.: КНЕУ, 2002, 580с.
Вступ. Нині не зменшується актуальність проблеми індивідуального стилю в управлінні та виробленні управлінського рішення. Форми, методи, принципи вирішення цих проблем відрізняються надзвичайною різноманітністю: тут і голе адміністрування, і спроби перебрати на себе роль якогось прохача, і бажання за показною брутальністю приховати своє невміння керувати людьми. Досвід показує, що низька управлінська культура серйозно позначається на всій життєдіяльності організації. Однією з важливих умов успішного виконання завдань, що стоять перед організацією, є наявність у керівника певних особистісних і ділових якостей, а також вибір оптимального стилю управління. Одним з найкраще вивчених питань у сфері керівництва та лідерства є проблема стилю управління. Під стилем управління розуміють усталену систему способів, методів і форм впливу керівника, що створює своєрідний почерк управлінської поведінки. Проблемою стилю управління в організаціях почали серйозно цікавитися відносно недавно — на початку цього ст. Межа XIX і XX ст. ознаменувалася бурхливим розвитком виробництва. Пильну увагу до керівників різного рівня на виробництві — менеджерів — виявляють не лише виробничники-практики, але і представники різних напрямів науки про Людину. Своєрідним стимулом стало виявлення такої закономірності: продуктивність праці значною мірою визначається тими конкретними формами й методами управління, які сповідують різні керівники. Усе це змусило психологів пильніше глянути на всю систему управління і на місце в ній керівників різних рангів. У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва. Стиль керівництва – (від латинськ. stylus –стрижень для письма) сукупність принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей; спосіб, метод роботи, манера поведінки. Стиль роботи стосується як керівників, так і підлеглих або виконавців. Кожен має свій стиль роботи, має природне чуття стилю. У наукових дослідженнях зафіксовано певні зв'язки між стилем, типом керівника, ефективністю діяльності організації та її культурою управління. Загалом вони зводяться до таких положень: - стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; тісно пов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень, спілкування тощо; - стиль не є вродженою якістю, а формується в процесі діяльності і змінюється, його можна коригувати та розвивати. Стилів керівництва можна також навчати; - стиль керівництва зумовлений культурними цінностями, традиціями організації; - чинники зовнішнього середовища (соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні тощо) впливають на формування стилю керівництва. Стиль керівництва має як об'єктивну, так і суб'єктивну основу. Він залежить від моральних норм, соціально-економічних та політичних чинників, сформованої системи відносин, а також від особистісних рис керівника. З огляду на співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління, сформувалися такі підходи до аналізу стилів керівництва: Орієнтація на структуру особистісно-ділових якостей керівника. Він базується на тому, що кожний керівник є індивідуальністю, неповторно поєднує в собі структурні компоненти особистісно-ділових якостей. Залежно від поєднання компонентів окреслюються такі структури: а) «керівник-політичний лідер», «спеціаліст», «організатор», «наставник», «товариш», які гармонійно поєднуються в ідеальній системі управління; б) поєднання в процесі управління авторитарного, колегіального і ліберального стилів керівництва. Вважається, що задля досягнення управлінського ефекту керівник повинен застосовувати адекватний ситуації стиль. Орієнтація на об'єктивні чинники в управлінні. На цій підставі розрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі. Схильність до сповідування певного стилю керівництва зумовлена психологічними якостями особистості, умовами, в яких відбувалося професійне становлення керівника тощо. Проте її не слід вважати абсолютною, оскільки з часом керівник може під впливом різноманітних чинників опанувати принципово нову культуру взаємодії з підлеглими.
Найбільш плідно в цьому напрямі працював відомий німецький психолог К. Левін. Основні зусилля він і психологи його школи зосередили на дослідженнях соціально-психологічних явищ групового життя. Важливе місце в цих дослідженнях посідала проблема ролі та значення керівника в різних групових процесах. Об'єктом вивчення К. Левіна були групи дітей-підлітків (хлопчиків 11-12 років), які під керівництвом дорослих ліпили маски з пап'є-маше. Відповідно до логіки експерименту їх поділили на три групи. На чолі кожної групи стояли дорослі, що демонстрували різні стилі керівництва. Заради простоти ці стилі дістали такі назви: «авторитарний», «демократичний» і «попускання» (останній іноді перекладається як «анархічний», що не зовсім точно, хоча й «попускання» є досить вільним перекладом терміна, який запропонував Левін). Назва трьох стилів пов'язана з особистою біографією і позицією Левіна. Свої експерименти він проводив, емігрувавши з фашистської Німеччини до США на початку Другої світової війни. Демонструючи свою антифашистську позицію, Левін ужив терміни «авторитарний» і «демократичний», наповнені певним політичним змістом. Однак це були свого роду метафори, і наївно було б гадати, що в суто психологічних експериментах виявлялися риси авторитаризму чи демократизму в тому їх значенні, яке вони мають у політичному житті. Взявши за основу висновки й закономірності, виявлені в ході експериментів, Левін охарактеризував кожний із цих класичних стилів управління: авторитарний, демократичний і попускання. У літературі зустрічаються різні їх назви: авторитарний часто називають директивним, попускання — анархічним, нейтральним, формальним, дозвільним, ліберальним. Розкриваючи зміст кожного із цих стилів, ми будемо використовувати такі поняття: «авторитарний», «демократичний» і «ліберальний». Яких же висновків дійшов К. Левін на основі своїх експериментів? Він і його співробітники виявили, що для тієї конкретної ситуації найбільш доцільним стилем керівництва був демократичний. - По-перше, цей стиль створює найбільш сприятливу атмосферу в групі та активно залучає її членів до спільної діяльності. - по-друге, цей стиль керівництва оптимально забезпечує потреби групи, задовольняє прагнення підлеглих до творчості. - по-третє, цей стиль є ефективним щодо встановлення найбільш сприятливих взаємин між керівником і групою. Порівняно з демократичним, авторитарний стиль керівництва сприяв виконанню більшого обсягу роботи, але при цьому значно знижувалася мотивація до праці, оригінальність дій і доброзичливість. У таких групах було відсутнє групове мислення, часто спостерігалися прояви агресивності. Чим більше було помічників, тим сутужніше було з ними справлятися іншим учасникам групи. Виявлялися ознаки помітної пригніченості та тривоги, а в поведінці — прояви залежності та покірності. Порівняно з демократичним стилем керівництва ліберальний стиль призводив до зменшення обсягу роботи, зниження її якості, спостерігалося більше проявів гри, а учасники опитування перевагу віддавали демократичному лідеру. За результатами своїх досліджень К. Левін склав зразкову характеристику кожного стилю й доцільності його використання: 1) авторитарний стиль. Рішення приймає керівник одноосібно. Цей стиль найбільш ефективний у добре впорядкованих (структурованих) ситуаціях, коли діяльність підлеглих має алгоритмізований характер (за заданою системою правил). Орієнтований на вирішення алгоритмізованих завдань; 2) демократичний стиль. Керівник приймає рішення разом з обговорення своїх рішень, підтримуючи ініціативу підлеглих. Цей стиль найбільш ефективний у слабоструктурованих ситуаціях і орієнтований на міжособистісні відносини, вирішення творчих завдань; 3) ліберальний стиль. Підлеглі нав'язують рішення керівнику. Останній практично усувається від активного управління групою; поводиться, як рядовий учасник; дає учасникам групи повну свободу дій. Учасники групи поводяться відповідно до власних бажань, їхня активність має спонтанний характер. Цей стиль найбільш ефективний у ситуаціях, пов'язаних з пошуком найбільш продуктивних напрямів групової діяльності. Згодом було зроблено ще немало спроб дати психологічну характеристику трьох стилів управління. Головним результатом їх було уточнення й конкретизація як мінімум двох сторін: змісту рішень, які лідер пропонує групі, і техніки (прийомів, способів) здійснення цих рішень. У більш загальному вигляді психологічний рисунок означених трьох стилів подано в табл. Основні параметри трьох стилів управління
Разом з тим ні ця таблиця, ні будь-яка інша не може охопити всі сторони і всі прояви стилю управління. Крім того, очевидною є гранична категоричність низки формулювань і спроба підвести всіх до однозначного прийняття лише демократичного стилю управління. Усе це ускладнює процес визначення найбільш оптимальних рис кожного стилю управління й не завжди є орієнтиром для характеристики стилю управління конкретного керівника. Отже, стиль управління — це відносно стійка система способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих відповідно до цілей спільної діяльності. Це суб'єктивно-особистісна характеристика діяльності того чи іншого керівника, своєрідний психологічний почерк роботи з підлеглими. Діяльність кожного конкретного керівника не може повністю відповідати лише одному якомусь стилю. Залежно від конкретної ситуації найчастіше спостерігається поєднання рис різних стилів за умови домінування якогось одного. Якийсь із трьох стилів знаходить своє реальне втілення в індивідуальному стилі управління. Індивідуальний стиль відображається в практичному застосуванні в керівництві сучасних принципів управління, основних положень теорії управління, використанні стандартів керування. Нові завдання, що постали перед сучасним керівником, зумовили необхідність серйозного удосконалення стилю управління. Методи й форми, що використовуються для вироблення й реалізації прийнятих рішень, відрізняються великою різноманітністю. Навіть у двох практично однорідних організаціях нерідко спостерігаються діаметрально протилежні стилі управління. Адже в кожного керівника своє уявлення про управління, владу та стиль роботи з підлеглими. У зв'язку із зазначеним вище зауважимо таке: у чистому вигляді описані стилі управління зустрічаються вкрай рідко. Як правило, поєднуються різні стилі, однак переважають все-таки ознаки якогось одного;серед розглянутих стилів управління немає універсального, придатного на всі випадки життя, немає гіршого чи кращого. Усі стилі мають певні переваги й породжують певні проблеми ефективність керівництва залежить у першу чергу від гнучкості використання позитивних сторін того чи іншого стилю та уміння нейтралізувати його слабкі сторони. Отже, можна говорити лише про адекватну чи неадекватну конкретну ситуацію, конкретні умови, конкретні потреби використання того чи іншого стилю управління. Наприклад, в екстремальних умовах життєво необхідний авторитарний стиль керівництва. В умовах же повсякденної життєдіяльності, коли є згуртований і підготовлений колектив, більш доцільним є демократичний стиль керівництва. Необхідність творчого пошуку диктує доцільність використання елементів ліберального стилю. Вибір того чи іншого стилю керівництва залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. Об'єктивні фактори: тип організації (виробнича, постачальницько-збутова, наукова специфіка основної діяльності організації (виробнича, постачальницько-збутова, навчальна, наукова тощо); специфіка поставлених завдань (прості чи складні; нові чи умови виконання завдань (сприятливі, несприятливі, екстремальні тощо); способи та засоби діяльності організації (індивідуальні, групові тощо); рівень розвитку організації; стиль, форми й методи роботи вищого керівництва; на якій сходинці управлінської ієрархії перебуває керівник. До відповідність стилю керівництва сподіванням підлеглих. Психологи встановили, що члени груп з високим рівнем розвитку індивідуально-психічні якості особистості керівника (характер, темперамент, здібності, вольові якості та ін.); авторитет керівника. Авторитетний керівник, як правило, рівень загальної та управлінської культури, освіти (зокрема, загальний та управлінський досвід. Отже, є багато факторів, що впливають на вибір стилю управління організацією. Усі вони тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, однак іноді вступають в суперечку між собою. Ось чому не існує єдиного правила, яке б дозволило керівнику визначити, як слід поводитися в тій чи іншій ситуації. Усе залежить від рівня професійної і психологічної освіченості та підготовки керівника. Високий рівень професійної і психологічної компетентності сприяє досягненню групової згоди з ключових питань командної діяльності тощо. Типологія стилів керівництва У практиці і теорії управлінської діяльності виділяють різні типи стилів керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на організацію виробничого процесу. 1. Авторитарне управління (директивне, імперативне): керівник Б. Автократичне: більш притаманне інституціям (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які побічно проводять рішення автократа (самодержця), залишаючись підлеглими йому. В. Бюрократичне: домінує деперсоналізація (людина - носій регламентованих функцій), керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень. Системі регулювання підпорядковуються і керівництво, і підлеглі (предметна компетентність). Г. Харизматичне (харизма - милість Бога): за лідером визнаються видатні, єдині в своєму роді якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов'язаний про них турбуватися. Демократичне управління (кооперативне, колективне): керівник Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу У наш час на Заході в менеджменті практикують комбінування авторитарного і кооперативного стилів керівництва, причому останній переважає.
Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 4248; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |